Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Поняття режиму у колоніях та його основні вимоги

Читайте также:
  1. II. Подання клопотання про справедливу компенсацію: вимоги стосовно форми
  2. А) Поняття про програмне забезпечення
  3. Автоматичне регулювання теплового режиму двигуна з рідинним охолодженням
  4. Аналіз основних складових політичного режиму Аргентини
  5. Асортимент та вимоги до якості швидкозаморожених овочів і плодів.
  6. Атеїстичний екзистенціалізм. Основні аспекти філософії Ж.-П. Cартра та А.Камю.
  7. Базові поняття і терміни

Згідно зі ст. 102 КВК, режим у виправних і виховних колоніях – це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов’язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії й на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності. Режим створює умови для застосування інших засобів виправлення і ресоціалізації засуджених.

У колоніях засуджені носять одяг єдиного зразка. Форма одягу визначається Департаментом. Засуджені, їхні речі і одяг, а також приміщення та територія колоній підлягають обшуку і огляду. Особистий обшук проводиться особами однієї статі із засудженими. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Департаменту. Адміністрація колонії має право, за наявністю підстав, проводити огляд громадян, їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території колонії, а також вилучати заборонені речі й документи. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Департаменту. Перелік і кількість предметів і речей, які засуджені можуть мати при собі, визначається нормативно-правовими актами Департаменту. Зберігання засудженими при собі грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати в колоніях, не допускається. Виявлені в засуджених гроші, цінні папери і речі вилучаються і реалізовуються в порядку, встановленому частиною четвертою ст. 59 КВК. Предмети, які заборонені для зберігання і використання в колоніях, вилучаються і здаються на зберігання до звільнення засудженого або знищуються, про що складається відповідний акт. Зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому порядку, забезпечується адміністрацією колонії.

Традиційно поняття «режим» розглядалося як виразник кари, реалізації правообмежень стосовно засуджених, сутність яких зводилась до встановлення таких правил поведінки, які б звісною мірою відрізнялись від життя на волі і фактично несли в собі елементи помсти за вчинений злочин. Хоча кримінальний закон (ст. 50 КК України) і виділяє кару як одну з цілей покарання, однак теоретичні обґрунтування щодо пріоритету мети виправлення перед метою кари завжди домінували.

До прийняття КВК у 2003 р. нормативно-правового визначення поняття „режим” у кримінально-виконавчому законодавстві не було, хоча термін „режим” застосовувався доволі широко, починаючи з першого Виправно-трудового кодексу України 1925 р. і далі у всіх нормативно-правових актах, які регламентували порядок та умови виконання покарань у виді позбавлення волі. На сьогодні існує більше двадцяти визначень цього поняття у науці кримінально-виконавчого права, яка дає підстави вважати, що проблема визначення режиму, його змісту, ознак та вимог і до цього часу є актуальною. Стан сучасного правового регулювання режиму й теоретичні погляди на це правове поняття дозволяють виділити цілий ряд словосполучень з терміном “режим”, зміст яких має вирішальне значення для подальшого розвитку як наукових положень з проблем виконання і відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі, так і визначення найбільш ефективних шляхів законодавчого регулювання правовідносин у зазначеній сфері.

Так, законодавцем використовуються такі терміни, як: “режим виконання покарання”; “режим відбування покарання” (ст. 6 КВК); “режим у колоніях” (ст. 102 КВК); “режим особливих умов” (ст. 105 КВК). У теорії кримінально-виконавчого права, крім зазначених в законі, використовуються терміни: “поняття режиму”; “зміст режиму”; “елементи режиму”; “режим як засіб виправлення та карально-виховного впливу”; “дія режиму”; “правила режиму”; “функції режиму”; “способи забезпечення режиму”.

Використання такого розмаїття термінів вимагає логічної узгодженості між ними, що, в остаточному рахунку, повинно привести до закріплення на законодавчому рівні таких правових норм, які б відповідали сучасному рівню економічного та соціально-політичного розвитку України як незалежної держави, а також узгоджувались із вимогами міжнародно-правових актів у сфері поводження із засудженими до позбавлення волі. Виходячи з того, що КВК – це основний і єдиний нормативний акт на рівні закону, котрий регламентує порядок і умови виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі, а всі інші нормативні акти, які містять нормативно-правові приписи стосовно режиму, повинні відповідати КВК, то вимоги режиму, які закріплені у ст. 102 КВК, і повинні складати його зміст як окремого соціально-правового явища. Таким чином, терміни “зміст режиму” та “вимоги режиму” необхідно розглядати як тотожні, враховуючи те, що зміст режиму допоможе зрозуміти його сутність, структуру та характер. Але для цього треба знати ті засоби, якими забезпечуються вимоги режиму, тобто механізм його реалізації. Відсутність у законодавстві чіткого визначення механізму реалізації та забезпечення вимог режиму створюють певні ускладнення для практичної діяльності колоній.

Визначення режиму через категорію „порядок” вже зазнавало обґрунтованої, аргументованої критики з боку науковців. Зокрема, професор А. Х. Степанюк стверджує, що таке розуміння режиму не відображає його характеристики як засобу для досягнення мети покарання або ж засобу виправлення та ресоціалізації засуджених, у ролі якого він визначений ч. 3 ст. 6 КВК, дозволяє розуміти його як послідовність тих чи інших дій, правил, за якими здійснюється що-небудь. Для вирішення проблеми визначення поняття «режим» слід звернути увагу на неоднозначність його загального визначення, що міститься у словниках. За великим тлумачним словником сучасної української мови режим являє собою: 1) державний лад, спосіб правління; 2) точно встановлений розпорядок життя, праці, відпочинку; 3) систему заходів, правил, запроваджуваних для досягнення певної мети; 4) певні умови, необхідні для забезпечення роботи, функціонування об’єкта; 5) сукупність параметрів, які характеризують функціонування об’єкта; 6) стан системи, що визначається множиною різних процесів. За радянським енциклопедичним словником, у перекладі з латини «режим» означає «управління». Очевидно, якщо законодавче визначення режиму неадекватно відображає його сутність, слід прийняти інше, більш раціональне. Наприклад, розглядати режим як систему державного управління процесом виконання і відбування покарання для досягнення його мети.

Норма ст. 6 КВК передбачає режим як найголовніший засіб виправлення і ресоціалізації засуджених і є загальною для всіх видів покарань, тому у певній мірі може йти мова про режим виконання і режим відбування будь-якого із дванадцяти видів покарань (наприклад: режим виконання штрафу, арешту тощо). Але аналіз норм КВК свідчить, що режим як правова категорія нормативно визначений лише стосовно виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі, де, крім його поняття, передбачена велика кількість норм, які регламентують кримінально-виконавчі правовідносини, пов’язані як зі змістом та вимогами режиму, так і з засобами його забезпечення в місцях позбавлення волі.

Найважливішою вимогою режиму у колоніях є ізоляція засуджених. Ізоляція засудженого від суспільства на визначений вироком суду строк – це позбавлення волі (ст. 63 КК України). Таке розуміння позбавлення волі свідчить про наголос на ізоляцію як основний елемент позбавлення волі. І дійсно, серед основних вимог режиму саме ізоляція засудженого відображає якісну зміну стану свободи дій на несвободу, а всі інші вимоги режиму, в тому числі й основні, є похідними від ізоляції. Не буде ізоляції – усі інші вимоги режиму стануть недоречними. Правила ізоляції засуджених передбачають: по-перше, ізоляцію засуджених від суспільства, шляхом примусового поміщення їх у кримінально-виконавчу установу і тримання їх під озброєною охороною протягом усього строку покарання; по-друге, ізоляцію одних категорій засуджених від інших згідно зі ст. 92 КВК; по-третє, ізоляцією одних засуджених від інших у межах однієї кримінально-виконавчої установи. Ізоляція зумовлює застосування до засуджених вагомих правообмежень, серед яких найбільш важливими є обмеження вільного пересування, можливості спілкування на свій розсуд, вільного вибору місця проживання, способу життя.

Ізоляція забезпечується також системою охорони кримінально-виконавчих установ, яка включає в себе: інженерно-технічні засоби охорони, сектори спостереження за об’єктами, пости для вартових, маршрути руху варти і т. ін. Інструкція з організації охорони колоній передбачає, що охорона є комплексом заходів, спрямованих на забезпечення ізоляції засуджених і недопущення вчинення ними втеч та інших злочинів; запобігання проникненню на територію колоній сторонніх осіб та заборонених для використання засудженими предметів і т.ін. Охорона здійснюється силами відділу організації охорони колонії, основними завданнями якого є: охорона і оборона об’єктів установи; забезпечення пропускного режиму на об’єктах; конвоювання засуджених із колонії на виробничі об’єкти і з них; зустрічне конвоювання за автомобільними маршрутами та екстренне конвоювання.

Постійний нагляд за засудженими теж є основною вимогою режиму. Відповідно до Інструкції з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань, нагляд розглядається як система заходів, що спрямовані на забезпечення виконання кримінального покарання у виді позбавлення (обмеження) волі шляхом цілодобового й постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу. Нагляд спрямований на забезпечення виконання засудженими встановлених кримінально-виконавчим законодавством правил поведінки; здійснення встановленого пропускного режиму між житловою та виробничою зонами, ізольованими дільницями колонії, цехами та іншими об’єктами; контроль за дотриманням засудженими порядку пересування по території колонії; дотримання встановленого зразка одягу, правил санітарії та гігієни; проведення перевірок наявності засуджених у місцях їх проживання та праці; контроль за станом інженерно-технічних засобів охорони; проведення обшуків приміщень та особистих обшуків засуджених, а також огляду території колонії; вилучення предметів, виробів і речей, зберігання яких засудженим заборонено; забезпечення порядку і контролю за проведенням побачень і телефонних розмов засуджених, відбування дисциплінарних стягнень у дисциплінарних ізоляторах, приміщеннях камерного типу чи одиночних камерах; перегляд, перевірка і вручення посилок, передач і бандеролей; застосування до засуджених заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї; супроводження транспортних засобів по території колонії і т. ін. Завдання щодо здійснення нагляду за засудженими покладається на чергову зміну, чисельність і склад якої визначаються начальником колонії залежно від оперативної обстановки та варіанта несення служби. Обов’язково до її складу входить черговий помічник начальника колонії, який керує інспекторами відділу нагляду та безпеки. Обов’язки щодо здійснення нагляду за засудженими чергова зміна виконує без вогнепальної зброї, але з застосуванням необхідних спеціальних та технічних засобів.

Основними вимогами режиму є також виконання покладених на засуджених обов’язків та реалізацію їхніх прав і законних інтересів. Окремі правила поведінки засуджених мають характер дозволу, інші зобов’язують або ж забороняють відповідні дії. Згідно зі ст. 107 КВК, яка входить до складу глави 17 КВК, що регламентує умови відбування покарання в колоніях, а не порядок, виходячи з термінології законодавця щодо визначення режиму, засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому КВК і нормативно-правовими актами Департаменту: одержувати інформацію і роз’яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі; користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними; брати участь у трудовій діяльності; отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких; розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами; здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови; одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі; зустрічатися з родичами та іншими особами; подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені і з питань, що стосуються їх особисто; брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості, займатися фізичною культурою і спортом; придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування; розпоряджатися вільним часом, що відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки; одержувати освіту відповідно до законодавства про освіту; одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.

Водночас засуджені зобов’язані: дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами; утримувати в чистоті й порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням; виконувати усі законні вимоги персоналу колонії; виконувати необхідні роботи із самообслуговування, благоустрою колонії; дотримуватися санітарно-гігієнічних норм; дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.

Засудженим забороняється: самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони; спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій; придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії; продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому користуванні; заподіювати собі тілесні ушкодження, у тому числі й за допомогою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров’ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов’язків; завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну; вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби; чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов’язків, підбурювати до цього інших засуджених; грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська; самовільно залишати призначені для перебування ізольовані території, приміщення або визначене місце роботи.

Слід зазначити, що визначення на рівні закону основних прав і обов’язків засуджених взагалі (глава 2 КВК), а також засуджених до позбавлення волі зокрема (ст. 107 КВК), є безумовним, беззаперечним і позитивним кроком вперед на шляху реалізації принципу законності виконання і відбування покарань. Якщо раніше права та обов’язки засуджених до позбавлення волі визначались на рівні підзаконних нормативно-правових актів, то з прийняттям КВК становище суттєво змінилось. Відомчі акти деталізують права та обов’язки засуджених до позбавлення волі у відповідності до норм закону.

Стаття 3 Конституції України встановила, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Безпека, як соціально-правове явище, є неодмінним атрибутом, фундаментальною основою існування будь-якої держави та її органів. Таким чином, безпека є властивістю кримінально-виконавчої системи, необхідною умовою її ефективного функціонування. Саме тому забезпечення безпеки персоналу і громадян, які перебувають на території установ виконання покарань і слідчих ізоляторів, засуджених і осіб, узятих під варту, є однією з найважливіших функцій Державної кримінально-виконавчої служби України, а забезпечення безпеки персоналу і засуджених є основною вимогою режиму в колоніях, які сьогодні розподіляються залежно від рівня безпеки. На жаль, законодавцем не визначено поняття „рівень безпеки”, що надає звісну складність при його аналізі але на реалізацію безпечного функціонування колоній спрямовані практично всі інші вимоги режиму: належна охорона колоній, у тому числі й від нападу зовні; нагляд за засудженими, персоналом та іншими громадянами, які перебувають у межах зони, що охороняється; ефективне застосування технічних засобів нагляду і контролю; оперативно-розшукова діяльність у колоніях; застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї; можливість введення режиму особливих умов і т. ін. Важливим у цьому напрямку є право засуджених на особисту безпеку відповідно до ст. 10 КВК, яка передбачає у разі виникнення небезпеки життю і здоров’ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов’язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого. Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання. У разі наявності небезпеки для життя і здоров’я засуджених, до яких згідно із законом у зв’язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. Крім того, до зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи: ізольоване тримання; переведення в іншу установу виконання покарань. Зміна умов тримання осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, здійснюється з додержанням вимог, передбачених КВК і законодавством України.

Реалізація наступних основних вимог режиму – роздільного тримання різних категорій засуджених; різних умов тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених – пов’язана з виконанням приписів, передбачених ст. 92–101 КВК, які вже були детально проаналізовані у попередній главі.

 

 


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 257 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Права засуджених | Обов’язки засуджених | Законні інтереси засуджених | Дисциплінарна, адміністративна та кримінальна відповідальність засуджених | Література до глави ІV | Поняття і критерії класифікації засуджених до позбавлення волі | Порядок визначення засудженому виду колонії, його направлення і переміщення до місць відбування покарань | Порядок тимчасового залишення у слідчому ізоляторі чи направлення у виправну колонію, переведення до слідчого ізолятора | Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі в колонії та їх облік. Структурні дільниці колонії та їх призначення | Порядок зміни умов тримання засуджених та їх переведення |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Література до глави V| Використання технічних засобів нагляду і підстави здійснення оперативно-розшукової діяльності у виправних колоніях

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)