Дисциплінарна, адміністративна та кримінальна відповідальність засуджених

Залежно від виду кримінального покарання в межах правового статусу засудженого і залежно від його поведінки відповідними уповноваженими суб’єктами кримінально-виконавчих правовідносин до порушників порядку і умов виконання та відбування покарання можуть бути застосовані заходи дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності.

Згідно зі ст. 18 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу”, посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів зобов’язані:

- забезпечувати правопорядок, додержання вимог режиму (порядку і умов виконання та відбування покарань), правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань, розпорядку в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах і на прилеглих до них територіях та вимагати від засуджених і осіб, узятих під варту, інших осіб виконання ними обов’язків, встановлених законом;

- припиняти адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений законодавством порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань;

- запобігати вчиненню злочинів та дисциплінарних проступків в органах і установах виконання покарань та слідчих ізоляторах;

- приймати і реєструвати заяви та повідомлення про злочини і події, своєчасно приймати щодо них рішення;

- здійснювати заходи щодо розшуку осіб, які вчинили втечу з установ виконання покарань і слідчих ізоляторів, та засуджених, які ухиляються від покарань, не пов’язаних з позбавленням волі;

- виявляти, припиняти, розкривати злочини, вчинені в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, проводити дізнання відповідно до кримінально-процесуального законодавства (ст. 101, 103, 104, 106‑109 КПК України);

- здійснювати контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково.

Для забезпечення виконання цих обов’язків посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів мають цілу низку прав, які передбачені кримінальним, кримінально-процесуальним, кримінально-виконавчим законодавством та іншими законами, дія яких спрямована на боротьбу зі злочинністю, захист прав людини і держави. Серед них: у разі здійснення заходів щодо розшуку та затримання засуджених і осіб, узятих від варту, які вчинили втечу, або засуджених, які ухиляються від відбування покарання, у місцях, де імовірна їх поява; перевіряти у громадян документи, що посвідчують їх особу, затримувати і доставляти до правоохоронних органів осіб, які розшукуються, здійснювати оперативно-розшукові заходи, складати протоколи про адміністративні правопорушення, здійснювати адміністративне затримання і застосовувати інші заходи, передбачені законодавством про адміністративні правопорушення.

До засуджених до видів покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, і які не ухиляються від відбування покарання, діють норми трудового і адміністративного законодавства, що регулюють правовідносини між засудженими, кримінально-виконавчими інспекціями і власником підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими громадських або виправних робіт (ст. 39, 40, 46 КВК).

Стосовно осіб, які ухиляються від відбування покарання у виді штрафу (ст. 27 КВК), позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 35 КВК), громадських (ст. 40 КВК) або виправних робіт (ст. 46 КВК) кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 389 КК “Ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі”.

При цьому кваліфікаційною ознакою ухилення від відбування цих видів покарань є вчинення проступку або порушення громадського порядку, за яке засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності (п. 1 ст. 40, п. 6 ст. 46, п. 2 ст. 68 КВК), а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця (п. 3 ст. 40, п. 6 ст. 46 КВК).

Дисциплінарна відповідальність засуджених є особливим видом відповідальності, яка базується на зобов’язальних або заборонних нормах кримінально-виконавчого законодавства, (ст. 9, 102, 107 КВК) і полягає в обов’язковому примусі засудженого зазнати певних обмежень кримінально-виконавчого характеру, який застосовується за порушення ним порядку відбування кримінального покарання [42].

До засуджених до відбування покарань, пов’язаних із позбавленням волі за порушення порядку відбування покарання залежно від конкретного виду покарання застосовуються наступні види стягнень:

1) до осіб, засуджених до арешту, застосовується:- догана,

- поміщення в карцер строком до 10 діб (ст. 54 КВК);

2) до засуджених до арешту військовослужбовців застосовується:- догана,

- переведення в одиночну камеру на строк до 10 діб (ст. 55 КВК);

3) до засуджених до обмеження волі застосовуються:

- попередження,- догана,- сувора догана,- призначення на позачергове чергування з прибирання гуртожитку і прилеглої до нього території,- заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців,- заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців,

- поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб (ст. 68 КВК);

4) до військовослужбовців, засуджених до тримання в дисциплінарному батальйоні, застосовуються:

- зауваження,- догана,- сувора догана,- призначення в наряд на роботу – до п’яти днів у вільний від роботи і навчання час,- арешт з триманням на гауптвахті – до десяти діб,

- виключення з числа тих, хто виправляється (ст. 82 КВК);

5) до засуджених до позбавлення волі на певний строк застосовуються:

- попередження,- догана,- сувора догана,- призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії,- дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати,- скасування поліпшених умов тримання, передбачених ст. 138–140 і 143 КВК,- поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п’ятнадцяти діб, а засуджених жінок – до десяти діб,- поміщення засуджених, які тримаються у приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до п’ятнадцяти діб,

- переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців (ст. 132 КВК);

6) до неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі на певний строк, застосовуються:

- попередження,- догана,- сувора догана,- призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії,- скасування поліпшених умов тримання, передбачених ст. 143 КВК,

- поміщення в дисциплінарний ізолятор на строк до десяти діб з виведенням чи без виведення на навчання або роботу (ст. 145 КВК).

До засуджених до довічного позбавлення волі, згідно зі ст. 107 КВК, застосовуються стягнення, передбачені ст. 132 КВК для засуджених до позбавлення волі на певний строк.

Під час призначення заходів стягнення обов’язково враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку.

Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості, наслідкам і характеру проступку засудженого.

За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається одне стягнення.

Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв’язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (ст. 134 КВК).

Кримінальна відповідальність засуджених – це передбачений законодавством України про кримінальну відповідальність обов’язок особи, яка вчинила злочин, відповідати за свої діяння в порядку, встановленому нормами кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого законодавства України.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення засудженою особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений КК України. Враховуючи спеціальний правовий статус осіб, які вчинюють злочин у місцях відбування покарання, слід вважати злочинність засуджених частиною рецидивної злочинності, що проявляється як сукупність повторних злочинів засуджених, вчинених ними в період відбування покарання.

Окремий розділ ХVІІІ КК України передбачає кримінальну відповідальність за вчинення злочинів проти правосуддя.

Стаття 389 КК передбачає кримінальну відповідальність засуджених за ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, до яких закон відносить: штраф, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадські чи виправні роботи.

Стаття 390 КК передбачає кримінальну відповідальність засуджених за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі.

Під об’єктивною стороною цього складу злочину КК визначає наступні:

- самовільне залишення місця обмеження волі;

- злісне ухилення від робіт;

- систематичне порушення громадського порядку;

- систематичне порушення встановлених правил проживання; (ч. 1 ст. 390 КК);

- неповернення до місця обмеження волі засудженого, якому було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. 2 ст. 390 КК);

- неповернення до місця обмеження волі засудженого, якому було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. 3 ст. 390 КК).

Згідно зі ст. 67 КК, вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів вважається обставиною, яка обтяжує покарання. Стаття 71 КК передбачає також, що в разі, коли засуджений після постановлення вироку суду, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Спеціальним суб’єктом вчинення злочинів, передбачених ст. 391, 392, 393 КК (злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи; дії, дезорганізують роботу виправних установ; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти), також є засуджені до арешту, обмеження або позбавлення волі, чи ув’язнені, які перебувають у попередньому ув’язненні.

Окрему групу злочинів у місцях позбавлення волі становлять також крадіжки, розкрадання, грабежі, розбої, умисні вбивства, завдання умисних тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, випадки хуліганства, злочини, пов’язані з незаконним обігом зброї та наркотичних речовин.

Необхідно враховувати, що має місце також латентна злочинність окремих видів злочинів і протиправних дій у місцях позбавлення волі, таких як образа, наклеп, побої та мордування, мужолозтво, розпусні дії, легкі тілесні ушкодження, знущання над особою, глумління та інші види фізичного або психологічного насильства. Але означені види злочинів не характеризуються якимось одним спеціальним суб’єктом, тому що їх також можуть вчинювати особи, які не є засудженими.

Окремим видом відповідальності засуджених до позбавлення волі є матеріальна відповідальність за заподіянні під час відбування покарання матеріальні збитки державі (ст. 136 КВК).

Згідно із законом засуджені також повинні відшкодовувати збитки, заподіяні колонії, і додаткові витрати, пов’язані з припиненням втечі засудженого, лікуванням засудженого, який зумисно заподіяв собі тілесні ушкодження.

У разі заподіяння матеріальних збитків злочином, вчиненим засудженим під час відбування покарання, стягнення збитків провадиться на загальних підставах (ст. 136 КВК).

Заподіяні державі матеріальні збитки стягуються із заробітку засуджених за постановою начальника колонії (ст. 136 КВК).

Дата добавления: 2015-07-17