Державний і демократичний цивільний контроль над органами та установами виконання покарань

Проголошення України демократичною, соціальною, правовою державою, визнання її народу єдиним джерелом влади, яка здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, є початком суттєвих демократичних перетворень усього суспільного ладу країни в усіх сферах життєдіяльності громадянина і людини, зокрема у сфері виконання кримінальних покарань, яка залишається досі засобом суто державного примусу.

Втілення демократичних засад у діяльність органів і установ, які реалізують державний примус щодо осіб, що підлягають кримінальному покаранню, охоплюється принципом демократизму, який закріплено у ст. 5 КВК України.

Спроби реалізації принципу демократизму в діяльності органів і установ виконання покарань були здійснені у 60-х рр. ХХ ст. Так, у 1960 р. один із “засновників виправно-трудового права радянського періоду”, за часів незалежності – академік АпрН України, доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки Л. В. Багрій-Шахматов (нині упокоєний) підготував наукову працю “Роль радянської громадськості в діяльності виправно-трудових установ”. Це був перший крок до розробки і втілення в теорію і практику виконання покарань демократичних засад на усіх рівнях: від участі громадськості у формуванні та реалізації покарань до здійснення комплексу заходів щодо соціальної реабілітації осіб, звільнених від покарання. Але процес поступово перетворення “всенародної влади” на владу “партійно-бюрократичного апарату КПРС” залишив тільки невелику частку елементу демократизму в означеній сфері під назвою “участь громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених”, коли для забезпечення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань було створено спостережні комісії. Ці комісії в наш час діють на підставі Положення про спостережні комісії, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2004 р. № 429 і утворюються виконавчими органами міських (за винятком міст районного значення) рад, місцевими держадміністраціями [39]. Цією ж Постановою було затверджене Положення про піклувальні ради при спеціальних виховних установах”, до основних завдань яких належить:

- надання допомоги спеціальним виховним установам з питань соціального захисту засуджених неповнолітніх осіб; - сприяння громадським організаціям, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам і організаціям незалежно від форми власності у вирішенні питань, пов’язаних з поліпшенням становища засуджених, дотриманням їх прав і законних інтересів;

- здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення навчально-виховного процесу у виховних колоніях, зміцнення їх матеріально-технічної бази, вирішення питань трудового і побутового влаштування неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання.

Спостережні комісії, згідно з Положенням про них, мають право громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених та осіб, звільнених від відбування покарання і реалізації його шляхом погодження постанов і подання, які приймаються установами виконання покарань щодо:

- зміни умов тримання засуджених у межах однієї кримінально-виконавчої установи закритого типу або у зв’язку з переведенням їх до виправної колонії іншого рівня безпеки (ст. 100 КВК України);

- надання дозволу на проживання за межами виправної колонії засудженим жінкам на час звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку та скасування цього дозволу (ст. 142 КВК України);

- умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 407 КПК України);

- звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК України);

- організація громадського контролю за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання (ст. 164 КВК України).

Відносно громадського контролю за виконанням покарань щодо неповнолітніх засуджених, функції, подібні функціям спостережних комісій, здійснюють органи і служби у справах дітей, діяльність яких регулюється Законом України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей” від 24.01.1995 р. Зокрема, із службами у справах дітей погоджуються питання про переведення засудженого, який досяг 18-річного віку, до виправної колонії (ст. 147 КВК) або залишення такого засудженого у виховній колонії (ст. 148 КВК).

Тобто предмет громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань має значно вужчий характер, а частіше й зовсім не визначає, які конкретно умови, організація і порядок виконання кримінальних покарань належать до його предмета.

Наприклад, ч. 2 ст. 24 КВК України передбачає відвідування установ виконання покарань за спеціальним дозволом представниками засобів масової інформації та іншими особами. Неможливо знайти відповідь на питання: які представники, які інші особи, з якою метою, в який час, з якими повноваженням, врешті-решт, для чого ця норма міститься в Кримінально-виконавчому кодексі України?

Згідно зі ст. 25 КВК України, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації й окремі особи взагалі не є суб’єктами громадського контролю, для забезпечення якого створені ці спостережні комісії.

Значний поштовх розвитку демократичних засад в утворенні та зміцненні конституційних основ демократичної правової держави у сфері забезпечення прав і свобод людини, організації і здійснення демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами держави надав Закон України “Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави” від 19.06.2003 р.

Принципами здійснення демократичного цивільного контролю (надалі цивільного) Закон встановлює:

- верховенства права, неухильного дотримання вимог законодавства, яким регулюється діяльність правоохоронних органів; - розмежування функцій і повноважень політичного керівництва держави і правоохоронною діяльністю та професійного управління правоохоронними органами, унеможливлення дублювання їхніх функцій; - взаємодії та відповідальності органів державної влади і правоохоронних органів у межах, визначених законодавством, за здійснення політики у сфері зміцнення законності й громадського порядку, за своєчасне і всебічне матеріально-фінансове забезпечення правоохоронних органів держави для виконання покладених на них функцій; - деполітизації та деідеологізації контролю. Службові (посадові) особи, здійснюючи згідно із цим Законом функції контролю у сфері правоохоронної діяльності, не можуть бути зв’язані рішеннями політичних партій чи громадських організацій; - прозорості видатків на правоохоронну діяльність, попередження і ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій; - відкритості для суспільства інформації про діяльність правоохоронних органів держави, яка не становить державну таємницю, з урахуванням визначеної законами специфіки державних правоохоронних органів; - відповідальності посадових осіб за своєчасність, повноту і достовірність інформації, що надається, та за реагування на звернення громадян, громадських організацій, виступи засобів масової інформації;

- судового захисту прав суб’єктів цивільного контролю.

Предметом цивільного контролю у сфері правоохоронної діяльності держави є: обґрунтованість рішень державних органів з питань правоохоронної діяльності з точки зору відповідності їх засадам внутрішньої та зовнішньої політики, міжнародним зобов’язанням України за укладеними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; хід виконання програм реформування у сфері правоохоронної діяльності; формування і реалізація кадрової політики в цій сфері; дотримання вимог Конституції та законів України стосовно прав і свобод громадян, які перебувають на службі у правоохоронних органах, стану їх правової й соціальної захищеності; формування, затвердження і використання визначених законом про Державний бюджет України видатків на потреби правоохоронної діяльності; дотримання бюджетного законодавства в цих сферах; формування, фінансове забезпечення і виконання оборонного замовлення, планів мобілізаційної підготовки і мобілізації, заходів щодо утилізації та ліквідації озброєнь, попередження надзвичайних ситуацій та подолання їх наслідків; дотримання законності під час розгляду органами державної влади, посадовими особами звернень і скарг осіб, звільнених із правоохоронних органів, та членів їхніх сімей.До системи цивільного контролю над правоохоронними органами держави закон відносить: - парламентський контроль; - контроль, здійснюваний Президентом України; - контроль з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; - контроль з боку судових органів і нагляд з боку органів прокуратури; - громадський контроль. Суб’єктами цивільного контролю над правоохоронними органами держави є: - Верховна Рада України; - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; - Президент України; - Рада національної безпеки і оборони України; - Кабінет Міністрів України; - центральні та місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом; - органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом; - прокуратура України; - судові органи України; - громадяни України та громадські організації, утворювані відповідно до Конституції України для здійснення та захисту прав і свобод громадян та задоволення їхніх політичних, економічних, соціальних, культурних інтересів; засоби масової інформації.Суб’єкти цивільного контролю здійснюють свої повноваження у сфері контролю з дотриманням встановленого законодавством України режиму доступу до інформації, яка віднесена до державної таємниці, а також обмежень, встановлених законом для захисту стратегічних інтересів держави, у тому числі в разі введення надзвичайного і воєнного стану.Контроль за діяльністю оперативних підрозділів, які проводять оперативно-розшукову діяльність, здійснюється з дотриманням вимог законів України "Про Службу безпеки України", "Про розвідувальні органи України", "Про контррозвідувальну діяльність", “Про міліцію”, "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про Військову службу правопорядку в Збройних Силах України", інших законів та Кримінально-процесуального кодексу України.Враховуючи, що Закон України «Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами» був прийнятий практично одночасно з Кримінально-виконавчим кодексом України (червень-липень 2003 р.), то необхідність уточнення, як термінологічного, так і змістовного глави 4 КВК дозволяє авторам посібника внести відповідні уточнення, як для розуміння видів контролю за виконанням кримінальних покарань, так і контролю і нагляду за діяльністю ДКВС, яка є складовою частиною правоохоронних органів держави. Парламентський контроль за діяльністю органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби здійснює Верховна Рада України, парламентські комітети і спеціальні комісії у здійсненні контролю, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Контроль за використанням коштів Державного бюджету України, що виділяються на потреби ДКВС, здійснює від імені Верховної Ради України Рахункова палата.Контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань ДКВС Президент України здійснює як безпосередньо, так і через очолювану ним Раду національної безпеки і оборони України та створювані ним, у разі необхідності, відповідно до п. 28 ч. І ст. 106 КУ допоміжні служби.

Кабінет Міністрів України контролює дотримання законодавства при здійсненні господарської діяльності в органах і установах ДКВС, дотримання земельного, податкового, господарського, трудового, житлового законодавства, законодавства з охорони довкілля; граничну чисельність персоналу центрального апарату Центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань та його територіальних органів управління (утворення, реорганізацію та ліквідацію Центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань, визначає потреби у витратах на виконання покарань і забезпечує контроль виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, у тому числі виділення в повному обсязі бюджетних асигнувань на потреби ДКВС.

Окремо слід виділити контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів з боку центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань, його територіальних органів і управлінь.

Органи місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій здійснюють контроль за дотриманням у розташованих на території регіону органів і установ ДКВС земельного, податкового, господарського, трудового, житлового законодавства і законодавства з питань охорони довкілля.

Для здійснення контролю та виконання інших завдань місцеві ради можуть утворювати депутатські комісії з питань демократичного цивільного контролю, а в місцевих державних адміністраціях можуть створюватися необхідні підрозділи.

Громадський контроль. Громадяни України беруть участь у здійсненні цивільного контролю над правоохоронними органами:

- через громадські організації, членами яких вони є;

- через депутатів представницьких органів влади;

- особисто шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представника або до іншого державного органу в порядку, визначеного Конституцією України та Законом України «Про звернення громадян».

Засоби масової інформації. На основі об’єктивної інформації процесів, що відбуваються в діяльності ДКВС, ЗМІ формують громадську думку, сприяють підвищенню престижу служби, зміцненню довіри суспільства до органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України.

Подальший розвиток демократичних засад у сфері виконання кримінальних покарань був здійснений також прийняттям Указу Президента України від 31.07.2004 р. № 854/2004 «Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» і Постанови Кабінету Міністрів України від 15.10.2004 р. «Про деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики».

З метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання для них вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, зокрема у сфері виконання покарань, а також забезпечення реалізації принципів гласності, відкритості й прозорості в діяльності цих органів. При органах виконавчої влади (ДДУзПВП і його територіальних органах управління в областях) були утворені консультативно-дорадчі органи – громадські ради, склад яких затверджується цими органами.

До складу громадських рад включаються представники громадських організацій, професійних спілок та інших об’єднань громадян, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації.

Наказом ДДУзПВП від 12.12.2004 р. № 238 «Про утворення громадських рад при Державному департаменті України з питань виконання покарань та при його територіальних органах управління» було створено Громадську раду при ДДУзПВП, співголовою якої є колишній начальник Головного управління виконання покарань МВС України, перший голова ДДУзПВП генерал-полковник Штанько Іван Васильович.

Участь громадян в управлінні державними справами, згідно з нормативно-правовим актом КМУ, здійснюється у двох формах:

1. Публічне громадське об’єднання (безпосередня форма);

2. Вивчення громадської думки (опосередкована форма).

Публічне громадське об’єднання передбачає організацію і проведення: конференцій, семінарів, форумів, громадських слухань, «круглих столів», зборів, зустрічей з громадськістю, громадських приймалень:

Вивчення громадської думки здійснюється шляхом:

- проведення соціологічних досліджень і спостережень (опитування, анкетування, контент-аналіз інформаційних матеріалів, фокус-групи);

- запровадження спеціальних рубрик у друкованих та електронних засобах масової інформації, проведення експрес-аналізу коментарів, відгуків, інтерв’ю, інших матеріалів у пресі, на радіо й телебаченні для виконання позиції різних соціальних груп;

- опрацювання та узагальнення висловлених у зверненнях громадян зауважень і пропозицій;

- проведення аналізу цільової інформації, що надходить до спеціальних скриньок.

Для організації вивчення громадської думки з метою отримання об’єктивної та достовірної інформації жодна громадська рада, а тільки органи виконавчої влади можуть відповідно до законодавства укладати договори з дослідницькими організаціями, окремими фахівцями, експертами, об’єднанням громадян на умовах відкритого конкурсу на проведення фахових, науково обґрунтованих соціальних досліджень, спостережень, експрес-аналізу думок різних соціальних груп.

Зрозуміло, що робота громадських рад і проведення вище означених заходів потребує значного фінансового та іншого ресурсного забезпечення.

Але ці питання залишаються поза межами їх компетенції. Тому рішення громадських рад різного рівня мають лише рекомендаційний характер і подаються керівництву відповідного органу виконавчої влади через його секретаріат для врахування під час прийняття рішень.

21 липня 2006 р. Верховна Рада України ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, який передбачає створення одного чи кількох національних превентивних механізмів для недопущення катувань на національному рівні. Згідно зі ст. 18 цього Протоколу, держави-учасниці повинні гарантувати функціональну незалежність від органів державної влади цієї нової демократичної інституції, її персоналу, а також забезпечити умови для їх належного функціонування.

На думку деяких вчених і фахівців, цією інституцією могла бути означена Громадська рада при ДДУзПВП із поширенням її повноважень щодо контролю і прийняття відповідних обов’язкових для виконання рішень або створення апарату Спеціального уповноваженого (омбудсмана) із захисту прав ув’язнених і засуджених, діяльність якого, на відміну від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, була б більш цілеспрямованою, професійно орієнтованою і дієздатною.

Дата добавления: 2015-07-17