відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові.

На роботодавця покладається відповідальність заподіяну каліцтвом або іншим ушкодженням здоров‘я, пов‘язаним із виконанням трудових обов‘язків (ст. 173 КЗпП).

Небезпечні та шкідливі умови праці умови праці можуть заподіяти шкоду працівникові, а порушення його законних прав може призвести до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв‘язків і вимагає від працівника додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідальність роботодавця перед працівником полягає у відшкодуванні майнової та моральної шкоди. Порядок її відшкодування визначається чинним законодавством (ст. 273-1 КЗпП).

Безпосередньо порядок відшкодування шкоди, заподіяної працівникам, регулюється Законом України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. в редакції від 30 червня 1999 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Під прямою дійсною шкодою, заподіяної працівникові незаконними діями (бездіяльністю) роботодавця, слід розуміти втрачений працівником заробіток за час вимушеного прогулу при незаконному звільнені, переведені на іншу роботу, затримці видачі трудової книжки при звільнені, витрати, пов‘язані з ушкодженням здоров‘я внаслідок трудового каліцтва чи професійної хвороби (втрачений заробіток, придбання ліків, додаткове харчування, санаторне-курортне лікування, відшкодування моральної шкоди тощо) та ін.

До протиправних дій роботодавця можна, зокрема, зарахувати незабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, незаконні звільнення працівника на іншу роботу та ін.

Гарантії забезпечення права громадян на працю визначені у ст. 5-1 КЗпП, а у ст. 22 КЗпП передбачено заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу.

Випадки відповідальності роботодавця перед працівником:

1) За незаконне позбавлення працівника можливості працювати;

2) За незабезпечення, безпечних і здорових умов праці;

3) За затримку виплати працівникові заробітної плати;

4) За заподіяння працівникові моральної шкоди;

5) За шкоду, заподіяну майну працівника;

6) В інших випадках, передбачених трудовим договором.

До першої групи залежно від характеру трудових відносин належать випадки:

1) при виникненні трудових відносин;

2) за наявності трудових відносин;

3) при зміні трудових відносин;

4) при припиненні трудових відносин.

· При виникненні трудових відносин: а) необґрунтована відмова працівникові у прийнятті на роботу (ст. 22, 232 КЗпП); б) необґрунтована відмова в укладанні трудового договору особі, запрошеній на роботу в порядку переведення (ч. 3 ст. 24, ст. 232 КЗпП);

· При існуванні трудових відносин: а) порушення права працівника на виплату заробітної плати (ст. 115 КЗпП); незаконне відсторонення працівника від роботи (ст. 46 КЗпП);

· При зміні трудових відносин: незаконне переведення працівника на іншу роботу (ст. 235 КЗпП).

· При припиненні трудових відносин: а) неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці, що перешкоджало працевлаштуванню працівника (ч. 3 ст. 235 КЗпП); б) у разі звільнення без законної підстави чи встановленого порядку звільнення працівника (ч. 1 ст. 235 КЗпП); в) у разі затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця в день звільнення працівника (ст. 47 КЗпП); г) у разі затримки виконання рішення органу про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника (ст. 236 КЗпП); д) уразі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум грошей (ст. 117 КЗпП).

До другої групи – незабезпечення роботодавцем належних, безпечних і здорових умов праці при виконанні працівником трудових обов‘язків – належать випадки відшкодування працівникам заподіяної роботодавцем шкоди. Це:

1) Ушкодження здоров‘я працівника;

2) Каліцтво працівника;

3) Смерть працівника.

До третьої групи належать інші випадки відповідальності роботодавця перед працівником, а саме:

1) невидача працівникові довідки про роботу в організації та розмірі заробітної плати;

2) незаконне відсторонення працівника від роботи;

3) незабезпечення збереження особистих речей працівника під час роботи

Роботодавець зобов‘язаний, відповідно до ст. 47, 49 КЗпП не тільки відповідним чином оформляти трудові відносини. Його обов‘язком є також видача, які мають значення для працівників (трудова книжка, довідка про його роботу на підприємстві, в установі, організації, довідка про наявність стажу роботи, про заробітну плату тощо). Шкода, заподіяна працівникові при порушенні роботодавцем цього обов‘язку, виражається в неможливості працевлаштування через відсутність трудової книжки, у несвоєчасному призначення пенсії, допомоги, інших виплат.

Згідно з Конституцією України, ст. 153 КЗпП, правилами внутрішнього трудового розпорядку в організаціях повинні створюватися належні, безпечні й здорові умови праці, відповідні умови для нормальної роботи. Серед таких умов – створення в організаціях спеціальних місць, де працівники під час роботи можуть залишати свої особисті речі.

Чинне трудове законодавство не містить норм, що передбачають пряму відповідальність роботодавця у таких випадках. На практиці використовуються відповідні статті ЦК України, які передбачають відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини працівників.

Відповідальність роботодавця за незабезпечення права працівника на належні, безпечні й здорові умови праці регулюються ст. 173 КЗпП, законом України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року, Законом України «Про загальнообов‘язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, ЦК України та іншими нормативно-правовими актами.

Дата добавления: 2015-07-15