А это про современность,если надо,так и не знаю.

На сьогодні більш ніж у десятку країн Латинської Америки при владі – люди лівої орієнтації. Чому там зміцнюється явище, назване «лівим поворотом»?

– «Лівих» в Латинській Америці треба розуміти інакше, ніж прийнято. Традиційно «лівими» вважаються або поборники змін, або ті, хто вирішує проблеми економічної нерівності та соціальної справедливості всередині країни. Там же третій тип, який я б назвав «геополітичні ліві».

У всіх країнах півночі Південної Америки і Центральної Америки, де перемагають на виборах «ліві» президенти або спостерігається серйозне політичне полівіння, за «лівими» політиками стоїть воля народів, змушених виживати в ситуації, коли їхнє майбутнє абсолютно непередбачувано.

По суті, ці народи знаходяться в ще більш важкому становищі, ніж в умовах неоколоніалізму. У Перу більше половини населення – за межею бідності. І це пов’язано з висмоктуванням багатств з країни. Тому в цьому плані «лівий поворот» має геополітичну основу. Це політики національного виживання, національної ідеї.

Якщо брати випадок применшити, то він знову ж таки нестандартний «лівий» лідер третього типу. Не випадково і називають його не просто «лівим», а лівим націоналістом. Він проти неоліберального підходу і обіцяє побудова унікальної моделі національної економіки, включаючи націоналізацію частини виробництв транснаціональних корпорацій.

Важливо ще, що Умала – військовий, підполковник у відставці. Тобто представляє дуже сильне державотворчої стан. Це людина з військовою логікою мислення, здатний приймати швидкі й радикальні рішення в складних ситуаціях з обмеженим часом. Який хоче вибудовувати політику своєї країни в можливому союзі з державами, де правлять «ліві» політики. Проти, насамперед, США, а також інших держав неоколоніалізму. Причому, за період з поразки на попередніх виборах він пішов від демонстрації конфронтації з США, а намагається виробляти формат діалогу.

Обговорюючи ситуацію, не можна забувати два базисних фактора. У Перу в 90-х роках, так само, як і в Росії стався провал ліберальних реформ за ідеологією модернізації, повністю виявили свою нікчемність. По суті, вони зруйнували як такої суверенітет Перу.

Це, до речі, і нам урок у плані модернізації. Бо за її стандартними моделями варто не підйом країни і не її посилення на геополітичній арені, а, як правило, повне вспариваніе і поглинання транснаціональниміі корпораціями.

Не можна обійти і проблему кокаїну. Перу вже став чи не лідером у його провадженні, перехопивши першість у Колумбії. Це задає дуже вагомий чинник у політичній боротьбі і надає «геополітичної лівизні» специфічний відтінок.

Явно, що в Перу крім боротьби з нарковиробництва буде і боротьба за права селян на вирощування та культивування коки. Це теж своєрідність регіону.

Спільний знаменник для всіх «латиноамериканських лівих» і причин їх посилення в політиці – соціальна дезінтеграція, зубожіння мас в цілому і середнього класу зокрема, наростання соціального невдоволення при відсутності позитивних соціальних результатів неоліберальних реформ.

Повний їх провал – загальносвітова тенденція. Але в Латинській Америці все це ще замішується в унікальну ситуацію на континенті. Тут і кокаїнові гроші, і потужна позиція Венесуели, і до цих пір, нехай і інерційне, ідеологічний вплив Куби, багато різних факторів.

Один з них, дуже важливий, має відношення і до провалу неоліберальних реформ, це те, що ми поки за мерехтінням у світовій політиці погано бачимо потужний процес формування унікальної іберо-американської цивілізації. У якій сильні християнські католицькі коріння. Це задає особливу соціальну політику.

Треба пам’ятати і про такий потужний явище в латинській Америці в 70-80-ті роки, як «теологія визволення», коли розробкою цього вчення, що розуміється іноді як «християнський соціалізм» займалися саме католицькі священики.

Зараз «теологія визволення» повертається у формі «полівіння» Латинської Америки абсолютно новому контексті. Ще й як фундамент іберо-американської цивілізації. Це дуже важливо теж не пропустити.

Не випадково, що «справжній індіанець» Умала переміг перуанки японського походження Кейко Фухіморі. Корінні автохтонні сили беруть вгору. Показово, що якщо Фухіморі більше підтримували жителі столиці Ліми, розташованого на узбережжі Тихого океану гігантського мегаполісу, то за поменшу голосували жителі малих міст, села і менш розвиненого гірського півдня, – серед цих жителів переважають якраз корінні індійці.

Взагалі, разом з полевением повертається і ідеологічна політика, коли дії будуються на базі багато років розроблюваної системи ідей.

У даному випадку мова йде про «етнокасерізм», ідеології, створеної батьком Ольянти – широко популярним комуністом Ісааком применшуючи.

У цій родової ідеології з’єднується далеке минуле інків, християнські цінності та взяті як зразки керівники Перу з військових соціалістів в кінці 19-го та в середині 20-го століть маршала Андреса Касереса і генерала Веласко Альварадо.

Хоча етнокасерізм звинувачують мало не в індіанському расизмі та лівому радикалізмі – перед нами все-таки спроба в ім’я національного відродження організувати практичний етногенез, формування нового народу, говорячи від імені індіанців.

Дата добавления: 2015-07-16