Дальші московські жалі на Нечая. Додаткові накази Лопухину.

З Москви тим часом “резвые гонцы” оден за другим везли ще нові накази Лопухину і Кузьмину, але вони вже не застали їх на Україні. Лопухин і Кузьмин уважали зайвим посилати їх гетьманові, і сі накази лишилися тільки документами відносин на Білоруси і московських настроїв з їх приводу.

5 н. с. квітня одержано в Москві нову скаргу смоленського воєводи Бориса Репнина на нельояльну поведінку і вирази Нечая. 12 (22) березня, згідно з царським наказом послав Репнин з “капитаном салдацького строю Єфимом Козинським” листа Нечаєві домагаючись, щоб виведено було решту козаків з залог в Мстиславськім, Горськім, Дубровенськім, Шкловськім і Кописькім уїздах. Сі козаки, живучи в тих уїздах, селян бють, “грабують і всяко нищать”, тому був уже раніш даний наказ від царя, щоб їх відти вислати на службу до Нового Бихова, і богато їх уже вислано, “а декотрі указу не послухали, далі в тих уїздах живуть і селян кривдять, а також і нові ватаги прибувають ¹) і також селян грабують. Супроти того Репнин післав ото Нечаєві листа, аби він дав суворий наказ, щоб козаки з тих уїздів до решти вийшли до Нового Бихова, і нові козаки туди не приїздили, а котрі б приїздили і селян кривдили, тих згідно з попереднім царським наказом вислати. (20 (30) той капитан повернувся з своєї місії від Нечая і дав таке звідомленнє. Прийняв його Нечай як годиться: вислав на зустріч своїх козаків, чоловіка з 50, і зараз прийняв його, грамоту велів тут же прочитати, а вислухавши сказав:

“Пише мені воєвода, щоб я відіслав козаків з сіл до Нового Бихова. Але ж ми Новий Бихів зруйнували і спалили, прийти мені туди з людьми-діться нема де, пити-їсти нема чого. Коли козаки по селах стоять і у мужиків поживу беруть, так мині крім того прогодуватися нема й чим! Ми ні государевого жалування ні місячного корму не маємо. А государеві люде з городів і сіл козаків побивають: з того війська козацького вбито з тисячу чоловіка. В Могилеві воєвода Ів. Репнин мого війська козаків з дворів усіх повиганяв”.

“А далі сказав: “Добре огонь гасить, доки полумя не розпалається, а як огонь розпалається, тоді гасити тяжко! А тому могилівському воєводі вистрихнемо ми перший жарт! ²).

Капитан почав його опамятувати, нагадуючи присягу цареві і т. д., а Нечай на те відказав: “Пошукає бог тої крови на винному, хто те діло починає! від одного пропадає тьма тисяч”. А далі почав говорити: “Я про всі свої шкоди писав до великоможного ³) нашого гетьмана Б. Хмельницького-якої шкоди нам наробили, а князь Іван мені що за воєвода? я чекаю указу від великоможного гетьмана Б. Хмельницького.

“На те щоб із Чаусів і з инших городів і сіл висилати козаків, до мене ані государевої грамоти не бувало, ані від гетьмана наказу нема, а як буде до мене государева грамота і від пана гетьмана Б. Хмельницького, ми готові йти куди скаже государ і гетьман Б. Хмельницький. А що козаки по селах на залогах-то війську Запорозькому перед усім треба ситим буть! вони тим ситі, що добудуть”!

Потім Нечай запросив капитана на обід, і тут як “порозпились”, почали пити і на здоровє цареві, боярам, гетьманові й усьому війську Запорізькому, а потім котрийсь сотник козацький підійшов з чаркою до капитана і каже: “Випємо на здоровє польському королеві!” ⁴). Капитан почав відмовлятись: “Служу я разом з вами вел. государеві, ви самі знаєте, що польський король нашому государеві неприятель”. “Тоді всі козацькі сотники на нього накричали, і був ґвалт, але Нечай їх заспокоїв, і по сім розійшлися”. А як капитан вернувся до дому з того обіду, хутко Нечай приїхав до нього на кватиру з своїми сотниками. Капитан почав їх частувати, а при тій нагоді почав розпитувати одного сотника, так щоб полковник не чув, чи бувають у них в Чаусах посли і з яких країв. Сотник розповів, що був шведський посол і вони його пропустили до гетьмана, але з чим він приходив, сотник не сказав. А сам Нечай розповів, що прийшли були до них з Чаусів Ляхів сім хоругов, і він їх відправив до гетьмана, “а наш пан-гетьман Б. Хм. їх пожалував, дав маєтности”. А відправляючи капитана так сказав: “Нема чого вам подарувати”-подивився на шаблю й додав: “Одна тільки шабля у мене”. На се капитан відповів: “Волочимось і з своїми шаблями, дякуємо за твоє жалуваннє” ⁵). З тим його Нечай і відправив, велівши провести, і сотники проважали його верст за десять ⁶).

Одержавши сю одписку воєводи, і переслану ним реляцію капитана, московський уряд дуже нею схвильовався, і того ж дня 5 н. с. квітня, щоб ще застати Лопухина і Кузьмина у гетьмана, пустив їм спішного листа такого змісту: “Одержавши сього листа (очевидно з одпискою смоленського воєводи і звідомленнєм капитана, що опинились через се в актах посольства Лопухина), як будете говорити у гетьмана Б. Хм. про наші справи, розвідайте і розгляньтеся всякими способами, чи вірний нам гетьман і полковники, чи нема в нім і в війську Запорозькому якоїсь непевности, і коли єсть-то з чого вона пішла: з якоїсь причини чи з чиєїсь прелестної посилки. А що довідаєтеся, напишіть то нам зараз нашвидку, з тимже післанцем, що приїде з сею нашою грамотою, і велить йому їхати в день і в ночи. В “разговорах” з гетьманом доручається розповісти йому все те що доніс Репнин, при чім інтересне освітленнє дане сьому матеріялові урядом: Нечай нічого не зробив, чого від нього домагався В. Репнин,-а напившися пяний говорив ріжні непристойні слова-нібито від наших царських людей Черкасам чиняться обиди і убийства (зачеркнено: і побито Черкас нібито з тисячу чоловіка). Се він видумує “на ссору”, з усього його діла видно, що він Лях, а не благочестивий християнин. Говорив з погрозою: “Добре було б огонь гасити, поки полумя не розпалається, а від одного пропаде тьма тисяч”. На могилівського стольника відгрожувався великою бідою. (Зачеркн. “і того смоленського післанця сотники, що були з Нечаєм, примушували пити за здоровє нашого неприятеля, польського короля, і лаяли його”, післанця себто). Нехайби гетьман того полковника і сотників (зачерк.: що в його полку, за таке їx лихе воровство велів скарати смертю без милосердя, аби від таких ворів і мятежників не сталося якогось лиха) велів перемінити і ніякого уряду займати їм не давав, а за “ссорные рЂчи” поступив з ними згідно з військовим правом, що йому належить” ⁴).

Не встигли вислати сього наказу з супровідним листом до путивльського воєводи, що переслав його Лопухину “тотчас наскоро, с рЂзвым гонцом”, як другого дня 6 н. с. квітня наспіла инша серія скарг могилівського воєводи, вислана перед тим, але десь затримана в дорозі. 11 (21) березня він доносив, що того дня одержав він відомість від звісного вже нам капитана Мещеринова з Гір і Гірок, що туди 8 (18) березня прийшов з Чаусів сотник Чеовський (!), з сотнею козаків, і до них стали приставати охочі люде з міщан і селян, і разом з ними вони селян грабують і уїзд руйнують, так що міщане і селяне тікають, а на 14 (24) чекають приїзду до Гір самого Нечая.

15 (25) березня приведено до Смоленська двох чоловіка “шишів” (бандитів або розвідчиків), захоплених в с. Зверовичах. Було їх всіх до 300, вони забрали в селі збіже і майно, і пішли до Чаусів, а сих трьох з них зверовицький війт з селянами зловив, з усею волостю пустившися за ними наздогін, і відставив до уряду. На допиті сі бранці сказали, що вони козаки Нечаєвого полку з Чаусів, післав їх Нечай 300 чоловіка: 100 кінних і 200 піших з сотником Жуковським на села по збіже, а майна ніякого брати у селян не велів, і вони тільки годувались (“кормились”), а селян не грабували. Тільки в дорозі сотник Жуковський з своєю сотнею пограбували якогось московського чоловіка, взяли коня, а чи брали якісь річи, того не знають. Потім Жуковський пішов під Мстиславль, а в суботу 15 (25) березня Нечай велів йому бути в Чаусах.

Тогож 15 (25) одержано в Смоленську нового рапорта від Мещеринова: 14 (24) з'явився той же Жуковський в Горах і Горках, з нововисланими козаками, вони розбивають по дорогах, бють і грабують міщан і селян, так що вони розбігаються.

16 (26) привезено до Смоленська побитих салдатів з Шкловської волости: вони проважали арештантів зо Шклова до Смоленська, але на дорозі по сей бік Зверович наїхали на них козаки, трох салдатів забили, двох тяжко порубали, а шість невідомо де пропали. Супроти того воєвода вислав до сих загрожених місць, для охорони людности, роту салдатів і сотню тамбовських козаків, наказавши старшині з свого боку козаків не зачіпати і до бою приводу не давати ⁷).

З сього приводу другого дня, 7 н. с. квітня спішно вислало другого наказа Лопухину і Кузьмину; маючи його в чернетці, з поправками самого Алмаза Іванова, першого з думних дяків, можемо добре уявити собі рефлекси сих вістей в урядових кругах і їх ніякову позицію супроти гетьмана (я тому подаю його текст з зазначеннєм цікавих поправок і з покороченнєм нецінної фразеології. “Як почнете говорити з Б. Хм. в наших справах (зачеркн.: гетьман почне, натомісць надписано в горі) і помітите в гетьмані Б. Хм. (зачрк. і в Черкасах) якісь шатости, і він почне говорити вам задорні річи: мовляв писав йому полковник І. Нечай ⁹), що від наших людей чиняться обиди і смертні убійства, з городів їх висилають, і таких прикростей їм терпіти не можна,-то ви розговорюйте ¹⁰) гетьмана всякими способами. Нехай спамятає православну християнську віру ¹¹), свою обіцянку і клятву (зач.: за непорочною Христовою заповіддю) і нашу государську превелику ласку; нехай стоїть при своїй обіцянці твердо, як почав нам служити вірно, так і далі того нехай тримається. А на смутні, воровські писання і слова нехай не піддається, і не вірить. Відмовляйте його від шатости всякими способами ¹²). Бо за полк. Нечаєм виявилось богато воровства, як то було написано в наказі вам, а потім і в грамоті нашій ¹³), і се він закриваючи своє воровство пише вигадки на наших людей ¹⁴).

Далі розповідається зміст одержаного 26 березня від Б. Репнина листа Нечая, де він скаржиться, що богато козаків побито і пограблено і пропало без вісти, і подає реєстр таких безвістних-очевидно складаючи се на московських людей. З сього приводу Лопухину доручається звернути увагу гетьмана, що в самім же реєстрі Нечая значиться, що сі козаки пропали в під'їздах під Ст. Бихів, під Слуцьк та инші неприятельські городи, инші їздили по здобич і провіянт, вони могли зникнути від польських чи шведських людей, “нема на кім того питати”. Царські люде козаків не чіпали, одначе для певности, з огляду на сей Нечаїв лист, цар вислав певного дворянина, щоб розслідити сю справу, і коли дійсно виявиться, що царські люде робили щось лихе козакам, вони понесуть відповідну кару. Але з свого боку Лопухин повинен вирецитувати гетьманові всі ті козацькі ексцеси описані в останніх донесеннях Репнина: наїзд на Зверовичі, вчинки сотника Жуковського і т. д. Нехай гетьман велить зараз же вивести козаків з Могилівщини до решти, а Нечая укарає за військовим правом і надалі ніякого уряду йому не дає ¹⁵).

Дата добавления: 2015-07-18