Примітки. 1) “нынЂшняго лЂта”-але мова очевидно про наш 1655-ий.

¹) “нынЂшняго лЂта”-але мова очевидно про наш 1655-ий.

²) Кримські справи 1655 р. кн. 37 л. 237-240.

³) Осол. 227 л. 11, при реляції Шумовского, перед листом Хмельницького до хана з 31 січня, що очевидно датований новим стилем. Коли припустити, що лист до калґи був датований старим стилем, то був би писаний другого дня по листі до хана, але в такім разі було б дивно, що в листі до хана про бранців згадано тільки принагідно. Тому правдоподібнішим здається мені, що лист до і калґи належить до посольства Махаринського, що спеціяльно займалося бранцями.

⁴) de data.

⁵) Себто самі тільки адреси.

⁶) В копії тут прогалина.

⁷) Тамже л. 11 об.

⁸) Карла, очевидно.

⁹) Козаки, очевидно.

¹⁰) Як вони хочуть.

¹¹) Яку мав привезти Піріс-аґа, очевидно.

¹²) Tanszy: властиво дешевий-менше вимагатиме.

¹³) Będziem wiernymi, tylko niech krolikowie nie rządzą.

¹⁴) Написано невиразно.

¹⁵) ркп. Осол. 227 л. 10.

ЗНОСИНИ З ШВЕЦІЄЮ-ПРОВОЛОКИ З ПОСОЛЬСТВОМ, ЛИСТИ ШВЕДСЬКОМУ КОРОЛЕВІ І РАДЗЄЙОВСКОМУ 11 СІЧНЯ, МІСІЯ ДАНИЛА ДО ЧИГРИНА, ЛИСТИ ШВЕДСЬКОГО КОРОЛЯ В ЛЮТІМ, ДАНИЛО Й ҐРОНДСКИЙ В ЧИГРИНІ, В БЕРЕЗНІ.

Від шведського короля отримано листи підчас новорічного з'їзду, 12 н. с. січня, але вони мабуть давали не богато: се були тільки вістуни посольства, задуманого ще в листопаді, коли Данило виложив королеві проєкти гетьмана,-але без кінця довго відкладаного. Трудно судити, не маючи головного-інструкцій послам і протоколів устних переговорів-але можна думати, що тут грала певну, а може й головну ролю нездійснимість-в очах короля і його дорадників (між иншими мабуть і Радзєйовского)-козацького постуляту: признати козакам Західню Україну. Данило сидів без діла в Варшаві, чекаючи заповідженого шведського посольства, що мало з ним їхати, і даремно докучав усім пригадками про свою відправу.

З 6 і 8 грудня (н. с.) маємо листи Радзєйовского, що мав їхати з тим же посольством: він писав гетьману і Виговському з Торуня, що пруські справи затримали висилку посольства, і він жалує, що його побаченнє з ними відкладається,-тим часом виїздить сам Данило з листами, “щоб не нудився”. При тім Радзєйовский згадує чутки про битву з Татарами-де козаків побито; він не хоче сьому вірити,-значить про козацько-татарське замиреннє ще не було вістей в кватирі Карла.

14 грудня (ст. ст.?) Карло дав наказ свому канцлєрові, щоб Данила спішно виправити до гетьмана і наділити його коштами, бо се посольство має велику вагу. 26 грудня (н. с.?) Данило нагадує королеві, що він все таки дурно сидить далі без відправи, хоч уже дав знати Хмельницькому про свою місію; питає короля, чи відбудеться се посольство, чи змінив свій замір. Три дні пізніше пише, що вже дістав від канцлєра наказ на виїзд і вибирається до гетьмана через Московщину: сю предовгу дорогу сподівається зробити в 12 днях і своєчасно виконати дорученнє, чекає тільки щоб повернулися “його козаки” (mіеі коzакі)-очевидно вислані з ним від Хмельницького. Він післав їх по вісти до Люблина і Львова, бажаючи прислужитися ними королеві ¹).

З 17 грудня (с. с.) маємо лист Данила до Золотаренка з Варшави-він засвідчує велику прихильність Карла до війська Запорізького: “Пив король шведський здоровлє пана гетьмана, і ваше здоровлє і всього війська Запорізького, бажаючи вам всього доброго,-годиться, щоб ми йому за ту прихильність відслужили”. Хвалить при тім його післанця Петровича за добре виконаннє доручення: “король його добре прийняв і добре відправив” ²).

Непевність дат і рахованнє за новим і старим калєндарем, котрого здебільшого неможна докладно розріжнити, не дає змоги добре зорієнтуватися в уривках сього листування, що ми тепер маємо. Можна думати, що справді-як здогадувався Кубаля ³)-вісти про замиреннє козаків не тільки з ханом, але і з Яном-Казимиром, поширювані в тім часі Казимировими прихильниками, сполошили Карла, і змусили його до скорішої виправи Данила. Але ми не маємо його листів післати тоді до Чигрина-може нам дати деяке поняттє тільки відповідь Виговського:

“З листу в. кор. м., переданого мині 3 січня я вирозумів з великою радістю незвичайну ласку в. к. м. до мене, за котру я щоденно буду старатися служити в. к. м. на добро в. к. м., котрого вірно бажаю. Тепер повідомляю в. к. м. про вічне брацтво що зложив найясніший хан кримський з найясн. нашим гетьманом війська Запорізького: воно заприсяжене з обох сторін і буде навіки тверде і певне. Про заповіджене посольство всеч. ігумена Данила до найясн. гетьмана і всього війська Зап. він вислухав з великою приємністю, ми чекаємо його щасливого приходу і рішили через нього про все ширше повідомити в. кор. м.”, і т. д. Чигрин, 11 січня ⁴).

Судячи з сеї відповіди, можна міркувати що в листах Карла-післаних на повідомленнє про посольство Данила, не було нічого більше крім звичайних компліментів-се була властиво тільки вірча грамота для нього.

З листів писаних того самого дня до Радзєйовского, від гетьмана і Виговського, довідуємося, що сі листи королівські разом з листами Радзєйовского віз той самий пан Зайонц, що приїздив перед тим з листами Радзєйовского до козацького табору під Львовом 3 н. с. листопада. Захорівши в дорозі Зайонц зістався в Гощі, а листи післав з своїм швагром Юриєм Себастіяновичом, і тому вдалося добитися до Чигрина-згадує про нього митрополит ⁵). В своїм листі гетьман відповідає на вісти Радзєйовского про шведські успіхи, на його перепросини, що йому досі не вдалося доїхати до гетьмана, і на побажання з'їхатися для переговорів десь на Волини. Він не дивується тим перешкодам, що стали на заваді приїздові Радзєйовского, бо сам якраз перебув трудну кампанію і тепер вернув з військом на спочинок на Україну. З огляду на се було б трудно висилати військо наново на Волинь, для того щоб там з'їхатися з Радзєйовским, тим більше що все страшно випустошили козацькі й чужі війська. Коли ж би Радзєйовский зібрався на побаченнє з гетьманом, треба йому їхати на Україну, але гетьман просить його завчасу докладно зазначити місце і час, і де він хотів би з'їхатися, щоб можливо забезпечити йому дорогу. Те саме повторив Виговський, дещо розвиваючи: гетьман зістанеться в Чигрині всю зиму, бо що дня повно ріжних посольств: хан від часу останнього договору “мало не щодня трактує в ріжних справах через своїх послів, і з инших сторін ріжні посли”. А наскільки тепер трудно куди небудь рушитися за Україну, дізнав сам Себастіянович у своїй подорожі ⁶).

Судячи з того, що ориґінали всіх сих листів опинилися в польських руках, можна думати, що до рук Карла і Радзєйовского вони не дійшли, і не посунули справ шведсько-українського порозуміння. Сам Данило мандрував дуже довго-доїхав до Чигрина тільки в березні. Таким чином кілька місяців не було фактичного звязку і порозуміння між обома сторонами; і се мусіло бентежити і козаків і самого Карла: він мусів трівожитися ширеними в Польщі й за кордоном вістями про тісне порозуміння Яна-Казимира з Хмельницьким, козацький штаб мусів нервуватися тим що у них з Карлом нема ніякого порозуміння і пляну ні супроти Яна-Казимира з його партією, ні супроти Ракоція з його плянами на Галичину. Не дістаючи ніяких вістей про місію Данила ні відповідей від гетьмана, Карло слав листи за листами, але без належного звязку вони здебільшого гинули на дорозі. Так польські делєґати подали потім у Вильні московській делєґації лист Карла до Хмельницького, писаний 11 (21) лютого, скоро після побіди Шведів над Поляками під Ґоломбом (недалеко Висли в Люблинскім воєв.), що сталося 18 н. с. лютого. Повідомляючи про сю побіду, Карло висловляє тверду надію, що не вважаючи на перерву в дипльоматичних зносинах гетьман і військо Запорізьке не піддаються на намови Яна-Казимира і його прихильників, щоб козаки помогли їм против Шведів-“так як запевняли нас в твоїй щирій вірности й доброжичливости твої посланники (очевидно ще осінні!)-аби ми не мали сумнівів в тім, що завсіди будеш з нами в щирім порозумінню, не піддаючися на ніякі фальшиві обіцянки Казимира, тому що Поляки ніколи не стоять у своїм слові”. Против союза козаків з Татарами й иншими сусідами в спільнім інтересі козаків і Шведів, король не має нічого-остерігає тільки щодо Поляків та їx зрадливости, і просить солідарно триматися, поки можна буде у всім докладно порозумітися через посольство: просить забезпечити козацькими силами дорогу тим послам, що він хоче післати, скоро тільки наблизиться ⁷).

Десять день пізніше посилає він нового листа, ще раз повідомляючи про побіду під Ґоломбом, про своє наближеннє до земель козацьких-що дасть змогу вислати нарешті посольство і зложити формальний договір з Козацьким військом ⁸). Сим разом вислав він звісного нам Ґрондского, що за посередництвом свого одновірця Юрия Немирича перейшов уже на сторону шведську. Зміст листу й інструкції Ґрондский переказує у своїй історії. По перше, Карло-Ґустав наказував, щоб гетьман з військом не мали сумнівів в прихильности короля до козаків через те що він досі не зложив з ними формального договору: початок йому був уже положений ⁹), але потім не було ніякої можливости продовжити сеї справи бо всю зиму король був занятий в Прусії; але все таки-треба сказати-в січні вислано абата атенського о. Даниїла-тільки королеві невідомо, чи він дійшов чи ні?

По друге-тому що королеві невідомі побажання козаків, і він не знає, яку дати інструкцію комісарам, нехай через сього посла і письменно і устно виложить свої домагання, і визначать місце і час для комісії: скоро тільки побажання козаків будуть королеві відомі, він ні в чім їм не відмовить.

По третє-оповісти про успіхи в Прусії і останню побіду під Ґоломбом; король, з огляду на сі успіхи, не думає щоб йому знадобилася поміч козаків сього літа, тим більше що проблискує деяка надія замирення з Поляками без брязкоту зброї. На випадок коли б ся надія короля завела, він зібрав таке сильне військо, що готов звести бій з усіми силами Поляків з надією на побіду. Але коли б потреба того вимагала, і він звернувся б (до гетьмана), нехай козаки не відмовляються прийти йому в поміч-але не перше ніж він їх покличе.

При тім-побажання всього доброго ¹⁰). Здержливий фінал сих запросин до кооперації поясняв Грондский тим, що в околицях Люблина Карло побачив такі страшні сліди торішнього козацько-московського спустошення, що заявив-мабуть для заспокоєння своїх союзників Поляків, що він ніколи більше не покличе їx (козаків чи козаків і Москалів?) до помочи на війні, хочби навіть хтось йому довів непохитними арґументами, що він за помічю їх напевно заволодів всім королівством Польським ¹¹). Тим не менше вислав Ґрондского, забезпечуючи собі їх поміч против Поляків.

Ще кілька день пізніше, 28 лютого, висилав Карло листа до Хмельницького і Виговського з Сєдліск. Неуспіхи останніх днів (невдала облога Замостя, і загальне погіршеннє шведскої ситуації в Польщі) очевидно відбилися на сій нервовости кореспонденції, і на змісті сих останніх листів. В тій копії що ми маємо Карло згадує, що він недавно післав уже листи гетьманові в двох копіях, ріжними дорогами, але не будучи певним чи вони дійдуть, пише ще окремо до Виговського, “як головного дорадника гетьмана і війска”. Він просить його впливати на них в сприятливім для Карла напрямі: його бо листи і посольства свідчать, як він до серця приймає інтереси козаків, не відділяючи їx від своїх, salutis mutuae nostrae vestraeque-“бажаючи спільного добра-нашого і вашого”. Радить ніяк не піддаватися на порожні обіцянки Яна-Казимира і не відступати від своїх спасенних намірів. Вказує на відступство Потоцкого, Лянцкороньского, і новіше -Конєцпольского, як докази непевности Поляків. Пригадує, що Хмельницький свого часу остерігав його-не няти віри Конєцпольскому, і сподівається, що він тепер скористає з нагоди помститися за старі кривди, завдані йому сим Конєцпольским” ¹²).

Се те що ми маємо з шведської сторони. Про переговори ведені в Чигрині з Данилом і Ґрондским на жаль не маємо ніяких подробиць. Можемо тільки констатувати, що Данило все таки випередив Ґрондского, бодай на кілька день: 16 березня (мабуть с. с.) гетьман уже пише до Ракоція, просячи помагати Данилові, як послові шведського короля, переїхати через його край і дістатися до Карла-Ґустава ¹³). З травня (н. с.) Радзєйовский доносить Карлові-Ґуставові, що він довідався з якихось перехоплених листів (може реляцій польських комісарів), що Данило, “колишній посол Хмельницького”, дуже зручно попрацював для короля в Чигрині, і козаки-очевидно не без його впливу-без сумніву протягнуть і взагалі провалять комісію з польськими уповноваженими, що була призначена на 1 травня ¹⁴). Сам Данило тим часом безпорадно сидів, даремно піклуючися знайти собі дорогу до Карла-Ґустава, старався передати йому через ріжні оказії бодай деякі відомости про те що йому вдалося осягнути у козаків. Маємо оден з сих листів його, з 7 червня: він пише, що все свідчить про щиру прихильність гетьмана до Карла-Ґустава і хоч Ян-Казимир трохи не щодня кличе його (до себе в поміч), цілком неймовірно, щоб Запорозьке військо виступило против шведського короля. Але треба поспішати вислати туди посольство, бо як оповідають приїзжі козаки (ті очевидно, що приїздили до Ракоція) і Хмельницький і Виговський нетерпеливляться, що та заповіджена і в листах і устно, через Данила, шведська місія все таки ніяк не з'являється ¹⁵).

Очевидно, Грондский: з'явився в Чигрині кілька день по виїзді Даниїла: з дня 22 березня маємо листа від гетьмана до Карла-Ґустава, написаний у відповідь на два його листи привезені Ґрондским. Гетьман дуже тепло дякує королеві за виявлену, чи властиво поки що тільки висловлену приязнь. В титулі він вперше позволяє собі потитулувати шведського короля “приятелем”-“Найясніший королю шведський, наш шановний приятелю”,-без усяких “панів” і т. д. Гетьман висловлює надію, що “під сприятливими звіздами ся приязнь, що тепер тільки завязується в листю, доспіє в роскішні овочі обопільного афекту”, і обіцяє королеві повсякчас готову до послуг любов. Виправдується, що досі також не вислав своїх послів для порозуміння в певних справах і уложення формального договору-почасти через незнаннє, де король пробуває, почасти через несприятливі обставини, недостачу поживи, часті напади ворогів і т. и. Все се навіть не дає змоги визначити місця для з'їзду комісарів: “аж засвітить пожадане літо”, тоді довідавшися про місце пробутку короля і вибравши найбільше свобідне і придатне місце, гетьман вишле послів для договору-аби тільки щасливо того дочекати ¹⁶).

Було щось конкретніше переказано через Ґрондского словами, а лист умисно постилізовано так загально з огляду на можливости перехоплення сього писання Поляками? Було б начебто дивно, що через півроку після першого порозуміння під Камінцем, в обставинах трудних, які притьмом вимагали від обох сторін щирого порозуміння і кооперації, козацька сторона не виступила отверто і явно з своїми домаганнями і оберталася в сфері загальних компліментів, пропозицій помочи і сподівань тіснішого зближення, які висловлялися в листах. Але уважно придивляючися інструкціям шведського посольства, що нарешті було виряджене в жовтні 1656 р.-Карловим наказам його послам, щоб вони дали козакам виговорити насамперед свої побажання, досі незвісні шведському королеві, крім того що говорилося за козаків в польских політичних кругах і загальних міркувань,-набираємо того переконання, що так воно мабуть і було. Хоч козаки й похвалялися, ще з осени 1655 р., нібито у них єсть твердий і виразний договір з Шведами щодо розмежування їх інтересів, в дійсности до самої осени 1656 року ніяких побажань в сім напрямі не було поставлено з їx сторони,-взагалі нічого конкретнішого понад побажання спільної акції против Яна-Казимира і його партії та заховання можливо непорушними політичних звязків козаків з московським царем.

Як се могло статись? Мабуть тому, що поки Карло-Ґустав зіставався претендентом на ціле неподільне королівство Польське і спирався на польських маґнатів-серед котрих до останньої хвилі був і персональний ворог гетьмана-Конєцпольский, старшині могло здаватися, що рано ще виїздити з якими небудь постулятами, які могли нарушити життєві інтереси сих панів. Треба було дати дозріти сій українсько-шведській приязни, що поки що “тільки завязувалася в листю”. А з боку шведського короля було може простим незнаннєм, а не іґноруваннєм, коли він в тім часі, договорюючися з Ракоцієм, заявляв готовість відступити йому землю Львівську і Галицьку з Покутєм і з прилеглими до Ракоцієвих володінь частями Поділля і Сяніччини, вимовляючи собі решту Сяніччини, землі Перемиську, Белзьку і Холмську ¹⁷). Можливо, що й не підозрівав він, що тим завдає болючий удар козацьким плянам єдиної України.

Дата добавления: 2015-07-18