Зносини з Кримом, посольство махаринського, лист гетьмана 22 січня, посольство тохтамиш-аґи, лист гетьмана ханові 31 січня, посли козацькі й польські в Криму в лютім.

Про зносини з Кримом маємо такі відомості. Московське посольство в Криму 30 н. с. січня довідалося від своїх товмачів, що попереднього дня приїхало до Бахчи-сараю козацьке посольство: уманський сотник Михайло Махаринський й осавул полтавський Михайло Андріїв з товаришами, всього 6 чоловіка: товмачі їх стріли на дорозі, їдучи з Бахчи-сараю й розпитували про посольство. Козаки пояснили, що приїхали з гетьманським листом в справі полоненників: аби хан видав на Україну українських полоненників які єсть у Криму-“бо сього року ¹) гетьман з ханом договорилися на тім, що хан пустить їх полон з Криму, а козаки не будуть ходити на Крим; коли ж хан полону їx з Криму не пустить, той договір не договір, і мир не мир”. Московські посли їм переказали через тих товмачів, що в попередніх місяцях Татари, Євреї й Вірмени приводили до них на викуп богато полоненників з Запорозьких Черкасів, і вони просили, щоб їх цар викупив, і на їx донесеннє цар велів їх “из полонсково терпЂнья окупити”, “видя их, черкаскую, к ceбЂ службу и приямое радЂнье”. За сим указом посли переказували до хана через “розмЂнного князя Маметшу Сулешова”, щоб він дав їм тих полоненників на окуп. Але Маметша відповів, що не годиться дати їх на окуп, бо хан хоче віддати гетьманові Б. Хмельницькому без грошей. Москалі се дають до відомості козацьким послам, аби вони знали таку царську ласку, а ханові нехай скажуть, що коли яких полоненників він не схоче пустити на Запоріжжє, нехай пришле на викуп московським послам, “чтоб им (полоненникам) живучи в неволе не замучитца”. Товмачі се все переказали козацьким послам, і ті дякували за таку царську ласку, обіцяли то все розповісти гетьманові, а послам- дати знати про свою розмову з ханом,-але продовження сеї історії в звідомленню їх не знаходимо ²).

Своїм змістом дуже підходить до сього всього лист гетьмана до калґи-султана, що добув польський посол Шумовский; він має дату 22 січня, і коли б припустити що се дата за новим калєндарем, то він підходив би до часу приходу Махаринського:

“Ясновельможний пане султане калґо, наш великомилостивий пане і приятелю! Доброго здоровля, втіхи й успіху бажаємо в. султанській милости! Відомо то в. милости, як ми не тепер тільки, але й перед тим дотримували ціло своєї присяги, отже й тепер знову заприсягши на братерство, ми дотримуємо в цілости сю присягу, і наші наступники її вічно дотримуватимуть. Покинувши під сю хвилю Україну (?) ми розписали універсали наші на Запоріжжє, на Кодаки й скрізь, аби знали наші про заприсяжене брацтво й не давали найменшого приводу, тримаючися того, що з нашої сторони не даватиметься причин. Тільки з своєї сторони звольте в. м. пильно на те вважати, аби до розірвання братерства не давалося найменшого приводу; особливо Ногайців, що звикли чинити зачіпки, звольте в. м. стримувати. Бо й се даємо знати в. м., нашому милостивому панові, що й тепер-як хан вертав з військом назад, Татари впали до полку Браславського й порабували міста, людей в неволю забрали і силу шкоди наробили-самому в. м. даємо се на розсуд, чи се річ слушна? Всіх Татар що були на Україні в полоні, ми веліли зібрати разом, і вони негайно, нітрохи не затримуючи, будуть звільнені. Так і в. м. звольте з своєї сторони пустити на волю всіх козаків тих що сеї зими, за тої війни забрані були в неволю,-взаїм увільнити, і Ногайцям заборонити, аби вони козаків не брали- як то вони звикли чинити. До хана й. м. посилаємо своїх післанців при післанцях в. м.- вони про все ширше в. м. розкажуть” ³).

При кінці січня у гетьмана було кримське посольство Тохтамиш-аґи: під Бахчисараєм 11 лютого н. с., він догонив повертаючи польського посла Шумовского, і той у свой реляції записав дещо про сю зустріч. Запрохавши до себе і взявши для сеї розмови тільки товмача, старався розвідати, “куди йдуть наміри Хмельницького”. “Підлявши добре міцнішого напитку-або горілки, сказав мені, що Хмельницький не хоче звірятися на короля-аж буде мати з Польщі формальне ⁴) посольство або листа. Розповів також, що шведський посол і тепер у нього єсть, тільки мешкає не в Чигрині, а в Суботові. Нарешті показав мені листи Хмельницького-до кого їх віз ⁵), і я при тім інформувався, коло кого мині ходити в тім що дотикає Хмельницького: він має богато прихильників, але як бачу-горнеться до тих що були в фаворі у небіжчика хана, а за нинішнього в тім богато змінилося”. Далі оповідає Шумовский, як йому вдалося добути копії листів, привезених Тохтамиш-аґою, і навіть якусь картку, писану грецькою мовою, що пяний Тохтамиш згубив з кешені. Завдяки сим заходам нашого землячка, маємо сі листи.

Хмельницький писав ханові, 31 січня н. с.: “Найясніший милостивий царю кримський, наш великомилостивий пане! Доброго здоровля і щасливого панування в. цар. милости жичемо і поклон наш віддаємо. З писання в. цар. милости і з (слів) Тохтамиш-аґи, післанця в. цар. м., довідалися ми, що до в. ц. м. приходили польські посли, аби в. ц. м. дав їм поратунок на Шведів. Вони й до нас присилають послів по ратунок, але ми відписали, що трудно нам давати поміч, коли вони ще не постановили з нами ніяких пактів заприсяжених і слушних. При тім бачимо, що богато панів польських по ріжних місцях роз'їхалося, і дуже вони поріжнилися. Тому чекаємо певніших відомостей і без військової ради помочи дати не обіцяємо. Про се ми доручили Тохтамиш-азі розповісти перед в. ц. м., аби в. ц. м. все було відомо, і просимо в. ц. м. нас повідомити, коли поляки пришлють з чимсь до в. ц. м. Щодо (полону) ⁶)-то хоч його забрано ще перед присягою, трохи скорше, але дотримуючися з нашої сторони заприсяженого братерства ми розіслали скрізь, щоб їх зібрано до купи, і скільки знайдеться, всіх обіцяємо вернути, также і всіх вязнів на війні забраних ми випустимо згідно з словом нашим, а в. ц. м. зволь наказати звільнити всіх козаків наших, що їx в нинішній війні попало в неволю”. Потім прохання і обіцянки як найчастішої обопільної інформації і довіря-не давати віри ніяким “фальшивим удаванням”,-а все, як бачимо, весна покаже” ⁷).

Виговський в окремій цидулці-мабуть до візира, крім ріжних спеціяльних подробиць (про панцир якогось Мурат-султана, що просили вернути) повторяє, що помочи Полякам дати неможна, тому що вони самі поріжнились, і нікому помагати. Король писав і до козаків про поміч, але сам і досі пробуває в цісарській землі, нема його в Польщі- “якби був, ми б знали”. Гетьмани сприсяглися не піддаватись Шведам, але війська мають мало, “а з нами нічого грунтовнішого не становлять”, і т. ин.

Се характеристично, що сі погляди гетьмана і його писаря зробили на хана і його візира неабияке вражіннє. Коли Шумовский на першій авдієнції у візира по ріжних околичних балачках підійшов до головного: що Ян-Казимир хоче посередництва хана для порозуміння з козаками, “що король й. м. запевняє через хана й. м. Хмельницького і все військо Запорозьке в своїй ласці”,-візир недвозначно відіслав його з тим насамперед до козацьких послів. І хан також всякі розмови про поміч королеві відложив на пізніше, і не дав Шумовскому нової авдієнції, видимо чекаючи, щоб він порозумівся з козаками. Нарешті прислав одного з своїх повірників Сулейман-аґу з такою деклярацією: Хмельницький прислав до хана з такою заявою: “Я буду вірним королеві польському, але нехай король приїде під Камінець, і хан також, і я також приїду, там короля перепрошу з полковниками і отримаю його ласку, і ти, хане, своєю повагою у короля й. м. допоможеш мені в тім,-инакше не довіряю”. “Я Сулейман-азі-зазначає при тім Шумовский- відповів на то так: “Бував єси сам послом, знаєш який обовязок посла: кождий то трактує, що йому доручать; я будучих намірів короля й. м. знати не можу (бо питав мене від хана, чи король то зробить)-але так поговорім з собою. Король має війну шведську і московську, якже йому йти під Камінець, коли має неприятеля дома? Коли дасть біг, вибє одного ⁸), певно з'єднає свої війська з ханом і з Хмельницьким і піде на північ мститися за свої кривди спільним нашим неприятелям; бо коли б вибивши Шведів, король його милость назад уступився, шляхта й військо стратили б серце, а неприятель узяв би гopy”. Сказав мені на се: “Правду кажеш, але вони ⁹) не хочуть вірити; нехай би король так зробив ¹⁰), бо як не буде того, то стратимо їх. Хан мене на те послав, аби ти подав спосіб, як би хан міг через свого посла дати слушну надію Хмельницькому на уконтентуваннє і утвердженнє”. Я на то рік: “В інструкції того не маю, але от що: нехай Хмельницький дасть в застав королеві свого сина, а король й. м. дасть йому свій застав”.

Шумовский каже, що сей спосіб сподобався Сулейман-азі, а потім візирові й самому ханові, але коли Шумовский другого дня потім пішов до візира, знаючи, що хан уже висилає нового посла до Хмельницького-Піріс-аґу, і спитав-з чим він їде, візир сказав: “Аби нам цілком перетягнути Хмельницького на сторону короля”.-“Я сказав: “Просіть також: коли Хмельницький хоче бачити знаки ласки королівської, нехай же він і себе покаже,-нехай пішле своїх послів до короля; нехай шведського посла відошле до короля й. м. (Казимира); нехай з заграничними неприятелями короля й. м. практик не чинить,-тоді покаже себе вірним. Я прошу, аби послові хана й. м. було то доручене”.- Відповів мені: “Все те зробимо, що кажеш”. Говорили при тім про шведське пануваннє, яке воно тяжке і нікому не дотримує (слова),-аби візир про се написав Хмельницькому, і він то написав-бо я дістав копії тих листів, що ці слали до нього”. Коли ж по сім-“по ріжних раціях pro і соntrа почав я знову просити у візира скорої підмоги, на се дав він меyі таку відповідь: Війську звелимо готовитись, а після відомости від Хмельницького ¹¹) дамо тобі у всім докладнішу відправу. Я йому на се сказав: “А коли від Хмельницького прийде щось противне-не схоче він бути добрим, чи то має псувати нашу приязнь?” Він відповів: “Боже боронь, ми хочемо тільки поінформуватися про його інтенції”. Я тим зовсім не був задоволений: бо й не було чим, і попросив авдієнції у хана-як то він обіцяв, а виходячи обіцяв (візиреві) від короля й. м. 2000 червоних, аби охотніше ходив коло всього: сказав йому, що давно вже мав йому се сказати,-“Але відложив до дальшої розмови з тобою”.

Візир одначе авдієнцію відкладав, і Шумовский вистарався її через инших близьких ханові людей, і коли знов, до ріжних сторонніх “діскурсах”, заявив ханові, що така деклярація, мовляв “помочи від хана бути не може, поки не буде відомости від Хмельницького”, його незадоволяє-і просив иншої, переконуючи всякими арґументами, які тоді біда підсувала,-хан відповів: “Не буде в тім шкоди королеві й. м.”. Я йому рік так: “Коли б така небезпека була на в. ханську м., як тепер на короля й. м., і в. ханська м. допоминався помочи від короля, а той дав би таку деклярацію: “Дам, але аж порозуміюся з Хмельницьким”,-щоб в. ханська м. тоді подумав про приязнь короля й. м.? Таке тепер подумає собі і король й. м., пан мій”.-Хан сказав: “Правду кажеш! щож тоді зробити?” Я сказав: “Чи буде Хмельницький злий, чи добрий, а королеві й. м. військо післати. Коли буде злий, то коли король й. м. ослабить тепер шведські сили, то се буде добре і королеві і в. ханській м.-бо Хмельницький буде лагідніший ¹²). Коли він буде добрий, а королеві й. м. з Шведами поведеться-то буде спільне добро всіх трьох”.

Хан нібито погодився з сим, обіцяв на повню в місяці березні ставитися під Камінцем, і обмінявся присягою з послом, але як побачимо далі, в своїм листі, післанім з Піріс-аґою, він все ставив в залежність від згоди козацького гетьмана.

Шумовский далі переказує свої розмови з козацьким посольством-Махаринського й тов., що були тоді в Бахчисараї: “Козацькі посли двічі були у мене; показував я їм ті пункти в інструкції що належить до їх запевнення, і вони були дуже з того задоволені. Написав я через них листа до Виговського. Посла Хмельницького звуть Михайло Махарженський-король й. м. зна його: був у вязниці. Він мині говорив: Будемо вірні, тільки нехай королики не правлять ¹³), і богато ще иншого. Але я бажав би публичну справу так поставити, щоб не фундуватися на щирости Хмельницького, а коли Шведи будуть податні на згоду, то вчинити згоду, бо як на довго піде, то наприкряться нашій землі війська Татарські”.

В листі до Хмельницького, що повіз від хана Піріс-аґа (а Шумовский післав його копію королеві), хан повідомляв, що в справі звільнення невільників з обох сторін він договорився з послами, згідно з тим як було постановлено “на контрактах” (під Озірною)-“і тепер неприятелі ваші й наші будуть з того смутитись, а приятелі ваші будуть веселитись-ми який афект до вас маємо, явно то богові!” Якусь частину невільників він і посилав з Піріс-аґою. Посилав з ним також листи королівські принесені Шумовским і просив висловитися з того приводу. “Просить у нас помочи, також у вас-але ми не дали відповіди, поки не довідаємося про ваші замисли; ви тепер їх через послів своїх переказали: Коли король від нас помочи схоче, нехай до нас і вдасться!” Зрештою поручав у всім переговорити з Піріс-аґою.

Візир у своїм листі радив козакам підтримати Яна-Казимира і приготовити для того на весну військо. Відкликався до тої благодати, що король їм обіцяв у своїм листі до хана, що він пересилав Хмельницькому, і радив триматися старих приятелів. “Як що думаєте, що можете так жити без пана-то майте на увазі, що се не можливо, аби вам так щастє завсіди служило. Добра річ мати приятелів, ніж неприятелів, і котрі вами давніше рядили, нехай і тепер рядять. Бог свідком, що не для себе, тільки задля вас самих то все робимо-щоб то вам було на добре. Про вас байдуже-ми свої голови охоронимо: знаєте самі що у нас жодних богацтв нема; нині в Криму сидимо, але коли сила наступить, то й деинде знайдемо собі мешканнє нашими шаблями. Тому зробіть то для вас ¹⁴) і для короля пана вашого: вирятуйте його разом з нами від неприятелів: коли се зробите, зробите богові службу, і буде ваша слава по всіх землях, що не кидаєте свого пана в біді” ¹⁵).

Дата добавления: 2015-07-18