Вісти унковского і Суханова, політична ситуація при кінці 1650 Р. , посольство ракоція, політика Лупула.

Посольське звідомленнє Унковского з жовтня 1650 р. і вісти Арсенія з листопаду містять іще деякі інтересні відомости з сучасного українського життя, які треба тут згадати, в звязку з иншими звістками.

З поворотом з молдавського походу гетьман роспустив військо, але наказав щоб усі мали готовий запас і коней годували ¹). Ніде війська зібраного нема — тільки двом полковникам, від Камінця подільського велів гетьман бути на великій обережности ²).

В сусідстві Чигрина (“під Чорним лісом”) Татар нема: гетьман велів їм кочувати дальше. На правім боці кочують Татари білгородського улуса на Жовтих Водах, верст 150 від Чигрина. На лівім березі Татари з Білгородських улусів кочують на Вовчих Водах. А ті улуси, що кочували від Перекопу над морем, до Калміуса і Керчи, тепер за порозуміннєм гетьмана з ханом перейшли з сімями на кочовку на Орель, Ворскло і Псьол, — кочують за дві милі від Полтави і далі, трохи не до Дніпра, за 20-30 верств від козацьких городів. Одні кажуть, що перейшли вони сюди через саранчу, що у них траву з'їла, а инші — що бояться Калмиків і перейшли умисно близче до козаків. Гетьман дозволив їм приїздити в городи й купувати всяку поживу. Кажуть, що їх 12 тис. ³)

Кисіль одержав був від свого конфідента з Чигрина відомість, яка його страшенно була затрівожила: про польське посольство, вислане до Криму з секретним дорученнєм розвести Татар з козаками, ще перше ніж посол доїхав до Криму, стало відомо Хмельницькому, і привело його в старшний гнів. Він вислав зараз свого посла дякуючи ханові, що він не послухав тих намов, і просив його бути готовим в похід з усею ордою, скоро тільки ріки стануть, — очевидно в похід на Польщу. Сю відомість, мовляв, потвердив гетьманові й київський полковник Антін, що повертаючи з Царгороду здибав в дорозі того польського посла, і від очаківського бея довідався про зміст його посольства. Думаю, що тут мова про посольство Бечиньского, що вислав Потоцкий до Криму коло 10 жовтня. Кисіль поспішився з dementi, присягаючи Хмельницькому що се неправда, заразом послав переляканого листа до короля, очевидно вивідуючи ся — чи дійсно не пущено за його спиною такої розривчатої бомби ⁴). Але трівога була, очевидно, фальшива — звідомлення Унковского і Арсенія свідчить про се цілком певно.

Що до польсько-українських пограничних відносин записує, що він бачив і чув, переїздячи через Браславщину в листопаді, Арсеній Суханов. Як були з митрополитом назаретським на обіді у полковника Нечая в Браславі, принесено йому листи від сотників з польської границі, і Нечай читав їх в голос: сотники просять прислати їм на границю в підмогу “кілька хоругов”, бо Ляхи натискають “лукавством, ніби то через голод”, військо лядське переходить лінію, і до Камінця прийшло не мало війська. Лянцкороньский вибирається з великою потугою на своє браславське воєводство, а староста винницький на своє староство, й инші пани їдуть до Винниці на соймик. Супроти того Нечай при Арсенію ж велів свому писареві повідомити про все гетьмана, а сотникам свого полку розписати, щоб ішли з свого боку на польську границю, “в підмогу місцевим пограничним сотникам”.

Дорогою по всіх містах, від ріжних людей Арсеній чув, що козакам всім велено бути на поготові, мати всякий запас і коней ситих: бачили в переїзді як їх випасають, тільки не відомо куди буде похід. Про Татар говорили, що вони живуть “смирно” між козачими городами, і до городів приїздять, а українські купці їздять з товарами “без боязни” навіть і до Очакова. Гетьман на обіді казав, що він післав по Орду, а инші люди казали, що Татари підуть на Литву під Смоленськ, займуть і московські городи, але воювати не будуть, тільки “корм” вибиратимуть ⁵).

З Волощиною, мовить Унковский, стало повне замиреннє. Пять татарських значних людей, що приїхали з гетьманом з молдавського походу, виправлено до Криму, “щоб на будуче Волоської землі нічим не кривдили” ⁶) — очевидно з повідомленнєм, що Запорозьке військо прийшло з господарем до повного порозуміння.

В сій справі 13 (23) жовтня приїхали до Чигрина посли господаря: митрополит сучавський і спатарь (мечник) Чеголя, щоб умовитися в справі шлюбу гетьманича Тимофія з Лупулівною. На обід, як приймав їх гетьман, були закликані польські шляхтичі, які поприїздили в ріжних справах, і Акундинов псевдо-Шуйский. В переговорах стало на тім, що весіллє буде третьої неділі по Різдві, в котрімсь пограничнім місті: або в Ямполі або в Могилеві. Про посаг не було умови: що дасть господар на весіллю за донькою, так і буде. З тим 18 (28) послів відпущено ⁷).

Дещо додає до сього Арсеній. Він записує, що того дня як він поїхав з Яс — могло то бути 24 або 25 жовтня н. с., приїхав до воєводи Василя турецький посол. Докладно довідатися, з чим він приїхав, Арсенієві не вдалось, а так казали, що приїхав він потішити воєводу в його смутку (з приводу поруйнування країни), сказати, щоб доньки за Хмельниченка він не давав, і що візир без відома султана дав був ханові наказ воювати Молдаву - за се султан його і з візирства зсадив. Воєвода Василь повідомив про се Б. Хмельницького і побоюючися якого небудь лиха від Турків просив його прислати 300 козаків для охорони. Гетьман післав йому тих 300, а весілля призначено на Різдво; приїздив до гетьмана для сих і инших тайних актів митрополит сучавський Варлаам (693).

Від Ракоція — у відповідь на посольство гетьмана з-над Прута, висланий був 30 жовтня Ладислав Уйлакі; він їхав разом з гетьманським послом і людьми Тугай-бея. Заховалась дана йому інструкція ⁸). Йому доручалось запевнити гетьмана в добрих відносинах і настроях Ракоція, його вдоволеннє з закінчення молдавського інціденту, що до Семигороду. Ракоцій висловив надію, що Лупул, звязаний союзом з Хмельницьким, і Семигородові буде кращим сусідом ніж досі. На запитаннє, руба поставлене послом Хмельницького: чи на випадок нової війни з Польщею він може рахувати на активний виступ Ракоція (що в попередній компанії не оправдав надій, покладених на нього козаками), посол мав дати зрозуміти, що Ракоцієві не так легко виступити активно, маючи наоколо себе стільки неприязних або непевних сусідів, і що гетьман мусів би наперед забезпечити йому добрі відносини з ханом і що-найменше - приязну невтральність Туреччини, як то він уже перед тим переказував через Маріясі. На висловлене гетьманом побажаннє, щоб його син міг жити на дворі Ракоція (може з огляду на бажаннє його нареченого тестя що до бльшої оглади майбутнього зятя), посол мав висловити повну готовність Ракоція його прийняти, і навзаєм нагадати уже раніше дану гетьманом обіцянку — прислати Ракоціеві сотню добрих козаків, з двома офіцерами — старшим і молодшим. Коли б спитали про платню, посол мав би сказати, що вони будуть діставати по 4, півпята, найбільше 5 угорських золотих — відповідно їх службі, старший офіцер у-двоє, молодший — в півтора рази рази против сього. Було б добре, коли б посол міг привести їх з собою — порадившися з гетьманом, яку для того дорогу собі вибрати.

Хмельницький, як ми вище бачили, похвалявся Унковскому, що він з господарем помирився “хоть и на вЂкъ ⁹). Але в дійсности Лупул був зовсім не миролюбно настроєний. В Варшаві оповідали, в жовтні й листопаді, що він горить бажаннєм відомстити ся козакам і Татарам, збирає військо, просить свого зятя Радивила найняти йому як більше вояків, і домагається від короля, щоб Хмельницького укарано за його напад на Молдавію ¹⁰). Конкретніше про се інформує згаданий уже лист Потоцкого до короля з 22 жовтня ¹¹). Він оповідає тут, що одержав був від Лупула листа, де той скаржився на інтриґи, що ведуться против нього на царгородськім дворі, і просив позволити йому найняти в землях Польської корони за свої гроші три тисячі вояків ¹²). Потоцкий посилав свого конфідента Яскульського до нього, щоб довідатись докладніше, про що Лупул, видимо, не хотів дуже виразно писати в листі. Лупул дійсно доволі щиро з'ясував своє становище і свої настрої. З його слів, виходило, що він безвихідно вагався між старою політикою союзу з Польщею і страхом перед пімстою Хмельницького. З другого боку - не міг оцінити також, наскільки союз з Хмельницьким може йому помогти або ні на султанськім дворі, де йому приходилось відбудовувати своє становище, сильно захитане молдавською кампанією. Він уважав, що сю біду в значній мірі накликали на нього сусіди-товариші, турецькі васалі: господар мунтянський і князь Ракоцій. З Хмельницьким він замирився й пристав на всі його умови не маючи виходу: над шиєю його меч висів, від котрого неможна було ухоронитись. Дуже рад би визволитись від обіцяного шлюбу з гетьманичом — коли б король поміг йому в тім. Напр. якби він наказав Хмельницькому залишити сей плян, мотивуючи тим, що таке посвояченнє поставило б його, Хмельницького в підозрілім світлі. Взагалі Лупул запевняв, що поскільки б він мав підтримку короля, постільки б вірно тримався лінії польської політики; коли ж такої підтримки не буде, прийдеться лявірувати супроти Хмельницького. В кождім разі, для скріплення своїх звязків з Польщею, просив надати йому польське горожанство ("індіґенат"), і Потоцкий дуже за сим просив, як ми бачили (може й автором сього пляну був).

Сю офіціяльну реляцію Потоцкого доповнює кількома штрихами не раз цитований уже вище камінецький ректор, в листі писанім в тих же днях (20 жовтня). Він пише, що Потоцкий висилаючи Яскульского 9 жовтня, додав йому пішу роту, з 100 чоловіка, щоб приставити Лупулівну до Камінця, і тим способом запобігти її шлюбові з Тимошем ¹³). Треба сказати, що син гетьмана Потоцкого, Петро, староста камінецький, в польських кругах теж уважався претендентом на руку Лупулівни (так само і польний гетман Каліновский), і тим пояснювалося таке незвичайне заінтересованнє коронного гетьмана її заручинами. Але Лупул, очевидно, не відважився на такий різкий крок, що до решти зіпсував би його відносини з Хмельницьким.

На султанськім дворі плян посвоячення нового васаля Отоманської Порти з її старим підданцем Лупулом був також предметом глибоких політичних міркувань, керманичі турецької політики ніяк не могли знайти відповідного становища. Про се довідуємося з реляцій австрійських аґентів австрійські двірські круги дуже журили ся тоді тяжким становищем Польщі, і з огляду на балканську політику їх також дуже займало питаннє, які зміни в політичній ситуації може за собою привести перехід України в систему васальств Порти. З сього становища утвореннє династичного звязку між новою українською династією і володарем волоським, можливість династичних претенсій України на Волощину і т. д. дійсно відкривало не маловажні перспективи, і тим пояснюєть ся такий незвичайний інтерес до долі Лупулівни. В звязку з тим довідуємося і про ріжні зміни в настроях Порти до нашого українського двору та їх мотиви.

19 падолиста пише цісарьский посол в Царгороді, що Порта ніяк не хоче згодитися на шлюб Лупулівни з гетьманичом, але боїться, що коли буде робити в сім труднощі, се викличе невдоволеннє козаків. Лупул оправдується, що мусів обіцяти руку доньки в безвихіднім становищі. Порта радо б відставила б його, але очевидно, не знає, яке вражіннє се зробить на васалів-союзників: гетьмана і хана — які там відносини уставилися після молдавської кампанії ¹⁴).

Три тижні пізніше доносить він, що досі Порта не згоджувала ся на шлюб Лупулівни з гетьманичом, але кінець кінцем, щоб не знеохотити тим козаків і хана дала на се згоду; се скріпило й становище Лупула, а то вже на його місце був готов инший воєвода. Порта одначе не вдоволена з сих перспектив: боїться, що козаки за поміччю Татар заберуть Волощину, і жалкує, що рік тому не розпорядилася долею Лупулівни инакше.

Кілька день пізніше (13 грудня н. с.) він додає: свідомі люде вважають, що сей шлюб нічого доброго не принесе. Лупул чоловік лукавий, і хоч удає, що він се робить против волі, але можливо, ще се його власна інтриґа. Хто знає, чи за поміччю козаків і Татарів не веде він гри про польську корону: чи не хоче цілком придушити Річпосполиту, і або самому нею заволодіти, або свого будучого зятя (Тимоша) посадити королем? Зараз по святах мусить бути се весіллє, і воно може наробити великого пожару! Лупул захоче показати свою ненависть Ракоцію, і се може окошитися і на Угорськім королівстві ¹⁶).

З Молдави, з Бакова якийсь безіменний аґент доносить до Польщі в перших днях грудня: Господар волоський збирався прислати свого посла на сойм, але відстрашений погрозами Хмельницького, відложив сей намір, і не слухаючи порад своїх вірних приятенів і сусідів, цілком здався на приязнь Хмельницького. Запропонував йому, що видасть доньку за його сина і визначив весіллє на останній день січня. Завтра посилає свого братанича до Хмельницького, щоб він зістававсь у нього закладнем, поки син Хмельницького не повернеть ся ціло з весілля. Ми (себ то Молдаване, очевидно) сподіваємо ся, що з сим весіллєм добилися до тихої пристані, і з могутністю Хмельницького не тільки що ціле Польське королівство, але й цілий світ завоюємо скоро ¹⁷).

Але реалізація сього пляну не представлялась ні простою ні легкою, і можливість нової козацької виправи по молдавську Гелену далі висіла в повітрі. Потім на якийсь час заходить антракт: справа женячки Тимоша сходить з порядку дня. Були здогади, що турецький двір перебив її, виписавши господарівну до Царгороду, щоб зняти з черги сей плян, що здавався таким необчисленим в своїх наслідках, але сучасні документи не потверджують сього; весною 1651 р. побачимо її в Ясах.

Та весняна війна 1651 р. могла вплинути на се, що увагу було відвернено від неї, і плян посвоячення гетьмана з Лупулом знову став на чергу тільки через півроку після білоцерковського замирення.

Дата добавления: 2015-07-18