Про самі переговори з ханом я насамперед наведу-продовжуючи попередню виписку-те що говорить згаданий дневник з українського табору.
“21-го гетьман вислав військового суддю 1), а Орда Субан-казі з своїми умовами: по перше-аби козаки відступили від Москви; друге-аби при Татарах лишивсь або сам гетьман, або принаймні Виговський, поки вернуться посли (від Татар і козаків) від короля і Річипосполитої; третє-аби гетьман з козаками зложив присягу, що більше проти короля і Орди воювати не буде. На сих умовах замиреннє не могло статись. Відступивши від переговорів козаки постановили битися з Ордою, але в самих початках бою приходить післанець з повідомленнєм, що хан відступає від таких умов, а потім другий-щоб рано прибували на переговори. Їде сам Виговський і складає умови на таких умовах, щоб гетьман прибув до хана для присяги, і хан також щоб присягнув йому. На той час дано за гетьмана закладнів: Алім-казі-ґірея і Карач-бея, він (гетьман) дуже радісно прийнятий зложив присягу, і так заключено згоду: навзаєм обіцяли бути приятелями приятелям і ворогами ворогам, згоду держати вічно і не розривати її за ніякими непорозуміннями. На знак вічної приязни хан дарував Москаля, сина воєводи Андрія Василевича, з тим щоб козаки і Москалі також пустили всіх бранців. Гетьман дав згоду і повернувшися до табору прийняв мурзів.
“23 ми пішли з-під Тернополя, разом з нами йшли ті мурзи. 24 привезено від хана Бутурлина, а п. п. Балабана і Войну в обмін від Москалів, і той Балабан разом з воєводичом браславським обіцялися, що вони визволять у Поляків козаків-бранців, де б вони не були. 25 ми пішли на Україну, а хан на Дністер, і відти післав послів до короля, щоб як найскорше до нього прибував: хоче не перше до Криму вертати, аж його посадить знову на троні; також і Хмельницький буде того чекати” 2).
Ширше трохи оповідає реляція 3)-Бутурлинова очевидно, може ті самі статті післані з сеунщиком, до котрих він відкликався вище. Постилізована вона знов таки специфічно льояльно, за звідомленнями козацької старшини:
“11 (21) ноября, після зносин кримського хана з гетьманом Б. Хм. під польським городом Озірною з'їздилися: ханський візир Сефер-казі аґа, Субан-казі аґа, Карач-бей, Субан-казі аґа, Ширим-бей, Карач-аґа бей перекопський, Коя-бей, Мунтаза-бей, Асман-аґа і мурзи: Келембет мурза ногайський, Баратиш мурза, Іслам мурза з судиєю Самійлом Богдановичом, і так говорили:
Сефер-казі аґа сказав: “В минувших літах гетьман Б. Хм. і писар Ів. В.. і він, суддя, і полковники присягали ханові на тім, щоб бути з ним у приязни, а тепер присягу свою зламали і від хана відстали, а стали підданими царськими, віддали цареві Київ і инші городи польського короля, пустили до Київа царських людей”.
“Суддя Самійло відповідав: Гетьман, писар і він, суддя, і полковники присяги своєї не ламали і хочуть бути з Татарами в приязни, а цар. величеству піддалися в вічне підданство тому що вони з ним одної благочестивої віри. Київ же й инші городи віддали тому що ті городи були предків його-великих благочестивих царей російських, і про те нема що й згадувати”.
“Сефер-Казі сказав, щоб вони від царя відступили, а з ними були в любови, а царських воєводів з військом їx видали.
“Суддя Самійло відповів, що вони цареві присягли навіки невідступно, і царських воєводів не видадуть і готові за них голови положити.
“Сефер-Казі сказав: коли вони не хочуть їх видати, нехай ідуть ріжними дорогами від воєводів-тоді вони (Татари) на них нападуть.
“Суддя Самійло сказав, що гетьман і вони (старшина) мусять іти не ріжно, а разом з воєводами, і ріжно не підуть, бо від царя їм велено йти разом.
“Сефер-Казі казав, щоб вони з ними (Татарами) йшли в Польщу-посадити знову старого польського короля.
“Суддя сказав, що бувши в підданстві цареві, вони без царського наказу з ними (Татарами) нікуди не підуть, але якби король попросив царя, той його, як цар християнський пожалував би і в усім замирився.
“Сефер-Казі сказав: коли сам гетьман з ними не піде, нехай би післав полковників і козаків.
“Суддя в тім і в иншім на їx мову відмовив і того дня розійшлися, не прийшовши до договору.
“12 (22) ноября гетьман з ханом помирився на тім, що хан і Татари на українні (московські) і на черкаські городи війною не ходитимуть, Полякам против них не помагатимуть, з царськими воєводами і військом їх не битимуться і царських людей і Черкасів узятих в полон віддадуть. На тім усім хан і мурзи присягали (шертували), для того гетьман і писар їздили до хана самі, і перші дали шерть на Корані хан і мурзи. Гетьман присягав на тім, що буде з ханом в приязни, як попереду, і не буде ходити на Крим. Закладнями за той час в козацькому таборі були Субган-казі аґа і Карач-бей перекопський”.
Після того прислано гетьманові бранців.
З польської сторони маємо цінне оповіданнє Яскульского (продовженнє його листа до Ґродзіцкого, зацитованого вище).
“В понеділок (22) виїхав Карач-бей, Субан-Казі аґа і Аз мурза на переговори, а з другої сторони кілька полковників з Виговським. Спитав їх Субан-казі аґа: “По що ви зламали присягу нам? Адже Хмельницький як Тугай-беєві присягав, без відомости нашої не мав з жадним монархом брататись? Чому ж побраталися з Москвою?”. Відповіли: “Ми то вчинили за радою Іслам-ґерая, попереднього хана, що так нас завсіди вчив, що краще мати богато приятелів ніж неприятелів; а крім того ще ви без нашої відомости зложили братерство з Поляками”.
“На се ділтали таку відповідь: “Не можете сказати, що наша згода була без вашої відомости, бо ви там були присутні, а до того-не раз ми посилали до вас, офіруючи вам братерство, аби ви тільки відступили від Москви-чому ж того не зробили?” Мовчаннєм проминули козаки се питаннє і його обминули.-“Що було то було, тепер ми готові з ханом й. м. тримати і брат-за-брата жити”. Від Орди їм на се сказано таке: “Коли хочете з нами брататися, видайте нам Москву” Відповіли на те: “Коли б ми то зробили, мали б великий гріх і сором. Отщо ми готові зробити 4): як їх відпровадимо до границі, зараз їх відступимо, а ви з ним робіть що собі хочете”.
“По таких розмовах розійшлися. Орда знову до гарців, а хан до ради, котра скінчилася тим: зложити з козаками приязнь; від пункту про видачу Москви відступити, але з тим щоб братерства з нею на будуче не відріклися. Ві второк 5) стала згода, і Хмельницький приїхав, щоб вислухати присягу хана-котру йому хан публично, під небом віддав на вічну приязнь, під тою умовою, аби був вірним підданим й. кор. мил. і спільно з ними (Татарами) стояв по стороні Яна-Казимира. Він (Хмельницький) то все пообіцяв, заклинаючися жінкою й дітьми. По тій церемонії випив дві чарки горілки за здоровє короля, віддав йому цару румаків і від'їхав до свого табору. Хан й. м. також віддарував конем з убором. Віддав Москві Бутурлина, Хмельницький п. Потоцкого і Балабана; богатьом иншим вязням даровано свободу, і вони вже вільні по домах своїх.
“В середу (24) Хмельницький рушив на Україну, а хан до Дніпра-ночував у Купчинцях, в четвер над Стрипою під Петликівцями, в пятницю під К-см. Тут воєвода браславський (Петро Потоцкий камінецький староста) і я з ним попрощались і він (хан?) віддав заставників. При прощанню хан заявив: “Я не присягав королеві шведському, а королеві Казимирові, і йому приязни дотримаю: разом з Хмельницьким піду на послугу йому”. Дійсно, йде з ним полк Білоцерківський, і Хмельницький обіцяв скоро ставитись-як тільки відпасуть змордованих коней,- а тепер посилає листа з послом королівським, віддаючи підданство. При такім стані річей треба щоб й. кор. мил. дав знати ханові, що йому робити: чи йти далі в глибину краю, і куди саме, чи вертати? Бо він тільки чекає сеї директиви, і буде чекати тут на Покутю 20 днів рахуючи від учорашнього дня (28 листопаду н. с.), а як скоро отримає, зараз рушить туди, де буде воля й. кор. мил. Як же й. кор. мил. не буде потрібувати війська, він зараз оберне свою фурію на Волох і Мунтян” 6).
Ряд інтересних подробиць знаходимо в листах воєводи Стефана, що з великою трівогою вичікував, чим скінчиться сей похід хана. В листі позначенім в виданню неправдоподібною датою 10 листопада 7), він переказує Ракоцієві “певні відомости” про договір козаків з ханом, принесені очевидно післанцем турецького візира, що повертав від хана. Пункти договору такі: 1) вічний договір буде дотримуватися з обох сторін; 2) козаки вернуть Казимирові трон; 3) гетьман обіцяє на перше жадання хана сісти на коня; 4) Донські козаки будуть стримуватись від походів на море, від нападів на Ногая, на Крим і на Турецькі землі, в противнім разі Хмельницький мусить іти на них, помагаючи ханові. Щоб козаки відстали від Москви, хан того не вимагав: вона має бути приятелькою також і його. Воєвода виявляє велике здивованнє з приводу сього союзу і не вірить щоб він устоявся, з огляду на союз козаків з Москвою-твердіший ніж їx союз з Ордою. Адже й тепер велике московське військо з Хмельницьким і воєвода так чув, що Хмельницький хоче їх лишити у себе до весни, щоб вони випочили у нього на Україні для нової кампанії; против Донських козаків він не може виступити, не розірвавши з Москвою; а порозумітися з нею (з царем, очевидно) в сій справі не мав часу, з огляду на несподіваний характер сього договору. Помагати Казимиру він не може, не нарушуючи своїх відносин з Шведами, і також з царем, бо він зістається Казимирові неприятелем (dusmanya). “Наскільки людина може міркувати, то він дуже скоро Татар облишить, як то вже часто у них бувало; але що він лишив з ханом козаків, то доки вони будуть з ним, він хочби й хотів, не зможе з ним розірвати”: Ближчих відомостей воєвода сподівається від свого післанця, висланого з листом Ракоція до гетьмана: він доручив йому все доглянути і вивідатися, і принести від гетьмана і Виговського відповідь на післані їм листи.
2 грудня він сповіщає Ракоція, що його посланець уже вернувся: 27 листопада поїхав він з гетьманської кватирі, з листами гетьмана і Виговського, і оповідає як наочний свідок, що там діялось:
“Дивен бог в усіх ділах своїх! Бачивши, які були гніви (disturbatio) між ханом і Хмельницьким, з якими погрозами і гнівом хан вирушив,-хто б повірив, що вони так скоро помиряться! Але з якихось причин, хан як тільки зблизився до становищ гетьмана, прислав до нього шукаючи замирення (pactum). Гетьман з свого боку також був до того готов, і вони з'їхалися. Хан прислав в застав Сефер-казі й инших великих мурз, і по сім гетьман поїхав сам до хана.
“З'їхавшися з ханом, зараз поцілувались, хан витав гетьмана з великою радістю і подарував йому коня. Відновили вічну приязнь і обговорювали ріжні справи-за товмача був Грек, котрого ми давно собі позискали. Сей наш приятель так збирає в коротких словах побажання хана: 1) Гетьман повинен відстати від Москви. 2) Він повинен знову признати Казимира і разом з ним повинен постаратись повернути йому корону і вигнати шведського короля. Гетьман обіцяв все се зробити і дав (ханові) вповні секретну асекурацію, що він Москву покине. В провідники ханові гетьман дав 150 козаків-тому що вони краще знають місця і обставини, і по сім гетьман і хан розпрощалися: гетьман пішов від Збаража на Україну, а хан з лекшим військом пішов на Шведів, лишивши гіршу частину Орди, тих що мають лихих коней. Сі для поживи, прийшли під Городенку, недалеко від нашого краю і там попустошили околицю. В нашім краю вони досі не зробили шкоди; як буде далі-не знати, але люде тікають в ліси і гори” і т. д.
“Вище згаданий наш конфідент повідомив нас також, що хан договорився з гетьманом, що вертатиметься він сею стороною (молдавською очевидно), а не тою якою прийшов (через Україну себто). В договорі застережено також, що хан буде зимувати в сім краю, але ми не думаємо, щоб він тут зістався зимувати, але що за користь з того коли він буде йти сюдою”. Наступають міркування про те, що в небезпеці Стефанові прийдеться податись до Кімполунґу, на семигородську границю і т. ин. Що до самого договору він додає такі гадки від себе. Союз гетьмана з ханом трівкий не буде-нема для того підстави, гетьман не мав до сього охоти, був до нього змушений, тому що син московського воєводи Андрія Бутурлина попав в татарські руки, і гетьман мусів піти на договір, щоб його виручити, а по друге-аби забезпечити свобідну путь до дому козакам, обвантаженим масою всякої здобичи. Козаки відзиваються, що аби їм тільки спокійно вернутись-вони вже тоді Татарам себе покажуть. “Зрештою Хмельницъкий не держиться звичайно ніяких договорів, і сим разом мабуть поступить своїм звичайним способом” 8).
Далі лист без дня: Приїхали нарешті посли від хана, котрих воєвода сподівався. Вони дуже пишні й надуті тим, що мають договір з козаками і домагаються від воєводи викупу: 30 тис. талярів і дорогих футер, за те що не будуть пустошити його краю, і таке ж домаганнє післали воєводі Константинові. Про договір з козаками вони оповідають, що він містить такі пункти: козаки відстануть від Москви і повернуть на королівство Казимира, але воєвода повторяє свої скептичні гадки щодо трівкости договору і посилається на останні листи гетьмана і Виговського, а також на нові відомости від камінецького старости (П. Потоцкого): він пише, що під Уманню збирається сила козацтва, щоб заступити дорогу Татарам 9).
Наведені відомости не лишають сумніву в тім, що оповідання Єрлича і Рудавского про тяжкі умови, прийняті Хмельницьким під Озірною, не варті ніякого довіря. Оповіданнє Єрлита ми вже знаємо. Рудавскии оповідає (201), що Хмельницький, відступаючи від Львова-під впливом розмов з Ґродзіцким і посольства королеви, несподівано наскочив під Озірною на хана і ним обложений після дводенних переговорів 10) відновив стару приязнь на таких умовах:
“Від того дня буде вічна згода між ханом і Махмет-ґераєм і його наступниками і народом Татарським, з одної сторони, і Б. Хмельницьким, гетьманом Запорізького війська та його наступниками і військом Запорізьким-з другої.
“На підставі сього вічного замирення Хмельницький признає короля польського і його законних наступників-королів польських уважатиме з усім Запорізьким військом за своїх правих, природних і законних панів і крім сеї присяги зложить нову присягу вірности теперішньому польському королеві.
“Союзу з Москвою виречеться і на будуще не входитиме в ніякі звязки з заграничними (монархами) без відома короля і Річипосполитої Польської.
“Русь уживатиме старих вільностей, і число козаків на будуче буде 6 тисяч.
“Хмельницький підійме спільно з Татарами зброю против шведського короля, скоро тільки буде наказ короля польського.
“Московську старшину, яку під ту хвилю має, Хмельницький видасть ханові”.
Текст сей без яких небудь обмежень чи застережень прийняв як текст договору Хмельницького з ханом Равіта-Ґавроньский (II. 424).
Доволі близький до сього текст заховався в-сучаснім копіярії Яна Лєщиньского 11) і в Теках Нарушевича, як копія з архива короля Станислава-Августа 12),-його прийняв Кубаля з легеньким застереженнєм (“за польськими джерелами умови відновленого союзу були такі”)-
“Аби від того часу Б. Хмельницький, на той час старший війська Запорізького 13), нікого иншого не признавав своїм паном, тільки Яна-Казимира, теперішнього короля польського і його наступників на польськім троні.
“Аби зараз же відступив від московської факції і ліґи і яку має при собі Москву аби видав ханові й. м.
“Аби задоволився давніми звичаями, правами і вільностями, здавна наданими від королів польських.
“Реєстрового війська не має бути більше понад 6 тисяч, і те аби було перемішане 14) з піхотою польською і угорською.
“З ніякими сторонніми володарями аби не входив в ніякі ліґи і ніяких походів не робив 15) без дозволу короля й. м. польського і Річипосполитої.
“Аби з військом Запорізьким зараз же пішов при хані й. м. зносити того котрого Поляки вибрали собі на короля”.
Після сказаного вище ясно, що в тих обставинах не могло бути навіть мови про такі драконівські обмеження Козаччини й її гетьмана, та ні король ні хан і не були в тім заінтересовані. Ханові хотілось замиритися з козаками, розвести їх з Москвою, і віддячитись Янові-Казимирові за його золото. Порта бажала замирення Орди з козаками. Ян-Казимир просив привести козацьке військо під його руку і вплинути на нього, щоб воно йому помогло 16). Хмельницькому було дуже легко надавати в сім напрямі приємних обіцянок, бо він і без того, з мотивів вияснених вище, взяв льояльний тон супроти Яна-Казимира. Сеї льояльности він, розуміється, не мав заміру довести до того, щоб справді воювати за нього з Шведами, і козацький полк післаний з ханом мусів мати докладні інструкції в сій справі,-але лишити козацьке військо в Галичині, хоча б і разом з ханом, се було корисно для козацьких плянів. Розривати з Москвою серйозно старшина не мала так само наміру-але обіцяти не боронити Татарам при нагоді трохи тріпнути воєводів-се справді парламентарі могли до якоїсь міри обіцяти. Про редукцію ж козацького війська, заборону заграничних зносин і т. под.-очевидно й мови не могло бути. Оповіданнє Яскульского найкраще се показує. Та й король пригадуючи в пізнішім посольстві до хана (в квітні 1656) всю зичливість виявлену ханом в сім моменті, також зводить умови хана з гетьманом під Озірною тільки до сих двох пунктів (кондицій): “перша-аби присяг на вірність королеві і Річипосполитій, а друга-аби від Москви відступив, так як сам хан повідомив короля листом 17).
Але не трудно зрозуміти, як з'явилися такі фантастичні оповідання про обмеження козацького війська. Вісти про прихід хана в поміч Янові-Казимирові з несчиленним татарським військом, про замиренє його з козаками і приведеннє їх до підданства і помочи Яну-Казимиру-сильно збільшили його шанси і були використані його прихильниками, щоб перекинути вагу на його бік.
Рудавский наприклад згадує, що сі чутки дуже сильно вплинули на перехід на бік Яна-Казимира ріжних незадоволених і нерішучих елєментів 18), а соймова конституція 1659 р. на користь Яскульского навіть так і констатувала, що прихід хана і його Орди (переломив шведську революцію” 19). Очевидно, в числі инших способів dla pokrzepienia ducha було пущено також і сей фантастичний текст трактатів, котрими хан приводив Козаччину “до давнього стану” перед Хмельниччиною. Дивно тільки, що такий серйозний дослідник як Кубаля дав себе зловити на сю штучку, і навіть пускається в міркування, що пункт про обмеження реєстрового війська мабуть було лишено на рішеннє короля 20).
Не можна згодитись і на його-з таким темпераментом написану характеристику нефортунного становища Бутурлина. “Боярин був напів-мертвий від самої гадки-як то він стане перед царським лицем. Він що в Переяславі приборкав пиху Хмельницького і привів Україну до присяги-великий чоловік, намісник, висланий з 40-тисячною армією, щоб іменем царя керувати цілою кампанією і тримати в руках зухвалих буйних козаків, від початку до кінця кампанії стояв як мотика при плоті на услугах Хмельницькому. Той проклятий хлоп, наймит (?), смердячий гнойковець (!), не боячися ні бога ні царя випровадив його під Львів, не позволив здобувати міста, на очах його вів переговори з царськими ворогами, за його плечима трактував з львівськими міщанами, приймав і відправляв послів польського і шведського короля 21) і хана татарського без його відому і дозволу, а про нього, царського намісника казав, що він “цікавий та босий”. Москалів називав грубим народом, і нарешті віддав його в руки Татарам. Через нього він стратив здобич, славу, будучність і власний добуток. І ще того злодія і зрадника цар буде хвалити, що він вирятував військо з неволі... Голову тратив. Був переконаний в зраді Хмельницького, але доказів не мав. В пізніших докорах ані сліду, аби він знав, який договір зложив Хмельницький з Татарами”.
Скільки тут невірного, видко з вищесказаного. І на перевірку може вийти, що таки Бутурлин мав вірніше поняття про договір Хмельницького з ханом, ніж шановний історик.
Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 59 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Примітки | | | Примітки |