Примітки. 1) Ґоліньский записує: “Король Ян-Казимир мешкав у Львові для трактатів з козаками

¹) Ґоліньский записує: “Король Ян-Казимир мешкав у Львові для трактатів з козаками, хотячи привести Хмельницького до послушенства Короні Польській” (с. 813). Ітінерарій Яна-Казимира за лютий-квітень, коли він жив у Львові (з перервами)-у Кубалі Wojna Szwecka c. 476.

²) Вище с. 1171.

³) Monumenta ХXIII с. 318.

⁴) Акты Ю. З. Р. III с. 508.

⁵) Вище с. 1166.

⁶) З рукоп. бібл. Красіньских видав проф. Крипякевич в Записках львівських т. 147 с. 74.

⁷) Книги польського двора, кн. 86, 1656, аркуші не нумеровані.

⁸) Lettres c. 79, 97, 121, 126, 139.

⁹) Тамже с. 166.

¹⁰) Тамже с. 167.

¹¹) Тамже с. 166.

¹²) Тамже с. 167.

¹³) а nа ostatek y czerni.

¹⁴) przystąpic do skonczenia pokoiu-тут і далі вживається се слово не так в значінню замирення, як договору.

¹⁵) pokoy stanie.

¹⁶) Жерела XII с. 375-6.

¹⁷) mos consilii castrensis-лист гетьмана маємо тільки в латинськім перекладі в хроніці Тeмберского с. 342.

¹⁸) Розуміти шведського короля-що він обіцяв не переносити зброї за Вислу (див. вище).

¹⁹) З ориґіналу швед. держ. архиву видано в Архлві Ю. З. Р. III. VI ч. 47, латинський переклад у Темберского с. 342.

²⁰) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 116.

²¹) З автоґрафів бібл. Чорторийських видрукував листа хана і візира Кубаля в примітках-с. 479-480.

²²) Реґести (essentailla) польського коронного архиву-їx наводить Кубаля, тамже с. 480-1.

²³) Зміст листу Шумовского з 22 березня, в тих же реґестах, справи турецькі ч. 16.

ПОЛЬСЬКІ ЗАХОДИ КОЛО ІНФОРМАЦІЇ ХАНА, ІНСТРУКЦІЯ ШУМОВСКОМУ. СУБАН-АҐА У ГЕТЬМАНА, КОЗАЦЬКІ ПОСЛИ У ХАНА В ТРАВНІ. ОПОВІДАННЯ РУДАВСКОГО ПРО СТАНОВИЩЕ, ПЛЯНИ ОБ'ЄДНАННЯ І ПОВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТИ УКРАЇНИ.

За недостачею листування з березня й квітня, мусимо помагати собі для вияснення ситуації дещо пізнішими відомостями, що заховалися в реляціях московських послів в Криму і кидають ретроспективне світло на попереднє. Але треба в такім разі вернутися до згаданої вище інструкції Шумовскому в друге його посольство до хана- писаної 26 квітня у Львові, складеної очевидно під впливом останніх вістей від комісарів, що гетьман зняв визначений термін для комісії і полишив то собі-визначити їй час і місце пізніше ¹). Супроти того посольство Шумовского має головним завданнєм привести хана до можливо енерґійної інтервенції у козацького гетьмана, щоб він твердо замирився з королем, себто зложив ясний і певний договір про ті умови, на яких козаки будуть служити королеві.

Починається від подяки ханові, що він таки посилає (отже її ще нема!) частину Орди проти Шведів і через своїх послів нахиляє військо Запорізьке до “постановлення спокою” (договору) з королем. Вдячно пригадуються заходи хана під Озірною, далі йде наведена вище історія ухиляння Хмельницького від договору. “Посол має вказати ханові і його візирові, що в тім анґажована честь хана, аби за його інтервенцією постановлений був мир (договір)-як був початий під Зборовим. Під Жванцем король теж не вирікався миру з козаками, як то удають-нібито ті панове, що трактували з візирем під Камінцем, не хотіли трактувати з козаками: навпаки, через візира вони трактували про мир з козаками”.

Треба вияснити ханові, що замиреннє з козаками (властиво приборканнє їх під владу короля) користне для Криму, “бо як би вони взяли гору і утворили окрему державу (potencyą osobną), то стали б тяжкі й Ордам Татарським”. Коли козаки не будуть приведені до послуху королеві, не багато скористає з їх приязни й хан, “бо хоч війна для згоди, а згода для війни, але мир з кожним народом певніший, коли оден другого змусить”. Козаків, значить, треба доконче приборкати, а не покладатися на добровільні союзи з ними.

Небезпечні перспективи: Москва, за помічю козаків опанувавши в. кн. Литовське, може схотіти використати Шведську війну і поновити операції в в. кн. Литовськім, і тоді треба буде звернути проти неї литовське військо, що тепер оперує против Шведів. Або може схотіти звязатися з Шведами против Польщі. В обох можливостях конче потрібне замиреннє Польщі з козаками. Після сього замирення хан з козаками з усею силою-лишивши яких кільканадцять тисяч Орди королеві пішов би з усім військом козацьким на Москву; там узяв б велику здобич, відтяг Москву і козаків від Литви і не дав би козакам змоги сполучитися з Шведами; треба тільки з тим поспішатись.

Щоб переконати гетьмана й козаків, нехай хан їм виявить, що як вони були причиною (тих усіх бід Річипосполитої), звязавшися з Москвою проти короля і Річипосполитої-хоч не мали до того ніякого поводу, бо король готов був дотримати їм мир (договір умовлений під Жванцем)-так вони з обовязку і совісти обовязані вернути Річипосполитій її утрати, в. кн. Литовське. А сього не можна нічим иншим осягнути краще, ніж тим що військо Запорозьке швидко вдарить з ханом на Москву. Нехай хан пришле королеві кільканадцять тисяч Орди, а гетьман 10 тис. козаків, і самі з усіми иншими силами йдуть на Москву; коли б королеві пощастило упоратися з Шведами, він з усіми силами пішов би на Москву також. Коли сього не буде, король мусить замиритися з Москвою-не для того щоб занехати союз з ханом, ані з неохоти до миру (договору) з козаками, тільки для того щоб мати вільні руки против Шведів.

З тих усіх мотивів-треба показати ханові-важно замиритися з козаками як найскорше, а ханові треба постаратися, щоб вони не ставили королеві неслушних вимог. Коли супроти того всього гетьман вимагатиме від короля і Річипосполитої “неподобних річей”, явно тим покаже, що він не цінить приязни хана, ні ласки короля і Річипосполитої, що щиро бажають миру.

“Коли б хан й. м. спостеріг, що ур. гетьман війська Запорізького хоче вчинити собі на Україні удільну державу (“панство”), або вимагатиме для договору (“покою”) якихось инших неподобних кондицій, або не віддаватиме панам і шляхті маєтностей,- повинен хан й. м. пильнувати, щоб не придбати собі на Україні сильного сусіда, а приводити справи до того, щоб козаки були в послуху королеві і Річипосполитій, а Україна в володінню (possessyi) панів-що кому належить. Кінець кінцем (як останній засіб) нехай би того способу зажив хан й. м.: рушив сам особою своєю з усіми ордами, приступив під козацьку границю і добивався від них тих двох річей: договору з королем й. м. і Річпосполитою при комісарах королівських і походу против Москви.

“І ще єсть останній спосіб. Тому що всі чисто полковники, козаки і чернь, як то доходить до відома короля й. м., тягнуть до згоди, їx можна було б до неї привести, а коли б противився ур. гетьман війська Запорізького, то нехай би хан й. м. добився щоб, вони того пожаданого миру не відкидали і до нього вели свої інтенції, і ханові помогли в тій війні з Москвою (против волі гетьмана, чи скинувши, чи вбивши його,-інструкція недоговорює). Бо присяга зложена Москві ур. гетьманом не може вязати війська Запорізького, бо він першим підданством обовязаний для короля й Річипосполитої, котрим не раз присягав, і полковники й чернь ніколи б не пристали на з'єднаннє з Москвою,-тільки видумав те ур. гетьман з ур. Виговським, нібито ми не хотіли з ними трактувати підчас трактатів під Камінцем (і тим привів до присяги Москві). Ніби то ми послів їx відсунули, листів у них не прийняли, нечемними словами зневажили і до шабель на їx послів поривались: на самого вельможного канцлєра се складають, що він був першою причиною того, не тільки инші комісари”. Тим часом візир памятає, як приязно і щиро ставились до козаків підчас тих переговорів-се треба візирові пригадати.

“І то також треба зручно показати, що ханові як монархові годиться мати діло з монархом, себто з королем, а нового сусіда нема по що собі робити, такого що хоче узурпувати собі більше ніж йому належить. Справедливого і слушного уконтентування треба і ур. гетьманові війська Запорізького і ур. Виговському і всій старшині, сього не вирікається ні король ні Річпосполита, і до того часу се вже б і сталося, коли б не протягав того сам ур. гетьман війська Зап.” ²).

Шумовский вибрався з сею місією доволі скоро: в середині травня він був уже у хана ³). Але поставити хана і його візира на точку поглядів інтересів Яна-Казимира, як той наївно собі бажав, розуміється не було так легко! Одинока річ, котрої вдалось йому добитися-се присилки помічного татарського корпусу, що в липні ставився під Варшавою і брав участь в голосній, нещасливій для Поляків битві 28-30 липня. Більшого нічого хан не міг зробити супроти неприхильної постави козацького війська, а й за сей виступ воно його досить болючо укарало, підстерігши Татар, коли вони вертали з здобичею і сильно їx погромивши ⁴).

16 н. с. травня оповідали Татари приставу московського посольства: “Приїхав нині Субан-аґа, що їздив від хана до гетьмана Б. Хмельницького; спочатку по приїзді була йому у гетьмана честь, хоч говорив йому гетьман: “Чому козацького полону не привів?” А потім як пішов від гетьмана до свого двору, приїхав до гетьмана посол з Москви, стали (ханському послові) малу честь показувати, і гетьман йому говорив і ханові велів переказати: “Коли хан козацького полону не верне, то вертай собі до Криму; а коли хан піде війною (сам) або пішле когось на козаків війною, то я до бою готов”. А приїздив Субан-аґа з тим щоб узяти у Хмельницького Кримців-бранців. І при нім писар Хмельницького велів козакам воювати ногайські улуси Уракових мурз, що кочували на козацькій стороні; Хмельницький то спинив, але Уракові Татари стали перевозитися з козацької сторони на кримську”) ⁵).

“7 (17) травня були у хана посли гетьмана Б. Хмельницького-полковник і писар ⁶), говорили ханові, аби згідно з договором віддав з Криму весь козацький полон, а хан давав з свого полону тільки чотирьох. Казав послам, що віддав би весь полон, і велів був калзі, нуреддінові, беям і мурзам усім, кримським і улусним, і (простим) Татарам, щоб віддавали, але вони не послухали, не віддали: кажуть, що здобували той полон своїми головами й віддати не можуть, без того полону пропадуть з голоду. Полковник і писар ханові казали, що за те що хан не віддає полону, у нього з гетьманом виходить неприязнь, і тих 4 чоловіка не взяли. На те хан сказав: Коли гетьман з ним посвариться, він сам піде війною, або людей своїх пішле на козаків. Посли відповіли: Коли хан піде на козаків війною, гетьман на бій готов. З тим і поїхали з Бахчисараю 8 (18) травня” (л. 18).

“15 (25) травня прийшла ханові вість, що Запорозькі козаки Б. Хмельницького Ногайських Татар Уракових улусів за Дніпром на козацькій стороні витяли і в полон забрали більше 5 тисяч, захопили їx майно, стада, коней і худобу. Другого дня зібралися до хана на пораду: калґа, нуреддін, беї (князі), мурзи кримські і ногайські-з улусів. Трівала та рада три дні, калґа і нуреддін у хана ті три дні й ночували. Улусні мурзи говорили на раді, щоб хан за них обстав: пішов на козаків війною сам, або султанів з військом післав, але царевичі, князі й мурзи так рішили, що сього літа війною з Криму ні ханові, ні султанам, ні Орді не ходити нікуди, а бути в Криму, а улусним людям-своїх улусів стерегти. А коли б улусні ногайські мурзи пішли війною, і на війні їx побили, або без них Калмики чи инші люди їx улуси погромили,-хан їм не поможе нічим, самі будуть винні.

“А як була ся рада у хана, прийшла ханові вість, що під Гаурським пристановищем з'явилися на морі струги, явно воєнні-чи донських козаків чи запорізьких, напевно не знати. Хан, калґа і нуреддін зараз послали одного з султанів з військом для охорони, і до инших морських пристановищ розіслали мурз з людьми.

“Великий страх мають кримські люде від козаків і Калмиків” (41).

“Польських ⁷) послів-пана Шумовского з товаришами хан відправив 23 (с. с. травня); сам хан королеві в поміч не піде, калґу і нуреддіна, кримських беїв і мурз не пішле; пішле мабуть улусних Татар з-під Білгорода” (л. 42).

“3 (13) червня приїхали від козаків посли, три чоловіки, і кримський Татарин, що їздив до гетьмана з його послами, відпущеними з Криму 7 (17). Привезли ханові листа від гетьмана, і говорили ханові: Нехай хан живе з Хмельницьким у приязни і в спокою, на його військо не йде, і не посилає, і Хмельницький його теж не воюватиме; козаків своїх, що були на Дону, він відти відкликав, а король старший з королем новим (Ян-Казимир з Карлом) нехай собі бються” (47-8).

Ясно, що в таких обставинах і при таких настроях хан нітрошки не міг помогти королеві своїми впливами у Хмельницького. Вони були дуже малі, і Хмельницький зовсім не рахувався з ними, без церемонії відкладаючи комісію. Рудавский про се дав таке оповіданнє, без застережень повторене не тільки в старій праці Костомарова, але і в новій книзі Кубалі ⁸):

“Почав король пробувати й Хмельницького нахилити до згоди, і той не відмовився від переговорів про згоду-аби лиш були на користь всеї Руси. Додав, що на все погодиться, аби лише Річпосполита через своїх будучих комісарів проголосила Руський нарід вільним, як десять літ тому проголосив Голяндців король гішпанський. Остовпів король від такого грецького лукавства (graecum ingenium) Хмельницького, тим не менше велить воєводі руському Лянцкороньскому спішно їхати до Чигрина і всякими способами притягти, Хмельницького на польську сторону. Але на марно пішли всі зусилля воєводи-бо Хмельницький думав тільки про знищеннє Польщі. Коли він 1 травня дістався до Чигрина і другого дня виложив причини свого приїзду, побачив Хмельницького вороже настроєним; він все толкував в злу сторону і підозрівав, що воєвода приїхав на те тільки аби вивідати секрети Хмельницького і його потайні заміри та відкрити їх московському цареві. Не знати, чи то присутній шведський посол піддав йому такі підозріння, чи самому Хмельницькому се спало на думку, тільки постановив відразу збентежити воєводу такими докорами і прибити неприготованого. Але щоб не виглядало, що він з місця відкидає всякі переговори, просить наперед виложити способи замирення, що йому доручили в Польщі. Воєвода повів справу обережно: нічого більше не хоче від Хмельницького тільки воєнного союзу проти шведського короля, нічого не згадуючи про Москву. Але на сю пропозицію воєводи Хмельницький зпочатку став сміятися, далі впав у гнів. “Що за божевіллє останнє вашого короля і вашого сенату! Просити в союз проти Шведів козаків, котрих так недавно, минулого року ви хотіли знищити до одного битвою під Ставищами? Тепер ви, не згадуючи навіть про договір, хочете гратися козацькою кровю? Сі чудові вояки, що так відважно давали вам відсіч, мають падати жертвами ваших забаганок! Досить глумитися з відважних людей. Я сам досить глупо вів справу, занадто довіряючи Полякам, завсіди віроломним. Жалую, що свого часу пішов з Потоцким на його фальшиві переговори про замиреннє. Але вимагали того обставини; заразом робив я уступки старому гетьманові, котрого досить вимучив у татарських кайданах; робив для короля, про котрого думав инакше, ніж він себе в дійсности показав. Тепер нехай знає Польща, що я більше трактувати не буду инакше як на користь цілої Руси,-себто щоб Поляки признали Русинів свобідними, шанували їх як приятелів і сусідів, а не вважали за своїх підданих і невільників. Щоб шляхта виріклася навіки всяких претенсій, коли які має. Бо згода і Поляк разом на Руси жити не можуть”.

“Се не стільки з жалем, скільки з погрозою говорив Хмельницький. Воєвода мовчав, і скоро поїхав з Чигрина нічого не зробивши-удаючи нібито скоро приїде знову” (243-4).

Хоч се оповідання користається довірєм в науці ⁹), воно очевидно являється літературною інвенцією автора. З королівського експозе (в інструкції Шумовского) видно, що Лянцкороньский доти не їздив до Хмельницького, вичікуючи вислідів місії Тшкевича і Любовіцкого. В 20-х же днях квітня король уже знав, що комісію відложено на неозначений час, і по сім Лянцкороньскому менше ніж коли небудь було поводів забиватися до Чигрина. Але дещо в сім образку Рудавского інтересне-починаючи від дати 1 травня — сього терміну комісарського з'їзду в Білій Церкві, що ми знаємо від Радзєйовского. Далі ся ідея інтересів “всеї Руси”, так підчеркнута в оповіданню: ми повинні її звязати з проблємою приєднання Західньої України, що дійсно в сім часі ставилося в гетьманськім осередку. Нарешті уявленнє задушевних мрій гетьмана і війська: повного визволення України від Польщі, від соціяльних претенсій шляхти, від суприматії Корони. Все се влучено так добре як рідко.

Дата добавления: 2015-07-18