Реструктуризація міжгалузевих механізмів державного управління охороною громадського здоров'я

Про значення здоров'я громадян у міжнародному статусі держави, У визначенні рівня її прогресивного розвитку свідчить те, що порівня­льними показниками рівня соціального прогресу країн з різним типом культури і суспільства ООН обрала здоров'я і свободу громадян. Вва­жається, що у принципі можна порівняти та створити на основі цього порівняння повну релятивну шкалу рівнів соціального розвитку всіх ^краін, якщо використати певні комплексні показники стану здоров'я населення та спроможності громадян до самостійних дій.

У проекті ООН 1990 р. як базисний показник людського прогресу запропоновано інтегральний показник здоров'я, а саме, тривалість життя. І здоров'я населення в таких порівняннях стає показником кон­курентоспроможності держави як такої.

Економічне зростання України значною мірою залежить від стану здо­ров'я населення і можливості його поліпшення. Рівень здоров'я населення України міжнародні організації визначають як низький. За спостережен­нями експертів Світового банку, опублікованими в 1999 р., загальний кое­фіцієнт смертності зріс в Україні за останні п'ять років на 14,7%, тоді як загальноєвропейський - на 6,6%. Смертність від серцево-судинних хвороб збільшилася на 39,7%, від злоякісних утворень - на 4,5, травм і отруєнь -на 23,2, хвороб органів дихання - на 32,1%. Загальний коефіцієнт смертно­сті в Україні вищий за європейський на 36,4%, смертність від серцево-судинних хвороб - на 72,4, від травм і отруєнь - на 59,3, хвороб органів дихання - на 32,7% (рис. 5.1). Смертність немовлят в Україні перевищує середній показник для Європи у два рази. Якщо порівнювати Україну з 15 країнами-членами ЄС, то показники здоров'я населення України нижчі, більш ніж у два рази. За інтегральним показником стану здоров'я - трива­лістю життя - серед країн СНД Україна посідає передостаннє (перед Мол­довою) місце. Загалом стан здоров'я населення України можна оцінити як дуже низький, хоч і значною мірою залежний від як індивідуальних, так і соціальних характеристик.

70% 60% 50% 40% 30% 20%

10%

0%-1^

Рис. 5.1. Переважання деяких показників смертності населення України над середньоєв­ропейським рівнем: коефіцієнт загальної смертності (І), смертності від серцево-судинних захворювань (2), від отруєнь і травм (3), від захворювань дихальної системи (4)

Якщо класифікувати причини смертності на екзогенні та ендогенні, то виявиться, що смертність у різних вікових групах варіює таким чи­ном: до 15 років та після 70 переважають ендогенні причини, тобто

генетичні та онтогенетичні, а у працездатному віці - екзогенні причи­ни смертності. До того ж для чоловіків і жінок рівень ризику відрізня­ється як за типом діючого фактора, так і за віковим діапазоном. Для чоловічого населення майже в усіх вікових групах працездатного віку екзогенні ризики значно поширеніші, ніж для жіночого. Для чоловіків увесь діапазон піка екзогенних ризиків охоплює 30-54 роки, і найбі­льший екзогенний ризик припадає на 40-44 роки. У динаміці коефіці­єнт смертності з екзогенних причин для чоловіків за останні роки зріс на 50%. Для жінок екзогенні ризики мають незначний пік у 30-35 ро­ків. Загапом серед екзогенних чинників переважають побутові та ви­робничі отруєння й травми, а також дорожньо-транспортні пригоди. В окремих регіонах України значний вплив справляють екологічні фак­тори. Отже, проблема зниження впливу екзогенних факторів ризику на здоров'я та смертність населення для України є актуальною.

На окрему увагу заслуговують соціальні стреси, породжені еконо­мічною нестабільністю, соціальною нерівністю, безробіттям і загро­зою втрати роботи, низьким матеріальним забезпеченням чи просто бідністю, недостатнім або нераціональним харчуванням. Стреси як такі визнано причинами втрати здоров'я законодавчо (К3011), але¹ такі соціальні фактори визначаються в Україні як екзогенні ризики для здоров'я і як причини смертності вперше.

Таким чином, в Україні спостерігається криза громадського здоров'я і відсутність реальних механізмів його зміцнення. Система охорони здоро­в'я, яка сформувалася в Україні, спрямована головним чином на надання медичної допомоги хворій людині й практично не виконує такої функції, як, власне, охорона здоров'я. Але надавати якісну медичну допомогу за сучасних високих витратних технологій наша система охорони здоров'я теж не спроможна, тому дуже гостро постає потреба її перебудови відпо­відно до сучасних вимог населення та існуючих європейських стандартів. Оскільки економічні можливості України як держави і більшості її насе­лення на сьогодні вкрай низькі, а потреби у збереженні здоров'я і збіль­шенні тривалості життя населення - високі, то проблема зміцнення здо­ров'я населення в Україні перетворилася на загальнонаціональне завдан­ня, для вирішення якого недостатньо зусиль лише в одній галузі - систе­мі охорони здоров'я, а необхідна належна міжгалузева співпраця за умови створення чи зміцнення або реструктуризації міжгалузевих зв'язків дер­жавного управління, громадських організацій і безпосередньо людини з Урахуванням відповідних стратегій ВООЗ щодо державного управління у сфері поліпшення здоров'я населення.

Основною структурою, зацікавленою у збереженні й зміцненні здоров'я населення, є держава. Державна стратегія збереження та змі­цнення здоров'я нації в концептуальному плані враховує зовнішні й внутрішні фактори ризику і впливу на здоров'я населення та формує тактичні завдання макро-(національного) і мікро-(регіонального та місцевого) рівнів охорони здоров'я. Державна політика щодо питання формування, зміцнення здоров'я населення є визначальною у створен­ні рушійних механізмів як ідеологічних, так і структурних, включно із створенням ефективного законодавчого поля для розв'язання пробле­ми здоров'я нації. Структури уряду, безпосередньо причетні до вико­нання функцій охорони здоров'я, освіти, соціальної допомоги, охоро­ни довкілля, мають пов'язувати свою діяльність у сфері збереження та зміцнення здоров'я населення з економічним розвитком держави. У зв'язку з кризовим станом економіки політика держави щодо рефор­мування системи охорони здоров'я населення спрямована на безпосе­реднє надання медичних послуг населенню, створення або сприяння створенню державних, громадських і приватних структур, що надають послуги з підтримання й охорони здоров'я, на різних рівнях управлін­ня - національному, регіональному й місцевому.

Завданням національного рівня управління, безумовно, є вироблення ідеології в галузі охорони здоров'я нації й надгалузеве управління із за­безпечення партнерства між окремими секторами. Політика держави має виходити з пріоритету здоров'я нації не лише в конкретних кроках вико­навчої влади, але й у програмах політичних діячів різного рівня, включ­но й з передвиборних, звітах про конкретні досягнення саме в цьому ви­значальному для існування нації питанні.

Значна роль у соціальній ефективності реформ належить освітній га­лузі, без якої неможливо реалізувати нову концепцію профілактичної медичної освіти, де людина - не пасивний предмет піклування медицини, а самостійний активний будівник свого здоров'я в повному обсязі.

Стратегічно доцільним є формування мультифункціональних ко­манд, які входитимуть до структури первинної медико-санітарної до­помоги. У таких функціональних одиницях пріоритет має залишатися за фахівцями з питань упровадження здорового способу життя, тобто превентивної профілактики більшості поширених захворювань.

Можна вважати, що посилення профілактичної складової, форму­вання й упровадження здорового способу життя, спрямування всіх сфер суспільства на оздоровлення життєдіяльності, умов праці та по­буту, передачі його наступним поколінням - це те нове, що надасть реформам у галузі охорони здоров'я сучасних рис, поставить людину в

центр їхньої уваги, перетворить суспільство на активного співучасни­ка формування громадського здоров'я.

Значний вплив на здоров'я населення в перехідний період справля-_ють суто соціальні фактори: бідність значної кількості людей не через ледачість або брак розуму, а через неможливість пристосуватися до нових соціальних умов, непотрібність деяких професій тощо; надмір­на соціальна нерівність і несправедливість. Тут і страх втратити робо­ту й стати безробітним, приниження людської гідності більшості на­селення низьким матеріальним забезпеченням - усе це стресогенні фактори, тиск яких нагромаджується, спричиняючи виникнення низки захворювань, серед яких перше місце посідають серцево-судинні.

Відсутність реальних економічних можливостей подолання ниніш­нього кризового стану щодо охорони здоров'я населення не є нездо­ланною перешкодою на шляху її реформування. На думку багатьох фахівців, реальним кроком є реструктуризація закладів превентивної медицини та їх спрямування на сучасні завдання зміцнення здоров'я практично здорового контингенту населення із залученням громадсь­ких, опікунських, індивідуальних та інших форм фінансування, особ­ливо на регіональному рівні управління, та освітня форма впрова­дження культури здоров'я. За такого підходу необхідно розробити на­уково обґрунтовані шляхи більш активної участі людини у формуван­ні та зміцненні власного здоров'я.

Дата добавления: 2015-07-14