Видатки Державного бюджету України

Відповідно до термінології Бюджетного кодексу України, під видатками державного бюджету слід розуміти кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених законом про державний бюджет на відповідний бюджетний період, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Необхідно звернути увагу на розмежування основним бюджетним документом понять "видатки бюджету" і "витрати бюджету", останнє з яких є ширшим за змістом. Витрати бюджету включають видатки бюджету та кошти, які спрямовуються на погашення основної суми боргу, що виникає в процесі фінансування бюджету.

Видаткова частина державного бюджету, як і його дохідна складова, поділяється на два структурних підрозділи: видатки загального фонду та видатки спеціального фонду.

Видатки спеціального фонду фінансуються за рахунок цільових доходів, визначених під конкретну мету. Видатки загального фонду фінансуються шляхом залучення коштів, які не мають закріплених джерел фінансового забезпечення.

Для детальнішого з'ясування ролі бюджетних видатків їх можна класифікувати за такими критеріями: 1) за економічною характеристикою; 2) за функціями, що виконує держава; 3) між головними розпорядниками бюджетних коштів; 4) між бюджетними програмами.

Розмежування видатків за економічними ознаками здійснюється з позицій впливу державних видатків на рух сукупного продукту та процес розширеного відтворення і базується на визначенні поточних і капітальних видатків та кредитування за вирахуванням погашення. їх склад визначається Кабінетом Міністрів України. Поточні видатки — це видатки бюджету на утримання мережі підприємств, установ і організацій, яка діє на початок бюджетного року та набуває чинності в цьому році, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та ін. До них належать видатки; 1) на оплату праці працівників бюджетних установ та нарахування на заробітну плату; 2) придбання товарів і матеріалів; 3) відрядження; 4) оплату послуг бюджетних установ; 5) оплату комунальних послуг та енергопостачання; 6) дослідження, дослідно-промислові та інші розробки; 7) сплату відсотків банківським установам, відсотків за внутрішніми позиками; 8) сплату відсотків, комісій та штрафів за зовнішніми державними позиками; 9) трансферти (бюджетам місцевого самоврядування, населенню або певним групам населення, підприємствам та іншим країнам). Капітальні видатки (видатки розвитку) — це видатки на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: 1) фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; 2) фінансування структурної перебудови національної економіки; 3) субсидії, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням. До капітальних також належать видатки: 1) на придбання обладнання і предметів довгострокового використання; 2) придбання основного капіталу; 3) капітальне будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт; 4) створення державних запасів і резервів; 5) придбання землі та нематеріальних активів; 6) капітальні трансферти; 7) нерозподілені витрати. Кредитування включає операції, пов'язані з наданням коштів із бюджету на умовах повернення, платності та строковості. На основі кредитування виникають зобов'язання перед бюджетом, які передбачають повернення одержаних коштів до бюджету. Поділ видатків за економічною класифікацією дає змогу оцінити спрямованість бюджету, зокрема в частині використання коштів на утримання бюджетних установ, на загальне будівництво, інноваційний розвиток та обслуговування державного боргу.

За функціональними ознаками видатки Державного бюджету України поділяють на такі групи: 1) загальнодержавні функції; 2) оборона; 3) громадський порядок, безпека та судова влада; 4) економічна діяльність; 5) охорона навколишнього природного середовища; 6) житлово-комунальне господарство; 7) охорона здоров'я; 8) духовний та фізичний розвиток; 9) освіта; 10) соціальний захист та соціальне забезпечення. Видатки за функціональною класифікацією визначаються переважно для аналітичної оцінки обсягів фінансування основних функцій держави, для бюджетних узагальнень та цілей статистичного аналізу.

Водночас видатки державного бюджету розподіляють між головними розпорядниками бюджетних коштів та розпорядниками коштів нижчого рівня. Розпорядники бюджетних коштів — це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків із бюджету. Головним розпорядником бюджетних коштів є бюджетна установа в особі її керівника, якій встановлюються бюджетні призначення, — повноваження, що мають кількісні та часові обмеження і дають змогу надавати бюджетні асигнування. У свою чергу, розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня є бюджетна установа, яку представляє її керівник, уповноважений отримувати бюджетні асигнування, брати бюджетні зобов'язання та здійснювати платежі з конкретною метою в процесі виконання бюджету. Головними розпорядниками коштів державного бюджету можуть бути органи, уповноважені Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди, установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників.

Програмна класифікація видатків бюджету використовується, коли бюджет формується за програмно-цільовим методом. Цей метод дає змогу оцінити та обрахувати ефективність витрачання бюджетних ресурсів, переносячи акцент із контролю за виконанням зобов'язань на забезпечення ефективності й досягнення конкретних результатів розпорядниками бюджетних коштів. Програмно-цільовий метод складання бюджету — це практика групування різних видів бюджетних видатків в окремі програми так, щоб кожна стаття видатків була закріпле­на за певним видом програми. Як правило, кожна програма — це фіскальне зобов'язання одного головного розпорядника коштів, ефективність роботи якого оцінюється з погляду успішності до­сягнення мети програми.

Бюджетним кодексом передбачене здійснення таємних видатків із державного бюджету для забезпечення діяльності окремих органів державної влади або їх структурних підрозділів в інтересах національної безпеки країни. Процедура проведення таємних видатків, порядок обліку, звітності та контролю за їх здійсненням виписана у ст. 31 Кодексу. На відміну від інших видатків, таємні видатки передбачаються у бюджеті без деталізації і широкого обговорення їх доцільності.

У державному бюджеті передбачається резервний фонд бюджету в розмірі до одного відсотка обсягу видатків загального фонду державного бюджету для фінансування непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні бюджету. Порядок використання коштів із резервного фонду державного бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 55 Бюджетного кодексу України законом про Державний бюджет України має визначатися перелік захищених статей видатків бюджету. Захищеними статтями видатків бюджету визнаються статті видатків Державного бюджету України, обсяг яких не може змінюватися у разі скорочення затверджених бюджетних призначень. До захищених статей видатків загального фонду бюджету за економічною структурою, як правило, відносять: 1) оплату праці працівників бюджетних установ; 2) нарахування на заробітну плату; 3) придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів; 4) забезпечення продуктами харчування; 5) виплату відсотків за державним боргом; 6) трансферти населенню; 6) трансферти місцевим бюджетам.

Важливим завданням удосконалення структури видатків є спрямування їх на забезпечення сталого розвитку України та її регіонів.

Близько 15 років тому, після Всесвітньої конференції з пи­тань довкілля в Ріо-де-Жанейро, повсюдного поширення набу­ло нове поняття, яке позначається англійським терміном sustainable development, точний переклад якого російською мовою — "воспроизводящее развитие", а українською — "сталий розвиток". Це такий соціально-економічний розвиток суспільства, управління яким забезпечує передання в спадщину нащадкам усіх компонентів навколишнього природного середовища—джерела невичерпних (відновлюваних) природних ресурсів у стані в жодному разі не гіршому (а, як правило, кращому) за той, що є нині. Також це гранично можливе заощадження вичерпуваних (виснажуваних як у кількісному, так і в якісному розумінні) запасів природних ресурсів. Сталий розвиток потребує максимального відтворення (відновлення) людиною стану свого сере­довища проживання, який погіршується в процесі її діяльності, використання невичерпних природних ресурсів замість вичерпних, ощадливого (бажано безперервно зменшувати) витрачання вичерпних природних ресурсів. Це дало б змогу задовольнити всі потреби в природних ресурсах майбутніх поколінь. Ідеологія такого розвитку здобула загальне визнання у світі, хоча на практиці в Україні, як, утім, і в більшості інших країн колишнього СРСР, вона ще не стала пріоритетним керівництвом до дії. В останніх державних політичних документах, які визначають шляхи подальшого розвитку України, про неї взагалі не згадується.

Резервний фонд бюджету

1. Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

2. Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування.

3. Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

4. Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних місцевих рад) щомісячно звітують перед Верховною Радою України (Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідною місцевою радою) про витрачання коштів резервного фонду відповідного бюджету.

5. У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов’язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна місцева рада.

Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи рад для забезпечення виконання своїх функцій повинні мати у своєму розпорядженні необхідний резерв бюджетних коштів. Це викликано тим, що у ході виконання бюджету може виникнути потреба у видатках, які не могли бути передбачені при складанні бюджету. Серед таких видатків може бути як усунення наслідків стихійних лих, аварій, так і запобігання їх виникненню, тощо. Обсяг резервного фонду формується у розмірі, що не перевищує 1 % видатків загального фонду бюджету. При цьому, якщо в Державному бюджеті України передбачається обов’язкове формування резервного фонду, то рішення щодо доцільності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада. Тобто на місцевому рівні резервний фонд може не створюватися.

Порядок використання коштів із резервного фонду бюджету регламентований постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №415. Цей Порядок визначає напрями використання коштів резервного фонду державного бюджету та місцевого бюджету і встановлює процедури, пов’язані з виділенням коштів резервного фонду відповідного бюджету та звітуванням про їх використання. На рис. 1.13 наведено порядок використання коштів резервного фонду місцевого бюджету.

Залежно від обсягів заподіяної шкоди, а також технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для ліквідації наслідків, надзвичайна ситуація класифікується як державного, регіонального, місцевого або об’єктового рівня.

Остаточне рішення щодо визначення рівня надзвичайної ситуації, яке є підставою для здійснення заходів щодо реагування на надзвичайну ситуацію відповідно до законодавства, приймає Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій з урахуванням експертного висновку (за наявності) регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій

Мінекономіки (уповноважений місцевий орган) згідно з дорученням Кабінету Міністрів України (Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради) за результатами розгляду звернення та з урахуванням отриманих експертних висновків і пропозицій Мінфіну (місцевого фінансового органу) робить узагальнений висновок щодо підстав виділення коштів із резервного фонду бюджету, правильності наданих розрахунків та можливого обсягу виділення асигнувань із резервного фонду бюджету, а також щодо оцінки наслідків у разі невиділення коштів на такі заходи з резервного фонду бюджету.

Мінекономіки (уповноважений місцевий орган) є відповідальним за підготовку та подання проектів рішень про виділення коштів із резервного фонду бюджету.

Фінансування заходів щодо запобігання виникненню та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій залежно від їх рівня регламентовано Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1999 року № 140, та здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування виходячи з обсягу коштів, передбачених у відповідних бюджетах, а також за рахунок власних коштів підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що потерпіли від надзвичайних ситуацій.

Додаткові кошти для фінансування заходів із ліквідації надзвичайних ситуацій відповідного рівня або їх наслідків (за умови вичерпання зазначених джерел фінансування) можуть виділятися на підставі клопотання відповідного органу виконавчої влади з бюджету вищого рівня.

Питання витрачання коштів резервного фонду Державного бюджету України, резервних фондів місцевих бюджетів перебувають під постійним контролем. Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради щомісячно отримують звітність про витрачання коштів резервних фондів відповідних бюджетів, де обґрунтовується необхідність виділення асигнувань, ефективність їх використання

Важливим дохідним джерелом бюджету є неподаткові надходження, які становлять близько третини від загальної суми доходів.
Залежно від видів та методів їхньої мобілізації вони об’єднуються у п’ять груп:
1) доходи від власності та підприємницької діяльності;
2) адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;
3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;
4) інші неподаткові надходження;
5) власні надходження бюджетних установ.
1. Доходи від власності та підприємницької діяльності включають доходи, що зумовлені виконанням економічних функцій державою як власника, а саме: надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України; надходження від грошово-речових лотерей; дивіденди, нраховані на акції господарських товариств, які є у державній власності, рентна плата; тощо.
2. Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу – це плата за утримання дітей у школах-інтернатах; плата за утримання вихованців шкіл та профтехучилищ соціальної реабілітації; плата за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ; плата за оренду цілісних майнових комплексів, державне мито; митні збори.
Державне мито – це плата, яка справляється за вчинення юридичних дій та видачу документів юридичного значення уповноваженими на те органами.
3. Надходження авід штрафів та фінансових санкцій: суми, стягнені з винних осіб за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; перерахування підприємствами частки вартості виготовленої нестандартної продукції з дозволу на тимчасове відхилення від вимог відповідних стандартів щодо якості продукції. За порушення стандартів, норма і правил підпр. д-сті СГ сплачують штрафи, частина яких спрямовуюється до Державного бюджету (60 %), і місцевих бюджетів (30 %) та Комітету України з питань стандартизації, методології та сертифікації для розвитку його матеріально-технічної бази (10 %).
Адміністративні штрафи сплачують юридичні і фізичні особи за порушення стандартів, прав споживачів, санітарних умов, правил пожежної безпеки тощо, ці кощти спрямовуються до Державного бюджету.
4. Інші надходження, серед яких: надходження від реалізації конфіскованого майна, сум кредиторської та депонентської заборгованості п-в, орг-й, установ, щодо яких минув строк позовної давності; від реалізації надлишкового озброєння; портовий збір; додаткові збори на виплату пенсій тощо.
5. Сюди входять власні надходження бюджетних установ, які включаються до спеціального фонду державного та місцевих бюджетів залежно від того, з якого бюджету фінансується установа. До доходів, отриманих належать: доходи за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами; плата за надання додаткових освітніх послуг; плата за медичні послуги тощо.

жерела фінансування бюджету

1. Джерелами фінансування бюджету є:

1) кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень;

2) кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов’язані з процесом приватизації), - щодо державного бюджету;

3) повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред’явлення цінних паперів;

4) залишок бюджетних коштів з дотриманням умов, визначених цим Кодексом.

2. Джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України.

1. Запозичення – операції, пов’язані з отриманням державою (місцевим органом влади) позик на умовах повернення, платності та строковості для фінансування державного (місцевого) бюджету. Запозичення поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні (зовнішні) запозичення – операції, у результаті проведення яких збільшується внутрішній (зовнішній) державний борг. Цей борг – частина державного боргу, яка підлягає сплаті в національній (іноземній) валюті.

Кошти від приватизації державного майна – кошти від відчуження майна, що перебуває в державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» вiд 4 березня 1992 р. №2163-XII, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. До надходжень, безпосередньо пов'язаних із процесом приватизації, належать надходження від покупців за подання заяви на приватизацію; кошти від збору за реєстрацію покупців для участі в аукціоні, конкурсі; суми штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за придбані об'єкти приватизації; надходження від продажу патентів на право оренди приміщень; відсотки, нараховані на суму відстрочених платежів тощо.

Залишок бюджетних коштів загального фонду використовується для фінансування дефіциту бюджету якщо його обсяг на кінець попереднього бюджетного періоду перевищив обсяг оборотного залишку коштів відповідного бюджету.

2. Емісійні кошти Національного банку України забороняється прямо чи опосередковано залучати до фінансування дефіциту бюджету. Відповідно до ст. 54 Закону України «Про Національний банк України» від 20 квітня 1999 р. №679-XIV, Національний банк не має права надавати кредити на фінансування витрат Державного бюджету України в національній та іноземній валюті як прямо, так і опосередковано через державну установу чи іншу юридичну особу, майно якої перебуває в державній власності. Також Національний банк не має права купувати на первинному ринку цінні папери, емітовані Кабінетом Міністрів України, державною установою, іншою юридичною особою, майно якої перебуває в державній власності.

Емісійні кошти – це платіжні засоби, випущені в обіг Національним банком України, за вирахуванням платіжних засобів, повернених з обігу. Емісійні кошти не слід ототожнювати з коштами, що надходять від Національного банку до державного бюджету в результаті розподілу прибутку після підтвердження зовнішнім аудитом і затвердження Радою Національного банку річного фінансового звіту.

Дефіцит та профіцит бюджету, залишок бюджетних коштів

1. Затвердження бюджету з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування бюджету з урахуванням особливостей, визначених статтею 72 цього Кодексу.

2. Профіцит бюджету затверджується з метою погашення боргу, забезпечення встановленого розміру оборотного залишку бюджетних коштів та придбання цінних паперів з урахуванням особливостей, визначених статтею 72 цього Кодексу.

3. Оборотний залишок бюджетних коштів - частина залишку коштів загального фонду відповідного бюджету, яка утворюється для покриття тимчасових касових розривів.

Оборотний залишок бюджетних коштів встановлюється у розмірі не більше 2 відсотків планових видатків загального фонду бюджету і затверджується у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

На кінець бюджетного періоду оборотний залишок бюджетних коштів має бути збережений у встановленому розмірі.

4. Перевищення залишку коштів загального фонду бюджету над оборотним залишком бюджетних коштів на кінець бюджетного періоду становить вільний залишок бюджетних коштів, який використовується на здійснення витрат бюджету згідно із законом про Державний бюджет України та/або змінами до нього (змінами до рішення про місцевий бюджет).

1. Дефіцит бюджету – перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів із бюджету та поверненням кредитів до бюджету) дозволяється приймати в разі наявності обґрунтованих джерел його фінансування. У ч. 3 ст. 95 Конституції України визначено, що держава прагне до збалансованості бюджету України. Рівень дефіциту державного та місцевих бюджетів у 2003–2009 роках в Україні відображений.

Затвердження дефіциту місцевих бюджетів дозволяється за наявності визначених джерел фінансування. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу, дефіцит загального фонду місцевого бюджету затверджується лише шляхом внесення змін у відповідний бюджет, якщо за результатами річного звіту про виконання бюджету за попередній бюджетний період, що був оприлюднений після прийняття бюджету поточного періоду, виявлено вільний залишок бюджетних коштів. Дефіцит спеціального фонду дозволяється затверджувати, якщо його фінансування буде здійснюватися за рахунок:

1) місцевих запозичень;

2) коштів загального фонду такого місцевого бюджету;

3) надходжень від продажу/пред’явлення цінних паперів;

4) використання залишків коштів спеціального фонду місцевого бюджету, крім власних надходжень бюджетних установ, якщо за результатами річного звіту про виконання бюджету за попередній бюджетний період, що був оприлюднений після прийняття бюджету поточного періоду, виявлено залишок бюджетних коштів за спеціальним фондом.

Виключення з джерел фінансування дефіциту спеціального фонду залишків коштів від власних надходжень бюджетних установ обумовлене тим, що місцеві ради не можуть впливати на видатки бюджетних установ за рахунок цих ресурсів. Тобто, дефіцит спеціального фонду місцевих бюджетів може виникати і покриватися за рахунок залишків коштів від власних надходжень бюджетних установ за попередній бюджетний період, однак його затвердження в рішенні про місцевий бюджет не передбачається.

2. Профіцит бюджету може затверджуватися з метою:

1) Зменшення обсягу боргу – для загального та спеціального фондів Державного (місцевого) бюджету.

2) Забезпечення встановленого обсягу оборотного залишку бюджетних коштів – для загального фонду Державного (місцевого) бюджету. Необхідність затвердження профіциту з цією метою виникає у двох випадках: а) обсяг оборотного залишку з попереднього бюджетного періоду недостатній для формування оборотного залишку в поточному бюджетному періоді на тому ж рівні щодо витрат бюджету у зв’язку зі збільшенням витрат у поточному бюджетному періоді; б) якщо за результатами річного звіту про виконання бюджету за попередній бюджетний період, що був оприлюднений після прийняття бюджету поточного періоду, встановлено факт недотримання запланованого рівня оборотного залишку, що враховувався при прийнятті бюджету на поточний бюджетний період.

3) Придбання цінних паперів та розміщення депозитів – для спеціального фонду місцевого бюджету, а також для загального фонду Державного бюджету.

4) Спрямування коштів до бюджету розвитку – для загального фонду місцевого бюджету.

3. Оборотний залишок бюджетних коштів – частина залишку коштів обсягом не більше 2% від планових видатків загального фонду відповідного бюджету, яка формується для покриття тимчасових касових розривів і затверджується законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет). Законодавство надає визначення терміну «тимчасовий касовий розрив» лише на рівні місцевих бюджетів. Відповідно до спільного наказу №194 Державного казначейства України та Міністерства фінансів України від 14 червня 2010 р., тимчасовий касовий розрив – це недостатня платоспроможність місцевого бюджету на конкретну дату для погашення за рахунок наявних та очікуваних грошових активів (у т. ч. залишків бюджетних коштів) загального фонду місцевого бюджету, за винятком субвенцій з інших бюджетів, додаткових дотацій і трансфертів іншим бюджетам (далі – міжбюджетні трансферти цільового характеру) та коштів резервного фонду, бюджетні фінансові зобов'язання за такими напрямами видатків:

– оплата праці працівників бюджетних установ;

– нарахування на заробітну плату;

– придбання медикаментів і перев'язувальних матеріалів;

– забезпечення продуктами харчування;

– оплата комунальних послуг та енергоносіїв;

– окремі заходи з реалізації державних (регіональних) програм, що не належать до заходів розвитку (у частині видатків з оплати праці працівників бюджетних установ і нарахувань на заробітну плату, стипендій, оплати комунальних послуг та енергоносіїв, придбання продуктів харчування);

– виплата процентів (доходу) за зобов'язаннями;

– субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям) у частині видатків комунальних підприємств охорони здоров'я, які є одержувачами бюджетних коштів з оплати праці працівників і нарахувань на заробітну плату, придбання продуктів харчування та медикаментів, оплати комунальних послуг та енергоносіїв;

– поточні трансферти органам державного управління інших рівнів у частині видатків з оплати праці працівників бюджетних установ і нарахувань на заробітну плату, придбання продуктів харчування та медикаментів, оплати комунальних послуг та енергоносіїв;

– стипендії.

Варто зазначити, що поняття «тимчасовий касовий розрив» змінюється. Починаючи з 2002 р., Державне казначейство та Міністерство фінансів України щорічно затверджували порядок покриття Державним казначейством тимчасових касових розривів місцевих бюджетів. При цьому склад видатків, які враховуються при визначенні тимчасового касового розриву, постійно розширювався.

На кінець бюджетного періоду оборотний залишок бюджетних коштів має бути збережено у встановленому обсязі.

4. Перевищення залишку коштів загального фонду бюджету над оборотним залишком бюджетних коштів на кінець бюджетного періоду становить вільний залишок бюджетних коштів, який використовується для здійснення витрат бюджету згідно із законом про Державний бюджет України та/або змінами до нього (змінами до рішення про місцевий бюджет). Вільний залишок, на відміну від оборотного залишку, використовується на фінансування дефіциту бюджету наступних бюджетних періодів.

. Складові частини бюджету
1. Бюджет може складатися із загального та спеціального
фондів.
2. Загальний фонд бюджету включає:
1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для
зарахування до спеціального фонду;
2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального
фонду бюджету;
3) фінансування загального фонду бюджету.
3. Спеціальний фонд бюджету включає:
1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно
визначених джерел надходжень;
2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані
розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;
3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду
бюджету.
4. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди
визначається законом про Державний бюджет України. Джерела
формування спеціального фонду визначаються виключно законами
України.
5. Підставою для рішення відповідної ради про створення
спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно
закон про Державний бюджет України.
6. Передача коштів між загальним та спеціальним фондами
бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом
внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення
відповідної ради.
7. Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах
коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.
8. Створення позабюджетних фондів органами державної влади,
органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого
самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається

Дата добавления: 2015-07-14