Розділ I. Теоретичні засади дослідження проблематики

ВСТУП

Темою своєї курсової роботи я обрав «Протестантизм та політична історія Західної Європи в Нові часи». Протестантизм – тому, що в низці найбільш розвинутих країн Європи, а також Сполучених Штатах Америка ця гілка християнства є домінуючою у суспільстві. Виходячи з цього, у мене виник інтерес дослідити причини такого факту. Протестантизм зароджувався разом із капіталістичними відносинами, тому дуже важливо буде торкнутися як релігійного питання, так і економічного.

Можу стверджувати, що моє дослідження є актуальним, оскільки українці, проживши 70 років поза цивілізацією, опинились в такій ситуації, коли питання сприйняття релігій – дуже неоднозначне. Відомо, що задля того, аби вижити, православна церква йшла на великі поступки радянській владі. Католики і протестанти ніяких прав не мали, тому вони ставали малочисельними, хоча колись, в деяких регіонах України, кількісно навіть переважали православних. Тому у свідомості наших співвітчизників сформувались хибні ідеї, ніби православ’я – єдина правильна конфесія християнства, а всі інші – секти. Ґрунтуючись на тому, що українське суспільство прагне долучитись до європейської родини, я вирішив, що українцям слід знати, яке християнство сповідує населення «Старого світу», а також дізнатись, як релігія, а зокрема, протестанти, впливали на політичне та економічне життя континенту.

Метою моєї роботи було дослідити феномен протестантизму та його вплив на політико-економічний розвиток Західної Європи у XVI-XIX ст. Оскільки після Великих географічних відкриттів на нашому континенті почались активно розвиватись ринкові відносини, слід детально дослідити економічний аспект поставленої мною мети. А як впливав капіталізм на політичне життя добре ілюструє історії Іспанії та Нідерландів – іспанські монархи чинили опір інноваціям в економічній сфері, що призвело до поступового занепаду колоніального гіганту, у той час як голландці швидко побудували новостворену державу на підґрунті капіталізму і перетворились на дуже потужного гравця у політико-економічному світі.

На мою думку, найбільш точно дослідив питання впливу протестантизму на розвиток капіталістичних відносин німецький соціолог, економіст і правознавець Макс Вебер у своїй роботі «Протестантська етика і дух капіталізму». У подальшому я буду спиратись саме на цю працю. Макс Вебер належить до числа найбільш впливових соціологів XX ст. Він був новатором у галузі соціологічної та політологічної теорії, зокрема у вивченні взаємозв’язків між культурно-релігійними надбаннями історично сформованих суспільств та їх економічними системами. Спираючись на аналіз величезного фактичного матеріалу, німецький вчений показав, що духовні запити людей можуть виступати не менш важливим чинником історичного прогресу, аніж їх матеріальні інтереси. У творі «Протестантська етика та дух капіталізму» Вебер проаналізував вплив протестантизму на формування ринкових відносин у Західній Європі. Він розглянув питання зв’язку між віросповіданням та соціальним розшаруванням, дослідив психологічні і культурні фактори, що сприяли утвердженню капіталізму. Значну увагу автор приділив вивченню професійної етики протестантизму, зокрема лютерівської концепції професії-покликання як фактору, що сприяв інтенсивній раціоналізації господарського та політичного життя Заходу.

Моє дослідження матиме подібну структуру, як і праця М. Вебера. Але я ще додам два розділи, що будуть присвячені вивченню сутності капіталізму та протестантизму. Інші п’ять розділів ідентичні до веберівської «Протестантської етики».

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМАТИКИ

1.1. М. Вебер як провідний дослідник соціально-економічних основ протестантизму

М. Вебер народився 1864 р. в місті Ерфурт. Його батько обіймав різні посади у місцевому самоуправлінні, а згодом обирався депутатом до німецького рейхстагу. Мати майбутнього соціолога походила з заможної родини, була вихована у кальвіністському дусі та отримала ґрунтовну класичну освіті. Отож, із самого раннього дитинства юний Вебер отримав можливість під впливом різних наукових дискусій, які мали місце в нього в домі, формувати свій власний погляд на речі, на хід світової історії, на реалії тогочасного життя Німеччини і світу. Вступаючи до Гайдельберзького університету, Вебер основним своїм фахом обирає право, однак поряд з юридичними дисциплінами інтенсивно вивчає економіку та філософію. Після закінчення університету, німець працює в судових установах, а також долучається до християнсько-євангелічного руху, який очолював відомий протестантський та політичний діяч Німеччини Фрідріх Науман. На початку 90-х років XIX ст. Вебер бере участь в емпіричному дослідженні найманих сільськогосподарських робітників Східної Пруссії. Тоді він робить перші висновки про роль релігійного виховання у виробленні ставлення до праці і формуванні типових ціннісних орієнтацій певних груп селянства. У 1904 р., після п’ятирічної творчої паузи, науковець публікує працю «Протестантська етика і дух капіталізму». Того ж року соціолога запрошують до Гарвардського університету. Високо оцінюючи здобутки американської цивілізації, вчений разом з тим зауважив,що в американському суспільстві прагнення до наживи позбавлене релігійно-етичного змісту і, часом, набуває характеру спортивної пристрасті.

Поштовхом до написання «Протестантської етики» для Вебера стали статистичні дані (що були опрацьовані його учнем М. Оффенбахером), які свідчили про перевагу протестантів серед баденських фінансистів, підприємців та кваліфікованих робітників. Також, у дослідженні прослідковувалась кількісна більшість осіб протестантського віросповідання, хто отримав вищу і середню технічну освіту, ніж число католиків та представників інших конфесій. Вчений надав цим фактам принципового значення. Він висунув кілька гіпотез щодо причин, які спонукають протестантів надавати більшого, порівняно з католиками, значення таким фактам, як рівень своєї професійної кваліфікації, рівень заробітку і соціальний статус в цілому. Найбільш переконливим йому видалось припущення щодо існування певної внутрішньої спорідненості між догматичними засадами протестантизму та «духом» капіталізму. «Духом» капіталізму соціолог називає певний менталітет, коли люди цілеспрямовано прагнуть до збагачення в рамках своєї професійної діяльності, водночас свідомо обмежуючи себе у витратах на споживання і надаючи своєму способові життя певних аскетичних рис. Вебер пише, що люди з таким «духом» здатні легко пристосуватись до суворих вимог економічної системи капіталізму. Такий спосіб життя, виявляється, властивий прибічникам протестантизму. Але Вебер не перецінює роль релігії у формуванні капіталізму – це лише один із головних факторів у розвитку даної економічної системи.

«Протестантська етика» М. Вебера має таку структуру: 2 розділи, які складаються з 3-х і 2-х підрозділів відповідно. Розділ I – «Постановка проблеми» висвітлює соціологічні дослідження Макса Вебера у Європі, присвячені питанню віросповідання та соціального розшарування. У цьому підрозділі він демонструє читачеві, що протестантизм наклав неабиякий відбиток на розвиток ринкових відносин. Далі німецький філософ досліджує питання «духу» капіталізму, де звертається до робіт Бенджаміна Франкліна і відзначає основні «правила життя» капіталістів. Після цього М. Вебер торкається релігійного аспекту дослідження – він вивчає концепція «покликання» Мартіна Лютера. Для протестантів важливе професійне покликання, це є основою, Господнім повелінням у їх житті. Розділ II – «Професійна етика аскетичного протестантизм» починається з висвітлювання аскези протестантів. М. Вебер відзначає, що працювати на благо суспільству у своїй професії, раціонально використовувати зароблені ресурси, а не витрачати їх на мирські задоволення – головне завдання кожної протестантської конфесії. Після опрацювання аскетизму, автор підсумовує всі результати дослідження, де зіставляє «дух» капіталізм, ідею «покликання» та аскетизм протестантів і приходить до висновку, що протестантизм зробив вагомий внесок у розвиток капіталізму у західній Європі. Тому теза про «кількісну перевагу протестантів серед власників капіталу», з якої починається праця М. Вебера, виглядає підтвердженою.

1.2. Капіталізм: поняття і сутність

Капіталізм (від лат. capitalis – головний) – суспільний лад, економічна система виробництва та розподілу, заснована на принципах приватної власності, особистої ініціативності, раціональності та ефективності використання наявних ресурсів, максимізації прибутку (капіталу).

В іншому визначенні під капіталізмом розуміється суспільство, в якому існують такі риси, що виступають всеохоплюючим принципом не тільки економічних, але і політичних та інших вимірів суспільних відносин: наявність приватної власності (включно на засоби виробництва); метою господарювання є максимізація доходів і користі; господарська діяльність здійснюється завдяки ринкам і системі цін. Мануфактури, поділ праці, машинне виробництво є похідними від капіталізму формами і не відображають його сутність.

Капіталізм, окремі елементи якого існували в деяких містах Італії й Голландії у XIV-XV ст., виник в епоху розкладу економічних засад феодалізму (поч. XVI ст.). У період так званого первісного накопичення капіталу розпочинається відокремлення безпосередніх виробників від засобів і результатів виробництва, як сталося в Англії під час захоплення феодалами общинних земель для розведення овець. Робоча сила селян ставала товаром, що спричинило трансформацію засобів виробництва в капітал і перехід від простого товарного виробництва до капіталістичного, до утвердження товарно-грошових відносин. Таким змінам сприяли великі географічні відкриття, внаслідок чого формувався світовий ринок, розширювався внутрішній, зростав попит на сировину, промислові вироби тощо.

Сутність капіталізму в економічному примусі до праці – кожна людина має право продавати роботодавцю свою робочу силу. Чистого ідеального капіталістичного суспільства ніколи не існувало – держава завжди накладала обмеження на ринок і зберігала за собою право як накладати обмеження на виробничі відносини, так і застосовувати неекономічний примус. В сучасних капіталістичних країнах держава бачить свою роль у встановленні законодавчої бази та юридичних рамок, в яких здійснюється виробництво і торгівля.

Капіталізм заснований на способі розподілу, при якому продукт виробництва належить капіталісту – власнику засобів виробництва. Капіталізм протиставляється централізовано планованій економіці. Історично, капіталізм, як спосіб виробництва, прийшов на заміну феодалізму.

Знайти перші ознаки капіталістичних відносин можна ще в XI столітті, коли в Європі почали активно виростати міста. Панівним середньовічним способом виробництва було натуральне господарство – система господарювання, за якої кожне помістя виробляло майже всі необхідні для свого існування продукти. Виникнення міст означало утвердження нового поділу праці, а також статус вільних людей для їхніх мешканців.

З розпадом феодального ладу, торгівля зросла не тільки між містами та селами, але й між державами. Погляди людей почали змінюватися особливо після винайдення друкарського верстату. Вплив середньовічної католицької церкви почав слабшати. Власне він був основною перепоною на дорозі розвитку економічного ладу. Однак цікаво, що саме наприкінці середньовіччя серед католицької форми християнства вже розросталися групи капіталістичної торгівлі, виробництва та банківської справи.

Капіталізм мав перевагу над феодалізмом, зокрема, тим, що дав більшої свободи робітничому класу. Однак в капіталізмі теж була велика несправедливість. Прірва між багатими та бідними розширювалась. З одного боку капіталізм здійснював експлуатацію робітників призвів до класової боротьби, з другого — утворив велике суспільство споживачів у деяких країнах із високим матеріальним достатком.

1.3. Протестантизм: поняття і сутність

Протестантизм (від лат. protestans – той, що публічно доводить) – один із головних, поряд із православ'ям і католицизмом, напрямків християнства. Протестантизм охоплює безліч самостійних сповідань і церков – деномінацій.

Історія протестантизму по-справжньому починається з виступу німецького релігійного діяча Мартіна Лютера проти індульгенцій. Він першим розірвав стосунки з католицькою церквою, сформулював і відстояв основні положення протестантської церкви. Лютер виступив проти претензій католицького духівництва на контроль віри і совісті на правах посередника між людьми й Богом. Ці положення виходять із того, що можливим є безпосередній зв'язок людини з Богом.

Суть протестантизму полягає в тому, що людина може врятувати свою душу тільки вірою, яка дарується Богом, без посередництва церкви. Один з основних догматів протестантизму полягає в тому, що спасіння людини відбувається лише через її особисту віру в спокутну жертву Ісуса Христа. Лютеранська реформація проголосила вчення про загальну рівність усіх віруючих перед Богом. Віруючі відкидають авторитет папських декретів і послань, не підкоряються самому Папі. Протестанти відкидають ченців, прелатів, хресне знамення, священні шати, ікони, вимагають скасування відособленого стану священиків, не визнають культу Богородиці, чистилища, богослужіння складається з проповідей, спільних молитов і співу псалмів. Єдиним авторитетом у питаннях віри було визнане Священне писання, яке кожен віруючий міг трактувати за власним розумінням.

31 жовтня 1517 року у м. Вітенберг Мартін Лютер прибив до дверей одного з храмів славнозвісні «95 тез», що засуджували існування індульгенцій. Цей день вважається початком Реформації.

У першій половині XVI ст. реформаційний рух почав швидко поширюватися за межами Німеччини, він відразу ж був підхоплений у Швейцарії, і дав поштовх до розвитку нових різновидів реформаційного руху – цвінгліанства і кальвінізму. Цвінгліанство більш рішуче порвало з обрядами католицизму: причащання почало розглядатися як простий обряд, чинений у пам'ять про смерть Ісуса Христа, де хліб і вино є лише символами його тіла її крові. На відміну від лютеранської церкви, в організації цвінгліанської був уведений республіканський принцип: кожна громада самостійна й обирає собі священика сама. Кальвінізм одержав більше поширення через висунуту ним нову й сміливу течію. Організатором її став Жан Кальвін, що у своєму вченні спирався не на Євангеліє, а на Старий Завіт. Одним із головних догматів кальвінізму є вчення про «приречення»: усі люди, згідно з божественною волею, поділяються на обраних і засуджених; ні вірою, ні «добрими справами» людина не може нічого змінити у своїй долі: обрані призначені до порятунку, їм приготований рай, відкинуті – до вічних мук, тому йдуть до пекла. Вчення про приреченість ґрунтується на положенні, що Ісуса Христа теж Бог призначив страждати за наші гріхи.

Послідовники протестантських церков кальвіністської орієнтації (кальвіністи, або реформатори) мали широкий вплив у Шотландії, Нідерландах, на півночі Німеччини, у Франції, в Англії.
Прихильників кальвінізму, англійську буржуазію, називали пуританами. На відміну від кальвіністів, пуритани заохочують до проведення служб і проповідництва всіх мирян. Проповідують принцип мирського й релігійного колективізму, тому одержувачем благодаті вважають усю громаду, при цьому кожна громада повинна бути абсолютно вільною у виборі віросповідання.

На сьогодні, наймасовішою протестантською конфесією у світі є баптизм, який теж виник на основі кальвінізму.

Дата добавления: 2015-07-12