Біохімічні дослідження пам'яті

Пошуку специфічних речовин, відповідальних за зберігання інформації — "інформаційних молекул", присвячено чимало досліджень. Исходно ці дослідження опиралися на припущення, що всі етапи формування, утримання й відтворення энграмм можна представити у вигляді послідовності біохімічних процесів.

"Молекули пам'яті". Перші гіпотези, що зв'язують запечатление інформації з біохімічними змінами в нервовій тканині, народилися на основі широко відомих в 60-і рр. досвідів Г. Хидена, які показали, що утворення слідів пам'яті супроводжується змінами властивостей РНК і білка в нейронах. З'ясувалося, що подразнення нервової клітини збільшує в ній зміст РНК і залишає тривалі біохімічні сліди, що повідомляють клітині здатність резонувати у відповідь на повторні дії тих самих подразників. Таким чином, було встановлено, що РНК відіграє важливу роль у механізмах формування й збереження слідів пам'яті. Однак у більше пізніх роботах було показано, що в консолідації энграмм пам'яті провідну роль грає ДНК, що може служити сховищем не тільки генетичної, але й придбаної інформації, а РНК забезпечує передачу специфічного інформаційного коду. Висловлювалося навіть припущення, що нездатність зрілих нейронів ділитися має своєю метою запобігти руйнуванню придбаної інформації, що зберігається в ДНК нейрона.

Ці відкриття мали великий науковий і суспільний резонанс.

Деякі дослідники, наприклад, захопилися ідеєю поліпшення пам'яті шляхом введення цих біохімічних компонентів у раціон харчування. Однак, якщо мати на увазі, що великі молекули такого типу розпадаються в кишечнику на складові їхньої амінокислоти до включення їх в обмін речовин споживача, надійних результатів тут одержати було неможливо.

Іншим прикладом тієї ж логіки служили спроби переносу ("транспорту пам'яті") від навчених тварин до ненавчених. Методично це здійснювалася за допомогою ін'єкцій мозкового субстрату тварини-донора, навченого простим навичкам, тварині-реципієнтові, що раніше не навчався. Найбільшу популярність у зв'язку із цим придбали експерименти Г. Унгара, що почав спробу виділити особлива речовина — пептид "скотофобин", що передає інформацію про страх перед темрявою. Численні перевірки, що пішли за цим відкриттям, не дали позитивних результатів.

Отже, концепції біохімічного кодування індивідуального досвіду в пам'яті, опираються на дві групи фактів: 1) утворення в мозку при навчанні нових біохімічних факторів (наприклад, "пептидів пам'яті"); 2) можливість передачі придбаної інформації ненавченому мозку за допомогою цих факторів. Однак ідея існування біохімічних факторів, здатних до збереження й переносу інформації, більшістю дослідників сприймається критично. У цей час уважається, що гіпотеза молекулярного кодування індивідуального досвіду не має прямих фактичних доказів. Незважаючи на те, що встановлено істотну роль нуклеиновых кислот і білків у механізмах научения й пам'яті, передбачається, що приймаючу участь у формуванні нового асоціативного зв'язку РНК і білки специфічні лише стосовно функціональної зміни участвующих у процесі синапсов і неспецифічні стосовно самої інформації.

Дата добавления: 2015-07-11