Особливості стягнення дебіторської заборгованості

Якщо підприємство має високий рівень дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, не оплачені в строк, то в рамках рефінансування заборгованості проводиться комплекс процедур щодо її примусового стягнення, у тім числі звернення з позовом до господарського суду.

Позов до господарського суду може бути направлений тільки за умови дотримання встановленого порядку доарбітражного врегулювання спорів, який полягає у зверненні кредитора до дебітора з письмовою претензією про відшкодування заборгованості.

У претензії зазначаються:

- реквізити заявника претензії та підприємств, на адресу яких направляється претензія;

- дата номер претензії;

- обставини, на підставі яких пред’являється претензія;

- докази які підтверджують ці обставини;

- вимоги заявника;

- сума претензії та розрахунок, якщо претензія підлягає грошевій оцінці;

- перелік документів які додаються до претензії.

Претензію підписує керівник підприємства або його заступник. ЇЇ надсилають адресату рекомендованим або цінним листом чи вручають під розписку. Претензія підлягає розгляду в місячний строк від дня одержання. Про результати розгляду претензії заявника інформують письмово.

Можливі чотири варіанти дії контрагента після одержання претензії:

1) Одержувач претензії не дав жодної відповіді на претензію.

2) Заявник одержав лист-відповідь, в якому претензію відхилено повістю або частково.

3) Претензію визнано повністю або частково, однак не повідомлено про перерахування визнаної суми

4) Претензію визнано і заборгованість погашено (отже, спір урегульовано).

У перших двох випадках заявника змушений буде звернутися до господарського суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.

Якщо претензію визнано повністю або частково, але з якихось причин кошти на розрахунковий рахунок кредитора не поступили, заявник претензії після закінчення 20 днів від дня одержання відповіді має право звернутися до господарського суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.

У разі порушення строків розгляду претензії чи залишення її без відповіді господарський суд у процесі вирішення господарського спору має право стягнути в дохід державного бюджету з підприємства, яке допустило таке порушення, але не менш ніж 5 розмірів мінімальних заробітних плат і не більш ніж 100 розмірів неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

У разі, коли претензію залишено без відповіді чи відхилено повністю або частково, заявник звертається з позовом щодо арбітражного врегулювання спору. Загальний строк позовної давності щодо захисту прав за позовом про відшкодування основного боргу, встановлений чинним законодавством, - три роки. Право на позов виникає з того дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Щодо відшкодування неустойки, то встановлено скорочений строк давності – 6 місяців. Закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови у позові.

Позовна заява повинна містить:

- найменування господарського суду, в який направляється заява;

- найменування сторін, їхні адреси;

- зміст позовних вимог;

- зазначення ціни позову;

- формулювання обставин, що з них виникає позовна заява;

- докази, які підтверджують позов;

- обґрунтований розрахунок сум, які стягуються;

- відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спорів;

- перелік документів та доказів, які додаються до заяви.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують:

- статус суб’єкта підприємницької діяльності;

- відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спору;

- сплату державного мита в установленому порядку та розмірі;

- документи, що засвідчують повноваження представника позивача в господарському суді.

Якщо сторони домовились лише про сплату суми договору і кредитор вирішив звільнити боржника від сплати неустойки, то вони повинні скласти додатково договір або додаток про скасування сплати неустойку. Також можна додатково скласти договір про зменшення суми неустойки.

До загальних випадків зменшення неустойки відносять:

- наявність вини;

- сутність виконання зобов’язання;

- несумірність стягуваної неустойки і завданих боржником збитків;

- майновий стан сторін тощо.

У разі коли кредитор не виставив претензії про сплату, а боржник не оплатив таку неустойку, то представники податкового органу в цій ситуації мають право відобразити не отриману неустойку у валових доходах підприємства і на одержану суму нарахувати податок на прибуток. У бухгалтерському обліку згідно з П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.99р. №237 заборгованість у вигляді боргу визначається як поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість в її неповернені боржником. Щодо неустойки у вигляді штрафів чи пені, то вона відноситься до інших операційних доходів. Для відображення в бухгалтерському обліку таких витрат слід застосувати субрахунок 715 «Одержані штрафи, пені, неустойки»

Отже за всіма договорами на підприємстві, які передбачають нарахування неустойки, слід встановити контроль і правильно відображувати податкові зобов’язання з податку на прибуток. Щоб уникнути штрафних санкцій за неправильне нарахування та сплату податків і зборів до бюджету, підприємство повинно самостійно визначити ситуацію і донарахувати невключені раніше суми до складу валових доходів.

Дата добавления: 2015-07-12