навчально-пізнавальної діяльності студентів

Дидактичні ігри є одним із дієвих методів активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Під активізацією навчально-пізнавальної діяльності розуміють цілеспрямовану діяльність викладача, спрямовану на розроблення і використання таких форм, змісту, методів, прийомів і засобів навчання, які

сприяють підвищенню інтересу, самостійності, творчої активності студентів у засвоєнні знань, набутті вмінь і навичок, їх практичному застосуванні, а також у формуванні здібностей прогнозувати виробничу ситуацію й приймати самостійні рішення [12, с.177].

Щоб досягти високого рівня активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів, необхідно створити педагогічні та психологічні умови для особистісно орієнтованого навчання. Тому важливими є пошуки педагогічних технологій, які дають змогу не тільки забезпечити атмосферу співпраці суб’єктів навчального процесу, але й сприяють залученню в нього студентів на різних рівнях творчої активності (інтелектуальної, практичної, соціальної, особистісної тощо). До таких, зокрема, належить технологія ігрового навчання.

Вивчення психолого-педагогічних джерел свідчить, що проблеми навчання з використанням ігрової діяльності у вищій школі особливо інтенсивно досліджують із середини 70-х років ХХ ст. Теорії гри, визначенню її функцій, специфічного змісту порівняно з іншими видами діяльності присвячені праці багатьох педагогів - Я. Коменського, С. Лісової, А. Макаренка, С. Русової, В. Сухомлинського та ін.

О. Хоменко характеризує навчальну дидактичну гру як один з найперспективніших шляхів підвищення ефективності навчального процесу у вищій школі, якості фахової підготовки студентів. Навчальну дидактичну гру він розглядає як змодельовану та педагогічно організовану навчально-пізнавальну, науково-дослідну, професійно-виробничу діяльність, що забезпечує формування соціального та професійного досвіду особистості

[16, с. 9 – 10].

І. Підласий запропонував концептуальні підходи до організації гри у процесі навчання. З огляду на те, що предметом гри є сама людська діяльність, дослідник пропонує гру, організовану з метою навчання, називати

дидактичною. Трактуючи сутність гри на основі технології проблемного навчання, вчений зазначає, що дидактична гра – це активна навчальна діяльність з імітаційного моделювання систем, явищ, процесів, які вивчаються. У ній головним видом діяльності є навчальна діяльність, яка

вплітається в ігрову і набуває рис спільної ігрової навчальної діяльності. На думку П. Підкасистого, дидактична гра – це така колективна, цілеспрямована навчальна діяльність, коли кожен учасник і команда в цілому

об’єднані виконанням одного завдання і орієнтують свою поведінку на позитивний успішний результат.

Ю.П. Сурмін та Н.В. Тулєнков виокремлюють сукупність функцій гри і показують призначення ігрової діяльності у сучасному суспільстві (табл. 1).

Таблиця 1

Функції гри і їх характеристика

Функція	Характеристика
Пізнавальна	Пізнання людиною оточуючого світу і своїх можливостей засобами гри
Соціалізуюча	Формування необхідних властивостей і якостей особистості у процесі гри
Тренувальна	Тренування вмінь і навичок (комунікативних, професійних, пізнавальних та ін.)
Комунікативна	Гра - важливий засіб спілкування і взаємодії індивідів
Розважальна	Розвиток емоцій, почуттів, відновлення життєвих сил людини
Статусно-рольова	Гра - важливий засіб досягнення певного соціального статусу і виконання відповідної йому соціальної ролі
Контролююча	Перевірка рівня розвитку особистісних рис особистості, набутих знань, вмінь і навичок

Визначення змісту дидактичної гри, достатньо повно висловив Н.Страздас, – “дидактична гра – це різновид комплексного, багатокомпонентного засобу формування педагогічної спрямованості, який дозволяє включати студентів в аналоги професійної діяльності. При цьому гру можна розглядати як доцільно організовану педагогічну підсистему, ядром якої є навчання професії через спеціально підібрані педагогічні ситуації на матеріалі відповідного предмету” [14, с.15].

У вищому навчальному закладі як засіб активізації процесу навчання доцільно використовувати дидактичну гру.

Сутність дидактичної гри полягає у взаємозв'язку учасників гри в процесі вирішення ними типових і творчих, професійних і навчальних задач достатньо високого рівня проблемності. Гра розкриває особистісний потенціал студента, адже кожен учасник може продемонструвати і проаналізувати свої власні можливості, співставляючи їх з діями інших учасників ігрової діяльності.

Дидактичну гру можна розглядати і як технологію групової психотерапії, адже за правильної організації атмосфера групи, співробітництво і підтримка позитивно впливають на кожного учасника. Студенти вчаться долати психологічні, комунікативні бар'єри, вдосконалюють особисті властивості. Результати дидактичної гри в значній мірі залежать від авторитету викладача, його вміння встановлювати контакт з аудиторією та завойовувати довіру. Окрім дидактичного, важливим ефектом гри є взаємна оцінка студентами своїх досягнень, набування вмінь роботи в "команді".

Дидактичні ігри, окрім вирішення навчальних завдань, дають змогу студентам відверто висловлювати свої думки та стимулюють їх до удосконалення комунікативної культури, вчать приймати правильні рішення в ситуаціях наближених до реальних, виховувати в собі професіональні навички.

Переваги дидактичних ігор:

1. Отриманий у процесі дидактичної гри досвід та переживання запам'ятовуються та зберігаються протягом тривалого часу.

2. Учасники гри отримують позитивні емоції.

3. Гра дає змогу зрозуміти, як почувають себе інші люди, потрапляючи в конкретні виробничі чи життєві ситуації.

4. Гра надає можливість учасникам засвоїти та закріпити різноманітні моделі поведінки.

5. Систематизуються та поглиблюються теоретичні знання.

Недоліки дидактичних ігор

1. Успішність дидактичної гри цілковито залежить від умов її проведення: якщо студенти відчують, що сценарій гри - нереалістичний за своєю сутністю та не враховує деталей практичної діяльності, цінність гри буде втрачена, а її мета не буде досягнута.

2. Якщо мета гри не має ґрунтовних пояснень, то існує небезпека, що дидактична гра буде сприйматися як розвага і не матиме конкретного дидактичного результату.

3. Якщо студенти не підготовлені до гри, бояться втратити обличчя", емоційно скуті, то використання цього методу лише посилить напруження, а дидактичні, виховні та розвивальні завдання не будуть досягнуті.

Кожному педагогові, який впроваджує технологію ігрового навчання під час вивчення тієї чи іншої теми, важливо враховувати ті принципи, які характеризують сутність гри, визначають її структуру, логіку, внутрішні зв'язки і забезпечують ефективність її використання.

Саме у процесі навчально-ігрової діяльності учасники гри переживають найрізноманітніші емоційно-психічні стани, що загострює їхні відчуття, активізує внутрішні стимули, поглиблює пізнання, посилює прагнення до навчання, сприяє самоутвердженню особистості.

Організація процесу навчання з використанням ігрових ситуацій потребує кропіткої підготовчої роботи викладача, вироблення теоретичних і

практичних умінь і навичок з конструювання гри. Адже добре організована гра повинна бути саморегульованою. Вона відбувається без видимої участі викладача, який діє поза грою (перед грою він виступає як організатор, а в кінці заняття, аналізуючи хід гри, підводить підсумки, робить відповідні висновки).

У навчальному процесі дидактичну гру використовують з метою закріплення знань, які студент здобуває у процесі лекційних і семінарських занять, самостійної роботи.

Застосування дидактичних ігор під час навчання дає змогу максимально наблизити навчальний процес до практичної діяльності, врахувати реалії сьогодення, приймати рішення в умовах конфліктних ситуацій, відстоювати свої пропозиції, розвивати в учасників гри колективізм та відчуття команди, отримати результати за досить обмежений час. У спеціально створених умовах студент "проробляє" найрізноманітніші життєві ситуації, які дають йому змогу сформувати світогляд, відстояти свою позицію.

1.3. Види дидактичних ігор

На підставі аналізу педагогічних джерел виявлено, що технологія ігрового навчання будується на основі систематичного застосування активних методів навчання. Окрім того, це дало змогу узагальнити методи, які, ефективно впливають на інтенсифікацію процесу навчання у вищих навчальних закладах і забезпечують активізацію навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Активні методи навчання, а саме ігрові, схематично зображено на рисунку.

Як видно із цієї схеми, дидактичні ігри різних модифікацій побудовані на застосуванні різноманітних ігрових методів. Їх застосування у процесі проведення лекцій, семінарських, практичних та інших типів навчальних занять під час вивчення дисциплін сприяє засвоєнню, закріпленню й поглибленню знань студентів, удосконалює їхні практичні вміння та навички, створює сприятливі умови для ознайомлення майбутніх фінансистів зі специфікою і особливостями їх діяльності.

Зазначимо, що у дидактиці існують неоднозначні підходи і до видової

класифікації навчальних ігор, за основу якої різні вчені беруть певні ознаки,

що різнобічно характеризують гру. Узагальнену класифікацію ігор, що використовуються у навчально-виховному процесі різних навчальних закладів, запропонував М. Касьяненко. Він виділяє моногру, тренінг, навчальну гру, навчально-ділову гру, ділову гру.

М. Кларін, досліджуючи практику використання ігрових ситуацій у зарубіжній педагогіці, описує рольові навчальні ігри (гра-драматизація, гра-

моделювання в гіпотетичних умовах), імітаційно-моделюючі ігри (гра-вправа, гра-ілюстрація, гра з посилювальним рольовим компонентом, гра зі

спільним прийняттям рішення у складному соціальному контексті). Крім того, значну увагу автор приділяє навчальним іграм, дискусії (“круглий стіл”, “засідання експертної групи”, “форум”, “симпозіум”, “дебати”).

Усі дидактичні ігри можна класифікувати за часом проведення (ігри без обмежень часу, з обмеженням часу, в реальному часі); за оцінкою діяльності (гру кожного учасника оцінюють або ні); за остаточним результатом (ігри з жорсткими правилами та відкриті ігри); за завершальною метою (навчальні, пошукові, констатуючі); за методологією проведення (рольові, групові, імітаційні, організаційно-діяльнісні, інноваційні.

У вищому навчальному закладі застосовують різноманітні модифікації дидактичних ігор: імітаційні, рольові ігри, діловий театр, психо-соціодрама.

Імітаційні ігри. На заняттях імітують діяльність певної організації, підприємства, навчально-виховного закладу тощо. Можуть імітувати події, конкретну діяльність людей (ділова нарада, обговорення плану) та умови, у яких відбувається подія (зал засідань, кабінет керівника).

Рольові ігри. У них відпрацьовують тактику поведінки, дій, функцій і обов'язків конкретної особи. Для проведення рольових ігор розробляють модель ситуації, між учасниками розподіляють ролі.

"Діловий театр". Розігрують якусь ситуацію і поведінку людини в цій ситуації. Студент має мобілізувати весь свій досвід, знання, навички, зуміти вжитися в образ певної особи, зрозуміти її дії, оцінити ситуацію і знайти правильну лінію поведінки.

Основне завдання методу інсценізації - навчити студентів орієнтуватися в різноманітних обставинах, давати об'єктивну оцінку своїй поведінці, враховувати можливості інших людей, встановлювати з ними контакти, впливати на їхні інтереси, діяльність. Для ігор цього виду складають сценарій, де описано конкретну ситуацію, функції і обов'язки діючих осіб, їх завдання.

Виділяють ще такий вид гри, як «аналіз конкретних виробничо-професійних ситуацій», де на­вчають, ознайомлюють із ситуацією, що виникає перед фахівцем у його професійній практиці й потребує від нього відповідного рішення; студенти пропонують свої рішення, які колективно обговорюються, в тій або іншій ситуації.

Інший вид – це «розігрування ролей» — студенти отримують вихідні дані щодо ситуації, а потім беруть на себе виконання певних ролей. Виконання ролей відбувається в присутності інших студентів, які потім оцінюють дії учасників ситуації, прийняті ним самостійні рішення; цей метод навчання використовується для вироблення практичних професійних навичок.

Дидактичну гру як форму навчання варто обирати для розв'язання таких педагогічних завдань:

1. Формування у студентів розуміння про професійну ді­яльність.

2. Набуття проблемно-професійного й соціального досвіду, у тому числі й у прийнятті індивідуальних і колективних рішень.

3. Розвитку теоретичного й практичного мислення в професійній сфері.

4. Формування пізнавальної та професійної мотивації.

Отже, дидактичніі ігри варто використовувати тільки там, де вони дійсно необхідні.

Серед розмаїття дидактичних ігор акцентуємо увагу на рольових та ділових іграх.

Рольові ігри передбачають тільки наявність заданої комунікативної ситуації, яку її учасники не обговорюють, а грають, тобто це “імпровізоване

розігрування заданої ситуації”. Рольові ігри забезпечують розвиток уміння слухати, обробляти й застосовувати отриману інформацію, сприймати й розуміти суб’єкта комунікації, його емоційний та психологічний стан і мотиви поведінки, що досить важливо для майбутніх фахівців.

Рольові ігри в курсах дисциплін у вищій школі – це тренувальний інтерактивний вид навчальної діяльності, призначений для розвитку, вдосконалення та закріплення практичних умінь і навичок студентів як суто професійного характеру, так і пов’язаних зі спілкуванням з приводу професійних або інших питань.

Ділова гра – це діалог на професійному рівні, у якому стикаються різні

думки, позиції, обґрунтування й утвердження гіпотез, що зумовлює появу нових знань та уявлень. Використання ділових ігор привносить професійну реальність у студентську аудиторію, перетворюючи абстрактне вивчення навчальної дисципліни на її засвоєння через практику (досвід) змодельованої професійної діяльності. У цьому разі доречно говорити не про засвоєння, а про привласнення знань, умінь та навичок, на відміну від засвоєння.

Дидактична гра, імітуючи окрему ситуацію, дає змогу розв'язувати конкретно сформульовані завдання та проблеми, розробляти методи розв'язання проблем. Вона має жорстку структуру і правила, її головною функцією є вироблення навичок та вмінь діяти у стандартних ситуаціях. Дидактичну гру використовують для засвоєння нового та закріплення старого матеріалу, вона дає можливість студентам зрозуміти і вивчити навчальний матеріал з різних позицій.

РОЗДІЛ 2. Дидактичні ігри як засіб підготовки майбутніх фахівців економічних спеціальностей

2.1. Педагогічні умови використання дидактичнихих ігор у вищих навчальних закладах

Основою визначення змісту професійної освіти фахівця будь-якої галузі слугує модель його професійної діяльності, поведінки. У визначенні змісту професійної освіти економіста чільне місце належить проблемам конкурентоздатності, лідерства, професійної ефективності. Найважливішою характерною рисою майбутнього економіста є володіння логікою пошуку управлінських рішень, вмотивована оцінка пріоритетів.

Це вимагає від викладачів постійно дбати про формування пізнавальних мотивів у студентів, про використання ними методів активного навчання. Дидактична гра дозволяє подолати вищеназвані суперечності й підвищити на цій основі ефективність навчальної діяльності.

У багатьох публікаціях акцентується увага на потребі оновленої, вдосконаленої підготовки майбутніх економістів до управлінської діяльності. Суттєва роль у такій підготовці відводиться застосуванню у процесі викладання методів активного навчання, серед яких чільне місце належить дидактичним іграм.

Потреба в їх застосуванні зумовлена ще й тим, що окрім професійних знань у майбутнього економіста, фінансиста повинні сформуватись і певні риси характеру: бажання до підприємницької діяльності, наполегливість, працелюбність, велике прагнення до того, щоб досягти успіху, впевненість у своїх силах і висока самооцінка, внутрішня незалежність, рішучість, творчий підхід, твердість характеру, непохитність у доведенні справи до завершення, етична поведінка, благочинність тощо. Далеко не кожну з цих рис можна виховати традиційними формами професійного навчання.

Науковці стверджують, що дидактичні ігри, які спрямовані на розвиток творчих здібностей студентів, на їхню самостійність у постановці й розв’язуванні нетрадиційних завдань, сприяють більш швидкому й міцному засвоєнню матеріалу, соціалізації особистості в цілому. Доведено, що дидактична гра дає можливість збільшити об’єм засвоєної інформації на 70% (з 20% після лекції і до 90% після дидактичнї гри), уможливлює скорочення часу на вивчення деяких дисциплін – на 30-50%.

Тому актуальним є використання дидактичної гри при підготовці фахівців різних галузей як одного з ефективних методів навчання різних дисциплін. Саме у грі реалізована ідея діалектичної єдності думки та дії. Гра в навчальному процесі виступає як “засіб формування і розширення професійних орієнтирів і тренінг в модельних умовах”. Дидактична гра є своєрідним тренуванням подій, що можуть виникнути у майбутньому професійному житті. В ході гри, виконуючи ту чи іншу роль гравець (студент) готується до вирішення проблем у непередбачених ситуаціях, може скоригувати свою поведінку.

Використання дидактичної гри дозволяє продуктивно вирішувати проблему. На відміну від гри, в загальному понятті, дидактична гра має чітко визначену мету у навчанні і відповідний до неї педагогічний результат.

Стосовно навчання майбутніх фахівців, зокрема фінансистів, можна виділити наступні особливості дидактичної гри:

• у дидактичній грі домінує педагогічна мета, ігрова ситуація лише виступає фоном;

• дидактична гра виступає засобом розвитку професійних вмінь і навичок,

мислення, ініціативності, реалізації творчого потенціалу особистості;

• дидактична гра сприяє розвитку комунікативних та організаторських здібностей, вмінь та навичок, як необхідних чинників фахової компетенції майбутнього спеціаліста;

• в основі діяльності учасників дидактичної гри лежить їх співпраця, співтворчість у вирішенні проблемного питання, прийняття особистісних і колективних рішень, вміння працювати “в команді”.

2.2. Практичне використання дидактичних ігор у фінансових дисциплінах

Проблема систематизації дидактичних ігор надзвичайно складна й до цього часу не розв’язана. За критерієм змісту й умов діяльності учасників у дидактиці європейських країн виділяють ігри симуляційні, управлінські, ігри-вікторини.

Сутність стимуляційної гри полягає у відтворенні тими, хто навчається, складних ситуацій, які «…колись для когось були проблемою, причому хід рішень, вироблених учасниками, порівнюється з фактичними рішеннями».

Симуляційна гра характеризується тим, що:

- базується на конкретній ситуації;

- містить спробу аналізу цієї ситуації через розігрування ролей;

- рішення та висновки, зроблені в грі колективно, не змінюють стану ситуації й не впливають на модель системи.

Управлінські ігри виникли як один з методів розвитку вмінь керівників приймати оптимальні рішення. Раніше цей метод застосовувався для підвищення кваліфікації працівників, а нині він адаптований до процесу навчання в різних закладах.

Особливістю названого методу є те, що ігри використовуються для формування або вдосконалення вмінь приймати рішення за відносно короткий час і в умовах конкуренції гравців, які мають різні рольові цілі. Командам пропонуються для аналізу ситуації, які потребують складних управлінських рішень, що стосуються всіх сфер життєдіяльності підприємства — маркетингу, фінансів, виробництва, персоналу тощо.

Як правило, дидактична гра складається з таких етапів: ознайомлення учасників гри з метою, завданнями та умовами гри; інструктаж щодо правил проведення гри; утворення учасниками гри робочих груп; аналіз, оцінка та висновки результатів гри.

На першому етапі - підготовчому - обґрунтовують вибір гри, визначають ігрові цілі та завдання, формують проблемну ситуацію, розробляють сценарій гри, готують інформаційний і методичний матеріал.

На другому етапі розглядають правила проведення гри та функції гравців.

Третій етап залежить від змісту та форми конкретної гри і полягає в обговорені учасниками гри поставлених проблем, прийнятті узагальнених рішень, їхньому аналізові.

Отже, дидактична гра належить до активних методів навчання, які забезпечують активну творчу діяльність студента, створюють умови для підвищеної мотивації та емоційності, розвивають критичне мислення.

Прикладом симуляційної (сюжетно-рольової) гри є гра - «Кредитування: пан або пропав» з дисципліни «Гроші та кредит» до теми «Оцінка кредитоспроможності позичальників»

Мета: навчитись приймати правильні рішення з кредитування підприємств; розраховувати показники платоспроможності й ліквідності підприємств.

У процесі гри моделюється фінансовий ринок, який діє в Україні за сучасних умов. Суб’єкти цього ринку такі:

1. Підприємство, яке займається переробкою цукрового буряку й випуском цукру.

2. Представництво південноазіатської фірми в Україні, яке реалізовує побутову техніку цієї фірми.

3. АКБ «Наш банк» — універсальний комерційний банк.

4. АКБ «Кредит Плюс» — універсальний комерційний банк.

Алгоритм гри

Кожному учаснику дається короткий час для самопрезентації на ринку.

Підприємства обирають банк, у якому вони бажали б обслуговуватися.

Розглядається ситуація: підприємству необхідний кредит у розмірі 15000 грн, а представництву— у розмірі 16000 грн. На даний момент АКБ «Наш банк» має тимчасово вільні кошти в сумі 19000 грн, а АКБ «Кредит Плюс» — у сумі 18000 грн. Підприємствам і банкам, що їх обслуговують, видаються річні баланси підприємств, які потребують кредитів.

Банкам і підприємствам дається 15 хв на розрахунок показників ліквідності та платоспроможності, визначення умов кредитування.

Після розрахунків підприємства коментують свій фінансовий стан і вказують цілі, для яких їм необхідний кредит.

Банки дають економічне обґрунтування надання кредиту й умови кредитування.

Підсумки. Цукрове виробництво в Україні завжди було прибутковим. Так, підприємство використало кредитні кошти для збільшення обсягів виробництва цукру, уклало контракт на поставку цукру з великою кондитерською фабрикою, отримало значний прибуток, що дало змогу повернути кредит, сплатити проценти за ним.

Гірші справи в представництва, яке згорнуло діяльність і оголосило про своє банкрутство. Добре, якщо кредит було наданий під заставу, якщо ж ні — банк, який надав кредит, зазнає збитків.

Отже, приймаючи відповідне рішення, необхідно враховувати не тільки стан економіки у своїй країні, а й аналізувати зміни в міжнародних економічних відносинах.

РОЗДІЛ 3. Місце і роль дидактичних ігор у навчальному процесі

3.1. Дидактична гра як засіб підвищення ефективності навчального процесу

У процесі реалізації ігрового підходу до навчання важливо врахувати особливості особистісного сприйняття навчального матеріалу. Дидактична гра позитивно впливає на професійну підготовку особистості у тому випадку, якщо, беручи активну участь у ній, вона виконує різні ігрові ролі, має власну позицію, відчуває різноманітну гамму позитивних емоцій і почуттів. Учасники імітаційно-ігрової діяльності виконують дії в ситуаціях, що супроводжуються емоційним напруженням і виявом психофізичних властивостей. Емоційне напруження гравців зумовлюється:

- ефектом новизни, оскільки імітаційно-ігрові методи є незвичними для слухачів;

- учасники гри попадають у професійно значущі ситуації, коли активізується їх потреба що-небудь сказати, запитати, переконати, виявити ініціативу, такт, кмітливість;

- спілкуванням між учасниками гри, рольові перспективи якого вимагають прийняття рішень з урахуванням особистого досвіду і професійних знань;

- своєчасним підбиттям підсумків і результатів гри.

Незважаючи на умовність дидактичної гри, емоції, які проявляють її учасники, є справжніми, реальними, як бажання, задуми, що розігруються в комунікативно-ігрових ситуаціях. Беручи активну участь у комунікативно-ігрових ситуаціях, виконуючи різноманітні ігрові ролі, поступово нагромаджуючи пізнавальний і професійний досвід, студенти, які вчаться, повинні розібратися у власних почуттях і думках, оцінити свої можливості і здібності, зрозуміти самих себе, побачити професійне “Я” в процесі ігрової діяльності та усвідомити роль навчального предмета у власному професійному зростанні.

Дидактична гра надає можливість наблизити освітні знання до практичних

умінь, випробувати себе в ролі фахівця економічної діяльності, бути відповідальним за прийняття рішення, переживати певну емоційну напругу. Вона сприяє організації словесної діяльності студентів з метою виокремлення основних ознак майстерності слова; виробленню навичок перевтілення відповідно до ролі, яка виконується; виявленню й розвитку внутрішнього бачення, з’ясуванню його впливу на характер словесної дії мовця; формуванню в студентів уміння правильно визначати та передавати слухачам власне ставлення до того, про що йдеться. Її особливістю є відтворення предметного й соціального змісту професійної діяльності. Студент пізнає свої можливості, вчиться їх оцінювати, відчуває різні емоції. Таким чином, гра виступає засобом спілкування та самовиховання.

Сутність гри полягає в тому, що нові знання отримують завдяки постійному діалогу, обміну різними думками й пропозиціями, їх обговоренню та закріпленню, взаємній критиці та веденню дискусії.

Водночас вона надає можливість студентам самоорганізуватись з огляду на те, що під час гри формуються мотиви, які пов’язані з виконанням взятих на себе обов’язків.

ВИСНОВКИ

Навчальний процес повинен враховувати тенденції соціально-економічного розвитку суспільства, особливості психології молоді, а методи та форми навчання реалізовувати на практиці: принципи ініціативи, індивідуалізації, самостійності, змагання, творчого підходу до одержання знань. Студент повинен без примушування прагнути до систематичної, плідної та ретельної навчально-творчої діяльності. Дослідним шляхом встановлено, що змагання в більшості випадків дає значно більший ефект у підвищенні активності студентів, ніж їх зовнішня мотивація. Тому для реалізації цих вимог значне місце в педагогічній діяльності викладача повинні займати дидактичні ігрові методи навчання.

Використання дидактичних ігор під час професійної підготовки майбутніх фахівців сприяє набуттю ними досвіду здійснення професійної комунікації й взаємодії. Проте не можемо не зазначити, що використання таких активних форм навчання, як ігрові, – процес складний та довготривалий, що потребує від педагога перегляду власних педагогічних концепцій, змісту навчальних завдань, що ставляться перед студентами. Педагог має відійти від стереотипних методик проведення занять, перебороти почуття протистояння новому, має сам бути творчою особистістю, майстром професійної взаємодії.

А. Капська зазначає: “Використання у професійній підготовці дидактичних ігор – це по суті своєрідна репетиція і перевірка того, як студенти вміють користуватися словом у заданій професійній ситуації”.

У результаті проведеного аналізу ми дійшли таких висновків:

1) дидактичнаа гра, якщо в її ході акцент робиться на особистість студента,

його можливості й здібності, мотиви й потреби, дозволяє поєднати навчальну інформацію з особистістю студента, навчити майбутніх фахівців за допомогою отриманих знань і засвоєного досвіду вдосконалювати своє “Я” і рівень професіоналізму;

2) результативність гри визначається тим, наскільки викладач готовий до використання на заняттях творчих і особистісно-розвиваючих видів діяльності, що моделюється в різних ігрових ролях; орієнтується в технології розвиваючого навчання,що об’єднує в собі інтелектуально-пізнавальний, комунікативно-діалоговий, моделюючий і емоційно-особистісний пошук. У цьому випадку викладач виступає в ролі організатора навчання, а педагогічне управління набуває більшої гнучкості й стимулюючих форм.

Список використаної літератури

1. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. – К.: ЦНЛ,2003. – 216с.

2. Ганніченко Т.А. Педагогічні засади використання дидактичної гри. // Наукові праці. Том 50. Випуск 37.

3. Горпенко Г.О. Вплив ділової гри на формування позитивної мотивації навчально-пізнавальної діяльності. // Вісник ХНУ. с. 95-102.

4. Захарченко Н. В. Педагогічні умови використання ділових ігор у підготовці майбутніх економістів: Дис... канд. наук: 13.00.04 - 2006.

5. Ковальчук О. Дидактичні ігри як метод активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів у процесі вивчення педагогіки. Вісник Львів. Ун-ту. 2004. Вип. 18. с. 89-97.

6. Кожушко С.П. Дидактичні ігри як засіб підготовки майбутніх фахівців комерційної діяльності до професійної взаємодії. [Електронний ресурс] / С.П. Кожушко. – Режим доступа: irbis-nbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64.exe?...‎

7. Кравченко Н.Б. Теоретико-методичні аспекти застосування ігрових методів навчання у вищій школі. [Електронний ресурс] / Н.Б. Кравченко. – Режим доступа:www.sworld.com.ua/konfer32/535.pdf‎.

8. Кузьменко В.В., Храпко Т.А. Вплив ігрової діяльності на розвиток особистості учнів // Нові технології навчання. - 2009. - № 56. - С. 64.

9. Литвіна Л. І. Педагогічні основи застосування навчальних ігор у технікумі: Автореф. дис.... канд. пед. наук. К., 1994.

10. Нагаєв В.М. Методика викладання у вищій школі. Начальний посібник. К: 2007.

11. Ортинський В.Л. Педагогіка вищої школи. Начальний посібник. К.: 2009.

12. Педагогика и психология высшей школы: Учеб. пособие. Ростов н/Д., 2002., с. 177.

13. Семенов В.Г. Дидактична гра / В.Г. Семенов. – К.: Педагогіка, 1992. – 104 с.

14. Страздас Н.Н. Система дидактических игр как средство формирования педагогической умелости и направленности: Автор канд. пед. наук. – Л., 1980. – 15 с.

15. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи.Начальний посібник. К.: Кондор. – с. 307-325.

16. Хоменко О. О. Навчальні ділові ігри як засіб формування професійних умінь студентів технікумів і коледжів: Автореф. дис.... канд. пед. наук. К., 1994., с. 9 – 10.

17. Щербань П.М. Навчально-педагогічні ігри у вищих навчальних закладах. – К.: Вища школа, 2004. - С. 10.

18. Ягупов В. В. Педагогіка: Навчальний посібник. - К., 2002.

Дата добавления: 2015-07-11