Ігрових методів навчання у вищій школі

Серед педагогічних засобів активізації навчального процесу у вищих навчальних закладах особливе місце належить навчальній дидактичній грі, яка являє собою цілеспрямовану організацію навчально-професійної діяльності майбутнього фахівця.

В останні роки практика застосування ігор визначила науково-методичну думку, що прийшов час для узагальнення практичного досвіду, надання об’єктивної оцінки доцільності застосування ігрових завдань, визначення їх місця у навчально-виховному процесі [8, с.64].

Адже гра дає змогу яскраво реалізувати всі провідні функції навчання: освітню, розвиваючу та виховну. Ставлення до гри в різні періоди розвитку людського суспільства було неоднозначне. Гра вивчається в психології, етнографії, історії культури, у теорії керування, педагогіці тощо. Спробу систематизувати вивчення гри першим здійснив наприкінці XIX ст. німецький учений К. Гросс. Німецький психолог К. Бюлер визначав гру як діяльність, чинену заради одержання задоволення. Фрейдисти бачать у грі вираження глибинних інстинктів чи потягів. Матеріалістичний погляд на гру сформулював Г. Плеханов, що вказав на її виникнення з праці.

Теорію гри, виходячи з її соціальної природи, розробляли Е. Аркин, Л. Виготський тощо. Творчі ігри соціального характеру у різних педагогічних аспектах розглядали А. Макаренко, І. Іванов, В. Сухомлинський, Л. Коваль; етнічні особливості гри та ігрової взаємодії відображені О. Духновичем, Г. Волковим, Л. Федоровою; ігри, що розвивають інтелектуально-пізнавальні здібності школярів, досліджували І. Звєрева, Р. Жуков, В. Рибальський, Л. Фрідман та ін. [17, с.10]

Свої праці щодо запровадження ігрової діяльності в роботу освітніх установ присвятили Ю. Бабанський, Н. Кузнєцова, Р. Шацька, тощо.

Ігрова діяльність виконує такі функції: спонукальну (викликає інтерес); комунікативну (засвоєння елементів культури спілкування); самореалізації (кожен студент реалізує свої можливості); розвивальну (розвиток уваги, волі та інших психічних якостей); розважальну (отримують задоволення); діагностичну (виявлення прогалин у знаннях); корекційну (внесення позитивних змін у структуру особистості майбутніх фахівців) [1].

У сучасній вищій школі ігрова діяльність використовується: як самостійна технологія для засвоєння теми, розділу, поняття; як елемент іншої технології; як елемент окремих частин семінарського заняття (вступ, пояснення, закріплення, контроль).

Гра є певним різновидом активного навчання, що має свої закономірності та особливості, де викладач і студент є рівноправними партнерами, а процес пізнання відбувається в умовах доброзичливості та постійної взаємодії на рівнях студент-студент, викладач-студент і передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільний аналіз та вирішення проблем, що сприяє ефективному формуванню відповідних вмінь та навичок, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва. Це дає змогу викладачу стати бажаним лідером для студентства у царині знань та значно збільшити відсоток засвоєння матеріалу.

Основними структурними елементами вищезгаданої технології є мотивація; представлення теми та очікуваних навчальних результатів; надання необхідної інформації; центральна частина заняття – інтерактивна вправа; підбиття підсумків, оцінювання результатів заняття.

Безумовно, дидактичні ігри є досить чутливою системою, тому при використанні вимагають певним чином упорядкованої діяльності, відповідності принципам навчання, меті і завданням, змісту даної теми, навчальним можливостям студентів, можливостям самих викладачів, при цьому основне тут – індивідуалізація навчання.

Загалом, впровадження дидактичних ігор слід розглядати як процес, що сприяє удосконаленню системи навчання, активізує пізнавальну діяльність студента та сприяє підвищенню рівня його теоретичної та практичної підготовленості.

Дата добавления: 2015-07-11