Цікаві факти про усиновлення

З 1854 по 1929 роки бездомних американських дітей (особливо католиків і євреїв) саджали в поїзд і возили по країні, пропонуючи людям на станціях у сільській місцевості всиновлювати їх. На кожній зупинці діти виходили з поїзда і чекали своєї черги. З тих пір в ужитку американців увійшла фраза «зупинка для усиновлення». Існування «Сирітського поїзда» багатьма критикувалося і призвело до виникнення низки юридичних агентств, таких як Закон про усиновлення штату Міннесота 1917 року, в якому ця процедура досить строго регламентувалася.

Серед усиновлених досить багато знаменитостей. Це Джеймі Фокс, Джек Ніколсон (їх дідусями і бабусями), Рей Ліотта, Стів Джобс, Френсіс Макдорманд, Ніколь Річі, Деббі Харрі, Дейв Томас, Ніколь, Гаррі Колеман, Фейт Хілл, Мелісса Гілберт, Скотт Хемілтон і багато інших.

Більше 60% дітей спочатку передавалися в сім’ї на піклування, а потім, провівши так від 2 до 5 років, усиновлювалися остаточно. Майже 20% проводило під опікою в сім’ї більше 5 років. Деякі діти при такій системі не усиновлювалися в опікунський період взагалі.

Один із трьох дітей, усиновлених після опіки, був прийнятий в сім’ю новими батьками іншої раси. Більшість усиновлених дітей було небілою раси, тоді як прийомні батьки в основному були білими, що становило 73%.

У країнах Африки, розташованих в районі Сахари більше сиріт, ніж у Данії, Норвегії, Канаді та Швеції, разом узятих.

Більше 30 000 американських дітей, що виховуються по опікунської системі, щороку виходять з віку усиновлення.

Пари, які всиновлюють дітей на міжнародній основі, можуть не мати допуску до медичної історії дитини або подробиць про здоров’я членів його сім’ї, або можливі передпологові ризики, пов’язані з алкоголем або наркотиками. Пари, які всиновлюють у себе вдома, зазвичай мають можливості ознайомитися з медичними подробицями більш ретельно.

У той же самий час, усиновляючи дітей з України, Китаю і Гватемали, Сполучені Штати відправляють афроамериканських дітей для усиновлення в інші країни. Більшість усиновителів належать європеоїдної раси.

Більшість фахівців з усиновлення вважають, що було б краще, якщо афроамериканців всиновлювали представники їх же раси. Національна асоціація Черних соціальних працівників також заперечує проти міжрасових усиновлень, стверджуючи, що це веде до геноциду афроамериканців.

За рідкісними винятками, американські батьки воліють грудних дітей, дітям, які роблять перші кроки, європеоїдів чорним, хлопчиків дівчаткам. Інші етноси знаходяться десь посередині, в залежності від кольору їх шкіри. Хлопчики афроамериканці користуються в усиновлювачів найменшою популярністю.

Тим, хто хоче усиновити в США здорових білих дітей, доводиться чекати близько 5 років. Якщо справа стосується афроамериканських хлопчиків, термін очікування скорочується до місяців або навіть декількох тижнів.

Іноді біологічні матері чорних дітей воліють шукати прийомних батьків за кордоном, вважаючи, що вони піддадуться там найменшому впливу на них людських упереджень.

На землі більшу кількість сиріт, ніж все населення Сполученого Королівства та Франції, разом узятих.

У 2011 році американці всиновили найбільша кількість дітей з Китаю. За ними слідували діти з Ефіопії, Росії, Південної Кореї та України.

Починаючи з 2004 року, усиновлення дітей за кордону скоротилася практично наполовину. Цей спад пояснюється тим, що Росія і Китай стали проводити політику зменшення відтоку дітей за кордон.

Доктор права з Cтемфордского університету (Алабама) виявив, що усиновлені їм з Індії в 1988 році дві дитини були вкрадені у їх матері, не збирався віддавати своїх дітей нікому.

Найбільш відому кількість випадків усиновлення за кордон було зафіксовано в 1985 році Південною Кореєю, коли 1,3 з 100 народжених тоді дітей були усиновлені іноземцями.

З метою врегулювання міжнародних усиновлень багато країн підписали Гаазьку Конвенцію з усиновлення, яка покликана припиняти торгівлю дітьми і полегшити їм одержання громадянства в їх нових країнах. У Конвенції також говоритися, що дітям спочатку потрібно дати можливість бути усиновленими у власній країні і тільки потім розглядати переїзд за кордон.

Організація UNICEF підрахувала, що на землі живе 151000000 дітей, які втратили одного з батьків, а у 18 мільйонів дітей немає ні батька, ні матері.

У світі більше число дітей живе в опікунських установах, ніж усиновлено в сім’ї, як повноправні їх члени.

Висновок
Поступово відбувається все більше зближення родини, заснованої на спорідненні, і родини, заснованої на всиновленні. Раніше це зближення в основному відбувалося за рахунок наближення правового регулювання відносин між усиновленими та усиновлювачами до правового регулювання відносин між батьками та дітьми, а саме усиновлення конструювалося за моделлю кровно родинної сім'ї. В даний час правові підстави відносин між батьками і дітьми все більше наближаються до правових підстав усиновлення. Якщо раніше кровно родинна сім'я завжди грунтувалася на біологічному походженні, то в даний час, як вже зазначалося раніше, у випадках, встановлених законом, батьками дитини вважаються особи, які мають з ним генетичного зв'язку. Наприклад, при застосуванні технології штучного запліднення, сурогатного материнства, при визнанні батьківства особою, що знають, що насправді він не є батьком дитини. Таким чином, соціальне батьківство та материнство одержує таке ж право на існування, як біологічне. З точки зору соціології усиновлення також є однією з різновидів соціального батьківства або материнства. Однак, якщо права і обов'язки усиновителів практично ідентичні батьківським, то фактичні відносини, що виникають в процесі усиновлення, не завжди нагадують батьківські. У тих випадках, коли дитина вважає усиновителів своїми батьками, їх відносини нічим не відрізняються від родинних. Якщо ж дитина знає про те, що усиновителі не його батьки, фактичні відносини між ними можуть бути дещо іншими. Безумовно, знання про відсутність біологічного зв'язку набуває в даний час все менше значення. Якщо усиновителі виховували дитину протягом всього його життя, саме по собі виявлення факту відсутності кревного споріднення, як правило, нічого не змінює у відносинах між ними та дитиною. Однак, якщо дитина усиновлена ​​вже в підлітковому віці, природно, що він не може вважати таких усиновителів своїми батьками. Тому законодавство повинне, з одного боку, шляхом збереження таємниці усиновлення забезпечити можливість там, де це можливо, створення видимості кровно родинної сім'ї. З іншого боку, там, де відсутність родинного зв'язку очевидно, законодавство не повинне штучно моделювати відносини усиновлення за образом і подобою кровної родини.
У зв'язку з вищесказаним норми чинного Сімейного кодексу стосуються інституту усиновлення, однаково вдалі. Заслуговує підтримки збереження правових гарантій, що забезпечують таємницю всиновлення. Складності з таємницею усиновлення виникли тому, що відповідно до статті 7 Конвенції про права дитини, дитина має право, "наскільки це, можливо, знати своїх батьків». Це положення Конвенції сформульоване досить м'яко, воно не накладає на держави-учасники безумовної обов'язку надати дитині право отримати інформацію про своїх біологічних батьків. Тим не менш, Конвенція формулює таке право і закликає держави забезпечувати його здійснення. В результаті збереження таємниці усиновлення виявилося проблематичним. Однак доводи за її збереження як і раніше переважують аргументи на користь її скасування. Збереження таємниці всиновлення в переважній більшості випадків відповідає інтересам й усиновителів, і дитини. Усиновляючи дитини, усиновителі часто зацікавлені в тому, щоб у дитини і у всіх навколишніх не виникало сумнівів у тому, що вони його батьки. Розкриття цих відомостей мимо їхньої волі може заподіяти непоправна шкода їхнім відносинам з дитиною й заподіяти їм і дитині важку травму.
Менш вдалим видається ряд положень у сімейному законодавстві, покликаних зробити сім'ю, засновану на усиновлення, максимально схожою на сім'ю, засновану на спорідненості. У новому Кодексі передбачається, наприклад, що між усиновлювачем та усиновленою повинна бути різниця у віці не менше 16 років. Така різниця у віці зазвичай існує при біологічному походженні дитини від батьків, але при усиновленні, якщо дитина й інші особи інформовані про те, що усиновителі не є її батьками, її існування не має ніякого сенсу і лише призводить до невиправданого звуження кола осіб, які можуть бути усиновлювачами.
Але незважаючи ні на що, усиновлення є найкращим видом сімейного виховання дітей, оскільки тоді діти виявляються в умовах, найбільш близьких до тих, які складаються в родині, заснованої на спорідненні.

Дата добавления: 2015-07-11