Поєднання бюджетного фінансування з розвитком платних послуг населенню, виконання робіт за договорами з підприємствами, організаціями, установами на госпрозрахункових засадах.

Госпрозрахунок - метод господарювання, основними принципами якого є поєднання централізованого планового керівництва виробничими обєднаннями і підприємствами з боку держави з їхньою певною господарською самостійністю; самоокупність та рентабельність; матеріальна зацікавленість підприємств і обєднань та їхніх працівників у результатах праці і матеріальна відповідальність за ці результати.

Господарський розрахунок - це метод організації ведення підприємства при якому кожне підприємство порівнює в грошовій формі витрати і результати виробництва (надання послуг), намагається відшкодовувати витрати власними доходами, тобто забезпечувати самоокупність і оптимальну рентабельність виробництва.
В умовах ринкової економіки роль цього методу господарювання значно зростає, що обумовлюється розвитком товарно-грошових відносин, наявністю потреби у прямих економічних зв’язках між окремими товаровиробниками, між товаровиробниками і споживачами, тобто між суб’єктами ринку, необхідністю використання принципів еквівалентності в обміні товарів.
При планово-адміністративної системі метод госпрозрахунку номінально використовувався в сільськогосподарських підприємствах, але монопольна державна власність на засоби виробництва і землю, відсутність самостійності підприємств у вирішенні виробничо-економічних питань господарювання не дозволяли, вірніше, перешкоджали проявлятися перевагам цього методу господарювання.
Головним принципом госпрозрахунку є господарсько-оперативна самостійність підприємства та їх підрозділів, який характеризується тим, що земля, продуктивна і робоча худоба, техніка, інші основні засоби виробництва:
1.передаються підприємствам державою в користування;
2.передаються підприємствам державою в оренду;
3.переходять у власність підприємства на пайовій основі.

44. Порядок планування та фінансування соціально-культурних установ.

Порядок планування та фінансування соціально-культурних установ та заходів називається кошторисним. Кошторис видатків є загальним плановим документом, який визначає обсяг, цільове спрямування та поквартальний розподіл коштів, які виділяються з бюджету на проведення соціально-культурних заходів з господарського та культурного будівництва.

Бюджетні установи та центральні заходи фінансуються за рахунок коштів бюджету і за затвердженими для них кошторисами доходів і видатків.

Розрізняють такі принципи кошторисного фінансування:

Обмежений зв’язок кошторисів з планом соціально-еко­номічного розвитку регіону. Видатки бюджетних установ обумов­лені економічним планом тієї адміністративно-територіальної оди­ниці, де розташована ця установа.

Суворо цільове призначення бюджетних асигнувань. Усі витрати бюджетних установ групуються згідно з економічною класифікацією, визначається цільове спрямування та асигнування за кожним кошторисом. Кошти з бюджету виділяються при умові суворого дотримання бюджетними установами фінансових планів з урахуванням оприбуткування виділених раніше коштів.

Додержання режиму економії у видатках коштів. Даний принцип передбачає таке використання коштів, при якому досягається максимальна ефективна діяльність установ при мінімальному грошовому витрачанні.

Контроль вищими установами та фінансовими організаціями фінансової діяльності бюджетних установ. Дотримання вищевказаних принципів фінансування. Проводити систематичний фінансовий контроль за діяльністю бюджетних установ, який являє собою систему заходів, спрямованих на зміцнення фінансової та пла­нової дисципліни, підвищення ефективності використання бюд­жетних асигнувань. Основний спосіб фінансового контролю — пе­ревірка обґрунтованості планів фінансування (кошторис установ), аналіз їх використання, ревізія та перевірка фінансово-господар­ської діяльності бюджетних установ.

Можна виділити такі види кошторисів:

1. Індивідуальні кошториси.

Вони відбивають специфіку й особливості виробничої діяльності установи. Дані кошториси розробляються за затвердженими формами і розрізняються за видами бюджетних установ (школами, лікарнями, дитячими садками і т.д.).

Кошторис складається з двох частин — загального і спеціального фондів.

2. Загальні кошториси.

Загальний кошторис являє собою основний фінансовий документ, який визначає обсяг, цільове призначення і розподіл коштів загального і спеціального фондів, що виділяються з бюджету на утримання кількох типових установ, що обслуговуються однією централізованою бухгалтерією. Для тих установ, для яких роз-роб­лені загальні кошториси, індивідуальні кошториси не розробляються.

Право витрачання коштів за загальними кошторисами надається головному розпоряднику коштів — керівнику районної, міської, сільської, селищної ради або за їх дорученням особі, що виконує функції головного розпорядника коштів (наприклад, керівнику установи, що обслуговується).

Укладання загальних кошторисів за типовими бюджетними установами спрощує формування кошторисів. Полегшує облік їхнього виконання, дає змогу ширше використовувати у фінансовій роботі сучасні засоби обчислювальної та організаційної техніки.

3. Кошториси видатків на централізовані заходи.

Ці кошториси складаються міністерствами, відомствами або управліннями виконкомів місцевих рад. На їхній основі фінансуються витрати на підготовку кадрів, придбання спеціального, цінного інвентаря і навчального обладнання, медичного обладнання тощо.

4. Зведені галузеві кошториси.

Це об’єднані в один кошторис індивідуальні кошториси однотипних установ, кошториси видатків на централізовані заходи і загальні кошториси міністерств і управлінь виконкомів.

47. Специфіка планування і фінансування капітальних укладень у сферу матеріального виробництва, житлового будівництва, будів­ництва об’єктів соціально-культурного призначення.

Витрати на благоустрій міст і селищ містять у собі:

1.капітальні вкладення;

2.витрати на капітальний ремонт;

3.витрати на поточне утримання споруд і благоустрій.

Витрати на капітальні вкладення (на очисні споруди, будівництво шляхів і тротуарів, газифікацію, електрифікацію тощо) проводяться як за рахунок бюджету, так і з залученням коштів підприємств, організацій усіх форм власності відповідно до програм, затверджених відповідними радами.

Витрати на капітальний ремонт об’єктів благоустрою проводяться за рахунок бюджету і визначаються відповідно до встанов­лених норм за видами видатків — шляхи, тротуари, водопроводи, каналізація, вуличне освітлення тощо, і згідно з кошторисом.

Поточне утримання об’єктів міського благоустрою — санітар­на очистка вулиць і тротуарів, вуличне освітлення і т.п. — проводяться за рахунок коштів відповідних бюджетів на підставі кошторисних розрахунків.

Загалом, капітальні видатки є видатками розвитку, наряду з фінансуванням інвестиційної діяльності, фінансуванням структурної перебудови народного господарст­ва, субвенціями та іншими видатки, пов'язаними з розширеним відтво­ренням.

Фінансування капітальних вкладень із бюджету за умов ринку на відміну від планової системи має свої особливості: воно не є сталим, держава також втручається в процес фінан­сово-кредитного забезпечення капітальних вкладень держав­них підприємств.

Капітальні видатки характеризують фінансування розвитку суспільства. Видатки розвитку — це витрати державного і місцевих бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема на фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови економіки, субсидії та субвенції на інші потреби, пов`язані з розширеним відтворенням.
Відповідно до такого розподілу видатків можуть формуватися два окремі бюджети — поточний і бюджет розвитку. В Україні Бюджетним кодексом передбачено виділення видатків на поточні і капітальні цілі, але окремі бюджети відповідно до такого розподілу не складаються

Дата добавления: 2015-07-11