Читайте также:
|
|
Для успішного вирішення соціальних проблем необхідно вчасно й у повному обсязі виявити, осмислити і усвідомити як самі проблеми, їх зміст, перспективи і можливі наслідки так і способи їх вирішення. Це можливо в тому випадку, якщо фахівець (соціальний працівник) володіє навичками професійної діяльності як соціальна діагностика.
Соціальна діагностика - це виявлення, вивчення причинно-наслідкових зв'язків і адміністративних взаємовідносин, що породжують комплекс соціальних проблем різного рівня організації[4].
Успіх діяльності соціального працівника великою мірою залежить від того, наскільки своєчасно будуть розкриті ним соціальні проблеми клієнта. Послідовна реалізація основних стадій соціальної діагностики полягає в певних принципах, дотримання яких гарантує отримання достовірних результатів в процесі формування реалістичної програми подальшої діяльності як клієнта так і соціального робітника[5].
Соціальна терапія - це комплекс рішень, процедур, заходів і безкомпромісність дій, вкладених у вирішення соціальних проблем різного рівня організації[6]. Соціальна терапія це явище, що можна розглядати і аналізувати на різних рівнях організації суспільства. Рівні соціальної організації визначатимуть мету, завдання, можливості та засоби, використовувані у процесі соціально-терапевтичного впливу на конкретний соціальний об'єкт. Процес соціальної терапії спрямовано на рішення найрізноманітніших завдань. Їх характер і зміст визначаються конкретною проблемою, або групою проблем, завдань, які вимагають свого рішення. Проте, можна говорити про існування основних типів завдань соціальної терапії:
· виправлення, корекція поведінки й діяльності суб'єкта;
· попередження дисфункцій;
· забезпечення розвитку суб'єкта;
· самоствердження особистості суб'єкта.
Для рішення таких завдань використовують різні методи:
1. Адміністративні - жорстке слідування формальним нормам і правилам, існуючим у суспільстві (закони, інструкції, т.п.).
2. Економічні методи - в процесі їх використання можуть бути враховані і проаналізовані економічні інтереси й економічне становище того чи іншого соціального суб'єкта (економічні пільги, економічна підтримка, економічні санкції).
3.Психолого-педагогічні методи -спрямовані, насамперед, на окрему людину чи малі соціальні групи. Використання цих методів практично передбачає вплив як у систему взаємин у малих групах так і на внутрішній світ людини, його систему ціннісних орієнтацій і ідеалів.
Відповідно до об'єкту впливу вирізняються такі види соціальної терапії:
1. Індивідуальна - використовується до окремої людини для розв'язання проблеми, що вимагає конфіденційності (сексуальне насильство, сімейні негаразди тощо.) до тих, хто не хоче або по будь-яким причинам неспроможний брати участь у груповій терапії.
2 .Групова - надання допомоги людям у подоланні особистісних порушень чи соціального безладдя з допомогою груп (при керівництві соціального працівника чи іншого фахівця - психолога, лікаря, педагога). Групи формуються за багатьма принципами: вікові, статеві, професійні, навчальні, для спільної прикладної діяльності тощо.
3. Сімейна терапія - робота соціального працівника чи іншого фахівця із сім'єю, яка сприймається як цілісна одиниця, по гармонізації внутрішньо-сімейних стосунків, у подоланні сімейних труднощів і вирішенні внутрішньо-сімейних конфліктів, фахівець прагне розкрити внутрішньо-групові ролі членів сім'ї, їх взаємні обов'язки, спонукати їх до більш гнучкої поведінки й т.п.
Соціальна профілактика - це свідома, цілеспрямована, соціально організована діяльність по запобіганню можливих соціальних, психолого-педагогічних, правових і соціальних та інших проблем та досягнення бажаного результату. [7]
Приведене вище визначення поняття "соціальна профілактика" дає можливість окреслити основні цілі, на досягнення яких спрямований той процес:
· виявлення причини та умов,що сприяють виникненню будь-якої проблеми чи комплексу проблем;
· зменшення ймовірності чи попередження виникнення неприпустимих відхилень від системи соціальних стандартів і норм у діяльності й поведінці людини чи групи;
· запобігання можливих психологічних, соціокультурних й інших колізій у людини чи групи;
· збереження, підтримання та захист оптимального рівня та способу життя людей;
· сприяння людині чи групі у досягненні поставлених цілей, розкриття своїх внутрішніх потенціалів і творчих здібностей.
Методи соціальної профілактики:
1. Медико-соціальні – спрямовані на створення необхідних умов збереження рівня фізичного та соціального здоров'я (медико-соціальне просвітництво, пропаганда здорового образу життя, медико-соціальний патронаж тощо).
2 .Організаційно-адміністративні - створення соціального контролю, розробка відповідної правової і законодавчої баз, формування системи органів прокуратури та установ реалізації діяльності з соціальної профілактики (соціальний контроль і соціальний нагляд, соціальне управління економіки й соціальне планування та ін.).
3. Правові розробки і створення відповідної системи правових норм і правил поведінки в діяльності людей у всіх галузях соціального життя й створення ефективної діючої системи контролю над виконанням цих правил (правове просвітництво, правовий контроль, правові санкції і т.п.)
4. Педагогічні формування у різних соціальних суб'єктів соціально прийнятної системи цінностей, норм, стереотипів і ідеалів, підвищення рівня знань і кругозору (методи виховання і освіти).
5. Економічні - спрямовані на підтримку прийнятного і гідного рівня життя людей та створення необхідних умов задоволення їх матеріальних потреб (економічне стимулювання, економічне заохочення, економічні пільги ні економічна підтримка й т.п.)
6. Політичні – створення в суспільстві ефективної системи політичних прав, свобод, цінностей і орієнтирів, що дозволяють всім соціальним суб'єктам відстоювати свої інтереси у соціально прийнятних і допустимих межах.
Соціальна реабілітація - це комплекс заходів, вкладених у відновлення зруйнованих чи втрачених з будь-яких причин громадських зв'язків і стосунків, соціально та особисто значимих характеристик, властивостей і можливостей суб'єкта. Це усвідомлений, цілеспрямований, внутрішньо організований процес[8].
Чинники, які зумовлюють потреби суб'єкта в соціально-реабілітаційних заходах, можна розділити на дві основні групи:
1. Об'єктивні, тобто. соціально чи природно зумовлені:
· вікові зміни;
· природні, техногенні чи екологічні катастрофи;
· важкі захворювання чи травми;
· соціальні катастрофи (економічна криза,воєнний конфлікт, зростання національної напруженості тощо.).
2. Суб'єктивні чи особистісно зумовлені:
· зміна цілей, інтересів і ціннісних орієнтацій суб'єкта і власні дії (те що в сім'ї, звільнення за власним бажанням чи відмова від продовження навчання);
· девіантні форми поведінки й ін.
Під впливом цих та інших чинників, людина або група, по-перше, відсуваються на периферію соціального життя, поступово набуваючи деяких маргінальних якостей і характеристик і, по-друге, втрачають почуття ідентичності між собою і навколишнім світом. Результатом цих процесів стає ситуація соціальної чи особистісної недостатності, яка може супроводжуватися руйнацією людської особистості.
До засобів соціальної реабілітації, якими володіє сучасне суспільство, можна віднести такі системи:
· охорони здоров'я;
· освіти;
· професійної підготовки і перепідготовки;
· джерела масових комунікацій і масової інформації;
· організації та установи психологічної підтримки, допомоги та корекції;
· громадські й недержавні організації, працюючі у сфері рішення специфічних соціальних і особистісних проблем (працевлаштування інвалідів чи неповнолітніх, допомогу жертвам сексуального чи сімейного насильства і т.п.).
В узагальненому вигляді поняття "соціальна адаптація" - це процес взаємодії суб'єкта з соціальним середовищем, під час якого погоджуються вимоги і його очікування.
Стадії соціальної адаптації клієнта:
1. Адаптаційний шок - загальний розлад функцій соціального суб'єкта чи зміна системи внаслідок будь-якого потрясіння соціогенного характеру, викликаного різким порушенням звичної взаємодії з зовнішнім середовищем[9].
2. Мобілізація адаптаційних ресурсів -етап глибокого осмислення ситуації та концентрації зусиль для пошуку виходу з неї, пов'язаний з активним, свідомим пошуком, вибором і освоєнням на поведінковому рівні нових моделей життєдіяльності.
3. Відповідь на "виклик середовища" -реалізація конкретної моделі поведінки й агентської діяльності, які вибираються суб'єктом з урахуванням власних адаптивних ресурсів і можливостей, поглядів на те, що відбувається і основних характеристик соціального середовища, у якому протікає процес соціальної адаптації.
Послідовна зміна основних етапів соціальної адаптації припускає використання різних механізмів, кожен із яких відрізняється своєрідністю і адаптивними можливостями, що з'являються в людини чи групі і вирішування з їх допомогою проблеми адаптації до нових умов життєдіяльності.
Теоретично та в практиці соціальної роботи існують два основні підходи до визначення сутності консультування[10]С.135-136):
1. Функціональний - як будь-яка форма надання клієнту допомоги та поради у відношенні змісту, процесу чи структури розв'язуваного завдання, коли сам консультант не відповідає за рішення, але постає як помічник у вирішенні будь-якої проблеми.
2. Професійний - консультування сприймається як особлива професійна служба, що надає послуги громадянам і організаціям з допомогою спеціально навчених і кваліфікованих осіб, що допомагають виявити соціальні проблеми клієнта, проаналізувати їх, дати рекомендації з вирішення і сприяти, за необхідності, прийняттю та виконанню прийнятих рішень та отриманих рекомендацій.
Форми і способи соціального консультування:
· монолог клієнта та його наступний аналіз з консультантом;
· діалог, вільна розмова клієнта і консультанта;
· відповіді консультанта на прямі питання клієнта;
· різноманітні тестування;
· різні тренінги і навчання і т.п.
Яку б форму роботи з клієнтом не обрав консультант у кожному випадку потрібно пам’ятати, що у фахівця повинно бути щире бажання допомогти людині, делікатність, хороший контакт з нею, ретельність, обережність і поступовість у роботі.
Дата добавления: 2015-07-14; просмотров: 230 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Технологія як соціальний феномен | | | Визначення термінології |