Основні закони формальної логіки: тотожності, суперечності, виключення третього і закон достатньої підстави.

Закони логіки існують і діють незалежно від волі людини. Вони мають загальнолюдський характер, і їх повинні дотримуватись усі люди, незалежно від їхньої раси, нації та соціальної групи. Закон тотожності: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторювалась.Думка тотожна сама собі тоді, коли стосується одного предмета і її зміст залишається одним. Якщо зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого, то вона не може вважатись тією ж самою, це буде вже інша думка.Цей закон спрямований безпосередньо проти нечітких, неясних, розпливчастих думок, а опосередковано – проти їх багатозначності.Закон тотожності у вигляді формули записується так: A є A, або A=A.Об’єктивною основою закону тотожності і його джерелом є якісна визначеність предметів і явищ зовнішнього світу. Закон суперечності: два судження, в одному з яких щось стверджується, а в другому ие саме, в той же час і тому ж відношенні заперечується, не можуть бути одночасно істинними.Закон суперечності не розв’язує, яке з двох суджень є хибним. Це встановлює конкретна наука і практика. Він говорить лише те, що із двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджує в другому, одне неодмінно хибне. Істинним чи хибним є друге твердження, закон суперечності теж не розв’язує. Об’єктивною основою закону суперечності є те, що один і той самий предмет не може одночасно мати і не мати одну й ту ж властивість.Формула закону суперечності: А не є не-А, що означає, що не можуть бути одночасно істинними судження А і його заперечення не-А. Закон виключеного третього формується так: із двох суперечливих суджень про один і той же предмет, в один і той же час і в одному і тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може. Закон виключеного третього діє лише між суперечливими судженнями – загальностверджувальними і частковозаперечними, загальнозаперечними і частковостверджувальними, одиничним стверджувальним і одиничним заперечним. Цей закон не може діяти між протилежними значеннями, бо вони можуть бути одночасно хибними. Зміст закону полягає в забороні визнавати одночасно хибним або одночасно істинним два суперечливі судження. Із цього випливає вимога третього закону: у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними два суперечливі судження і визнавати істинним якесь третє судження. Закон достатньої підстави: достовірною треба вважати тільки ту думку, істинність якої достатньо обґрунтована.Із цього випливає вимога закону: будь-яка думка може бути істинною лише тоді, коли вона обгрунтована. Цей закон не тільки дозволяє, а й змушує нас істинності будь-яких думок. У вигляді формули вчені записують закон достатньої підстави так: А є тому, що є В, де А є наслідком, а В – підставою цього наслідку.Закон достатньої підстави є відображенням необхідного взаємозв’язку, існуючими між предметами і явищами навколишнього світу, відображенням причинно-наслідкових відношень, генетичних зв’язків. Закон достатньої підстави забезпечує обгрунтованість і доказовість нашого мислення.

Дата добавления: 2015-10-30