Розробка послуги

При проектуванні послуг слід пам'ятати, що:

1.Існує високий рівень взаємодії з клієнтом (більшість пер­соналу банку, лікарні, ресторану контактує з клієнтом, на відміну від персоналу промислової фірми).

2.Існує необхідність індивідуалізації послуг.

В ринковій економіці ці важливі аспекти формують спе­цифіку проектування операційних систем сфери послуг, яка полягає в наступному:

• розташування організації визначається в основному роз­ташуванням клієнта;

• високий рівень диференціації послуг для утримання клієнтів;

• потреба клієнтів у відносно невеликих обсягах послуг;

• визначення пропускної спроможності за піковими на­вантаженнями (попитом);

• залежність календарного планування від поведінки спо­живачів;

• проблемність, а часто і неможливість створення запасів продукту в періоди низького попиту для їх використання в май­бутньому;

• складність виявлення параметрів якості та розробки мо­делей і методів їх оцінки;

• необхідність володіння персоналом добрими навиками роботи з клієнтурою;

• наявність проблем щодо виміру ефективності роботи пер­соналу;

• часте поєднання маркетингової та операційної функцій;

• наявність місцевих регуляторів і обмежень, що мають вплив на ті чи інші послуги;

швидка адаптація операційної системи до змін зовніш­нього середовища (коригування цілей та завдань організації за­лежно від різноманітних зовнішніх факторів

8.Організація праці в ОМ

Поза залежністю від застосовуваної схеми матеріального потоку Існують різні способи організації фізичної і контрольної структури операційної функції. Відмінності між ними не настільки виразні, і число різних систем у залежності від того, хто їх визначає, міняється від трьох до шести, але все-таки для більшості цілей підійде розподіл на три основні групи:

• одиничне виробництво (виробництво по роботах/проектах);

• серійне виробництво;

• потокове/масове виробництво.

Розглянемо кожну з них докладніше.

Організація одиничного виробництва

До дрібномасштабних операцій, як правило, застосовується термін "робота", до великомасштабних - "проект".

Одиничне виробництво передбачає виконання роботи під замовлення з неможливістю її повторення (архітектурні проекти,дизайнерські проекти)

Організація серійного виробництва

Якщо попит на окремий ресурс, чи функцію технологію досить великий, при його покритті можна домогтися зниження собівартості одиниці продукції. Цей принцип реалізується при серійній організації роботи, коли виробляється обмежена номенклатура товарів чи послуг. При цьому партія (серія) з декількох штук (чи декількох тисяч штук) виробів обробляється відразу в цілому, як один об'єкт. У такої організації виробництва є кілька переваг. Поділ на окремі технологічні процеси з загальними навичками, Організація потокового/масового виробництва

Як випливає з поняття "масове виробництво", якщо попит на конкретний продукт стає дійсно значним, то доцільно виділити окреме устаткування і робочу силу винятково під його виробництво. Це дозволяє оптимізувати компонування робочих місць і схему усього виробничого процесу відповідно до особливостей даного продукту, що дає значний приріст в ефективності, хоча і зі втратою гнучкості.У результаті, як правило, ми одержуємо потокову лінію, коли послідовні стадії технологічного процесу фізично слідують одна за іншою І можуть бути поєднані в єдиний конвеєр. Цій потоковій схемі відповідає й управлінська структура: один майстер відповідає за весь техпроцес конкретного продукту.

9. Вартісний аналіз проектування продукту

Вартісний аналіз — це пошук можливого скорочення ви­трат на виготовлення існуючого виробу чи послуги, при яких не проходить зниження цінності продукту. Ціновий (вартісний) інжиніринг грунтується на тих самих принципах, але застосо­вується до стадії розробки нового виробу.

Вартісний аналіз загалом проводять в 12 етапів:

1. Вибрати продукт. Вибираються продукти, що можуть принести найбільший прибуток, а також найбільш складні, які можна спростити; продукти, що користуються найбільшим попитом у виробництві, скорочення яких дасть суттєву еконо­мію; застарілі зразки, що допускають покращення за рахунок застосування нових технологій.

2. Підрахувати витрати. Потрібно точно визначити вели­чину граничних витрат, оскільки їх скорочення є суттю вартіс­ного аналізу.

3. Скласти список всіх компонентів.

4. Скласти список всіх функцій. В цьому потрібна участь всієї команди. Ціль — визначити функції, які можуть бути по­трібними споживачам, а не функції, яквважає потрібними виробник.

5. Оцінити поточний і майбутній попит.

6. Визначити головну функцію.

7.Визначити інші способи виконання головної функції.

10.Визначити затрати альтернативних варіантів

12 Впевнитися в тому, що новий продукт прийнятий.
Існуючі потужності, технології, обладнання та інше можуть бути недостатніми для виготовлення нового продукту.

Ефективно працюючий операційний менеджер спрямовує зусилля на зниження витрат і покращення вкладів в ті вироби, які показують кращі перспективи. Використовується принцип Парето. Ресурси інвестуються на кілька найважливіших технології комп'ютерного проектування. Такі системи, як САПР, САБ, САМ, дозволяють інженерам визначати різні типи інженерних даних, а також впевнитись, що частини підходять одна до одної і виріб буде нормально працювати після складання.

10. Стратегічні і тактичні рішення

Стратегічні рішення мають тенденцію до довготривалості і можуть вимагати більше одного року для впровадження. Так­тичні рішення можна модифікувати і змінювати значно часті­ше. Обидва типи рішень підтримують операційну місію і стра­тегії організації.

Стратегічні рішення ОМ:

1. Стратегія товару. Визначає процес виготовлення (транс­формації). Рішення по якості, виробничих затратах, запасах, потужності, трудових ресурсах та інше залежать від конструкції товару.

2. Стратегія процесу —це можливості процесу, які доступні для виробництва товару. Дані рішення впливають на технології, обладнання, якість, обслуговування, трудові ресурси, гнучкість виробництва.

3. Стратегія вибору місця розташування. Рішення про місце розташування виробничих і сервісних організацій значно відрізняються.

4. Стратегія розміщення. Безпосередньо залежить від процесів і технологій та рельєфу місцевості чи наявних будівель, споруд.

5.Стратегія людських ресурсів. Рішення про якість та кількість трудових ресурсів, систему мотивації.

6.Постачання. Рішення про постачальників, величину за­купівлі, страхові запаси та інше.

Тактичні рішення ОМ:1. Тактика управління запасами. Рішення по запасах можуть бути оптимальними тоді, коли розглядаються для задоволення потреб попиту у світлі часу затримки, оперативно –виробничого планування і планування використання трудових ресурсів. 2. Тактика оперативно – виробничого планування. Ефективне панування виробництва визначає потребу в трудових ресурсах та виробничих потужностях. 3. Тактика якості. Рішення щодо визначення необхідного рівня якості.

Тактика надійності та ремонту. Рішення щодо надійності, ремонтопридатності, обслуговування та інше.

Успішна стратегія ОМ залежить від врахування:

1)вимог зовнішнього середовища (тобто в яких економіч­них, культурних і технологічних умовах організація намагаєть­ся виконати свою стратегію);

2)конкурентних вимог (врахування сильних та слабких сторін конкурентів та прогнозування їх можливих дій);

3)стратегії організації (можливих її напрямків розвитку);

4)життєвого циклу товару (тобто врахування стадії розвит­ку товару).

11.Основні види компонування обладнання, технологій та процесів

Для успішного функціонування організації та використан­ня і розвитку своїх виробничих можливостей вона повинна правильно спроектувати розміщення обладнання, операцій, технологій та виробничих процесів. Рішення з планування обладнання включають розміщення цехів, робочих місць, машин та місць зберігання сировини. Основна мета планування об­ладнання — розміщення і систематизація індустріальних елементів таким чином, щоб забезпечити плановий процес ро­боти на фабриках чи заводах або конкурентну торговельну мо­дель в різних обслуговуючих організаціях.

Передумови (інформація) у вирішенні планування облад­нання такі:

1. Визначення цілей організації по випуску і гнучкості.

2. Оцінка попиту продукту чи попиту послуги цієї систе­ми.

4. Вигідне розташування обладнання.
Орієнтири доброго планування у виробництві такі:

1. Забезпечення прямолінійності процесу.

2. Зведення витрат до мінімуму.

3. Ефективне використання виробничого часу.

4. Ефективне управління запасами і організація їх транс­портування.

При складанні плану розташування обладнання необхід­но врахувати такі фактори та обмеження:

1.Доступний простір. Насамперед потрібно врахувати об­меження наявних площ, за виннятком тих випадків, коли зво­диться нова будівля.

2.Безпека. Для роботи і технічного обслуговування об'єкта потрібно передбачити достатнє місце для забезпечення безпе­ки та охорони праці.

3.Доступ. Початкові і кінцеві стадії технологічного проце­су повинні бути розміщені поблизу запасу заготовок і готової продукції, а ті, в свою чергу - поблизу меж і проїздів будівлі.

4.Площі. Необхідно визначити площі, потрібні для робо­ти і обслуговування кожного верстата чи робочого місця.

5.Організація. План розташування мусить створювати по­чуття єднання, причому це важливо як для стимулювання мо­тивації робітників, так і для спрощення завдань контролю.

6. Гнучкість. Виробництву легше відреагувати на змінупопиту чи технології, якщо в планування початково будуть за­кладені можливості для гнучкого переоснащення чи перепла­нування системи.

Існують три основні варіанти розміщення:

1. Функціональне (технологічне) розміщення.

2.Розміщення по видах продуктів (предметне

3.Розміщення за групами операцій (технологій).

12.Операції як види діяльності та продуктивність операційної системи

Термін "операції" є досить широким і стосується промислового та сільськогосподарського виробництва, а також надання послуг організацією будь-якого типу (державною, приватною тощо).

Операційна функція охоплює всі дії, результатом яких є товари, послуги, що пропонуються організацією на ринку.Для здійснення операційної функції створюється відповідна операційна система.

Операційна система створюється та функціонує, враховуючи стратегію операційної діяльності, яка, в свою чергу, є однією з функціональних стратегій (субстратегій) розвитку організації. Завданням будь-якої операційної системи є зробити ресурси продуктивними. Вимірювання продуктивності - основний засіб для порівняння якості менеджменту різних підрозділів підприємства або менеджменту різних підприємств. Продуктивність охоплює та характеризує всі зусилля, затрачені підприємством. Постійне підвищення продуктивності - одне з найскладніших завдань ОСОтже, продуктивність підприємства (організації) означає той баланс між всіма чинниками виробництва (матеріальними, фінансовими, людськими, інформаційними тощо), який забезпечує найбільше виробництво при найменших витратах.

13.Вибір місця розташування виробництва

Важливим кроком у створенні ОС є прийняття рішень за місцем розташування, розміром виробничих потужностей і проектуванням матеріально-технічних об'єктів

При розгляді питання про місцезнаходження організації виділяють два рівні рішень: макрорівень - тобто рішення про континент, країну, провінцію, місто; мікрорівень — вибір кон­кретного майданчика чи будівлі для організації. Фактори, які враховуються при прийнятті рішень на кожному з цих рівнів, будуть різними.

Основні чинники макрорівня:

1. Демографічні та економічні, які впливають на розмір і розвиток основних ринків збуту продукції ОС.

2. Джерела і транспортні витрати з доставки матеріалів, комплектуючих, обладнання і оснащення, які потрібні для ефективного функціонування ОС.

3. Кількість і якість (професійна підготовка) трудових ре­сурсів, рівень безробіття та рівень оплати праці в країні чи ре­гіоні.

4. Наявність достатньої кількості енергетичних і водних ресурсів, а також розташування в кліматичному поясі.

5. Політична стабільність, розвиток демократії в країні.

6. Фінансовий і економічний розвиток та стабільність у країні.

7. Податкова політика і стимулювання економічного роз­витку.

8. Питання захисту навколишнього середовища.

9. Вартість земельної ділянки і будівництва.

Часто буває, що для багатьох організацій при вирішенні питання про місцезнаходження домінуючим виявляється який-небудь один фактор. Наприклад, підприємства легкої промис­ловості розташовують в місцях скупчення відносно дешевої робочої сили (Китай, Туреччина, Польща, Україна). Заводи кольорової і чорної металургії знаходяться поблизу місць ви­добування руди.

При виборі місця розташування альтернативи аналізують за ціновими і неціновими факторами. Цінові фактори оціню­ються за окремими чинниками, що вимірюються в грошовому вираженні. Нецінові фактори можна оцінити за шкалою, за якою окремим чинникам присвоюються певні значення.

У багатьох проблемах розміщення об'єктів головною ціллю є мінімізація цін завдяки транспортним факторам.

14. Сіткове планування та управління

Система сіткового планування й управління (СПУ) являє собою комплекс графічних і розрахункових методів, організа­ційних заходів та контрольних прийомів, які забезпечують мо­делювання, аналіз і динамічну перебудову плану виконання складних проектів, та визначають мінімальний час виконання всього комплексу робіт при мінімальній вартості продукції.

Сутність СПУ полягає в тому, що для відображення зв'язків між роботами, що плануються, та порядку їх виконання вико­ристовується сітковий графік, який дозволяє оперативно ана­лізувати та управляти ходом виконання всього комплексу робіт.

Сітковий графік включає два основних елемен­ти: роботу та подію. Робота - це трудовий процес, що вимагає затрат часу і ресурсів, або процес очікування (остигання, су­шіння, старіння), який потребує затрат часу. Робота позна­чається стрілкою.

Для оцінки тривалості виконання окремих робіт викорис­товують нормативи часу або попередній досвід. У разі їх відсут­ності звертаються до експертних оцінок щодо встановлення тривалості кожної роботи.

Будь-яка послідовність взаємопов'язаних подій та робіт на графіку називається шляхом. Довжина шляху — це сума трива-лостей усіх робіт, які лежать на цьому шляху. Найбільший шлях називають — критичним, а роботи на ньому — критичні, і вони визначають тривалість виконання всього комплексу робіт за проектом.

Багатоцільовим називається графік, при розробці якого поставлено кілька завершальних подій (цілей).

Ненапружені шляхи — всі інші, крім критичного, можуть частково збігатися з критичним. Ненапружені шляхи мають резерви часу.

Основні параметри сіткового графіка.

Резерв часу події — це час, на який може бути затримано здійснення події без порушення терміну виконання розробки в цілому.

Ранній термін настання подій — це максимальний шлях від вихідної події до даної

Резерв часу робіт. Повний резерв часу — максимальний час, на який можна збільшити тривалість даної роботи без зміни тривалості критичного шляху.

Вільний резерв часу — максимальний час, на який можна збільшити тривалість роботи, не змінюючи ранніх термінів по­чатку наступних робіт.

Оперативно-виробниче планування дискретного виробництва

Дискретне виробництво характеризується перервністю виробничого процесу на всьому терміні його виконання. В цьо­му виробництві спостерігаються перерви в роботі окремих ро­бочих місць, дільниць, цехів і окремих процесів. Перерви уск­ладнюють рух матеріального попиту від входу системи до ви­ходу, що виражається в збільшенні тривалості виробничого циклу, збільшенні запасів усіх видів, збільшенні собівартості... Таке виробництво вимагає постійної уваги, і один з інстру­ментів, який забезпечує її ефективність — це система оператив­но-виробничого планування (ОВП). Під системою ОВП розуміють методику і техніку планової роботи, що визначається ступенем централізації планової роботи, вибором планово-об­лікової одиниці, диференціацією планових нормативів, скла­дом і точністю календарно-планових нормативів, а також скла­дом, порядком оформлення і руху планово-облікової докумен­тації. При організації руху матеріального потоку в процесі планування можна виділити два підходи:

—системи планування, рух матеріального потоку в яких базується на принципі виштовхування напівфабрикату на всьо­му шляху виготовлення виробу;

—системи планування, що базуються на принципі витягу­вання готового напівфабрикату з попередньої операції на на­ступну на всьому шляху виготовлення виробу.

У виштовхуючій системі планування процесом планування охоплено кожен цех. Цех отримує конкретні місячні завдання і звітує про їх вико­нання перед центральними органами планування заводоуправ­ління. Готову продукцію цех передає на міжцеховий склад. При такому плануванні цех і центральні органи планування цікав­лять тільки терміни і обсяги виконання завдань.

Витягуюча системи планування - передбачають розрахунок і створення на його основі величин оборотних заділів на всіх робочих місцях. Значення цих заділів визначаються середньою потребою в конкретних виробах, виготовлюваних даним підприємством на короткий термін — від місяця до трьох. Про­цесами виготовлення виробів керує центральний плановий орган, який формує графік складання кінцевих виробів і спус­кає його на головний складальний конвеєр. Головний складаль­ний конвеєр відбирає необхідні напівфабрикати у відповідності з графіком складання з найближчих проміжних складів.

16. Використання резервного фонду в управлінні запасами

Деякі моделі припускали, що попит є сталим і відо­мим. У більшості випадків попит не є сталим і змінюється кож­ного дня. Отже, має бути сформований резервний фонд для захисту від нестачі. В літературі на тему резервних фондів є два підходи стосовно попиту на запаси, який має бути захищений. Перший: ймовірність, що попит перевищить деякий визначе­ний обсяг. Другий підхід приділяє увагу очікуваній кількості одиниць, що будуть у де­фіциті.

Резервний фонд може розглядатись як запаси, що утримують­ся, щоб забезпечити впевненість у досягненні певного рівня обслу­говування. Обговорення про рівні обслуговування грунтується на статистичній концепції, яка відома під назвою очікуваного Z або Е (z). Е (z) — це очікувана кількість недостатніх одиниць запасів про­тягом періоду L (часу постачання). Подальші пояснення проведе­мо в контексті двох основних типів моделей:фіксованої величини замовлення (ФВЗ) і фіксованого періоду часу (ФПЧ).

Модель ФВЗ із визначеним рівнем обслуговування.

Система ФВЗ контролює рівень запасів безперервно, і не­безпека дефіциту настає тільки на час постачання (час між за­мовленням і його отриманням). За­мовлення робиться, як тільки рівень запасів доходить до точки повторного замовлення R. Модель ФПЧ з визначеним рівнем обслуговування.

У моделі ФПЧ запаси перераховуються тільки в певний час, скажімо, раз на тиждень чи раз на місяць. Періодичний підра­хунок запасів і періодичне розміщення замовлень бажане в си­туації, коли продавці роблять періодичні візити до споживачів і беруть замовлення на повний набір продуктів чи коли спожи­вачі хочуть комбінувати замовлення, щоб заощадити на транс­портних витратах.

Оперативно-виробниче планування дискретного виробництва

Дискретне виробництво характеризується перервністю виробничого процесу на всьому терміні його виконання. В цьо­му виробництві спостерігаються перерви в роботі окремих ро­бочих місць, дільниць, цехів і окремих процесів. Перерви уск­ладнюють рух матеріального попиту від входу системи до ви­ходу, що виражається в збільшенні тривалості виробничого циклу, збільшенні запасів усіх видів, збільшенні собівартості... Таке виробництво вимагає постійної уваги, і один з інстру­ментів, який забезпечує її ефективність — це система оператив­но-виробничого планування (ОВП). Під системою ОВП розуміють методику і техніку планової роботи, що визначається ступенем централізації планової роботи, вибором планово-об­лікової одиниці, диференціацією планових нормативів, скла­дом і точністю календарно-планових нормативів, а також скла­дом, порядком оформлення і руху планово-облікової докумен­тації. При організації руху матеріального потоку в процесі планування можна виділити два підходи:

· системи планування, рух матеріального потоку в яких базується на принципі виштовхування напівфабрикату на всьо­му шляху виготовлення виробу;

· системи планування, що базуються на принципі витягу­вання готового напівфабрикату з попередньої операції на на­ступну на всьому шляху виготовлення виробу.

У виштовхуючій системі планування процесом планування охоплено кожен цех. Цех отримує конкретні місячні завдання і звітує про їх вико­нання перед центральними органами планування заводоуправ­ління. Готову продукцію цех передає на міжцеховий склад. При такому плануванні цех і центральні органи планування цікав­лять тільки терміни і обсяги виконання завдань.

Витягуюча системи планування - передбачають розрахунок і створення на його основі величин оборотних заділів на всіх робочих місцях. Значення цих заділів визначаються середньою потребою в конкретних виробах, виготовлюваних даним підприємством на короткий термін — від місяця до трьох. Про­цесами виготовлення виробів керує центральний плановий орган, який формує графік складання кінцевих виробів і спус­кає його на головний складальний конвеєр.

18. Завантаження цехів та встановлення послідовності робіт

Завантаження означає призначення робіт, які повинні бути виконані конкретними робочими центрами (дільницями, це­хами, відділами...). Завантаження центрів представлено двома формами. Перша орієнтована на потужність центру, друга — на призначення специфічних робіт. Спочатку перевіряється за­вантаження центру, виходячи із перспектив потужності, вико­ристовуючи для цього метод під назвою контроль «вхід-вихід». Потім розглядаються два підходи, що використовуються при завантаженні — завантажувальні графіки Гантта і метод при­значення.

Контроль «вхід-вихід». Багато фірм мають складності при складанні планів через перезавантаження виробничих процесів. Недостатні знання про потужності і стан центру є причиною зниження швидкості протікання матеріального потоку. Конт­роль «вхід-вихід» є технікою (методом), яка дозволяє гнучко ке­рувати протіканням процесів в центрі через відповідні засоби:

1. Коригування уявлення про стан центрів.

2. Збільшення розмірів і кількості обладнання.

3. Збільшення чи зменшення входів робочого центру, для чого:

а) строго розписати (маршрутувати) роботу в центрі;

б) збільшити чи зменшити субконтракти;

в) виробляти більше або менше.

Встановлення послідовності робіт

Послідовності встановлюють порядок, в якому повинні виконуватись роботи. Правила пріоритетів для поступаючих робіт забезпечують побудову послідовності виконання робіт. Встановлення послідовності здійснюється за правилами: «пер­ший прийшов — перший пішов»; рання робота за датою вико­нання; найкоротший час виконання; найдовший час виконан­ня. Зокрема останній метод вважається найкращим з огляду мінімізації часу потоку робіт і мінімізує середнє число робіт у системі.

Метод критичного відношення визначає індекс, який надає пріоритет виконання роботам. Індекс визначається відношен­ням часу, що залишився до терміну закінчення виконання ро­боти (за планом), на час її виконання.

19.Системи управління запасами

Найвідоміші системи управління запасами є:

1. «Кан-бан» - карткова система.

2. «Just in time» - точно в термін.

Вони є високо ефективними при необхідності мінімізації складських приміщень та витрат на їх утримання.Ці системи ефективні при будь-якій економіці,вони можливі для здійснення в умовах налагодження інфраструктури як виробничої так і транспортної.

Основні недоліки даних систм є:

· збільшення транспортних витрат

· витрати на розміщення замовлення.

В управлінні запасами необхідно враховувати залежність між залежним і не залежним попитом.

Залежний попит є системою з фіксованою величиною замовлення. Використовується переважно великими підприємствами, які діють в межах сталого попиту, а інколи під державне замовлення.

Існують два основні типи управління запасами:

1. модель фіксованої величини замовлення;

2. моель фіксованого періоду часу.

Основна відміність між ними полягає в тому,що моделі ФВЗ є зорієнтовані на факт,а моделі ФПЧ зорієнтованими на час.

20. Суть управління запасами

Управління матеріальними запасами визначається як гру­па функцій управління, що підтримують повний цикл потоку матеріалу від закупки та внутрішнього контролю за перетво­ренням матеріальних запасів на готовий продукт і контролю в процесі здачі на склад, до доставки та розповсюдження закін­ченого продукту.

Ціль утворення запасів — це створення певного буфера між послідовними поставками матеріалів і виключення необхід­ності безперервних поставок. Базова ціль — задовольнити по­купця і поставити йому товар з меншими витратами.

Матеріально-технічні запаси — це запас будь-якого виду ресурсу, що використовується в організації. Система управлі­ння запасами — це набір стратегій та видів контролю, за допо­могою яких контролюються рівні запасів, визначається їх не­обхідний обсяг та точка, в якій має відбуватись поповнення, і розмір замовлень.

За загальною згодою до виробничих запасів відносять ма­теріали, що роблять внесок чи є частиною продукту фірми. Виробничі запаси типово поділяються на такі сегменти:

1. сировина;

2. готова продукція;

3. комплектуючі;

4. допоміжні матеріали;

5. незавершене виробництво. У сфері послуг до запасів звичайно включають матеріальні товари, що продаються, та допоміжні матеріали, необхідні для управління (праці).

Основною метою аналізу запасів у виробництві і складсь­кому господарстві є визначити:

1. коли має бути зроблене замовлення;

2. якого розміру має бути це замовлення. У виробництві товарів запаси служать для задоволення та­ких потреб:

1. Підтримувати незалежність операцій.

2. Задовольнити відхилення в попиті на продукт.

3. Надати гнучкості плануванню виробництва.

4. Забезпечити гарантію варіанту в постачанні сировини.

21. Планування виробничих процесів

Планування виробництва передбачає прийняття рішення про експлуатацію операційної системи з урахуванням змін су­купного попиту. Головною ціллю є мінімізація витрат протя­гом запланованого часу.

Планування, як правило, проводиться на базі прогнозних даних попиту. Його прийнято поділяти на довгострокове (стра­тегічне), середньострокове (тактичне) і короткострокове (опе­ративне).

Довгострокові прогнози, які допомагають менеджерам ви­рішувати питання виробничих потужностей і визначати стра­тегії випуску продукції, є прерогативою вищих рівнів менедж­менту. При цьому вирішуються такі питання, як розширення і розміщення виробництва, впровадження нових виробів і нау­ковий пошук, а також визначаються періоди і обсяги необхід­них інвестицій на кілька років вперед.

Середньострокове планування розпочинається з пошуку рішень розвитку виробничої потужності на тривалий період (більше року). Це функція операційного менеджера, який відповідає за вирішення тактичних завдань. План тактичних рішень складається із місячного і квартального планування, в яких враховується коливання попиту. Всі ці плани повинні відповідати довгостроковій стратегії менеджменту високого рівня і знаходити своє рішення в рамках виділених раніше для цих цілей ресурсів при прийнятті стратегічних рішень.

Короткострокове планування охоплює період до року, але це, як правило, планування менш ніж на три місяці. За цей план також відповідає операційний персонал, який разом з плановиками та начальниками цехів «дезагрегатують» (розшифрову­ють) середньостроковий план у тижневий, денний, годинний (плани-графіки). Тактичні завдання, що розглядаються в ко­роткотерміновому плануванні, порушують питання заванта­ження, послідовності запуску, пропускної здатності на рівні «вузьких місць», диспетчерування і ряд інших.

22. Система планування потреби в матеріальних ресурсах «точно-вчасно»

В Японії післявоєнні підприємства не могли дозволити собі ні запаси, ні технології. Результатом став абсолютно прагматичний підхід, який отримав назву «точно-вчасно» (Т-В). Існують розбіжності щодо того, чи являється техніка Т-В системою матеріального постачання, чи системою календарного планування, чи вироб­ничою філософією. Але цю техніку цілком ефективно викори­стовують в усіх перелічених сферах. Сам підхід виник після війни на заводах «Тойота». Ціль системи Т-В — неперервне ви­робництво (або обслуговування) з мінімальними витратами. Система Т-В передбачає зменшення розміру партії, зменшен­ня заділів, практичну ліквідацію незавершеного виробництва, зведення до мінімуму обсягів запасів.

В основному використовують два види карток: картка відбору і картка виробничого замовлення. В картках відбору вказується вид і кількість виробів, які повинні поступити з по­передньої операції; в картці виробничого замовлення — вид і кількість продукції, яка повинна бути виготовлена на попе­редній операції.

Рух карток «Канбан» повинен бути неперервний на всіх стадіях. У результаті кожна дільниця (операція) буде отри­мувати всі необхідні деталі в потрібний час у потрібній кількості, і таким чином буде забезпечений ідеальний варіант системи Т-В. Картка є дозволом на наступну партію (її отримання або/і ви­робництво). Система в сучасних умовах модифікована у вели­ку кількість методик таким чином, що хоч їх називають «Кан­бан», але картки в них не використовуються. В деяких випад­ках порожні позиції на підлозі, а в деяких вивішені бірки чи прапорці вказують, що необхідна наступна кількість напівфаб­рикатів, при цьому не використовуючи карток.

До переваг даної системи також слід віднести високу якість продукції. Система не допускає передачу браку на наступні тех­нологічні операції. За якість відповідають безпосередні виконавці, які в разі появи браку самостійно його виявляють і усувають. Тому на японських заводах значно менше контролерів, ніж на інших.

Оперативно-календарне планування виробництва.

Оперативно-календарне планування продовження і розвиток об'ємного планування. На цьому етапі об'єктом планування є окремі вироби, складальні одиниці, деталі і деталеоперації. Воно засновується на певних нормативах, що дозволяють здійснити зв'язок календарних планів і узгодження роботи взаємопов'язаних робочих місць, дільниць і цехів; ці нормативи також забезпечують найбільш ефективне використання ресурсів підприємства.; Такі нормативи називаються календарно-плановими.

Оперативно-календарне планування здійснюється як на заводському, так і на внутріцеховому етапах. У задачі заводського планування входить визначення кількості і часу передачі по позиціях.У задачі внутріцехового планування входить визначення місця і термінів початку і закінчення обробки кожної деталеоперації, їх груп або деталі загалом; складання календарного плану-графіка роботи дільниць

Під системою оперативно-календарного планування виробництва розуміється методика і техніка планової роботи, що визначається мірою, централізації планової роботи, планово-обліковою одиницею і диференціацією планових процесів, складом календарно-планових нормативів, а також складом, порядком оформлення і рушення планової і облікової документації.

У масовому виробництві частіше за все використовуються партійно-періодична система і система планування по ритму запуску (випуску).

24.Планування потреби в матеріалах і ресурсах

План матеріально-технічного забезпечення (МТЗВ) - один із основних розділів плану економічного і соціального розвитку підприємства, головним завданням якого є визначення потреби підприємства в матеріальних ресурсах і джерелах їх покриття на плановий період.

Розробляється план матеріально-технічного забезпечення в річному,квартальному та місячному розрізах.

У річному плані визначається потреба всіх підрозділів і служб під-приємства в матеріальних ресурсах і плануються обсяги їх поставок на рік, в тому числі по кварталах.

У квартальному плані визначається потреба підприємства по розгорнутій номенклатурі по кожному типу асортименту матеріалу й уточнюється обсяг завдань на плановий квартал.

Місячні плани являють собою лімітну карту відпуску матеріалів відповідному підрозділу підприємства.

Розробка річного плану матеріально-технічного забезпечення починається знизу, з підрозділів підприємства, і являє собою розрахунок потреби в матеріальних ресурсах, необхідних для виконання виробничої програми, будівельних і ремонтних робіт.

Вихідними даними для розробки плану є виробнича програма випуску продукції, план капітального будівництва, план технічного розвитку, специфікації, норми і нормативи витрат матеріалів.

Розмір необхідних матеріальних ресурсів визначається за специфікаціями і нормами витрат сировини, матеріалів, палива, а також за нормами виробничих і товарних запасів. Підсумовуючи потребу по кожному із напрямів, визначають загальну потребу в матеріальних ресурсах, джерелах його покриття і складають баланс матеріально-технічного забезпечення за певною формою.

25.Виробнича потужність.

Потужність — це максимальний вихід системи за певний період.

Проектована виробнича потужність — це максимум потуж­ності, який може бути досягнутий в ідеальних умовах.

1. Виробнича потужність підприємства — це змінна величи­на, що змінюється в результаті зростання продуктивності праці, впровадження організаційно-технічних заходів. Потужність розрізняють вхідну, вихідну та середньорічну.Використання виробничих потужностей можна прослідку­вати через узагальнюючі та часткові показники використання основних виробничих фондів. До узагальнюючих відносять фондовіддачу та фондомісткість, що є оберненою величиною до фондовіддачі.Для вивчення факторів, що впливають на величину вироб­ничої потужності підприємства, необхідний аналіз і класифі­кація їх відповідно до оновлених елементів процесу виробниц­тва — засобів праці, предметів праці і самої праці. При класи­фікації вони можуть бути розділені на дві групи: фактори, які впливають на розширення фронту роботи, і фактори, які по­значаються на підвищенні продуктивності технологічного ус­таткування і робочих місць.Сучасні підприємства оснащені взаємно узгодженими ви­сокопродуктивними системами машин. Однак зміна об'єктів виробництва, удосконалення технології, розширення масш­табів механізації й автоматизації, оновлення і модернізація ус­таткування призводять до порушення рівня узгодженості про­пускної здатності устаткування, робочих місць і виробничих потужностей підрозділів.Вплив пропорційності на величину виробничої потужності підприємства зумовлюється і тим, що процес виготовлення продукції багатостадійний і здійснюється шляхом комбінуван­ня різнорідних машин, робочих міць, дільниць та цехів.Отже, визначаючи виробничу потужність, систему машин, потрібно розглядати як сукупний механізм, побудований на основі принципу пропорційності.Кількісне вираження факторів, які впливають на по­ліпшення використання виробничих потужностей, виявляється у співвідношенні часу роботи і часу витрат у плановому пері­оді. Ці фактори діють у сфері організації функціонування за­собів праці в часі.

26. Зміст і стратегії агрегатного планування та методи аграрного планування

Агрегатне планування пов'язане з визначенням кількості й часу виробництва в середньострокові періоди, в основному від трьох до вісімнадцяти місяців. Операційні менеджери праг­нуть визначити найкращий шлях, щоб зустріти прогнозований попит, регулюючи швидкості виробництва, рівень трудових затрат, рівні запасів, понаднормову роботу, швидкості суб­підрядних робіт і ряд інших змінних.

Існує ряд питань, на які дає відповідь операційний менед­жер при розробці агрегатного плану:

1. Чи повинні використовуватись запаси (заділи), щоб відреагувати на зміни попиту протягом планового періоду?

2. Чи повинна зміна попиту супроводжуватись змінами чи­сельності працівників?

3. Чи повинна використовуватись понаднормова робота, чи навпаки, в період спаду попиту допустимі простої праців­ників та обладнання?

1. Всі ці питання відображаються в стратегіях планування обсягу виробництва. Вони включають маніпулювання запаса­ми, темпом виробництва, рівнем використання праці, потуж­ністю та іншими змінними. Загалом використовують набір стратегій для досягнення виконання плану виробництва

Мєтоди агрегатного планування Методи агрегатного планування поділяються таким чи­ном:

1. інтуїтивний підхід;

2. графічний чи табличний метод;

3. математичні підходи: лінійне програмування; лінійні правила прийняття рішень; модель управляючих коефіцієнтів; комп'ютерне моделювання.

27. АВС- планування і класифікація запасів.

Щодо управління матеріальними запасами, то метод АВС - спосіб нормування і контролю за станом запасів, який полягає в розкладанні номенклатури N реалізованих товарно-матеріальних цінностей на три нерівнопотужних підмножини А, В і С на основі деякого формального алгоритму.

В основі методу АВС лежить правило Паретто. Відповідно до методу Паретто, безліч керованих об'єктів поділяється на дві нерівні частини (80/20).

Для проведення АВС-аналізу необхідно: 1) встановити вартість кожного товару (за закупними цінами); 2) розмістити товари за зменшенням ціни; 3) знайти суму даних про кількість і витрати на придбання; 4) розбити товари на групи залежно від їхні частки в загальних витратах на придбання.

Залежно від витрат товарні запаси поділяються на три групи - А, В, С за їх часткою в загальних витратах на придбання. Однак розподіл не обов'язково відбувається на три групи, кількість груп та їх межі вибираються довільно. Найпоширеніша така класифікація.

Група "А": найдорожчі та коштовні товари, на частку яких припадає близько 75-80% загальної вартості запасів, але вони становлять лише 10-20% загальної кількості товарів, які перебувають на зберіганні.

Група "В": середні за вартістю товари. Їхня частка в загальній сумі запасів становить близько 10-15%, але в кількісному відношенні - 30-40% продукції, яка зберігається.

Група "С": найдешевші товари. Вони становлять 5-10% від загальної вартості виробів, які зберігаються, і 40-50% від загального обсягу зберігання.

Аналіз АВС показує значення кожної групи товарів. Зазвичай на 20% усіх товарів, які перебувають у запасах, припадає 80% усіх витрат. Виходячи з цього, для кожної з трьох груп товарів закладається різний ступінь деталізації під час планування та контролю.

Витрати — зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства.

Класифікація витрат за різними ознаками:
1. За центрами відповідальності: — витрати окремих виробництв;

— основного виробництва; — допоміжного виробництва

2. За видами продукції, робіт, послуг: — витрати на окремі вироби;

— групи однорідних виробів, — напівфабрикати, — одноразові замовлення.
3. За єдністю складу: — одноелементні; — комплексні.
4. За видами витрат: — за економічними елементами;—за статтями калькуляції.
5. За способами перенесення вартості на продукцію: — прямі; —непрямі.

6.За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат:— змінні —постійні
7. За календарними періодами:— поточні; — довгострокові;— одноразові.
8. За доцільністю витрачання: — продуктивні— непродуктивні

28. Нормативний метод планування (графік Гантта)

Методи планування — це конкретні прийоми і способи, які використовуються для обґрунтування планових показників.

Нормативний метод — один із способів розробки і обґрунтування рішень, заснований на визначенні і обґрунтуванні системи норм і нормативів. Важливий аспект нормативного методу — широке використання нормативів замість директиво встановлених задач. Основна перевага нормативного методу в тому, що встановлюється зв'язок між ресурсами і кінцевими результатами виробництва.

Під нормою розуміється деяка величина, що визначається гранично допустимою чи середньою допустимою, кількість будь-чого, інколи — мінімально необхідний результат. В самому загальному вигляді — це науково обґрунтована міра суспільно необхідних витрат ресурсу на виготовлення одиниці продукції. Основний принцип прогресивності — означає врахування в процесі розробки досягнень НТП, заходів по економії і раціональному використанні всіх видів ресурсів, підвищення ефективності суспільного виробництва, удосконалення управління.

Економічні нормативи відображають суспільні вимоги щодо результатів діяльності і характеризують необхідний рівень використання ресурсу на кінцевий результат чи регламентують відносини в ході розподілення результатів діяльності.

Графік Гантта представляє собою відрізки, розміщені на горизонтальній шкалі часу. Кожен відрізок відповідає окремому завданню або підзадачі. Завдання і підзадачі, складові плану, розміщуються по вертикалі. Початок, кінець і довжина відрізка на шкалі часу відповідають початку, кінцю і тривалості завдання. На деяких графіках Гантта також показується залежність між завданнями. Графік може використовуватися для представлення поточного стану виконання робіт: Частина прямокутника, що відповідає завданню, заштриховується, відзначаючи відсоток виконання завдання; показується вертикальна лінія, що відповідає моменту «сьогодні».

Часто графік Гантта використовується спільно з таблицею зі списком робіт, рядки якої відповідають окремо взятій задачі, зображеній на діаграмі, а стовпці містять додаткову інформацію про задачу.

29. Виробнича потужність

Виробнича потужність – розрахунковий, максимально можливий річний (добовий) випуск продукції або обсяг переробки сировини в номенклатурі і асортименті, що передбачається на плановий період при повному використанні виробничого обладнання і площ з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці. Економічне обгрунтування виробничої потужності — найважливіший інструмент планування промислового виробництва.

При формуванні виробничої потужності враховується вплив таких чинників, як номенклатура, асортимент, якість продукції, парк основного технологічного обладнання, середній вік обладнання і ефективний річний фонд часу його роботи при встановленому режимі, розмір виробничих площ і т. п. Від виробничої потужності залежить ступінь задоволення ринкового попиту, що може змінюватися від обсягу, номенклатури і асортименту, тому виробнича потужність повинна передбачати гнучкість всіх технологічних операцій, тобто можливість вчасно перебудувати виробничий процес в залежності від зростання конкурентноспроможності продукції, зміни обсягу, номенклатури і асортименту. Виробнича потужність розраховується по повному переліку номенклатури і асортименту продукції що випускається. В умовах багатономенклатурного виробництва, коли продукція, що випускається характеризується сотнями найменувань виробів, кожне з яких відрізняється не тільки за призначенням або конструктивними особливостями, але і технологією виготовлення, здійснюються згруповування всієї номенклатури створюваної продукції і вибір виробу-представника.

Виробнича потужність розраховується по ведучих виробничих цехах, дільницях і обладнанні з урахуванням кооперації,що склалася і заходів по ліквідації “вузьких місць”. До ведучого підрозділу відносяться підрозділи, в яких виконуються основні технологічні операції з виготовлення планової продукції. Під “вузьким місцем” розуміють невідповідність потужності окремих цехів, дільниць, груп обладнання мінімальної потужності відповідного підрозділу, дільниці або групи обладнання. Виникнення вузького місця є наслідком неспівпадіння між цехами, дільницями або групами обладнання.

30. Планування проектів

Суть планування полягає в розробці та обґрунтуванні цілей, визначені найкращих методів і способів їх досягнення при ефективному використанні всіх видів ресурсів, необхідних для виконання поставлених завдань і встановленні їх взаємодії.

Процес планування проектів – це процес, який передбачає визначення цілей і параметрів взаємодії між роботами та учасниками проекту, розподіл ресурсів та вибір і прийняття організаційних, економічних, технологічних рішень для досягнення поставлених цілей проекту.

На етапі планування проекту визначаються всі необхідні параметри реалізації проекту, а саме: тривалість робіт, потреба в трудових, матеріально-технічних та фінансових ресурсах, терміни постачання всіх видів ресурсів, терміни та обсяги залучення проектних, будівельних та інших організацій.

Загальний процес планування проектів включає наступні етапи:

- визначення цілей, задач проекту, розрахунок техніко-економічних показників для обґрунтування проекту, визначення потреби в ресурсах, тривалості та специфікації виконуваних робіт, етапів проекту;

- структуризацію проекту;

- прийняття організаційно-технологічного рішення;

- розробку сіткових моделей робіт;

- оцінку реалізуємості проекту, оптимізацію по термінах і критеріях якості використання ресурсів та інших критеріях;

- підготовка необхідних документів до пакета планів;

- затвердження планів і бюджету;

- доведення планових завдань до виконавців;

- підготовку та затвердження звітної документації для контролю планів.

Розробка плану проекту – це оформлення результатів процесів планування в єдиний структурований документ.

31. Трактування понять «операційна функція» та «операційна стратегія»

Для правильного розуміння терміну «операційна функція» доцільно звернутися до визначень «функція» і «операційний». Функція (від лат. functio — виконання, закінчення) позначає величину, що змінюється разом із незалежною змінною величиною (аргументом). Також даний термін можна трактувати як явище, що залежить від іншого і змінюється синхронно з ним.

«Операційний» — той, що стосується операції. Таким чином поняття «операційна функція» має тлумачитися як дія, яка стосується забезпечення (виконання) операції. Щодо операційної системи підприємства (організації), то операційна функція буде характеризувати дії, внаслідок яких продукується товар, надаються послуги, виконуються роботи.

Операційна функція є основою будь-якої організації і взаємодіє з усіма можливими функціями. Під час дослідження операційної функції перевагу віддають системному підходу, коли діяльність будь-якого одного структурного підрозділу організації впливає на роботу решти. Тому для відпрацьовування операційної функції необхідно визначити всі найбільш вагомі взаємозв’язки й встановити їхній вплив на стратегію і стан усієї організації. До того ж варто враховувати те, що операційна функція повністю залежить від зовнішнього середовища, чим і визначаються її форма і зміст.

Ефективність процесу керування організацією, розглянутого як сукупність дій, цілковито залежить від правильності вибору операційної стратегії. Якщо операційна функція не має чітких і досяжних цілей, то вона, як і організація в цілому, незабаром почне вироджуватися, тобто буде нездатна протистояти конкуренції. Природнім є твердження, що «без ефективної і раціонально організованої операційної функції жодна організація не може втримати за собою лідерства на ринку, оскільки вона програє у швидкості доставки, ціні, якості.

Очевидно, операційна функція є одним з основних інструментів формування і виконання операційної стратегії, що визначає, як керувати ключовими організаційними ланками операційної системи, а також як забезпечувати виконання стратегічно важливих оперативних завдань (купівля матеріалів, керування запасами, ремонт, транспортування, рекламні кампанії). Тільки поєднання операційної функції й операційної стратегії є ключем до успішного досягнення місії організації.

32. Типологія операційних систем

Операційні системи неоднакові не тільки за своїми наслідками, але і, власне, за суттю. Необхідність у розгалуженій класифікації операційних систем пов’язана з диференціацією засобів і способів керування не тільки ними, але й здійснюваними операціями. Якщо є типологія і розуміння характеру операційної системи, уможливлюється «ефектизація» діяльності останніх. Проектовані, створювані й експлуатовані на даний час операційні системи, що відносяться до різних сфер людської діяльності, характеризуються зрослою складністю як щодо кількісного, так і якісного аспектів.

Класифікація операційних систем

1. За природою (за типом середовища): промислові, технічні, інформаційні, обчислювальні, фінансові, транспортні, освітні, науково-дослідні.

2. За рівнем невизначеності середовища ― жорсткі ― багатоваріантні гнучкі системи

3. За структурою: ― радіальна ― радыально-вузлова ― деревовидна структура

4. За масштабністю: сублокальні (1-3 змінних), локальні (4-14), субглобальні (15-35), глоальні (36-100), суперглобальні (більше 100).

5. За ступенем складності: надпрості (відсутні взаємозв'язки), прості (наявні парні взаємозв'язки), складні (наявні взаємозв'язки та взаємовплив), надскладні (необхідне врахування взаємозв'язків).

6. За характером розвитку у часовому проміжку: дискретні (проектнне виробництво, масове виробництво) неперервні (нафтопереробка, вугілля).

33. Характерні риси операційних систем.

Операційна система створюється та функціонує, враховуючи стратегію операційної діяльності, яка, в свою чергу, є однією з функціональних стратегій (субстратегій) розвитку організації. Стосов но промислового підприємства повна система виробничої діяль ності називається операційною системою. Банк або лікарня також мають операційні функції, хоча не мають нічого спільного з технологією обробки матеріалів або конвеєром. Тому управління операціями аналогічне до управління виробництвом, за виключенням то го, що управління операціями охоплює більш широке коло проблем і використовується в організаціях, діяльність яких не має нічого спільного з технологією підприємств обробної чи будь-якої іншої га лузі промисловості. Однак є певна схожість у підходах, принципах діяльності менеджера промислової фірми, страхової компанії, банку, клінічної лікарні тощо.

Операційні(виробничі) системи можна классифікувати різними способам. Найбільш традиційний спосіб класифікації грунтований на виділенні типів за ознаками степені стандартизації продукції (послуг, що робляться), що випускається і обсягу випуску, його регулярності і стабільності. Саме ці ознаки найбільш суттєвим чином впливають наособливості

оперативного управління і спосіб організації виробництва: вибір типу

планування, форми спеціалізації, виду руху предметів праці за операціями.

Виділимо п'ять основнихтипів операційних систем.

1.Системи, орієнтовані на проекти. Кожна одиниця кінцевій продукції.

унікальна по конструкції, виконуваним завданням, місцю розташування або

по яких-небудь іншим важливим ознакам. 2. Одиничне виробництво. Випускаються малі партії продукції широкого асортименту.

3. Серійне виробництво. Продукція виготовляється партіями.

4. Масове виробництво. Система робить великіоб'єми відносно

стандартизованої продукції.

5. Система збезперервним процесом робить значні об'єми однорідного.

Управління операціями стосовно підприємства - це процес проектування, планування, узгодження, контролю всіх засобів, процесів і видів діяльності, необхідних для перетворення праці, капіталу, матеріалів, енергії та професійних навичок в товари та послуги для задоволення потреб зовнішнього середовища.

34.Опис життєвого циклу операційної системи

Будь-яка операційна система — банківська, освітня, інформаційна і тощо не існує вічно: вона виникає, проходить періоди становлення і розвитку, розквіту і, нарешті, спаду і занепаду. На зміну їй приходять нові системи, більш досконалі, пристосовані до навколишнього середовища.

В процесі розвитку ОС слід виділити 4 етапи життєвого циклу, що характеризують поточну ефективність будь-якої ОС.

1 етап ― зародження та формування ОС

Характеризується порівняо низькою ефективністю і відносно низькими темпами її росту.

На цьму етапі необхідна централізована система менеджменту, яка передбачає виключну концентрацію повноважень та відповідальності.

2 етап ― швидкий ріст ефективності ОС

Поточна ефективність тут зростає за рахунок зняття обмежень координації ланок, підрозділів та їх функцій.

3 етап ― період стабільності ОС

Він характеризується найвищим досягненням ефективності функціонування ОС, незмінністю вихідних параметрів системи, низькою ймовірністю відмов, всокими показниками живучості та чутливості.

Період стабільності ― най триваліший період існування ОС. Він прямо пропорційно залежить віцд стилю управління операційного менеджера, наявності та якості вхідних ресурсів, маркетингової служби.. На практиці цей період є найважчим з точки зору тривалості збереження цілей, стратегії і тактики фірми.

4 етап ― спад ефективності

Включає 2 ділянки А і Б.Ділянку А ― стадія спадаючої ефективності, на якій йдуть «сигнали тривоги» про втрату досягнутих показників. Ділянка Б― приріст ефективності незначний і пов’язаний із згортанням діяльності.

В сучасній економічній літературі життєвий цкл є об’єктом дуже прискіпливого дослідження, мета якого знайти можливості скоротити етап росту і продовжити етап стабільності.

35.Стратегія і тактика в управлінні операційною системою.

Операційна система створюється та функціонує, враховуючи стратегію операційної діяльності, яка, в свою чергу, є однією з функціональних стратегій (субстратегій) розвитку організації. Стосов но промислового підприємства повна система виробничої діяль ності називається операційною системою.

Основною метою операційного менеджменту є виробництво продукції вчасно та з мінімальними затратами. Завдання кожного виробничого підрозділу можуть бути різними, але основна управ лінська мета залишається однією для всіх: безумовне виконання зада ної виробничої програми і досягнення при цьому мінімальних вит рат матеріалів, праці, часу та грошових засобів.

Підприємство як система формує і проявляє свої властивості тільки в процесі взаємодії із зовнішнім середовищем. Система реагує на дії зовнішнього середовища, розвивається під цими діями, але при цьому зберігає якісну визначеність і властивості, що забезпечують відносну стійкість та адаптивність функціонування системи. Без взаємодії із зовнішнім середовищем підприємство як відкрита система не може функціонувати. (З зовнішнього середовища воно отримує інформацію, ресурси, капітал і в неї ж передає свою продукцію чи послуги.) Разом з тим чим менше збурень у зовнішньому середовищі, тим стійкіше буде функціонувати підприємство. Завдання менеджера полягає в прогнозуванні ситуацій і вживання заходів по адаптації параметрів систем до факторів зовнішнього середовища.

У разі застосування системного підходу на основі маркетингових досліджень спочатку формуються параметри "виходу", тобто товару або послуг. Виникають питання: Що робити? З яким рівнем якості? З якими витратами?Для кого? В який термін? Кому продавати і за якою ціною? На ці питання відповіді даються одночасно. "Вихід" повинен бути конкурентоспроможним по нормативам.

Потім визначаються параметри "входу". Вирішуються питання: Які потрібні ресурси та інформація для процесу? Потреба в ресурсах та інформації прогнозується після вивчення організаційно-технічного рівня виробництва системи (рівня техніки, технології, організації виробництва, праці та управління) та параметрів зовнішнього середовища.

Зворотній зв'язок є комунікаційним каналом від споживачів системи ("виходу") до виробника товару і постачальникам системи ("входу"). При зміні вимог споживачів до товару, а також параметрів ринку, появі організаційно-технічних новинок "вхід" системи і сама система повинні відреагувати на ці зміни і внести відповідні зміни в параметри функціонування.

36.Інновації і розвиток операційної системи

Операційна система, ОС — система програм, що забезпечують роботу технічних засобів комп’ютера та інших програм, за допомогою яких користувач виконує свої завдання.В нашому випадку на комп’ютери встановлена операційна система Windows.

Як виникла ця система і як взагалі розвивалися операційні системи?
У 1981 р. виникла операційна система MS DOS. Комп'ютери стали доступними більшості користувачів і спеціалістів, але для починаючого користувача ця ОС була дещо складною, доводилося запам’ятовувати велику кількість команд, володіти різними технічними подробицями, спілкування з комп’ютером вимагало набору з клавіатури багато символьних команд. У 1995р. корпорація Microsoft випускає нову версію Windows — операційну систему Windows’95.Windows’95 має графічний інтерфейс. Екран монітора має вигляд робочого столу і папок на ньому, панель задач дає огляд задач, виконуваних системою в даний момент. Дальший розвиток операційних систем втілився в операційні системи ХХІ століття: Windows’2000, Windows’ХР і Windows’Vista.

Сучасні операційні системи здатні працювати і з програмним забезпеченням розрахованим на більш ранні версії ОС.
Виконання багатьох дій автоматизоване за допомогою спеціальних програм-майстрів. Існує безліч наочних і зручних засобів для роботи в ОС з документами, файлами, шаблонами документів.Windows характеризується віконним інтерфейсом, тобто кожна програма працює в своїй окремій області на екрані, що називається вікном. Крім того Windows є багатозадачною системою, тобто у користувача є можливість запускати на виконання декілька програм одночасно.Операційна система забезпечує взаємодію пристроїв і програм при виконанні роботи, створює засоби керування комп’ютером. ОС дозволяє людині не вникати в тонкощі роботи прикладних програм, апаратної частини і зовнішніх пристроїв комп’ютера.

Кожна ОС забезпечує кілька видів взаємодії (інтерфейсу):
• Інтерфейс користувача — взаємодія між користувачем і комп’ютером;
• Апаратно-програмний інтерфейс — взаємодія між програмним і апаратним забезпеченням;
• Програмний інтерфейс — взаємодія між різними видами програмного забезпечення.
У склад операційної системи входять такі модулі:
• Базове ядро — керує файловою системою, забезпечує передачу інформації між пристроями комп’ютера.
• Командний процесор — виконує команди користувача.
• Драйвери — забезпечують роботу з зовнішніми пристроями комп’ютера.
• Утиліти — виконують допоміжні роботи (копіювання файлів і папок, створення архівів, перевірка дисків і т.д.).

37.Методи організації і нормування робіт

У практиці нормування робіт застосовують такі методи: сумарний, розрахунково-аналітичний, мікроелементний.

За допомогою аналітичного методу установлюються технічно-обґрунтовані та оптимальні норми праці, які є прогресивними. На основі сумарного методу встановлюються дослідно-статистичні норми, які широко застосовуються на практиці у зв’язку з простотою розрахунку.
Сутністю сумарного методу є те, що норма встановлюється в цілому на операцію без розчленування її на складові елементи. За цим методом норми визначають на основі статистичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями.

При розрахунково-аналітичному методі операцію попередньо розчленовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Цей метод нормування дає значно точніші результати, ніж сумарний. Він є основним методом для масового і серійного типів виробництва, тобто для тих умов, коли одна операція повторюється багато разів. В умовах індивідуального і дрібносерійного виробництва, коли операція повторюється кілька разів або й зовсім не повторюється, застосування трудомісткого аналітичного методу розрахунку норми часу економічно себе не виправдовує. Тому його застосовують лише для розрахунку норм на дуже складні операції.

Сумарний (досвідно-статистичний) метод має декілька різновидів встановлення норми:

- на основі порівняння складності та обсягу даної роботи з такими, що виконувались раніше;
- на основі даних оперативного й статистичного обліку про витрату часу на аналогічні роботи;
- за досвідом особи у встановленні норм праці;
- за результатами узагальнення сумарних спостережень за використанням робочого часу на цих операціях, роботах.
Таким чином, особливістю технічно обґрунтованих норм є застосування розрахункових методів, які дозволяють широко використовувати досягнення науки і техніки, досвід найкращих робітників в удосконаленні праці та виробництва.

38.Суть та види алгоритмів управління операціями (лінійний, циклічний алгоритми).

Виділяють три типи алгоритмів:

• лінійні алгоритми;

• алгоритми з розгалуженнями;

• алгоритми з повтореннями(циклічні)

1.Алгоритми найпростішого виду - лінійні. Це такі алгоритми, в яких дії виконуються послідовно, одна за одною. Кожна дія лінійного алгоритму обовязкого виконується, і виконується тільки один раз.

Дата добавления: 2015-10-30