Абіотичний фактор вода

Вода — найважливіший екологічний фактор для всього живого на Землі.

Живих організмів, які не містять у складі свого тіла воду, на нашій планеті не вияалено. Усі процеси живлення, дихання, виділення, тобто весь обмін речовин протікає лише з участю води. Необхідна організмам кількість води часто є обмежуючим фактором у життєдіяльності виду, що обумовлює його розселення і чисельність.

Рослини за відношенням до вологи поділяють на 4 екологічні групи:

Гігрофіти — рослини вологих місць існування: боліт, берегів річок та озер, сирих та вологих лук і лісів. Ці рослини погано переносять водний дефіцит, не пристосовані до обмежень у витраті води.

Ксерофіти — рослини посушливих місцеіснувань, вони здатні витримувати тривалу атмосферну і ґрунтову посуху, ефективно регулювати власний водний обмін, залишаючись фізіологічно активними. Це росли­ни пустель, посушливих степів, широколистих вічнозелених лісів, піщаних дюн, схилів, які сильно прогріваються сонцем.

Ксерофіти поділяють­ся на сукулентів та склерофітів.

Сукуленти — соковиті рослини з добре розвинутою водозапасаючою паренхімою різних органів. Наприклад, кактуси, кактусовидні молочаї, алое, агави, молодило, очитки, аспарагус, кислиця.

Склерофіти — це рослини, які сухі на вигляд, часто з вузькими дрібненькими листочками, інколи згорнутими у трубочку. Сюди відно­сяться деякі злаки, едельвейс, ковила, тонконіг, гірчак, лишайники.

Мезофіти — рослини, які ростуть на помірно вологих грунтах. Вони більш вимогливі до вологи, ніж ксерофіти і менше, ніж гігрофіти. Мезофіти зустрічаються як у тропічних, так і у прохолодних зонах, але панують у середніх умовах вологості і теплового режиму на помірно родючих і добре зрошуваних грунтах.

Гідрофіти — це водні рослини, які повністю занурені у воду. До цієї групи відносяться такі квіткові як елодея, водяні жовтеці, валіснерія тощо.

У процесі еволюції у живих організмів виробився ряд пристосувань до перенесення несприятливих умов. Так, пристосуванням до виживання у період посухи є літня сплячка і діапауза у тварин і стан примусового спокою у рослин.

Серед наземних тварин за відношенням до водного режиму виділяють 3 екологічні групи:

гігрофіли — вологолюбні тварини, які потребують високої вологості середовища; це — мокриці, ногохвістки, комарі, наземні молюски, амфібії;

мезофіли — тварини, які існують в умовах помірної вологості; це — озима совка, птахи, ссавці;

ксерофіли — це посухолюбні тварини, які не переносять високої вологості; це — мешканці пустель, плазуни, пустельні гризуни.

У тварин виділяють наступні основні регуляторні механізми до змін вологості: поведінкові, морфологічні, фізіологічні.

До числа поведінкових відносяться: пошуки води, вибір місця існування тощо.

До морфологічних способів підтримання водного балансувідносяться утвори, які сприяють затриманню вологи в тілі: черепашки наземних слимаків, ороговілі покриви рептилій, розвиток епікули у комах тошо.

Фізіологічні пристосування до регуляції водного обміну — це здатність до утворення метаболічної вологи, економія води при утворенні вторин­ної сечі та фекалій, розвиток витривалості до зневоднення організму, величина потовиділення і секреції (віддача води з слизових оболонок тощо).

Дата добавления: 2015-10-29