Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Основи аналізу художнього твору

Читайте также:
  1. Quot;Історія Русів": (концепція твору; укр. історіографія про твір).
  2. В прямокутній трапеції основи дорівнюють 25 см і 37 см, а менша діагональ є бісектрисою тупого кута. Знайдіть площу трапеції. Варіант 11
  3. В) проаналізувати політику більшовиків щодо релігії та церкви в Україні.
  4. Вправа 12.Проаналізуйте подані нижче пари речень і випишіть англійські засоби вираження поради, рекомендаціївиконувати або не виконувати дію.
  5. Мета, завдання та основні категорії економічно­го аналізу
  6. Методичні вказівки з аналізу потенційних небезпек які створюються на робочих місцях при експлуатації об’єкту.
  7. Методологічні основи досліджень регіональної економіки.

До найскладніших проблем літературного навчання цілком справедливо слід віднести основи аналізу художнього твору. Для отримання необхідних знань і умінь слід досконало знати тексти як самих творів, так і мати знання з теорії літератури, цілого ряду суміжних дисциплін: мовознавства, естетики, риторики, логіки, психології, соціології, історії, тощо, а також володіти практичними навичками наукового підходу для правильного трактування художніх явищ. Щоб навчитися самостійно здійснювати аналіз твору, потрібно усвідомити особливості та специфіку художньої літератури. Адже вона є вищим, найпопулярнішим видом мистецтва, що засобами мови, за допомогою образів правдиво змальовує колоритні картини життя в різноманітних його виявах. Крім того, література має лише їй притаманні ознаки і особливості, оскільки в ній зосереджена "скорочена формула всесвіту", наявність в стислій фразі багатозначної думки, життєвого досвіду та асоціативного наповнення. Таким чином, аналіз (з грецьк. розклад, розбір) - метод дослідження, науковий підхід, що полягає в логічному, умовному розчленуванні художнього твору на більші чи менші складові елементи, які розглядаються окремо у структурі цілого. Після докладного вивчення кожного складового елементу за допомогою синтезу можна повніше оцінити художню структуру твору.

Існують такі шляхи аналізу літературного твору: пообразний розгляд обмежується лише образами, проблемний (вивчається тематика, порушувана автором), цілісний (художнє полотно розглядається в єдності змісту і форми). Аналіз може бути всебічний (розглядається поглиблено увесь твір), локальний (звертається увага на окремі складові частини форми чи змісту) і загальний (акцент спрямований на остаточне, підсумкове враження про об'єкт вивчення).

Слід зауважити, що аналіз ґрунтується на умовному, абстрактному розчленуванні художнього твору і ніякою мірою не призводить до його руйнації.

 

Принципи, форми і методи аналізу літературного твору

Кожний художній твір має свою специфіку, яка визначає шляхи його аналізу. Однак існують деякі загальні моменти, які необхідно враховувати при цілісному аналізі ліричних, епічних і драматичних текстів. Етапи аналізу визначає читач, їх порядок можна змінювати залежно від способу інтерпретації твору.

 

Орієнтовні схеми аналізу художніх творів

I. Орієнтовна схема аналізу прозового твору.

1. Історична епоха, коли жив і діяв письменник.

2. Світогляд і своєрідність творчої манери письменника.

3. Причини написання художнього твору.

4. Своєрідність тематики.

5. Жанр і композиція твору.

6. Співвіднесеність фабули і сюжету.

7. Проблематика твору.

8. Образна система, характеристика героїв, їх взаємостосунки, засоби розкриття характерів.

9. Естетична позиція автора, особливості її виявлення, роль тексту і підтекста у творі; позасюжетні елементи (пролог, епілог, епіграф, описи, обрамлення, вставні епізоди тощо).

10. Художня структура твору (стиль, мова, пейзаж, ліризм, зображальні засоби та ін.).

11. Мовностилістичні особливості художнього перекладу (на українську чи російську мову).

12. Образ автора, творчий метод митця і його конкретне вираження у творі.

13. Ідейно-естетичний зміст твору, його значення у творчому доробку митця, оцінка твору відомими літературознавцями.

 

II. Орієнтовна схема аналізу поетичного твору.

1. Час написання вірша, коротка характеристика літературної епохи.

2. Біографічні факти поета, пов'язані і віршем.

3. Жанрові ознаки твору, творчий метод поета, засоби його виявлення.

4. Віршовий розмір, домінуюча емоційна тональність, характеристика емоційного темпоритму твору.

5. Жанрово-композиційна специфіка вірша, звукова організація, особливості ритмомелодики.

6. Відповідність реального і таємничого змісту вірша, символіка, засоби впливу на уяву читача.

7. Поетика художньо-виражальних засобів (метафори, епітети, порівняння, засоби розстановки смислових акцентів).

8. Традиції і новаторство митця в ідейно-тематичному, композиційному, образному і мовно-стилістичному плані.

9. Ліричне "Я" і ліричний герой.

10. Місце і значення вірша чи ліро-епічного твору в творчості письменника і в літературному процесі в цілому.

 

III. Орієнтовна схема аналізу циклу віршів чи поетичної збірки.

1. Коротка характеристика літературного періоду.

2. Біографічні данні митця, пов'язані з появою збірки поезій.

3. Ознаки творчого методу, естетична програма поета та її відображення у поетичній збірці.

4. Поетика лейтмотивів збірки, наскрізних образів, настроїв, тем.

5. Динаміка настроїв збірки, ідейно-естетична спрямованість віршів.

6. Композиція циклу/збірки; ліричний герой твору.

7. Зіставлення окремих творів збірки (спільне й особливе, своєрідність пафосу, ідейна і тематична спорідненість).

8. Значення збірки у творчому доробку митця.

 

IV. Орієнтовна схема аналізу драматичного твору.

1. Час написання твору, коротка характеристика літературної доби.

2. Особливості жанру драматичного твору, естетична позиція митця.

3. Тематика і проблематика

4. Традиції і новаторство у творі, особливості виявлення творчого методу драматурга.

5. Характер конфлікту: основні протидіючі сили, колізії, кульмінація, вирішення конфлікту.

6. Особливості вираження авторської позиції у творі.

7. Система образів і засоби їх розкриття (самохарактеристика, інохарактеристика, авторська характеристика, мовна характеристика персонажів, розкриття характерів через вчинки, дії).

8. Ознаки сценічності п'єси, співвідношення монологів, діалогів, полілогів, пантоміми, позасюжетних елементів тощо.

9. Роль деталей у творі (одяг, інтер'єр, елементи пейзажу).

10. Засоби психологізму в творі, можливості його інтерпретації.

11. Авторські ремарки, їх своєрідність і значення.

12. Ідея твору, її втілення.

13. Висновки про художню, виховну, суспільну цінність п'єси.

 

Прийоми і засоби аналізу художнього образу

 

1. Специфіка художнього образу (персонаж, герой твору, дійова особа, характер, тип); його роль у творі (головний, другорядний, епізодичний).

2. Портретна характеристика, засоби розкриття внутрішнього світу.

3. Характеристика персонажа за допомогою змалювання предметів, інтер'єру, середовища, в якому перебуває герой.

4. Відтворення його оточення (родина, друзі тощо).

5. Характеристичне, багатозначне ім'я чи прізвище, якщо ним наділений персонаж.

6. Авторська та опосередкована характеристика.

7. Темперамент, риси характеру героя (знайти підтвердження в тексті).

8. Звички, манери, смаки, уподобання персонажа.

9. Засоби змалювання "внутрішнього" життя героя, його психологічного стану.

10. Самохарактеристика та самооцінка власних вчинків.

11. Головна мета (особиста, громадянська, суспільно-політична), яку ставить перед собою герой твору. Подолання перешкод, що виникають на шляху її реалізації.

12. Основні фактори, що вплинули на формування світогляду героя, його стосунки з оточуючим світом, життєва позиція, ставлення до категорій "добра" і "зла".

13. Еволюція (регрес), яких зазнає герой у процесі свого життя.

14. Своєрідність та індивідуалізація мови героя у творі.

15. Тропи, стилістичні фігури та фонічні засоби, використані письменником при змалюванні художнього образу.

16. Місце і роль персонажа у творі.

 

Орієнтовна схема короткого огляду літературних тенденцій

 

1. Визначити хронологічні межі періоду, про який йдеться.

2. З'ясувати, які напрями й течії домінували в цей час.

3. Дати теоретичне визначення провідних напрямів і течій певного періоду, назвати їх основні ознаки.

4. Згадати представників названих напрямів і течій, їхні твори. Відзначити внесок окремих письменників в історію світової літератури.

5. Показати зв'язок літературних тенденцій з попередніми й наступними етапами.

6. Визначити своєрідність даного періоду на тлі світового культурного процесу.

 

 

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ

 

МОДЕРНІЗМ¹ - сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною. Модернізм зовсім не покликаний бути мистецтвом для широких мас. Модернізм затверджує примат форми над змістом. На зміну реалістичній та натуралістичній об'єктивності приходить модерністська суб'єктивність. Модернізм створює власні міфи, твори його нерідко перетворюються на міфологеми.

 

МОДЕРНІЗМ² - загальна назва нових літературних течій нереалістичного спрямування, що з'явились на межі XIX - XX ст., і були результатом розвитку і трансформації романтизму. Умовою формування модернізму було перенесення естетичного об'єкту мистецького твору на самого митця. Загальними рисами модернізму є:

1) увага до внутрішнього світу особистості;

2) створення нової творчої художньої реальності, рівнозначної реальній дійсності;

3) пошук формальних засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість);

4) Надання переваги творчій інтуїції;

5) прагнення відкрити вічні ідеї, які можуть перетворити світ за законами краси і мистецтва.

Модернізм домінує в мистецтві, починаючи з кінця XIX ст. і має напрямки: символізм, імпресіонізм та неоромантизм. Модернізм не пориває остаточно з "традиційним" мистецтвом, теоретичне обґрунтування модерністських течій з'явилося значно раніше, ніж самі напрямки. Естетика модернізму пов'язана з декадансом, естетизмом та авангардом.

 

СИМВОЛІЗМ - течія модернізму кінця XIX - початку XX ст., основною рисою якого є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Символістський стиль формується тоді, коли символ стає головним серед усіх зображувальних засобів. Символи завжди використовувались митцями, але символісти зробили їх основою філософії та естетики. Символістський твір багатозначний, багатовимірний, багатоплановий.

Основні поетичні принципи символістів:

1) проголошення взаємодії кількох світів: реалістичного (об'єктивного), духовного (суб'єктивного) та ідеального (світу вічних ідей);

2) Проголошення інтуїції як основи пізнання світу, відображення дійсності через вічні образи та ідеї;

3) своєрідне ставлення до значення слів (таємний, емоційний зміст слова, особливі відповідності значень і зв'язків між словами, створення поетичної "метамови", якою "людина розмовляє з Богом", що створює високий ступінь умовності символістських творів;

4) мелодійність мови, яка складається із звукового співзвуччя, ритму, інтонації, пауз тощо. Гармонія відтінків і звуків символізує гармонію душ і світів", - зазначав Ш.Моріс;

5) таємничість поезії створюється за рахунок аналогій, асоціацій, тропів, натяків; символи і алегорії зливаються із плином душевних настроїв;

6) сугестія (навіювання) - основний принцип символістської поезії - поезія навіювала і підказувала шляхи до світу вічних ідей. Представники символізму П.Верлен, А.Рембо, С.Мелларме, М.Метерлінк.

 

ІМПРЕСІОНІЗМ - течія модернізму, художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, переживань. Розвивається в останній третині XIX ст. Спершу виник у французькому живописі. В літературі імпресіонізм не становить окремої школи, як у живописі, однак принципи й засоби імпресіонізму притаманні письменникам різних країн. Основний прийом імпресіонізму - зображення не самого предмета, а вражень від нього. Фундамент імпресіонізму, за словами Л.Андрєєва, це "пейзаж душі", "миттєва реальність", "ліричний щоденник без сюжету та без героя", "цикли статичних картин при динаміці сприймаючого почуття", "краплинка поезії замість моря прози". Письменники-імпресіоністи орієнтуються на здобутки живопису: яскраві плями, напівтони, нечіткі контури, підкреслення ефемерності враження від дійсності. Для імпресіоністичних творів важливі такі ознаки:

1) суб'єктивність зображення;

2) підкреслений ліризм;

3) асоціативність почуттів і вражень;

4) епізодичність, фрагментарність описів;

5) зміна внутрішніх станів автора;

6) ліричний монолог, незакінченість фрази і думки;

7) відтворення кольорів, світлотіней, звукових барв і тонів, відтворення рухливості дійсності.

Представники імпресіонізму: П.Верлен, С.Мелларме, Г.Мопассан, К.Гамсун, О.Уайльд, А.Шніцлер.

 

НЕОРОМАНТИЗМ - стильова течія модернізму, визначальною рисою якої є подолання розриву між ідеалом і дійсністю, завдяки могутній силі особистості, здатної перетворити бажане на дійсне. Активний характер неоромантизму відчувається у творчості К.Гамсуна, Г.Гауптмана, Р.Стівенсона, Р.Кіплінга.

Неоромантизм виник як протест проти натуралізму в мистецтві, представники якого відстоювали пафос особистої волі, відмові від буденності, культ ірраціонального, тяжіння до фантастики.

 

АВАНГАРДИЗМ - напрямок у художній культурі початку XX ст., який полягає у відмові від існуючих норм і традицій, проголошення виключної суб'єктивності мистецтва; у запереченні життєподібних образів, у справі творення мистецтва немистецькими засобами. Для авангардизму характерні новаторство й експеримент у галузі форми і змісту творів. Авангардизм є "лівою", бунтарською течією мистецтва, визначальними рисами якого є:

1) почленування художнього явища на складові елементи та довільний їх монтаж;

2) використанні абсурдної форми і позамистецьких елементів (цифр, геометричних фігур тощо);

3) проголошення необмеженої свободи творчості.

Течії авангардизму: експресіонізм, футуризм, дадаїзм, кубізм, сюрреалізм тощо. Представники напряму: Г.Аполлінер, Ф.Г.Лорка, Т.Еліот, П.Пікассо, Ван Гог та ін.

 

НАТУРАЛІЗМ - літературний напрям, що утверджується у французькій літературі в останню третину XIX ст., який характеризується прагненням до фотографічного й безпристрасного відтворення дійсності й фатальною біологічною і соціальною зумовленістю людської долі й поведінки. Термін "натуралізм" належить Е.Золя: у передмові до другого видання свого роману "Тереза Ракен" (1868 р.) він уперше зараховує себе до "письменників-натуралістів". Е.Золя є також основним теоретиком напрямку. Представниками натуралізму були члени "меданської групи" (що об'єднались навколо Золя): Гі де Мопассан, Жоріс Карл Гюїсмане, Поль Алексіс, Анрі Сеар, окрім того до французьких натуралістів зараховують Г.Флобера, Едмона і Жюля Гонкурів, А.Доде та ін. Ознаки напрямку:

1) об'єктивістське, фотографічне зображення дійсності, спроба перетворити художній твір на точну копію факту;

2) підвищений інтерес до сфери конкретики як сфери розширення соціально-об'єктивного у мистецтві;

3) трактування детермінованості людського характеру біологічними, спадковими та соціальними чинниками;

4) опора на позитивістську філософію О.Конта, соціальний дарвінізм та описово-експериментальні методи природничих наук;

5) демократизація мистецтва, розширення його тематики: показ нових площин життя, фізіологічні аспекти життя людини тощо.

6) переважання описів, деталізація зображуваного.

 

ДЕКАДАНС - (з фр. - занепад) - узагальнена назва кризового світосприйняття, яке виявляється у літературі, мистецтві, культурі, це "спосіб життя і мислення, поетика і естетика одночасно". Одним із провідних мотивів декадентських творів є утвердження ролі мистецтва, його переваги над реальністю. З декадансом пов'язані модерні течії межі XIX- XX ст., естетизм, "втеча в Богему".

 

ЕСТЕТИЗМ - 1) збірна назва літературно-мистецьких течій, які у своїх маніфестах висувають на перше місце естетичні програми та естетичні особливості мистецтва ("парнасці", "символісти", "неокласики" та ін.);

2) філософська теорія, яка обстоює пріоритет мистецтва, його іманентну сутність, художню автономність, вічну красу і силу.

У художніх творах естетизм виявляється у схильності персонажів, оповідача, ліричного героя до розумових рефлексій, самоаналізу, в яких домінує абстрактне мислення, у порушенні й художньому втіленні важливих світоглядних проблем, у розкритті інтелектуального драматизму мислителів; у схильності письменників до певних жанрів (філософський роман, драма дій, медитативна лірика тощо). Представниками естетизму: Т.Готьє, Ш.Бодлер, О.Уайльд та ін.

Витоки естетизму беруть початок у "Прерафаелітському братстві", яке за свій ідеал обрало культуру середньовіччя, сповнену, на думку учасників братства. вільної краси і гармонії. Теорії естетизму розробляв О.Уайльд у книзі "Задуми" (1891), у трактаті "Занепад брехні". Основні положення уайльдівського естетизму:

1) величність і вічність мистецтва;

2) самодостатність мистецтва;

3) мистецтво вище за істину і мораль;

4) любов до мистецтва переважає над любов'ю до життя;

5) зображення краси у всіх її проявах;

6) естетична увага до почуттів, вражень людини;

7) проголошення насолоди як вищого сенсу існування (гедонізм).

 

ЛІРИЧНА ПРОЗА - прозаїчний, невіршований твір, який об'єднує в собі епічний (розповідний) та ліричний (духовний, такий, що спонукає переживати, відчувати) жанри.

 

ІМПРЕСІОНІСТИЧНИЙ ПСИХОЛОГІЗМ - ідеалістичний підхід до вивчення соціальних явищ і процесів, при якому дослідника цікавлять насамперед психічні взаємодії у групі модерністського характеру.

 

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ПРОЗА - проза, в якій відчутно переважають інтелектуально-раціональні елементи образного мислення митця над емоційно-чуттєвим.

Особливості "старої" та "нової" драми

"СТАРА ДРАМА":

1) показує трагедію в житті;

2) у центрі уваги - дії, вчинки персонажів;

3) конфлікти зовнішні - відкрите зіткнення персонажів між собою;

4) рушій сюжету - зовнішня інтрига;

5) герой - "соціальний тип";

6) наслідування реального життя;

7) засоби традиційної естетики;

8) достовірне зображення дійсності, конкретність;

9) поділ героїв на головних і другорядних, позитивних і негативних;

10) пафос дії, боротьба.

З другої половини XIX ст. драматурги шукали шляхів оновлення мистецтва, що привело до народження "нової драми". "Нова драма" стала початком докорінної перебудови драматургії, у її витоків були Г.Ібсен, Б.Шоу, М.Метерлінк, А.Стрінберг, К.Гамсун.

 

"НОВА ДРАМА":

1) показує трагедію життя;

2) у центрі уваги - душевні переживання людини, морально-філософські проблеми епохи;

3) конфлікти внутрішні - зіткнення персонажів із трагедією буття, зіткнення ідей, духовні протиріччя героїв;

4) рушій сюжету - психологічні колізії, зіткнення ідей;

5) герой - особистість, "оголений нерв" епохи;

6) відображення складного духовного буття;

7) відмова від засобів реалізму і натуралізму, звернення до можливостей модернізму;

8) використання символіки, підтексту, іномовлення, гротеску, дискусії тощо; відтворення духовних пошуків особистості, відтворення загальної атмосфери епохи;

9) усі персонажі важливі, позбавлені однозначних характеристик;

10) пафос роздумів, переживання протиріч буття.

 

СРІБНИЙ ВІК - 1) термін, яким, за усталеною в російській критиці 20 ст.традиції, позначають мистецтво (насамперед літературу) Росії рубежу 19-20 ст.або початку 20 ст., 2) період в римській літературі з 18 до 133 н.е., відзначений помітними літературними досягненнями (Ювенал, Марциал, Петроній, Тацит і т.д.), якому передував «золотий вік».

У російській літературі складна доля цього поняття визначила нечіткість його значення як в плані тимчасових рамок, так і в плані кола конкретних авторів.Зазвичай, без особливих застережень, срібним століттям називають літературу російського модернізму, або ще вужче -символізму і акмеїзму (включаючи весь спектр імен від Бальмонта,Брюсова,Блока та Білого, до Гумільова,Ахматової,Мандельштама).Сюди ж включають і авторів російського зарубіжжя, чия творчість також розглядається в руслі модернізму .Є й інший підхід, який прагне розглядати всю порубіжних епоху як єдине ціле, в складному взаємозв'язку не тільки різних літературних напрямів, але і всіх явищ культурного життя цього періоду (мистецтва, філософії, релігійних і політичних течій).Таке уявлення про «срібне століття» поширене в останні десятиліття як у західній, так і у вітчизняній науці.

 

СЛОВНИКИ, ДОВІДКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Козлов А.В., Козлов Р.А. Азбука літературознавства. - Кривий Ріг, 2001.

2. Галич О., Назарець В., Васильєв Б. Теорія літератури. - К., 2001.

3. Моклиця М. Основи літературознавства. - Тернопіль, 2002.

4. Громяк Р., Ковалів Ю., Терешко В. Літературознавчий словник-довідник. - К., 1997.

5. Ткаченко А. Мистецтво слова (вступ до літературознавства). - К., 2003.

6. Дорофєєва Н. Зарубіжна література (словник-довідник). - Харків, 2000.

7. Энциклопедия символов, знаков, эмблем. - М., 2002.

8. Малахов В. Етика. - К., 2001.


ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

 

П.ВЕРЛЕН

ТРИВОГА

Природо, не торка мене твоя краса - Ані ліси й поля з їх чайними дарами, Ані веселчасті ранкові панорами, Ні журних вечорів торжественна яса. Мені смішні усі мистецькі чудеса, Поезія і спів, і древні грецькі храми, Соборів пишних блиск, їх велеліпні брами, Й дзвіниці, що стримлять в порожні небеса. Не вірю в Бога я, глузую із людей, Все заперечую - знання, мораль, ідеї… Любов? Не хочу знать тих вигадок старих. Життя утомлена, пройнята жахом смерті, Моя душа - мов бриг, що поміж хвиль і криг Щомиті жде кінця в безжальній круговерті.  

(Пер. М.Лукаша)

Завдання: 1. Визначити провідний мотив твору.

2. Антитеза як основний прийом побудови твору.

3.Декаданс у французькій поезії, його ознаки у вірші П.Верлена

 

А.РЕМБО

ВІДЧУТТЯ

В блакитні вечори стежками йтиму я: Колотиме стерня, траву почну топтати: Відчує свіжість піль тоді нога моя, Я вітру голову дозволю овівати.   Отож мовчу собі, сповільнюю ходу, В душі безмежної любові лиш припливи; Все далі й далі, мов бродяга той піду, З природою, немов із жінкою, щасливий  

(Пер. Г.Кочури)

Завдання: 1. Символіка блакиті у вірші А.Рембо.

2. Ліричний образ, імпресіоністичність вірша.


М.МЕЛЛАРМЕ

ЛЕБІДЬ

Безсмертний, чарівний, скажи, невинний, ти Ударами крила чи зможеш розламати Це озеро міцне, де мріє крізь загати Прозорих зльотів лід, у сяйві красоти?   Як лебедю в житті цей сон перемогти? Немає більш йому надії заспівати Про край омріяний і прибраний у шати, Коли кругом нудьга і крижані світи.   Тремтяча шия спить у білій агонії, Розбити й простір той, що в інеї завії! Але гнітить земля і падає крило.   Мов привид, що застиг в блискучім пориванні, Самотній лебідь вкрив своє ясне чоло Презирства гордим сном у марному вигнанні.

(Пер. М.Терещенка)

Завдання: 1. Які відчуття навіює вірш, визначте підтекст твору.

 

Е.ВЕРХАРН

ОСЕННИЙ ЧАС

Да, ваша скорбь – моя, осенние недели! Под гнетом северным хрипят и стонут ели, Повсюду на земле листвы металл и кровь, И ржавеют пруды и плесневеют вновь, - Деревьев плач – мой плач, моих рыданий кровь.  

(Пер. Г.Шенгели)

Завдання: 1. Складіть кольорову палітру вірша.

2. Намалюйте ілюстрацію.

3. Напишіть есе «Поетична манера Е.Верхарна»


С.МЕЛЛАРМЕ

ЛЕБІДЬ/напам’ять/

 

Краси пречистої безсмертний гордий син, Ударом п’яних крил чи ти розіб’єш нині Забуте озеро, де покриває іній Прозорий зльотів лід, що не дійшли вершин? О лебедю, ти був і є один Прекрасний, та дарма змагатися в пустині: Ти в пісні не сказав, в які й це жить країні, Як мертвої зими засяє сонний сплін. Ти шиєю струснеш білясту агонію, Одкинеш безміру просторів цих стихію, Але не жах землі, що крила полонив, І як мара в імлі леліє сяйвом срібним, Холодним сном зневаг навік себе ти вкрив, О лебедю, в своїм вигнанні непотрібнім.

(Пер. М.Драй-Хмари)

Завдання: 1. Здійсніть порівняльний аналіз перекладів вірша.

2. Намалюйте ілюстрацію.

 

А.РЕМБО

ВІДЧУТТЯ

У синю літню ніч довірюсь я стежкам, Що тонуть у хлібах, у травах сріблуватих, Я, мрійник, волю дам очам, губам, рукам І буду буйний чуб у вітрові купати. Тоді хай сплять думки, тоді хай сплять слова. В душі любов палка проти вітрів повстане. Безцільно буду я, мов циган, мандрувать Щасливий, наче поруч йде кохана.  

(Пер. І.Петровцього)

Завдання: 1. Здійсніть порівняльний аналіз варіантів перекладу твору.

2. Доведіть автобіографічний характер твору фактами біографії митця.

 


П. ВЕРЛЕН

ПОЕТИЧНЕ МИСТЕЦТВО /напам’ять/

Найперше – музика у слові!

Бери ж із розмірів такий,

Що плине, млистий і легкий,

А не тяжить, немов закови.

 

Не клопочись добором слів,

Які б в рядку без вад бриніли,

Бо наймиліший спів – сп’янілий,

Він невиразне й точне сплів.

 

В нім – любий погляд з-під вуалю,

В нім – золоте тремтіння дня

Й зірок осіння метушня

На небі, скутому печаллю.

 

Люби відтінок і півтон.

Не барву – барви нам ворожі:

Відтінок лиш єднати може

Сурму і флейту, мрію й сон.

 

Винищуй дотепи гризькі ті,

Той ум жорстокий, ниций сміх,

Часник із кухонь тих брудних –

Від нього плач в очах блакиті.

 

Хребет риториці скрути

Та ще як слід приборкай рими:

Коли не стежити за ними,

Далеко зможуть завести.

 

Хто риму вигадав зрадливу?

Дикун або глухий хлопчак

Скував за шаг цей скарб, що так

Під терпугом бряжчить фальшиво?

 

Так музики всякчас і знов!

Щоб вірш твій завше був крилатий,

Щоб душу поривав – шукати

Нову блакить, нову любов.

 

Щоб мчав, де далеч не похмура,

Де чари діє вітерець,

Де пахне м’ята і чебрець...

А решта все –література.

(Пер. Г. Кочура)

Завдання: 1. Проаналізуйте вірш, які засади поетичного мистецтва втілює автор?

2. Прокоментуйте символічні образи, як співвідноситься звук і поетичне слово у вірші поета?

 

АРТЮР РЕМБО

П’ЯНИЙ КОРАБЕЛЬ/напам’ять/

За течією рік байдужим плином гнаний

Я не залежав більш від гурту моряків:

Зробили з них мішень крикливі індіани,

Прибивши цвяхами до барвних стояків.

 

На вантажі свої я не звертав уваги, –

Чи хліб фламандський віз, чи з Англії сукно,

І, ледь урвався крик матроської ватаги,

Я вирушив туди, куди хотів давно.

 

Скажено хлюпали припливи океанські,

А я, колись глухий, як мозок дітвори,

Все за водою плив! І заколот гігантський

Зняли півострови, простори і вітри.

 

Моє пробудження благословили шквали.

Мов корок, танцював я на морських валах,

Що їх візничими утоплених прозвали,

І десять діб вогнів не бачив по ночах.

 

В сосновий корпус мій текла вода зелена, –

Солодка, як малим кисличний сік, вона,

Відкинувши убік і якір, і демено,

Блювоту вимила та плями від вина,

 

В настої зорянім, в Морській Поемі милій

Я плавав і ковтав зелену синь тоді,

Як мрець замислений вигулькує з-під хвилі,

Неначе тьмяний знак занурення в воді;

 

Там, раптом синяві підфарбувавши вири,

Повільні ритми й шал у днину осяйну,

П’янкіші од вина, потужніші за ліри,

Витворюють гірку любовну рябизну!

 

Я блискавицями роздерте небо знаю,

Прибої, течії, смеркання голубі,

Світанки, збуджені, мов голубині зграї,

І те, що може лиш примаритись тобі.

 

Я сонце споглядав у просторах містичних,

Що зблисло згустками фіалкових промінь;

Буруни злі, немов актори драм античних,

Віконничний свій дрож котили в далечінь.

 

Я снив І бачив сніг серед ночей зелених,

Цілунок на очах морів, і гладь ясну,

І соків круговерть, хмільних і незбагненних,

Співочих фосфорів пробудження від сну!

 

Розлючені вали в звіриній істерії,

Що брали штурмом риф, уповні бачив я,

Не знаючи, що блиск од сяйних ніг Марії

Утихомирює захекані моря.

 

На берегах Флорид мені траплялось зріти

Квітки, подібні до пантерячих зіниць!

Мов сяйні віжки, сніп веселок розмаїтих

До лазурових стад стремів на повну міць!

 

Я бачив, як шумлять драгомини та верші,

Де в комишах гниє морський Левіафан!

Як падають у штиль гігантські хвилі перші,

Як даль врізається в бездонний океан!

 

Льодовики, сонця, і небеса, й заграви!

Гидотні обмілі серед рудих заток,

Куди обліплені комахами удави

Падуть у смороді з покручених гілок!

 

Хотів би показать я гомінкій малечі

Співочих риб, дорад, що блискотять між хвиль.

І піна вквітчана мої гойдала втечі,

І вітер додавав мені не раз зусиль.

 

А море – мученик у безбережнім світі –

Мене підносило на схлипах злих своїх,

Воно несло мені свої тінисті квіти,

А я, мов дівчина навколішках, затих...

 

І, взявшись на своїх бортах гойдати

Їх чвари та послід, я, майже острівець,

Ледь задкував, коли в мої тонкі канати,

Шукаючи нічліг, чіплявся пухлий мрець!

 

Під гривою заток я – корабель пропащий, –

Закинутий у вись стерну без птахів,

Звідкіль ні монітор, ні парусник найкращий

Не вирвуть остова, що від води сп’янів

 

Я, що в бузковій млі повільно так пролазив,

Довбаючи, як мур, червоний небокрай,

Де видно – о нектар солодких віршомазів! –

Небесні сопляки та сонячний лишай;

 

Я, весь плямований вогнистою дугою,

Що мчав і гнав ескорт із коників морських

(Ультрамаринове склепіння наді мною

Валилось, плавлячись у вирвах вогняних).

 

Я, жахом пройнятий, бо округ потойбічний

Тремтів од ревища Мальштремів та Биків,

Ясних застиглостей вивідувач одвічний, –

Я за Європою прадавньою тужив!

 

Архіпелаги зір та острови незнані

Я зрів, де небеса відкриті для плавців:

– В такі-от ночі ти дрімаєш у вигнанні,

О зграє злотих птиць, Снаго прийдешніх днів?

 

Доволі плакав я! Жорстокі всі світання,

Гіркі усі сонця й пекельний молодик;

Заціпило мені від лютого кохання.

Нехай тріщить мій кіль! Поринути в потік!

 

За європейською сумуючи водою,

Холодну та брудну калюжу бачу я,

Де вутлий корабель, як мотеля весною,

Пускає в присмерку засмучене хлоп’я.

 

І я, купаючись у ваших млостях, хвилі,

Не можу більше йти в кільватері купців,

Під оком злих мостів я пропливать не в силі,

Ані збивать пиху з вогнів і прапорів.

(Пер. Вс. Ткаченка)

Завдання: 1. Знайдіть у вірші автобіографічні мотиви.

2. Як використовує автор прийом сугестії? Прокоментуйте символи у поезії. Що означає символ корабля?

 

А. РЕМБО

ГОЛОСІВКИ/напам’ять/

А чорне, біле Е, червоне І, зелене

У, синє О,– про вас я нині б розповів:

А – чорний мух корсет, довкола смітників

Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;

Е – шатра в білій млі, списи льодовиків,

Ранкових випарів тремтіння незбагненне;

І – пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,

Сп’яніле каяття або нестримний гнів;

 

У – жмури на морях божественно глибокі,

І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій –

Печать присвячених алхімії ночей;

 

О – неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,

Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,

Омега, блиск його фіалкових Очей.

(Пер. Г. Кочура)

Завдання: 1. Що ви знаєте про теорію відповідностей між музичними звуками і кольорами? Намалюйте схему кольорів.

2. Яку відповідність пропонує поет? Зробіть ілюстрацію до твору.

 

С. МЕЛАРМЕ

БЛАКИТЬ/напам’ять/

 

Блакить, одвічна блесть, в іронії священній

Ясна, прозоріша за квітів томну лінь,

Поета, що клене безсило власний геній,

Жене безплідною пустелею болінь.

 

Біжу сліпма: вона в порожню душу хоче

Мені загнати свій пронизливий докір.

Куди втекти? Яке з твоїх громадь, о ноче,

Затулить хоч на мить її убивчий зір?

 

Тумане, линь! Пролий свій попіл монотонний

Густими пасмами під небосхил, який

Між сірих трясовин осінніх днів потоне!

Німою стелею сліпучу товщу скрий!

 

А ти –з летейських вод виходь! Над берегами

Сухих очеретин і твані назбирай,

О Спліне, й заліпи майстерними руками

Лазурні діри – слід од злих пташиних зграй!

 

Іще! з останніх сил хай димарі понурі

Чадять, і кіптяви напівзагуслий блиск,

Опавши, хай замкне всі горизонти хмурі,

Де звільна помира жовтавий сонця диск!

– Умерли небеса. – Матеріє, благаю,

Дай сил забути Гріх та неосяжний Лад

Страждальцеві, який, проклявши, поділяє

Прим’яту підстілку щасливих людських стад.

(Пер. М.Москаленка)

Завдання: 1. Прокоментуйте зміст вірша, розшифруйте підтекст.

2. Що означає символ блакить?

 

С. МЕЛАРМЕ

ДАР ПОЕЗІЇ/напам’ять/

Тобі мій дар: дитя нічної Ідумеї!

Крізь шиби, де мороз різьбив тонкі лілеї,

Крізь вікон аромат з одзолотілим склом,

Чорніючи, блідим, скривавленим крилом

У лампу ангельську ударило світання.

Тріумф! І тільки-но реліквія остання

Змінила батькові злим усміхом уста,

Здригнулась голуба й безплідна самота.

О нене з немовлям, прийми, здолавши втому,

Страшне народження, і з голосом, в якому

Віола й клавесин єдиний спів ведуть,

Чи, легко стиснувши безсилим пальцем грудь,

Проллєшся білістю, як вісниця-Сивіла,

Для губ, що їх блакить невинна опалила?

(Пер. М.Москаленка)

Завдання: 1. Проаналізуйте поетику твору.

2. Чому цей вірш вважається програмним у творчості С.Меларме?

Ш.БОДЛЕР


Дата добавления: 2015-10-29; просмотров: 306 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
РОЗРАХУНОК ІНДИВІДУАЛЬНОГО РЕЙТИНГУ| Thirty-eight

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.107 сек.)