Дослідження еволюції формування грошової системи в Україні

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Гроші та Кредит»

на тему: «Грошові системи: види та їх еволюція»

Студентки 2 курсу групи ФБС-311

напряму підготовки фінанси і кредит

спеціальності «Банківські технології та процеси»

Коваль Яни Сергіївни

Керівник: к.е.н., доцент Мартюшева Л.С.

Національна шкала _______________________

Кількість балів: ________Оцінка: ECTS ______

Члени комісії:

____________ ________________

_{(підпис) (прізвище та ініціали)}

____________ ________________

_{(підпис) (прізвище та ініціали)}

____________ ________________

_{(підпис) (прізвище та ініціали)}

___________ ________________

_{(підпис) (прізвище та ініціали)}

____________ ________________

_{(підпис) (прізвище та ініціали)}

м. Черкаси – 2013 рік

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО – МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ЕВОЛЮЦІЇ ГРОШОВИХ СИСТЕМ…………………………………………………………………………..5

1.1. Економічна сутність грошової системи…………………………………….5

1.2. Характеристика видів грошових систем……………………………………7

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ………………………………………………………………………...13

2.1. Дослідження еволюції формування грошової системи в Україні…...….13

2.2. Прогнозування валютного курсу як складової грошової системи………25

РОЗДІЛ 3. ПЕРШОЧЕРГОВІ ЗАХОДИ ПО ВДОСКОНАЛЕННЮ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ…………………………………………...32

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….....38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………41

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..44

ВСТУП

Гроші є основою будь - якої економіки, адже по тому, як здійснюється їхній обіг або як він ускладнюється, за їх дефіцитом, можна впевнено судити про всю діяльність людей. Недаремно перші економічні перетворення в нашій країні були пов’язані зі зміною ролі грошей у функціонуванні господарського механізму.

Процес розбудови Української держави на сучасному етапі характеризується суттєвою зміною політичної й економічної інфраструктури суспільства. Важливим напрямом таких перетворень є формування грошової системи країни. Із здобуттям незалежності в Україні розпочався тривалий процес створення власної грошової системи, яка є невід’ємним атрибутом суверенної держави.

На сучасному етапі розвитку економіки гроші повною мірою реалізують свої найважливіші властивості – здатність виступати загальним засобом обігу і загальним еквівалентом вартості.

Питання, стабільності державної грошової одиниці турбує не лише суб’єктів господарювання та пересічних громадян, а й фахівців, безпосередньо причетних до грошово - кредитної політики, зокрема членів Ради Національного банку, які разом з Правлінням НБУ опікуються вищезазначеною проблемою.

Дана тема широко висвітлена в літературі. Особливу увагу їй приділяють такі вчені і дослідники як: М. Савлук, Дж. Долан, К.Л Кембел, Б.С. Івасів, А. Гальчинський, В. Геєць, Б. Д. Лановик, С.В.Мочерний, Г. Н. Климко та ін. Водночас значна частина досліджень з питань становлення та розвитку грошової системи присвячена певним конкретним аспектам цієї проблеми і представлена у вигляді журнальних публікацій.

Основна мета даної роботи – дослідження закономірностей становлення та розвитку грошової системи України, проблеми та перспективи її розвитку.

В якості об’єктакурсової роботи виступає грошова система України.

Предметом курсової роботи єрозвиток грошової системи України та її елементів.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення таких взаємопов’язаних задач:

- дослідити сутність грошової системи;

- визначити поняття та основні елементи грошової системи;

- проаналізувати еволюцію формування грошової системи в Україні;

- здійснити прогнозування валютного курсу як складової грошової системи;

- визначити ключові проблеми стану грошової системи України та рекомендації по її удосконаленню.

При написанні курсової роботи були використані наукові статті, монографії провідних вітчизняних та закордонних учених та джерела мережі Інтернет.

В процесі опрацювання теоретичного та практичного матеріалу в роботі були використані такі методи дослідження: індукція, дедукція, синтез, графічний, табличний та хронологічний.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО – МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ЕВОЛЮЦІЇ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ

Економічна сутність грошової системи

Грошова система — це форма організації грошового обороту в країні, установлена загальнодержав­ними законами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових від­носин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устро­єм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окре­мих елементів [10, с. 60].

З огляду на те, що організація грошового обороту здійснюється за участі банків, а забезпечення нормального функціонування кредитних грошей є одним з осно­вних завдань банківської системи, грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як складова останньої. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, відповідно до цих законів центральним банкам надаються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним цен­тром грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.

За сферою охоплення економічних відносин грошова система — явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту. Усі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку вони обслуговують, та форми, в якій здійснюються, є об'єктами регулятивного впливу грошової системи.

Отже, є підстави для виділення в складі грошової системи окремих, відносно самостійних підсистем:

- системи безготівкових розрахунків;

- валютної системи;

- системи готівкового обігу.

Кожна з цих підсистем має свій особливий об'єкт регулятивного впливу, який обмежується певною формою або сферою грошового обороту [16, с. 362].

Як відомо кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, якщо вони загро­жують інтересам національної економіки. Саме наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Особливо переконливо національно - державна обумовленість грошових систем проявилася в період становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР. Кожна з цих держав, проголосивши свою політичну незалежність, по суті, одночасно заявила про вихід з єдиного рублевого простору, а також про створення власних грошей та грошової системи. Україна однією з перших серед таких країн стала на шлях побудови власної грошової системи. Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль істо­ричного чинника, традицій, національних особливостей, економіч­ного розвитку країни в її формуванні [7, с. 63].

Грошова система складається історично, її зміст і структурні елементи відображають досягнутий соціально-еконо­мічний рівень розвитку країни. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою. Грошова система складається з таких елементів:

1. Грошова одиниця - встановлюється законо­давством країни з урахуванням соціально - еконо­мічних та історичних закономірностей її розвитку. Вона служить для вимірювання цін товарів та послуг.

2. Масштаб цін – це законодавча фіксація вагової кількості монетарного металу (золота чи срібла), що закріплюється державою за певною грошовою одиницею. Паперова грошова одиниця уособлює представницьку вартість загальної маси товарів і послуг, що знаходяться в обігу.

3. Емісійна система – законодавче встановлений порядок і способи випуску та вилучення грошей з обігу, а також складова частина грошової системи держави, яка повинна забезпечувати випуск грошової маси в обіг згідно із законами грошового обігу. Вона регулюється внутрішнім законодавством країни з ураху­ванням економічного і валютного стану.

4. Форма грошей - суттєва відмінність видів грошових знаків у механізмі їх емісії.

5. Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями різних країн, яке використовується для обміну валют під час здійснення валютних та інших економічних операцій.

6. Регламентація готівкового та безготівкового грошового обігу - включає визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків і режиму використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо [21, с. 362].

Характерні риси видів грошових систем

У процесі еволюції товарного господарства грошові системи поступово замінили одна одну. Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи. В сучасних умовах грошові системи класифікують за різними ознаками [24, с. 31].

Залежно від того, в якій формі функціонують гроші - як товар -загальний еквівалент або міра вартості - розрізняють два види грошових систем:

1. Система металевого обігу - коли грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу (благородні метали) і виконує всі функції грошей, а банкноти розмінюються на метал.

2. Система обігу грошових знаків - коли золото та срібло витісняється з обігу нерозмінними на них кредитними грошима.

У свою чергу металеві системи поділяють на: біметалеві й монометалеві.

Біметалізм - це грошова система, в якій держава законодавчо закріплює роль загального еквівалента за двома металами (золотом і сріблом). Монети з цих металів карбувалися й оберталися на рівних засадах. Існували три різновиди біметалізму:

- система паралельної валюти, коли співвідношення між золотими і срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно;

- система подвійної валюти, коли співвідношення між золотими і срібними монетами встановлювалось державою залежно від попиту на метал, від економічної і політичної ситуації у країні і світі;

- система "кульгаючої" валюти, за якою один з видів монет карбується у закритому порядку [17, с. 134].

Однак біметалізм не відповідав потребам розвинутого ринкового господарства, бо використання як міри вартості двох металів суперечило суті цієї функції грошей. Загальною мірою вартості може бути лише один метал.

Монометалізм - грошова система, за якої, на відміну від біметалізму, роль загального еквівалента закріплено лише за одним валютним металом - золотом чи сріблом. Оскільки за своїми фізичними і вартісними властивостями золото краще пристосоване виконувати цю роль, найпоширенішим був золотий металізм. Проте історія знає випадки існування срібного монометалізму в окремо взятих країнах, наприклад в Індії (1852-1893 рр.), Росії (1843-1852 рр.) [22, с. 7].

Майже все XIX ст. і початок XX століття золото відігравало провідну роль у міжнародних валютно-кредитних відносинах. Найбільшої ваги золотий стандарт досяг у період 1880-1914 рр.

Золотий монометалізм пройшов декілька стадій розвитку (див. табл. 1.1):

- золотомонетний стандарт;

- золотозливковий стандарт;

- золотодевізний стандарт

Золотомонетний стандарт являє собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Саморегулювання виходило з адекватності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, вартості металу, який містився в монетах і міг бути одержаний в обмін на банкноти.

Однак золотомонетний стандарт мав основний недолік - функціонування його вимагало наявності золотих запасів у центральних емісійних банках, які слугували резервним фондом внутрішнього обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, були резервом світових грошей. Однак навіть у період розквіту золотомонетного стандарту обмін банкнот на золото нерідко призупинявся, оскільки держави вимушені були фінансувати військові витрати за рахунок паперової емісії [6, с. 48].

Таблиця 1.1

Характерні риси золотого монометалізму
Стадії розвитку	Основні ознаки
Золотомонетний стандарт	- законодавча фіксація валового вмісту золота в грошовій одиниці; - безпосередній обіг золотих монет; - відкрите карбування монет із золота; - висока питома вага в масі грошей паперових знаків – банкнот; - вільний обмін банківських білетів на золоті монети; - централізація емісїї банківських білетів.

Продовження таблиці 1.1

Золотозливковий стандарт	- золоті монети в обіг не випускалися, але держава гарантувала обмін банкнот центрального банку на стандартні злитки золота.
Золотодевізний стандарт	- держава зберігала фіксацію золотого вмісту національної валюти; - курс національної валюти до іноземних формувався на основі їхнього золотого паритету; - дозволявся вільний обмін національної валюти на розмінну на золото іноземну валюту. Таким опосередкованим способом підтримувався зв'язок національних валют цих країн із золотом.

Золотомонетний стандарт проіснував у багатьох країнах до Першої світової війни. Під час війни випуск золотих монет в обіг припинився, а наявна там золота монета була частково вилучена державами, частково перетворилася у скарб.

Після війни деякі країни, які володіли запасами золота - Англія, Франція, Японія, - запропонували золотозливковий стандарт. Вільного карбування монет не існувало, розмір банкнот на золото було обмежено вартістю зливків. В Англії, наприклад, зливок важив 12,4 кг. Для того, щоб його отримати, необхідно було мати 1700 фунтів стерлінгів. У Франції злиток золота важив 12,7 кг, на нього можна було обміняти 215 тис. франків.

У країнах які не володіли великими запаси золота (Австралія, Німеччина, Данія, Норвегія та ін.), запровадили систему золото-девізного стандарту. За золотодевізного стандарту банкноти обмінювалися на девізи, тобто на іноземну валюту, яка була розмінна на золото. Таким чином виникла валютна залежність одних країн від інших. Світова економічна криза 1929-1933 рр. призвела до того, що перестали існувати всі форми золотого монометалізму [12, с. 254].

З 30-х років розпочалася епоха регульованих грошових систем.

Регульована грошова система - це система, за якої держава бере на себе

зобов 'язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків.

Регульовані грошові системи поділяються на кілька видів. Залежно від характеру механізму регулювання пропозиції грошей виділяють системи паперового та кредитного обігу.

Система паперово - грошового обігу може здійснюватися у двох формах:

- емісія грошових знаків (казначейських білетів) державним казначейством;

- прямого використання кредитної емісії центрального банку для покриття дефіциту державного бюджету. У цьому разі грошові знаки матимуть форму банківських білетів.

Спільним між ними є те, що випуск грошей в обіг, визначається не попитом на гроші, а величиною бюджетного дефіциту. Отже, система паперово-грошового обігу базується на використанні емісії грошей на покриття бюджетного дефіциту. Таким чином, вона є неперспективною і може використовуватися лише як тимчасова, перехідна модель [19, с. 96].

Кредитний механізм емісії грошей базується на загальних принципах кредитування (поверненість, забезпеченість, платність), що створює передумови для забезпечення сталості грошей шляхом формування спеціального механізму регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу. Завдяки цим перевагам системи кредитного обігу неминуче приходять на зміну грошово-паперовим системам, як тільки економічна та фінансова ситуація в країні сприяє цьому.

Грошові системи залежно від ступеня втручання держави в економічні відносини можуть бути ринковими та неритовими.

У грошовій системі ринкового зразка регулювання грошового обороту відбивається через використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку і структуру грошової маси.

Неринкова грошова система характеризується наявністю обмежень функціонування грошей (талони, картки). Регулювання грошового обороту здійснюється адміністративними методами (розмежування сфер готівкового та безготівкового грошового обороту, заборона певних грошових операцій, проведення контролю за грошовими операціями суб'єктами економічних відносин, лімітування кредитів) [14, с. 593].

Грошові системи за характером регулювання валютних відносин у країні поділяються на відкриті та закриті.

У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Національна економіка органічно включена у світову.

Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень (неконвертованістю валюти, обмеженнями ринкового механізму формування валютного курсу тощо). Такі грошові системи мають однобічну спрямованість, захищають лише внутрішній ринок навіть ціною ізоляції його від зовнішнього, а тому гальмують розвиток зовнішньоекономічних відносин, входження національних економік відповідних країн у світову. Закриті грошові системи були притаманними СРСР та країнам так званого "соціалістичного табору".

Грошові системи відповідно до загальних законів функціонування грошей можуть бути саморегульованими та регульованими.

Для саморегульованої грошової системи характерна дія механізму стихійного регулювання грошового обороту. Саморегульованими були системи металевого обігу. Якщо через зміну виробництва і реалізації товарів потреба у грошових знаках скорочувалася, то відповідна кількість грошей вилучалася з обігу, перетворюючись у скарб. У разі розширення виробництва і товарного обігу грошові знаки, що становили грошовий скарб, надходили в обіг.

У регульованій грошовій системі порядок регулювання грошового обороту є окремим елементом грошової системи [11, с. 83].

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Дослідження еволюції формування грошової системи в Україні

Після проголошення України 24 серпня 1991 року незалежною суверенною державою перед нею постало життєво важливе завдання — створення національної грошової системи. Вирішення цієї проблеми ускладнювалось розривом економічних зв'язків, яке супроводжувалось прогресуючим спадом виробництва, зростанням інфляційних процесів і початком глибокої фінансової кризи.

У той час в обігу України перебували рублі колишнього СРСР і, враховуючи значну лібералізацію цін, яка мала відбутися у січні 1992 року, потреба в рублях для забезпечення готівкових розрахунків значно зросла. Це ставило Україну в залежність від Росії, де здійснювалося їх друкування. Слід зазначити, що ці застереження повністю підтвердилися [18, с. 40].

Перш ніж перейти до детального дослідження еволюції формування грошової системи в Укріїні, необхідно розглянути її коротку характеристику (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Провідні дати формування грошової одиниці

Дата	Характеристика
9 вересня 1991 р.	Введення на території України купонів багаторазового використання.
20 березня 1991 р.	Україні було надано монопольне право на випуск національних грошей в обіг.
1 квітня 1992 р.	Всі грошові виплати населення здійснювалися у купонах.
7 листопада 1992 р.	Припинено функціонування рубля в грошовому обігу на території України.
травень 1992 р.	В обіг додатково випущено 12 номіналів купонів.

Продовження таблиці 2.1

2 вересня 1996 р.	Запровадження гривні.
кінець 1996 р.	Реальний курс гривні до долара США почав зростати.

З метою захисту українського споживчого ринку Верховна Рада України 9 вересня 1991 року прийняла рішення про введення з січня 1992 року в обіг на території України купонів багаторазового використання. Статус купоно-карбованця передбачався як тимчасова національна валюта, яка вводиться в обіг паралельно з рублем колишнього СРСР на короткий перехідний період. Проте подальший розвиток інфляційних процесів в Україні вніс свої корективи і купоно-карбованець проіснував майже чотири роки.

Правомірність випуску Національним банком України купона-карбованців була закріплена законодавчо. Законом України «Про банки і банківську діяльність», прийнятим 20 березня 1991 року, Національному банку України було надано монопольне право на випуск національних грошей в обіг [4, с. 5].

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 28 грудня 1991 року «Про заходи у зв'язку з введенням в обіг купонів багаторазового використання» купоно-карбованці вводилися тільки у готівковий обіг на території України з 10 січня 1992 року. В той же час рубль колишнього СРСР залишався паралельно функціонувати в готівковому і безготівковому обігу. Номінальна вартість купонів багаторазового використання в українських карбованцях була еквівалентна відповідним номіналам рублів.

Виплати населенню купонів на першому етапі здійснювалися не рідше одного разу на місяць із розрахунку 25 % від місячної суми доходів після їх оподаткування та інших обов'язкових виплат, але не більше ніж 400 карбованців. Різниця виплачувалася рублями. Такі обмеження були зумовлені недостатньою кількістю купонів для обслуговування всього готівкового обігу, а також наявністю значної маси рублів у населення. Незабаром норму виплат купонів було підвищено до 50 % місячної суми доходів громадян, аз березня 1992 року виплати купонами досягли 70 %.

Перші позитивні результати запровадження купонів багаторазового використання вплинули на прийняття Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 4 квітня 1992 року «Про розширення введення в обіг купонів багаторазового використання», згідно з якою від 1 квітня 1992 року всі грошові виплати населення повинні були здійснюватися у купонах. Відповідно і продаж усіх товарів народного споживання з того часу проводився виключно за купони багаторазового використання.

У той же час у безготівковому обігу, де проводилась більша частина розрахунків між суб'єктами господарювання, продовжував функціонувати рубль. Тому для зміцнення національної грошової системи був зроблений наступний крок до розширення сфери функціонування українського купоно-карбованця [8, с. 51].

Указом Президента України «Про реформу грошової системи України» від 7 листопада 1992 року з 12 листопада того року було припинено функціонування рубля в грошовому обігу на території України. Єдиним законним засобом платежу в Україні в готівковому і безготівковому обігу став український карбованець.

У зв'язку із загостренням в Україні інфляційних процесів, швидким знеціненням українського карбованця починаючи з другої половини 1992 року купони номіналами від 1 до 100 карбованців не могли забезпечити в повному обсязі потреби економіки в готівці. З урахуванням цього Національний банк України прийняв рішення про введення в обіг нових, більш високих номіналів купонів замість вилучених з обігу дрібних номіналів. Усього за період з травня 1992 р. по травень 1995-го в обіг додатково було випущено 12 номіналів купонів — від 200 до 1 млн. карбованців. У той же час 1994 року залишили готівковий обіг купони номіналами 1, 3, 5, 10, 25 карбованців, а до 1 вересня 1995 року — купони номіналом 500 карбованців включно. З 1 липня 1995 року формування роздрібних цін і тарифів на товари та послуги, а також розрахунки здійснювалися в сумах, кратних 1000.

Купони номіналами 100, 200, 500, 1000, 2000 і 5000 українських карбованців зразка 1992 року мають на лицьовому боці в лівій половині зображення пам'ятника засновникам Києва, під ним серійний номер, а ліворуч від пам'ятника розміщено Малий Державний герб України. Праворуч, зверху донизу ідуть написи: «Україна», «купон», цифрами номінал, «українських карбованців», «Національний банк України» і рік випуску. На зворотному боці купонів відповідних номіналів зображено: ліворуч — Софійський собор, праворуч — багатоколірна розетка хвилястих смуг та Малий Державний герб України, у чотирьох кутах позначено номінал.

Деякі номінали купонів додатково випускалися в обіг у модифікованому варіанті з окремими незначними відмінностями від першого зразка випуску і доповнювали їх в обігу [26, с. 12].

У цілому ж купони проіснували в готівковому обігу України із січня 1992 року по серпень 1996 року і зіграли важливу державну роль у становленні національної грошової системи, а з нею і державного суверенітету України. Безумовно, український купоно-карбованець прийняв на себе всі негативні явища періоду гіперінфляції — різке падіння життєвого рівня населення і купівельної спроможності карбованця, нестабільність його курсу до іноземних валют, недостатній рівень конвертованості.

Але поступово український карбованець набув усіх ознак звичайної грошової одиниці, поширившись на весь український ринок. На його основі шляхом проведення економічних перетворень було приборкано інфляцію, забезпечено макроекономічну стабілізацію і створено необхідні передумови для запровадження постійної повноцінної національної валюти України — гривні.

Грошова реформа в Україні характеризувалась запровадження гривні, яка була введена в обіг з 2 вересня 1996 року згідно з Указом Президента України «Про грошову реформу в Україні» [5, с. 30].

Проведення грошової реформи в Україні стало можливим завдяки здійсненню урядом і Національним банком упродовж 1995 року і в першій половині 1996-го політики, спрямованої на стабілізацію економічних процесів, що створило необхідні передумови для успішного проведення грошової реформи. Серед таких передумов основними були:

- уповільнення темпів інфляції;

- стабілізація курсу українського карбованця до іноземних валют;

- призупинення спаду виробництва.

Основним позитивним результатом цієї політики стало значне зниження темпів інфляції..Якщо у 1994 році індекс цін споживчого ринку становив 501 %, то в 1995-му - 282 %, а в першому півріччі 1996-го — 124,9 %, при цьому в червні і липні 1996 року — лише 100,1 % [28].

Після уніфікації валютного курсу в IV кварталі 1994 року почався процес його поступової стабілізації, а починаючи з березня 1996-го курс українського карбованця до долара США та інших іноземних валют постійно підвищувався і напередодні реформи стабілізувався на рівні 176 тис. крб. за 1 долар США.

За січень — серпень 1996 року було досягнуто значне уповільнення темпів зниження промислового виробництва до 3,7 % проти 14,1 % за відповідний період 1995 року. При цьому темп зниження обсягів валового внутрішнього продукту за цей період також знизився з 12,4 % до 9,5 %.

Таким чином, за основними показниками було досягнуто позитивних результатів, що створювало належні умови для запровадження гривні й утримання в подальшому її стабільності.

Поліпшення макроекономічної ситуації напередодні проведення грошової реформи було досягнуто за рахунок активного запровадження ринкових елементів регулювання економіки. Серед них — перехід на покриття дефіциту державного бюджету шляхом продажу державних цінних паперів, що сприяло зниженню тиску на емісію грошей, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, яка забезпечила поліпшення платіжного балансу, а також підтримання позитивного рівня облікової ставки Національного банку України та процентних ставок за депозитами і кредитами комерційних банків, що створило основу для залучення і зберігання грошей у банках [2, с. 10].

Підготовча робота з проведення в Україні грошової реформи була розпочата ще 1995 року і включала розроблення Концепції проведення грошової реформи, законодавчих, нормативно-правових актів та інструктивних матеріалів, організаційно-технічних заходів.

Для забезпечення організації і координації цієї роботи Указом Президента України була створена Державна комісія з проведення в Україні грошової реформи і відповідна робоча група.

Концепція проведення грошової реформи, базуючись на аналізі макроекономічної ситуації в Україні, визначала основні завдання, характер, механізми, загальні підходи до процедури та етапи проведення грошової реформи.

Основні завдання грошової реформи (1996 р.) відповідно до Концепції полягали в:

- заміні тимчасової грошової одиниці — українського карбованця (у готівковому обігу — купоно-карбованця) на повноцінну національну валюту — гривню;

- зміні масштабу цін;

- створенні стабільної грошової системи.

Незважаючи на те, що український карбованець у процесі функціонування поступово набув усіх ознак грошової одиниці, його тимчасовий статус негативно впливав на підвищення довіри населення до національної валюти та підтримання економічної стабільності в Україні, яка встановилася після зупинення інфляційних процесів. Тому введення повноцінної національної валюти — гривні мало важливе значення для закріплення подальшої макроекономічної стабільності [9, с. 3].

Здійснення грошової реформи передбачало також продовження курсу держави на забезпечення фінансової стабільності, прискорення розрахунків, залучення до банківської системи надлишкової готівки, що перебувала в обігу, забезпечення стабільності курсу національної валюти до іноземних валют.

Грошова реформа в Україні мала прозорий і безконфіскаційний характер. При виборі типу грошової реформи виходили з необхідності забезпечення таких завдань:

- повна довіра населення до нової національної валюти;

- утримання стабільності на грошовому, споживчому і валютному ринках України, недопущення інфляційного сплеску, що міг негативно вплинути на життєвий рівень населення;

- запобігання спекулятивним операціям при обміні карбованців на гривні;

- недопущення посилення психологічної і соціальної напруги в суспільстві.

Успішне виконання цих завдань забезпечував тільки безконфіскаційний тип реформи, який передбачав здійснення обміну карбованців на гривні без обмежень. Це було повністю підтверджено самим ходом реформи [1, с 16].

Були проаналізовані також основні негативні наслідки, які могла мати грошова реформа в разі запровадження конфіскацій заощаджень населення і коштів підприємств, установ і організацій. Серед них:

- виштовхування карбованця в тіньову сферу, розвиток спекулятивних

операцій;

- порушення пропорцій на макроекономічному рівні і стабільності

на споживчому і валютному ринках.

Негативні наслідки обмеження обміну карбованців на гривні проявляються також у відмові підприємств приймати карбованці при платежах за товари і послуги, формуванні різних цін на однакові товари і послуги залежно від валюти платежу, появі комерційних структур, які скуповують карбованці за півціни й отримують прибутки від такої діяльності.

Економічні негаразди доповнює велика психологічна і соціальна напруга в суспільстві, яка знаходить вираження у створенні великих черг, особливо в перші дні обміну, ускладненні роботи пунктів обміну, місцевих комісій, негативному ставленні до уряду та владних структур.

Підсумовуючи вищє зазначене, можна констатувати, що вперше в історії України була проведена цивілізована безконфіскаційна грошова реформа, яка забезпечила недоторканість грошових заощаджень населення і зберегла економічну і соціальну стабільність [25, с. 25].

Враховуючи значні інфляційні процеси, що відбулися в Україні за період 1992 — 1994 років, введення нової національної валюти — гривні вимагало проведення зміни масштабу цін з урахуванням визначеного рівня деномінації українського карбованця. Відповідні розрахунки й обгрунтування були проведені і враховували такі економічні та соціальні аспекти:

- рівень інфляції в Україні;

- рівень цін на основні споживчі товари;

- рівень середньої та мінімальної заробітної плати і пенсій;

- курс національної валюти до іноземних валют;

- прийнятний номінальний ряд банкнот і розмінних монет гривні;

- фактична купюрна структура купоно-карбованців;

- рівень цін на метал, який використовується в розмінних монетах порівняно з їх номінальною вартістю.

У результаті цього був прийнятий рівень деномінації українського карбованця - 100000 крб. за 1 гривню, який став єдиним загальноприйнятим для перерахування цін, переоцінки матеріальних і грошових коштів, обміну готівки.

Важливим питанням, яке мало вирішальне практичне значення для забезпечення організованості проведення грошової реформи, була організація обміну карбованців на гривні.

Розглядалися три варіанти проведення обміну грошей населенням:

- виключно через установи банків (досвід західних країн);

- створення комісій при підприємствах, установах і організаціях (досвід реформ у СРСР);

- поєднання 1 та 2 варіанту.

Враховуючи необхідність проведення обміну грошей в обмежений термін та з метою запобігання паніці і посиленню соціальної напруги було обрано більш гнучкий третій варіант, який передбачав можливість вибору населенням проведення обміну грошей на підприємствах, в установах і організаціях через спеціально створені комісії або безпосередньо через пункти обміну в установах банків. Це дозволяло також підвищити оперативність обслуговування населення і збільшити середньоденні потоки грошей [3, с. 23].

Невід'ємною частиною підготовки до грошової реформи в Україні було виготовлення нової національної валюти — гривні. У зв'язку з браком власної матеріально-технічної бази виробництва банкнот і монет було вирішено замовити їх виготовлення за кордоном. У жовтні 1991 року перше замовлення на виготовлення банкнот номіналами 1, 2, 5,10 і 20 гривень було розміщено в канадській фірмі, а пізніше на фірмі Великобританії були замовлені банкноти номінальною вартістю 50, 100 та 200 гривень.

Відповідно до рішень Державної комісії з проведення грошової реформи для організації та координації роботи з питань підготовки і проведення грошової реформи в регіонах: при уряді Автономної Республіки Крим, обласних, Київській і Севастопольській міських, районних, районних у містах Києві і Севастополі державних адміністраціях та міських радах були створені відповідні комісії.

Для проведення обміну населенню карбованців на гривні було створено понад 10 тисяч обмінних пунктів комерційних банків, з них 1,8 тисячі — у багатолюдних місцях, на залізничних станціях і аеропортах, 92 тисячі комісій з обміну на підприємствах, в установах і організаціях та 14 тисяч пунктів на підприємствах зв'язку для обслуговування пенсіонерів [13, с. 58].

Усі установи банків, підприємства зв'язку, що проводили обмін карбованців на гривні, необхідно було оперативно забезпечити достатньою кількістю готівки. Ця проблема була вирішена шляхом створення на тимчасовій основі в базових комерційних банках резервних фондів Національного банку України і введення системи авансування.

У разі необхідності за розпорядженням Національного банку з базового комерційного банку могли одержати підкріплення гривнею і монетою інші банки. При відсутності коштів на коррахунках будь-який комерційний банк міг отримати в регіональному управлінні Національного банку України аванс гривневої готівки для здійснення обміну населенню українських карбованців на гривні з укладенням відповідного договору. При цьому використання авансів на інші цілі, включаючи поточні виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інші платежі, категорично заборонялося. Регіональні управління НБУ постійно контролювали цільове використання наданих авансів. У разі встановлення нецільового використання або неправильного отримання авансу з таких комерційних банків у безспірному порядку стягувався штраф.

З метою накопичення та аналізу інформації про стан вилучення з обігу українських карбованців та їх обміну на гривні на період проведення грошової реформи в Україні Національний банк України постановою Правління від 22 серпня 1996 року (№ 219) запровадив Порядок складання і подання оперативної статистичної та бухгалтерської звітності про хід проведення грошової реформи і обміну карбованців на гривні. Було встановлено щоденне подання сгитистичної звітності про касові обороти банків та про стан обміну карбованців на гривні, а також одноразово — про переоцінку заощаджень громадян та інші операції [20, с. 38].

Аналогічний порядок видачі авансів установами комерційних банків був передбачений для підприємств зв'язку з метою забезпечення безперебійного проведення обмінних операцій.

Важливою складовою організації проведення грошової реформи в Україні було інформаційне забезпечення. Воно включало проведення роз'яснювальної роботи серед населення через засоби масової інформації, оперативний зв'язок регіонів з центром, установ банків між собою та передачу необхідної інформації, а також збір та узагальнення статистичної звітності й аналітичної інформації про хід грошової реформи, що в комплексі мало велике значення для забезпечення організованості і порядку.

У зв'язку з цим необхідно підкреслити, що вперше в Україні населення було завчасно повідомлено про час і порядок проведення грошової реформи. Указ Президента «Про грошову реформу в Україні» був підписаний 25 серпня 1996 року й оприлюднений у засобах масової інформації наступного дня, тобто за тиждень до початку реформи. У той же період були опубліковані перші рішення Державної комісії з проведення в Україні грошової реформи, а також нормативні документи Національного банку України. На цілодобовий режим роботи було переведено електронну пошту Національного банку України, яка забезпечувала безперебійний зв'язок з комерційними банками і регіональними управліннями НБУ [15, с. 238].

Грошова реформа проводилася з 2 по 16 вересня 1996 року, результатом якої стало запровадження повноцінної національної валюти України — гривні.

Випуск в обіг нової національної валюти здійснювався шляхом проведення обміну населенню українських карбованців на гривні, а також виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, допомог, інших грошових виплат населенню виключно в гривнях.

Напередодні грошової реформи були перераховані в гривні за встановленим курсом — 100000 карбованців за 1 гривню, без обмежень і конфіскацій — ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії та інші грошові виплати населенню, кошти юридичних осіб та інших суб'єктів господарювання (резидентів і нерезидентів), що зберігались на рахунках у банках і в цінних паперах, усі види заощаджень населення на рахунках у банках, страхових полісах і цінних паперах, а також активи і пасиви балансів підприємств, установ, організацій, установ банків, укладені угоди тощо.З першого дня реформи безготівкові розрахунки (включаючи перекази), бухгалтерський облік усіх операцій та складання звітності повинні були проводитись лише в гривнях [27].

Із 2 по 16 вересня 1996 року в готівковому обігу паралельно функціонують як гривні, так і карбованці при поступовому вилученні останніх. У результаті чого населення мало можливість вільно розпоряджатися наявними карбованцями, купуючи товари і сплачуючи різні послуги, розміщуючи їх на вклади в банках і здійснюючи обмін карбованців на гривні. Після 16 вересня приймання карбованців у всі види платежів було припинено і продовжувався лише обмін їх на гривні. З цього моменту гривня стала єдиним законним засобом платежу на території України.

У процесі проведення грошової реформи були виконані всі завдання, які були поставлені перед нею, а прогнози щодо наслідків і результатів реформи повністю виправдалися. Запровадження повноцінної національної валюти — гривні укріпило довіру населення до грошової системи України і стало важливим фактором продовження економічних реформ.

Найскладнішою проблемою було утримати стабільність на грошовому, споживчому і валютному ринках. Одним із позитивних результатів грошової рефоми стала стабілізація курсу гривні до іноземних валют. У період реформи та перші 20 днів після неї курс гривні до долара США зберігався на одному рівні — 176 гривень за 100 доларів США, що відповідало курсу, який склався у карбованцях напередодні грошової реформи. До кінця 1996 року реальний курс гривні до долара США зростав.

У результаті проведення грошової реформи вдалося забезпечити поліпшення стану фінансово-грошової системи. Після реформи відмічається зниження темпів зростання готівки в обігу, а в період серпня — жовтня обсяги готівки навіть знизилися на 150 млн. грн., її питома вага в загальній грошовій масі знизилася із 45 % на 1 серпня 1996 року до 43 % на 1 січня 1997-го. За той період прискореними темпами зростають вклади і депозити населення в комерційних банках. За період з 1 серпня по 1 листопада обсяги вкладів збільшилися на 101 млн. грн. (15 %) і досягли 785 млн. грн. Реформа сприяла також більш активному надходженню платежів від населення за комунальні та інші послуги, збільшенню обсягів реалізації товарів [23, с. 48].

Отже, можемо зробити підсумки грошової реформи, та відзначити широкомасштабність цього заходу, який включав повну заміну в готівковому обігу за короткий період часу (два тижні) грошових знаків, зміну масштабу цін і переведення всієї грошової системи, включаючи безготівкові розрахунки, на нову грошову одиницю — гривню. Відкритий безконфіскаційний характер грошової реформи свідчить про її демократичність і цивілізованість.

Дата добавления: 2015-10-28