Драйвер display. SYS

Драйвер DISPLAY.SYS пов’язаний із установкою кодових сторінок.

Застосування кодових сторінок дозволяє записувати різні спеціальні національні символи. Звичайно, як кодову сторінку, призначену за умовчанням, комп'ютер використовує кодову сторінку США (437). Якщо виникає необхідність встановлення іншого значення кодової сторінки, то можна використовувати номера 866, 860, 863, 865 або інші. Драйвер DISPLAY.SYS, що входить у комплект MSDOS v7.1, підтримує кодові сторінки фактично всіх країн світу. Символи із кодами 0—127 однакові для всіх кодових сторінок. Розрізняються символи із кодами 128—255.

Драйвер DISPLAY.SYS підтримує дисплейні пристрої типу MONO, CGA, EGA, VGA і LCD.

Установка драйвера DISPLAY.SYS:

DEVICE=[ДИСКОВОД: ШЛЯХ_ДОСТУПУ]\DISPLAY.SYS CON:=(num, hwcp, n, m)

Де:

- Дисковод: шлях_ доступу - шлях доступу до файла DISPLAY.SYS;

- CON: - позначає консоль (двокрапку можна опустити);

- num - тип дисплея (MONO, CGA, EGA і LCD);

- hwcp - кодова сторінка (437,850,866,863 або 865);

- n - кількість додаткових підтримуваних кодових сторінок. За умовчанням для дисплеїв типу - - MONO і CGA встановлюється значення 0, для інших типів – 1;

- m - кількість підшрифтів, підтримуваних для кожної кодової сторінки.

Під шрифтом тут розуміється розмір матриці символів, наприклад, 8х8. Значення m можна змінювати в межах 0—2. Для CGA значення дорівнює 0, воно ж є значенням, що встановлюється за умовчанням. EGA і PS/2 використовують значення два. Розміри матриці символів можна встановлювати на власний розсуд, (8х8 і 8х14 для EGA), (8х8 і 8х16 для PS/2), однак, звичайно, значення m у команді не визначається.

Наступний приклад ілюструє установку драйвера для дисплеїв типу EGA і VGA та кодової сторінки США:

DEVICE=C:\BIN\DISPLAY.SYS CON= (EGA,437,1)

Дисплеї типу EGA і VGA позначаються однаково: EGA. Кодова сторінка 437 є вихідною кодовою сторінкою, а 1 означає, що можливе застосування однієї додаткової кодової сторінки. Якщо у файлі CONFIG.SYS встановлюються обидва драйвери, ANSI. SYS і DISPLAY.SYS, то спочатку встановлюється ANSI.SYS. Установка драйвера DISPLAY.SYS необхідна тільки у випадку використання команд, коли потрібно вказувати кодову сторінку.

Драйвер Ramdrive.sys

Установкою цього драйвера у файлі CONFIG.SYS можна створити в оперативній пам'яті так званий «псевдодиск» (диск RAM).

Псевдодиск резервує в оперативній пам'яті комп'ютера зону, яка може використовуватися як диск. При встановлені псевдодиска застосування якого-небудь додаткового пристрою не вимагається, він створюється драйвером DISK.SYS або RAMDISK.SYS.

Псевдодиск використовується як звичайний диск. На ньому можуть бути створені каталоги для файлів. Із нього можна робити копії файлів, а також записувати на нього файли. Його вміст можна перевірити за допомогою команди CHKDSK.

Псевдодиск має наступні переваги:

1.Він має значно більшу швидкодію, ніж вінчестер або накопичувач на гнучких дисках, тому що не має механічних елементів.

2. Крім того, його застосування зменшує зношування звичайних дисководів.

Із погляду користувача слабкою стороною псевдодиска є втрата інформації, яка зберігається на ньому при відключенні живлення від комп'ютера або після його повторного запуску. Тому необхідно копіювати всі файли псевдодиска на дискету або вінчестер перед відключенням живлення, тому що в протилежному разі вони будуть втрачені.

Іншим недоліком є резервування псевдодиском пам'яті тієї зони, де функціонують прикладні програми (якщо користувач не застосовує EMS-пам'ять (див. ключ/Е). Для багатьох прикладних програм потрібен майже весь доступний простір оперативної пам'яті. У будь-якому випадку виконання прикладної програми буде значно уповільнено, якщо користувач зарезервував для псевдодиска частину оперативної пам'яті. Установка драйвера здійснюється таким чином:

DEVICE=[дисковод: шлях_ доступу]\RAMDISK.SYS bbb sss ddd/E:max

Де:

- дисковод - дисковод, у якому знаходиться диск, що містить файл RAMDISK.SYS;

- шлях_ доступу - шлях доступу до файла RAMDISK.SYS;

- bbb - розмір псевдодиска в кілобайтах (b - byte - байт). Мінімальний розмір складає 64 Кб, а максимальний відповідає розміру основної пам'яті, яка використовується. За умовчанням установлюється значення 64 Кб. Якщо задане значення виявиться більшим, ніж розмір основної пам'яті комп'ютера, то операційна система DOS установить значення, що призначається за умовчуванням;

- sss - розмір сектора в байтах (s - sector - сектор). Припустимі значення — 128, 256 або 512. Звичайно використовують значення 512. Якщо розмір сектора не зазначений або зазначений неправильно, то операційна система DOS як поточне значення установить (за умовчуванням) величину 128 байт;

- ddd - кількість елементів каталогів псевдодиска (d - directory - каталог). Кожному файлу і каталогу відповідає один елемент. Одне місце потрібно для імені псевдодиска, тому припустимими значеннями є 2—512, за умовчанням — 64;

- параметр /E:max - цей ключ означає використання нарощеної пам'яті (extended memory).

Якщо операційна система DOS використовує для псевдодиска нарощену пам'ять, то заощаджується простір оперативної пам'яті. Число, яке випливає після двокрапки, повідомляє кількість секторів, перенесених за один раз. Його значення так може знаходитися в межах від 1 до 8. За умовчуванням використовується значення 8.

DEVICE= C:\BIN\ RAMD1SK.SYS 384 512 112 /E:8

Ця команда встановлює псевдодиск розміром 384 Кб і розміщує його в нарощеній пам'яті. Розмір кожного сектора 512 байт, кількість файлів — 112, число 8 означає, що перенесення даних між псевдодиском і основною оперативною пам'яттю здійснюється блоками по 8 секторів.

Команда FCBS

Команда FCBS забезпечує сумісність програм, розроблених для ранніх версій DOS, з пізніми версіями DOS. FCBS є скороченням для File Control Block (блоки керування файлами).

У першій версії операційної системи DOS використовувалася система керування файлами, запозичена з операційної системи СР/М. У більш пізніх версіях операційної системи DOS використовується система керування файлами, аналогічна застосовуваній в операційній системі UNIX. Останні версії операційної системи DOS дозволяють (за допомогою команди FCBS) виконувати програми, створені із застосуванням першої версії операційної системи DOS.

FCBS = n, m

Де:

- n - максимальна кількість одночасно відкритих (із використанням FCBS) файлів. Параметр n може набути значення від 1 до 255. За умовчуванням — 4;

- m - число файлів, які операційна система не може закрити автоматично.

Значенням, яке встановлюється за умовчуванням, є 0, тобто використовуваний файл можна закритися автоматично. Якщо, наприклад, установлене значення 2, то воно не дозволяє закрити перші два файли навіть у тому випадку, якщо вони не застосовуються.

При перевищенні стандартної кількості відкритих файлів кожен наступний вимагає додатково 40 байтів пам'яті.

Команда Files

За допомогою команди FILES можна визначати максимальне число одночасно відкритих файлів. Ця команда пов’язана із застосуванням прикладних програм. Формат команди:

FILES=x

х = максимальна кількість одночасно відкритих файлів. За умовчуванням - 8. В операційній системі DOS параметр «х» може приймати значення в межах від 8 до 255.

При визначенні кількості одночасно відкритих файлів варто встановлювати досить велике значення, наприклад, від 20 до 80. Для кожного файла, починаючи із дев'ятого, в оперативній пам'яті додатково резервується 48 байтів. Отже, команда не витрачає багато основної пам'яті. При роботі в мережі значення FILES може бути ще більшим.

Команди FILES і BUFFERS впливають на функціонування прикладної програми. Якщо, наприклад, прикладна програма використовує більшу кількість файлів, ніж це зазначено в команді FILES, то її виконання може бути припинено і виведено повідомлення про помилку.

Команда Lastdrive

За допомогою команди LASTDRIVE можна визначати дисководи, літерним позначенням яких є буква, яка наступна за абеткою після букви Е. Для позначення дисководів гнучких дисків резервуються букви А і В. Букви С, D і Е зарезервовані для вінчестерів і, наприклад, для псевдодисків.

За умовчуванням передбачається LASTDRIVE=E. За допомогою даної команди можна розширити кількість застосовуваних букв до Z. Формат команди у цьому випадку є наступним:

LASTDRIVE=Z

Ця команда часто застосовується разом із командами SUBST і ASSIGN. Для встановлення кожної наступної букви (після букви Е) потрібно 81 байт оперативної пам'яті. Часте використання цієї команди стає необхідним, якщо комп'ютер підключений до мережі.

Команда Shell

За допомогою команди SHELL можна вирішити три завдання:

1. Встановлення командного процесора, відмінного від COMMAND.COM.

2. Визначення командного процесора не розташованого у кореневому каталозі. Шлях доступу, зазначений у команді, дозволяє запускати операційну систему DOS із власним командним процесором.

3. За допомогою ключа /Е, зазначеного в команді, можна збільшити розмір області пам'яті, у якій зберігаються змінні оточення.

Спочатку команда SHELL застосовувалася для завантаження власного командного процесора замість командного процесора COMMAND.COM операційної системи DOS (вихідного командного процесора). Ця можливість дуже вдало використовується при роботі із драйверами.

Формат команди SHELL:

SHELL=C:\B1N\COMMAND.COM /Р /Е:<розмір>

Де:

- параметр /Е: <розмір - визначає розмір області оперативної пам'яті, що резервується для змінних оточення (Е - Environment - оточення).

Розмір пам'яті за умовчуванням установлюється 128 байт, але за допомогою команди SHELL його можна змінювати на величину, що дорівнює 16 байтам. Параметр «розмір» може приймати значення у байтах від 160 до 32767. Якщо вказане значення, яке не належить вказаному інтервалу, то використовується найближче граничне значення. Операційна система DOS також округляє значення до величини, що дорівнює 16.

Між ключами /Р і /Е необхідний пропуск. Не забувайте про двокрапку після ключа /Е. Після двокрапки пропуск не ставиться. Використання ключа /Е не обов'язке. З його допомогою можна встановити більший розмір оточення в оперативній пам'яті.

Оточення

Оточенням є зона в оперативній пам'яті, у якій операційна система DOS автоматично завантажує чотири значення, якщо вони були задані. Відразу ж після запуску комп'ютера, отже, незалежно від наявності файла AUTOEXEC.BAT, операційна система DOS записує в оточення (за допомогою команди COMSPEC) (COMmandSPECification= специфікація командного процесора) дані, які знаходяться в командному процесорі. Одночасно сюди ж надходить символ команди PATH:

COMSPEC=C:\COMMAND.COM

РАТН=

Якщо файл AUTOEXEC.BAT містить визначення шляху доступу, що встановлюється за допомогою команди PATH, то воно записується в оточення. Аналогічно запам'ятовуються установки команд PROMPT і APPEND. Значення змінних оточення можна переглянути, скориставшись командою SET без параметрів:

С:\> SET

COMSPEC=C: \ COMMAND.СОМ

PROMPT $p$g

РАТН=C:\; C:\ WP; C:\ВІ; C:\AUTOCAD

APPEND=C:\;C:\WP;C:\BIN;C:\AUTOCAD

Коли вводиться команда PROMPT, PATH або APPEND в оточення надходить відповідна інформація.

Таким чином, в оперативній пам'яті завжди зберігається останнє значення, встановлене цими командами (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Місце розташування оточення та розміщення команд

Прикладна програма або будь-яка команда операційної системи DOS використовує вільний простір оперативної пам'яті. Якщо була введена, наприклад, команда FORMAT, то під час її виконання відповідна програма використовує вільний простір оперативної пам'яті, який звільняється після її виконання.

В операційній системі DOS знаходяться команди, установки яких повинні діяти постійно. Коли вводиться команда PATH, вона також використовує вільний простір пам'яті. Якщо цей простір пам'яті використовується потім при виконанні прикладних програм, то установка команди PATH не зберігається. Для того, щоб шлях доступу діяв постійно, він завантажується в спеціальну область пам'яті, яка називається оточенням. Тут можна зберігати установку команди PATH, поки не буде відключене живлення комп'ютера. Шлях доступу не змінюється під час виконання прикладної програми. Якщо живлення буде відключено, то установки команди PATH в оточенні будуть втрачені так само, як і установки всіх інших команд, які зберігаються в оперативній пам'яті.

Дата добавления: 2015-10-26