Поширення iдей гуманiзму i реформацiї в Українi.

У XV-XVI ст. на українських землях поширюються ідеї гуманізму. Ренесансна культура,що формується разом із зародженням буржуазних відносин в Європі, стверджує необхідністьвсебічного розвитку людини, звеличує її гідність та творчі можливості. Українські гуманістиЮрій Дрогобич, Станіслав Оріховський, Павло Русин та ін. розвивають вітчизнянуфілософію, спираючись на античну традицію, розглядають питання освіти та виховання.

Значне місце у їхніх розмислах займають ідеї встановлення справедливого суспільства, філософи активно розробляють теорію природного права та суспільної угоди, обгрунтовують незалежність світської влади від церкви. Реформація була народним рухом, що прагнув створити спрощену і доступну національну церкву. Шляхом до цього реформатори обрали “обожнення” людини: наділивши людину божественністю, вони ствердили гуманістичні ідеали Ренесансу, відновили авторитет розуму, залишивши вірі царину духовного і морального. Поширення ідей Реформації на українських землях зумовлене спробами окатоличити православне населення. Шлях до збереження автентичності українського православ’я одні філософи бачили у перегляді та осмисленні основ християнства на грунті реформістських ідей, а інші, навпаки, єдиним шляхом протистояння контрреформації та окатоличенню бачили замикання української культури на самій собі, проповіді самозаглиблення та відсторонення. Осередком реформаторського та антикатолицького руху на Україні того часу виступає Острозький освітній центр, створений у 1576 р. Його перший ректор Герасим Смотрицький — автор першого повного українського видання Біблії (1581 р.). Діячі Острозької школи зверталися до духовної спадщини Київської Русі та апостольської традиції, активно використовували антикатолицьку літературу доби Відродження (твори Кузанського, Саванароли та інш.). Так звані “Острозькі книжники” стверджували визначальну роль церковно-слов’янської мови у збереженні українського народу та чистоти віри перед загрозою полонізації та окатоличення. Представником іншої тенденції полемістів був Іван Вишенський, який закликав до збереження самобутності української культури шляхом звільнення її від зовнішніх впливів. Він спирається на традиції східного містичного християнства, обгрунтовує розуміння Бога як вищої благої істоти, світ божий протиставляє злому і жорстокому світу, найгіршою частиною якого є місце, де живе український народ, який зрадили світські й духовні поводирі, поставивши під загрозу саме існування українського народу. Вишенський проповідує ісихазм— цілковите самозречення, усамітнення та відсторонення від мирського, приречення себе на злидні і поневіряння, як єдино можливий шлях возз'єднання людини з Богом. На межі XVI-XVII ст. ідейними центрами захисту мови, української культури та духовних цінностей народу стають братства. У Львові, Києві, Луцьку та інш. братські школи стали осередками духовної та світської освіти. Їх діяльність пов’язана з іменами Лаврентія та Стефана Зизаніїв, Кирила-Транквіліона Ставровецького, Касіяна Саковича та інш.

Дата добавления: 2015-10-31