Фiлософiя бароко. Києво-Могилянської академії.

Фiлософiя бароко.

Українське бароко пов’язують з добою козаччини XVI-XVIII ст. Експансія католицизму та посилення суспільного гніту зумовлюють пробудження національної свідомості. В цей час відбувається активний розвиток культури й, зокрема, освіти: запроваджується масове книгодрукування, розгортається діяльність Острозького освітнього центру, активно діють братські школи, у XVII ст. була заснована Києво-Могилянська академія. Розвиток освіти і виникнення професійної філософії здійснюється на тлі остаточної втрати Української державності, що кардинально змінює духовне і культурне життя суспільства. Візантійсько-християнська філософія вичерпала себе, інтелектуальні пошуки рішуче переорієнтовуються на духовні здобутки Західної Європи, спостерігається значний інтерес до філософії Аристотеля. Основна проблематика філософських пошуків обертається навколо співвідношення “Людина — Всесвіт”, філософи продовжують досліджувати питання етики та людської сутності, але вже активно звертаються до натурфілософських пошуків, розробляють питання логіки, метафізики тощо. Барокова філософія орієнтується на естетичне та мистецьке осмислення людини та світу, її ідеалом виступає “героїчна людина”, яка втілює в собі не уявні, а досяжні, земні чесноти. Покликанням героїчної людини є досягнення розумного компромісу між бажанням тіла і устремліннями душі. Інтелектуальні пошуки звертаються до вирішення проблеми свободи волі людини, причому не тільки стосовно природи, а й щодо Бога; особливого значення набувають ідеї громадянського обов’язку та патріотизму. П очинається формування професійної філософії та посилюється інтерес до філософського осмислення світу і природи. Активно розглядаються питання мови та її співвідношення з мисленням.

Києво-Могилянська академiя i її роль в розвитку української фiлософiї.

Діяльність професорів Києво-Могилянської академії зумовлена синтезом ідей гуманізму, реформації та раннього просвітництва, її визначні представники: Інокентій Гізель, Станіслав Яворський, Феофан Прокопович, Григорій Кониський та інші. Засновник Академії — Петро Могила прагне обгрунтувати самобутність українського народу і церкви, довести їх право на рівний діалог у культурному середовищі Європи. Професори Києво-Могилянської академії розуміють філософію як систему наук, що покликані віднайти істину, причини і сутності речей, досліджувати життя і доброчесність. Вони активно звертаються до дослідження природи пізнання та істини, розглядають проблему універсалій, у вирішенні якої схиляються до концептуалізму (тобто вважають універсаліями загальними характеристиками речей, що не існують самостійно, але присутні в розумі). В Академії філософія вивчалася 2 роки і складалася з логіки (розумової філософії), фізики (природної філософії та космології) і метафізики (теоретичної філософії). Філософи Академії поступово приходять до розмежування філософії та теології, переорієнтовують свої пошуки від богопізнання до пізнання природи і людини. З XVIII ст. Філософська думка Києво-Могилянської академії зближається з європейською філософією Нового часу, набирає ознак критичності та антидогматичності, окреслюється її раціоналістична та суспільна спрямованість, зростає інтерес до емпіричних методів та логіки. “Нічого немає на землі великого, крім людини і нічого великого в людині, крім розуму”, стверджує Йосип Кононович-Горбацький.

Дата добавления: 2015-10-31