На семінарі: спробувати дати визначення кожного з цих статусів.

За визначенням Р. Лінтона, очікувана поведінка, що асоціюється зі статусом, який має той або інший індивід, називається СОЦІАЛЬНОЮ РОЛЛЮ. Її можна також визначити як шаблонний тип (модель) поведінки, направлений на реалізацію має рацію і виконання обов'язків, наказаних конкретному статусу.

Ролеві очікування бувають формалізованими і неформалізованими, тобто зафіксованими в документах (інструкціях, статутах, положеннях) або у вигляді звичаїв, традицій, вдач і т.п.

По думці Т. Парсонса будь-яка роль описується п'ятьма основними характеристиками:

1. Способом отримання (одні отримані з нардження, інші – завойовуються).

2. Емоційністю (одні вимагають стриманості, інші – розкутості).

3. Масштабом (частина ролей сформульована і обмежена, інша – розмита).

4. Формалізацією (одні дії в строго встановлених правилах, інші – довільні).

5. Мотивацією (одні на загальне благо, інші на особистий прибуток).

Сукупність ролей, які обумовлюються статусами, що належать кожній людині, називається РОЛЬОВИМ НАБОРОМ.

Люди різною мірою ототожнюють себе зі своїми статусами і відповідними ним ролями (жінка – начальник, на роботі і удома).

Максимальне злиття індивіда з роллю називається РОЛЬОВОЮ ІДЕНТИФІКАЦІЄЮ. Зворотний варіант, коли людина на роботі виконує роль, від якої навідріз відмовляється вдома – ДИСТАНЦІЮВАННЯМ.

Ситуація ж, коли відбувається зіткнення вимог декількох ролей, які виходять з певного статусу, називається РОЛЬОВИМ КОНФЛІКТОМ.

Зазвичай в тоталітарному суспільстві як статуси і ролі людей, так і їх права і обов'язки асиметричні. Навпаки, в демократичному суспільстві симетрично розподілені статуси і ролі, права і обов'язки створюють можливості росту і розвитку кожного індивіда окремо і суспільства в цілому, формують нормальні основи соціальної структуризації суспільства. Проте підходи до характеристик соціальної структури політиків і учених були і залишаються далеко не однозначними. До їх характеристики ми і звернемося.

3. Теорії соціальної структури. Теорія соціальної стратификації. Дослідженнями, пов'язаними з великим комплексом проблем, що належать до соціальної структури, суспільних груп і соціальних відносин у ній, займається така спеціальна соціологічна теорія, як ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ (або соціологія соціальної структури).

Ленінська методологія аналізу соціально-класової структури суспільства. Якщо не брати до уваги теоретичні конструкти мислителів античності й середньовіччя, історично однією з перших теорій соціальної структури, яка створила стартові умови для низки сучасних соціологічних шкіл, була марксистська концепція. У ній провідне місце відводилося доказу того, що соціально-класова структура суспільства є взаємодією трьох основних елементів – класів, суспільних прошарків і соціальних груп. Ядром соціальної структури, за переконанням Маркса та Енгельса, є класи. Хоча поняття класів широко використовувалося ще до Маркса французькими істориками Гізо і Т’єрі, а також відомими економістами Смітом, Рікардо, Міллем, саме Маркс і Енгельс обґрунтували економічні причини виникнення класів – виділення в родовій общині експлуататорської верхівки, а також обернення в рабство військовополонених і зубожілих одноплемінників.

Визначення класів, відповідне цій позиції, дав В.І. Ленін. Більш того, саме В. І. Ленін розробив методологію аналізу соціально-класової структури суспільства. «Класами називаються великі групи людей, що розрізняються по їх місцю в історично визначеній системі суспільного виробництва, по їх відношенню (переважно закріпленому і оформленому в законах) до засобів виробництва, по їх ролі в громадській організації праці, а отже, за способами отримання і розмірами тієї частки суспільного багатства, яку вони мають в своєму розпорядженні» (Ленін В. І. Повн. зібр. тв.—Т. 39.—С. 15).

Очевидно, що розглядаючи соціальну структуру суспільства, виділяючи підстави, по яких люди діляться в ньому, В. І. Ленін абсолютно беззаперечно указував на чотири головних з них: володіння ↔ не володіння; панування ↔ підлеглість; управління ↔ підпорядкування; багатство ↔ бідність.

Класи ділилися на основні і неосновні. Основні втілювали відносини власності в даній формації (раби і рабовласники). Неосновні – залишки колишніх класів в новій формації, або нові класи, що зароджуються, в старій формації.

Соціальні шари – проміжні суспільні групи, що не володіють всім набором класоутворюючих ознак, перш за все, у відношенні до засобів виробництва. Вони можуть бути внутрікласовими і міжкласовими.

На жаль, з ряду причин (і в першу чергу тієї, що саме ця проблематика найтісніше пов'язана з політикою, з інтересами груп, що здійснюють владу в суспільстві) ця теорія за всі роки Радянської влади розвивалася найменше продуктивно. Якщо ставити всі крапки над «і», то слід визнати, що практично вся діяльність учених, що займалися даною проблематикою, звелася до обґрунтування вже згадуваного міфу про досягнення радянським суспільством «соціальної однорідності». Більш того, ми через це практично не мали поняття про те, з яких же все-таки соціальних груп складається радянське суспільство.

Дата добавления: 2015-07-08