Роль різних жанроутворюючих факторів у формуванні жанрів

Познайомивши з жанроутворюючими факторами, визначимо далі їх роль у жанроутворенні (тобто у віднесенні публікацій до тих чи інших стійких груп за схожими ознаками). З цією метою прокоментуємо деякі відомі жанри журналістики. Традиційно вітчизняна наука зараховувала, наприклад, до інформаційної журналістики такі жанри: інформаційну замітку, хроніку, звіт, інтерв'ю, репортаж; до аналітичної журналістики: кореспонденцію, статтю, огляд, огляд виступів ЗМІ, рецензію, коментар, літературно-критичну статтю; до художньої публіцистики: нарис, фейлетон, памфлет, епіграму. Глянемо на ці й інші жанри з погляду представленості в них жанроутворюючих факторів, про які йшла мова вище.

Предмет відображення і жанроутворення. Чи завжди жанр публікації визначений предметом відображення? Незважаючи на досить усталену позитивну відповідь на це питання, все-таки не варто погоджуватися з ним у всіх випадках жанроутворення. Чому? Тому, що "вирішальну" роль у зазначеному процесі предмет відображення грає аж ніяк не завжди. Можна впевнено стверджувати що, якщо публікації відображають предмет, що знаходиться в зовнішньому відносно автора світі, то вони будуть включені в одну жанрову групу (чи їхню сукупність - припустимо, це будуть аналітичні тексти). Якщо ж предмет відображення відноситься до внутрішнього світу автора, то створена ним публікація буде включатися в зовсім іншу жанрову групу (у цьому випадку автор, що розповідає про свій внутрішній світ, займається самовідображенням, самоаналізом). Дана предметна "розвилка", як бачимо, буде постійним жанроутворюючим фактором. Це дає можливість говорити про відповідний поділ жанрів, виходячи зі своєрідності зазначених предметів відображення, на дві (нерівні за обсягом їх представленості в журналістиці) групи всередині як інформаційних, так і аналітичних, а також і художньо-публіцистичних публікацій.

Цілком визначені жанрові якості текстів можуть виникати і тоді, коли одні з них будуть висвітлювати, так сказати, "первинну реальність" (різні предметні, онтологічні ситуації, практичні дії, процеси), а інші - "вторинну реальність" (інформаційні явища: книги, фільми, телепередачі і т.п.), треті - і те й інше.

Тільки першу групу явищ висвітлюють, наприклад, "аналітичні" (у вузькому змісті цього слова) статті і кореспонденції, тільки другу групу явищ висвітлюють огляди преси, рецензії, літературно-критичні статті. І першу і другу групу явищ висвітлюють "постановочні" кореспонденції і статті, огляди, коментарі, а також публікації інформаційних жанрів.

Тому, коли порівнюються, наприклад, такі жанри, як нарис і рецензія, видно, що вони дійсно мають різні предмети відображення. Але цього не можна спостерігати, порівнюючи, наприклад, нарис і інформаційну замітку. Адже предмет відображення в них може бути один і той же. І такі "предметні збіги" можуть бути виявлені в багатьох інших жанрах. У той же час публікації, що належать до одного жанру, можуть мати різні предмети відображення (наприклад, коментарі можуть бути створені з приводу будь-яких феноменів, подій, процесів, ситуацій).

Тому предмет відображення як жанроутворюючий фактор має особливе значення лише для деяких жанрових утворень, але аж ніяк не для всіх. Таким чином, говорити про жанрову розмаїтість журналістики, маючи на увазі лише предмет відображення, можна тільки у певних межах. Але це, проте, не зменшує ролі предмета відображення як важливого жанроутворюючого фактора.

Цільова настанова і жанроутворення. Розглядаючи роль цільової настанови в жанроутворенні, можна помітити, що, наприклад, аналітична кореспонденція націлена на виявлення причин якого-небудь поодинокого феномена і можливої тенденції його розвитку, визначення його цінності. Аналітична стаття - на пояснення ряду взаємозалежних явищ, визначення тенденцій, закономірностей їх взаємодії, встановлення їх цінності, формування прогнозу розвитку ситуації, процесу, явища. " Постановочна " кореспонденція і стаття мають проективний характер, дають програми діяльності по відношенню або до поодиноких феноменів, або до їх сукупності. Огляд має на меті повідомити читачу про найважливіші події, що відбулися, наприклад, за певний період часу, виявити їх причину, значимість (оцінку) для аудиторії, встановити їх взаємозв'язок. Огляд преси, радіо - і телевиступів знайомить аудиторію з "продукцією" ЗМІ, виносить їм оцінку. Рецензії виявляють цінність для аудиторії тих чи інших книг, кінофільмів, спектаклів і т.п. Літературно-критичні статті розглядають особливості творчості письменника, виносять оцінку тому чи іншому твору. Що ж стосується коментаря, то під ним мають на увазі матеріали, що виносять головним чином оцінку якимсь уже відомим аудиторії подіям, явищам, що вказують на їхні причини й ін., у формі думки компетентних у даних питаннях осіб.

Цільова настанова є важливим жанроутворюючим фактором. Розмаїтість цілей, що журналісти ставлять перед собою при створенні конкретних публікацій, визначає велику розмаїтість якостей цих публікацій, а значить - створює основу для віднесення їх у різні жанрові групи. У той же час збіг деяких цілей різних публікацій при наявності якостей, "породжених" у них іншими жанроутворюючими факторами, може додавати цим публікаціям деякі "родинні" риси, що поєднують тексти, що відносяться до різних жанрових груп.

Методи відображення і жанроутворення. На формування якості текстів, що дозволяють відносити їх до тих чи інших жанрових груп, у певній мері впливають використані при підготовці публікацій методи сприйняття реальності[7]. Наприклад, фактографічний метод, що представляє собою фіксацію найбільш зримих ("пізнавальних") рис предмета відображення, неминучий при підготовці текстів інформаційних жанрів. Методи раціонально-теоретичного відображення предмета необхідні при виявленні взаємозв'язків предмета, причин, наслідків, їх оцінці, прогнозі їх розвитку, що є завданням публікацій аналітичних жанрів. Методи художнього узагальнення необхідні для створення публікацій, що відносять до художньо-публіцистичного.

У ході відображення дійсності журналіст може досягати різної глибини розуміння обраного предмета. Ступінь досягнення такої глибини в тому чи іншому конкретному журналістському тексті також, певною мірою, визначає його тип. При цьому дуже часто, коли основні характеристики тексту виникають як неминучий результат застосування якогось методу пізнання предмета, його жанрова приналежність багато в чому "коректується" ступенем "розгорнення" і послідовності використання такого методу, глибиною проникнення з його допомогою в предмет відображення. Саме від цього часто значною мірою залежить ступінь досягнення тієї глибини пізнання обраного предмета, що дозволяє включати текст у певну жанрову групу. Причому ступінь глибини журналістського дослідження буде тим більшою, ніж більш "розгорнуто" будуть застосовані журналістом методи відображення дійсності. Так, можна спостерігати, наприклад, що при мінімальному "розгортанні" методу опису досягається фіксація лише найбільш характерних зовнішніх рис предмета відображення (його груба і лаконічна "картинка"), що властива, скажемо, інформаційним заміткам.

Якщо ж опис "розгортається" достатньо повно, тоді зовнішня "картинка" відображуваного предмета деталізується, стає більш "об'ємною", виникає те, що іноді називають "ефектом присутності", що типово для публікацій у жанрі репортажу. У випадку ж, коли опис наближається по ступені свого "розгортання", точності, послідовності до наукового (тобто в ході його застосовуються угруповання даних, типологічна характеристика відображуваного явища і т.д.), ми спостерігаємо аналітичний журналістський текст (наприклад, стаття).

"Розгорнення" методу оцінки в залежності від її глибини і "присутності" у тексті інших методів пізнання (скажемо, причинно-наслідкового аналізу й ін.) послідовно приводить до виникнення ряду "оцінних" жанрів, наприклад коментарю, рецензії, репліки, літературно-критичної статті й ін. "Розгорнення" методу причинно-наслідкового аналізу в сукупності, наприклад, з наочним описом чи статистичним описом приводить до виникнення аналітичної кореспонденції, статті, огляду й ін. Домінування в тексті методів прогнозу приводить до виникнення типу тексту, що може бути названий жанром прогнозу. Така закономірність проглядається і при впливі на характер публікацій і інших методів журналістики.

Особливо варто сказати про роль художнього методу, оскільки авторська фантазія може бути присутня у публікації будь-якого жанру[8]. Тобто різна за ступенем глибини "розгорнення" того чи іншого методу, що диктується метою публікації, при наявності того самого предмета відображення може приводити до виникнення того чи іншого типу тексту, що претендує на жанрову самостійність.

В даний час традиційні повнокровні жанри журналістики, що найбільше повно представляють використання художнього методу (нарис, фейлетон, памфлет), значно потіснені чи десь повною мірою витиснуті з комунікаційного "обороту" інформаційними й аналітичними жанрами. Однак це не означає, що художній метод відображення дійсності (відображення її своєрідними засобами) зник з арсеналу сучасного журналіста. Художній аналіз як і раніше існує.

З одного боку, він - основа публікацій групи художньо-публіцистичних жанрів, що змінилися, спростилися, схематизувалися, а з іншого боку - вплив художнього методу всі частіше спостерігається в інших жанрових групах - насамперед у публікаціях аналітичних жанрів. Психологізмом, зображальністю нерідко насичуються кореспонденція, стаття, коментар, огляд і т.д. І в цьому плані вони якоюсь мірою як би заміщають нарис, фейлетон, памфлет. Ці публікації компенсують певною мірою дефіцит фарб і образів, наявний у сучасній журналістиці, привносять на сторінки преси виразні характери, вдало розгорнуті деталі, мальовничі сценки, доповнюючи тим самим "чорно-білу" журналістику.

У подібному випадку художній метод, можна сказати, виконує головним чином "фонові" функції. При цьому "почуттєва" реальність з'являється в публікації у вигляді випадкових художніх фрагментів, без творчої переробки, без угруповання характерів, а художній аналіз ґрунтується найчастіше лише на образних словах і висловах. Однак тропи, вигуки самі по собі не можуть передати більш-менш складні почуття. Образи в тексті недосконалі, випадкові, вони з'являються і зникають без належного розвитку. Автор як би і сам не зауважує їх, не зупиняє на них своєї уваги. Він не надає значення художнім елементам, роботі над словом. Описи природи, різні асоціації якщо й існують у таких текстах, то як би ненавмисно, несвідомо.

Основним же для автора може бути, скажемо, економічний, політичний чи інший вид аналізу дійсності. Художня ж сторона таких текстів з'являється лише "тлом", на якому розгортаються різні пізнавальні операції, логічний аналіз, фактологічна аргументація, а погляд автора спрямований на економічні, політичні, виробничі та інші статусно-ролеві функції, але не на індивідуальні психологічні особливості людей. Люди з'являються в тексті "покупцями", "пасажирами", "промисловцями", "дилерами", "підприємцями", але не особистостями, що мають неповторні психологічні, творчі, моральні характеристики. Відповідно подібні тексти, незважаючи на присутність у них "слідів" художнього методу, будуть представляти всі ті ж інформаційні чи аналітичні жанри.

Більш повною мірою художній метод виявляється, зрозуміло, у публікаціях, що відносяться до художньо-публіцистичних. У цьому випадку журналістика зближується з художньою творчістю, оскільки повнота створюваних образів, яскравість конкретних деталей сюжету і композиції часто демонструють прагнення автора до художньої типізації. Образи в художньо-публіцистичних текстах виявляють нерідко не просто індивідуальні особливості людини, але скоріше характерні риси наших сучасників[9]. Художній аналіз даного виду існує в нерозривній єдності з проблемним (наприклад, з економічним, політичним) аналізом і націлений на вирішення тих же задач, тих же конфліктів, але досліджує їх своїми власними засобами і прийомами.

Журналіст у такому випадку часто обґрунтовує свої образні побудови добре відомими йому з життя, із власного творчого досвіду прикладами, що демонструють типові риси сучасника. Рівень новизни, оригінальність побудов автора можуть бути різними, у тому числі і невисокими, недосконалими. Проте читач помітить у будь-якому випадку прагнення автора використовувати образне мислення, застосовувати образні, експресивні засоби відображення дійсності, його бажання не пропустити цікаві деталі, колоритні фігури, звернути на них увагу аудиторії. При цьому художній аналіз може часом затінювати проблемний. Проте така "втрата" компенсується за рахунок більш яскравого морально-естетичного самовизначення автора і чіткої позиції стосовно обговорюваних в тексті проблем.

"Мовний фактор" і жанроутворення. Знання названих вище трьох груп основних жанроутворюючих факторів допомагає пояснити багато основних моментів у "народженні" тих чи інших жанрів. Проте залишаються і деякі неясності в цьому питанні. Вони можуть бути певним чином усунуті в результаті обліку так званих додаткових жанроутворюючих факторів. Насамперед при цьому маються на увазі мовні форми викладу матеріалу.

Два журналісти з різних газет вирішили написати про проблеми однієї і тієї ж футбольної команди. Вони разом спостерігали гру, розмовляли зі спортсменами, разом були на прес-конференції її капітана. Але один написав аналітичне інтерв'ю, а інший - аналітичну кореспонденцію. Не було розходження в предметі відображення, у методах дослідження, в установці, проте були підготовлені публікації різних жанрів.

Подібного роду прикладів дуже багато. Як пояснити цей момент жанроутворення? На наш погляд, необхідно витягти з тіні дослідницької уваги черговий і досить важливий жанроутворюючий фактор, яким є форми викладу матеріалу. Вони аж ніяк не рівнозначні методам збору матеріалу (спостереженню, інтерв'ю, аналізу документів тощо), а тому повинні розглядатися як самостійний фактор, що має велике значення в розмові про жанри журналістики. Значну роль у становленні характеру викладу матеріалу грає мова[10].

"Представлення" інформації в журналістиці здійснюється в добре відомих мовних формах - повідомлення, оповідання і виклад (изложение – рос.). Коли (при наявності всіх інших необхідних жанроутворюючих факторів) журналіст використовує метод повідомлення (у спеціальному, мовному змісті цього поняття), те це сприяє появі жанру хроніки, замітки, інформації. Коли, крім повідомлення, застосовується ще й метод оповідання, то це допомагає виникненню жанру інформаційної кореспонденції. Якщо ж поряд з цими двома методами застосовується ще і виклад, то з'являються жанри "наочного відображення" - репортажі, нариси, фейлетони.

Важливу жанроутворюючу роль грає й такий фактор, як форми персоніфікації інформації. Цих форм дві - монологічна і діалогічна. Застосування першої форми - обов'язкова умова появи монологічних жанрів: кореспонденції, статті, рецензії й ін. Застосування другої форми неминуче породжує матеріали діалогічних жанрів: інтерв'ю, бесіду і т.п. Вихідні форми, зрозуміло, можуть використовуватися й у поєднанні. Тому виникають гібридні форми типу "кореспонденція-інтерв'ю", "бесіда-звіт" та ін.

* * *

Загальновідоме твердження про те, що в журналістиці йде постійне оновлення "жанрової палітри", причому передбачається, що найбільш активно воно йде в переломні моменти розвитку суспільства, які спостерігаються в даний час. Це твердження не варто розуміти так, що журналіст назавжди виключає з кола своїх задач методи причинно-наслідкового аналізу чи прогнозу, оцінки та ін., що застосовувалися ним досі. Просто змінюється характер, форма представленості результатів використання цих методів, показу шляху їх застосування і т.д. у тексті, що приводить до певної "мутації" звичних текстових форм (жанрів), але не до зникнення їх як таких. Подібні зміни викликані необхідністю "адаптації" жанрів до нових комунікативних ситуацій, що породжені, зокрема, зміною ролі журналіста в суспільстві в конкретний період його розвитку.

Так, скажімо, в аналітичній статті може бути змінене співвідношення "чисто інформативного" матеріалу (додаткового) і "ділового аналізу" на користь першого, для того щоб привернути увагу широкої аудиторії до даної публікації. Але це не змінить сутності аналітичної статті як жанру. Вона так чи інакше буде виконувати свою задачу, навіть якщо буде представляти аудиторії причинно-наслідковий аналіз у "нетрадиційно" короткому його складі. Це значить лише те, що "виявлення" певного методу дослідження буде в даному тексті просто скорочена.

Можливість існування величезної розмаїтості конкретних форм викладу матеріалу в журналістиці застерігає від твердого поділу публікацій періодичної преси непохитними жанровими границями. Мову можна вести лише про деякі сталі об'єднання публікацій під тим чи іншим "жанровим дахом", що аж ніяк не повинно заважати бачити безліч перехідних, гібридних жанрових форм, факт існування яких не можна ігнорувати.

1.5. Утворення жанрів і "жанрові імена"

Далі необхідно зауважити таке: процес жанроутворення, тобто набуття майбутніми публікаціями характеристик, що дозволяють відносити ці публікації до вже відомих жанрів, потрібно відрізняти від процесу виникнення "імен" жанрів.

Процес "номінації" (позначення) стосується групи публікацій, що ще не отримали жанрового визначення, не мають чітких принципових основ, не спираються на якусь закономірність.

Іноді назва виникає як результат акцентування уваги суб'єкта, що дає "ім'я" жанру, на якомусь жанроутворюючому факторі. Але який з них "проявиться" у назві жанра, точно сказати не можна.

Так, називаючи певного роду публікації ім'ям "інтерв'ю", його родоначальники закріпили за жанром назву певного пізнавального методу, що застосовується в журналістиці при зборі інформації і якоюсь мірою фіксується в публікаціях, що відносяться до цієї групи (форма викладу матеріалу – питання-відповідь).

За таким "алгоритмом" утворені імена інших жанрів - версії, бесіди, рецензії та ін. Але нерідко назва жанру ніяк не пов'язана з факторами, що визначають хід створення публікації та її змістовно-формальних характеристик. Показовим у цьому відношенні, наприклад, є назва жанру кореспонденції, пов'язана з поняттям "кореспондування", тобто повідомлення інформації у редакцію. А назва "стаття" взагалі означає "суглоб", "частина чого-небудь" (зокрема, частина газетної смуги). І т.д.

Дата добавления: 2015-07-08