Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Методи дослідження предмета

Читайте также:
  1. I. Операции с предметами
  2. I. ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЙ РАЗДЕЛ
  3. II МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ ПО ПОДГОТОВКЕ К ПРАКТИЧЕСКОМУ ЗАНЯТИЮ
  4. II. МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ ДЛЯ ВЫПОЛНЕНИЯ САМОСТОЯТЕЛЬНОЙ РАБОТЫ
  5. II. Методические указания по изучению дисциплины
  6. II. Режим методического дня
  7. IV. Учебно-методические сборы.

На думку ряду дослідників, у журналістиці існує дві основні групи методів "перетворення" об'єктивної дійсності в її інформаційний аналог[4]. А саме: раціонально-пізнавальні і художні методи. До яких жанрових "наслідків" веде використання раціонально-пізнавальних методів дійсності? Зрозуміти це повною мірою можна, згадавши, що ці методи містять у собі два рівні пізнання - емпіричний і теоретичний [5].

Результат емпіричного дослідження з'являється в журналістиці як потік інформаційних публікацій. Застосування теоретичного рівня пізнання приводить до створення текстів, що складають основний потік аналітичних публікацій. Такі публікації відрізняються насамперед глибоким, детальним проробленням причинно-наслідкових зв'язків, оцінних відносин предмета, обґрунтованістю аргументації і т.д.

Застосування художніх методів у журналістиці йде паралельно з застосуванням раціонально-пізнавальних, що приводить до створення не власне художніх, а художньо-публіцистичних творів.

Емпіричні методи. Метод спостереження. Цей метод заснований на особистому спостереженні, особистому пізнанні дійсності шляхом почуттєвого її сприйняття. На відміну від повсякденного спостереження, що часто носить ненавмисний, випадковий характер, журналістське спостереження цілеспрямоване. Воно базується на загальних, значимих для інших сфер діяльності підставах. Систематичність, цілеспрямованість, послідовність має, наприклад, метод спостереження в науці, у багатьох галузях практичної діяльності.

Об'єктом журналістського спостереження можуть бути і відносно прості, і винятково складні суспільно-політичні, культурні, релігійні, моральні процеси, події, ситуації. Спостереження являє собою досить складну дію, зумовлену як особливостями об'єкта, що спостерігається, так і особистими якостями, професійними навичками, досвідом того, хто спостерігає[6].

Існує кілька видів журналістського спостереження. Їх можна класифікувати за різними ознаками: спосіб організації, предмет, характер інформації, що цікавить спостерігача. За першою ознакою спостереження поділяється на відкрите і приховане. Особливістю відкритого спостереження є те, що журналіст, прибувши для виконання завдання, скажімо, на будівельний майданчик, заявляє про свою мету, про редакційне завдання, може повідомити і про те, як він його буде виконувати, яка йому може знадобитися допомога з боку учасників будівництва. З цього випливає, що люди, з якими він буде спілкуватися, знають про те, що серед них знаходиться журналіст, який збирає матеріал для публікації, і навіть можуть уявити собі характер цього виступу (позитивний чи негативний).

На відміну від відкритого приховане спостереження характеризується тим, що журналіст протягом певного часу (чи ніколи) не повідомляє оточуючим його людям, за діями яких він спостерігає, що він є журналістом і збирає необхідну йому інформацію, а також про те, якого роду інформація його цікавить. Приховане спостереження може застосовуватися при вивченні, наприклад, конфліктної ситуації в якомусь колективі чи при проведенні журналістського розслідування.

Особливістю журналістського спостереження можуть бути і такий фактор, як ступінь його участі в події, за якою він веде спостереження. За цією підставою спостереження можуть бути поділені на " включені " і " невключені ". У першому випадку журналіст стає, наприклад, членом екіпажа рибальського траулера і працює на борту разом з іншими рибалками. "Невключене" спостереження - вивчення якоїсь діяльності зі сторони, при підготовці, наприклад, репортажу про виверження вулкана, про спортивні змагання і т.д.

У залежності від умов вивчення предмета, на який спрямована увага журналіста, спостереження може бути прямим і непрямим. Мається на увазі, що одні предмети автор може спостерігати безпосередньо, інші ж - у силу їхньої віддаленості, прихованості чи інших умов - лише опосередковано, використовуючи непрямі дані.

За часовою ознакою спостереження поділяються на короткочасні і тривалі. Короткочасні спостереження використовуються при підготовці оперативних публікацій, у випадку ж, коли треба вивчити предмет докладно, ґрунтовно, застосовується тривале спостереження. Тривале спостереження не слід розуміти як обов'язково одноразове. Так, журналіст може неодноразово звертатися до життя якогось колективу, спостерігати зміни, що відбуваються, протягом кількох років.

Одержати необхідні дані за допомогою методу спостереження журналісту допомагає орієнтований план його проведення. Такий план повинний правильно визначити аспект спостереження, його порядок, умови.

Метод роботи з документами. Цей метод - один з найбільш розповсюджених у діяльності журналіста. Поняття документ походить від латинського "documentum" ("доказ", "повчальний приклад"). В даний час під документом розуміється, насамперед, письмове свідчення про що-небудь. Але є й інші тлумачення документа. Виділяється кілька типів документів за різними ознаками. Так, за типом фіксації інформації вони можуть бути об'єднані в групи: рукописні; друковані; фото- і кіноплівки; магнітні плівки, грамплатівки, лазерні диски і т.д. За типом авторства - офіційні й особисті. За ступенем близькості до об'єкта відображення - первісні і похідні. За ступенем призначення для друку - навмисно створені і ненавмисно. За сферою діяльності, що породила документ, - побутові, виробничі, державно-адміністративні, суспільно-політичні, наукові, довідково-інформаційні.

Існують різні методи аналізу документів, у залежності від того, яка інформація в даний момент найбільше необхідна журналісту. Основні методи, про які пишуть фахівцями,- традиційні та формалізовані методи. Традиційні методи (їх ще називають якісні) складають основу журналістського дослідження документів. Ці методи використовуються при розумінні досліджуваного документа, при його інтерпретації, фіксуванні отриманої у такий спосіб інформації. Інтерпретація здійснюється як порівняння змісту документа з певними критеріями, що співвідносяться з цим змістом.

Що стосується формалізованого методу, основу якого складає контент-аналіз, то він вимагає вивчення великого масиву однотипних документів (наприклад, підшивки газет) за визначеними параметрами цих документів. Контент-аналіз - це трудомісткий науковий метод, і застосовується в журналістиці він досить рідко, оскільки вимагає особливих навичок і віднімає багато часу.

Методи інтерв'ю, бесіди, опитування, анкетування. Вони передбачають отримання необхідної інформації від свідків тих чи інших подій, фахівців з певного питання, а також тих людей, чия думка може виявитися цікавою для читачів, радіослухачів і телеглядачів. Здійснюються ці методи шляхом постановки питань в усній чи письмовій формі й одержання на них відповідей.

Інтерв'ю - найбільше часто уживаний у журналістській практиці метод одержання інформації при підготовці публікацій практично всіх газетних жанрів. Характерна риса методу інтерв'ю полягає в тім, що автор майбутньої публікації пред'являє співбесіднику перелік питань в усній формі, що торкаються найбільш важливих, на думку журналіста, аспектів проблеми, що його цікавить, і вислухує відповіді, які і складуть основний зміст його майбутнього твору.

Бесіда, як і інтерв'ю, є безпосереднім мовним спілкуванням автора зі співрозмовником. Але це вже спілкування, у ході якого питання можуть ставити один одному обидва співрозмовника - журналіст і власник інформації. Саме цей момент різко відокремлює інтерв'ю від бесіди як методу одержання інформації. Як рівноправні співрозмовники, журналіст і той, з ким він розмовляє, є рівноправними учасниками мовної дії і можуть однаковою мірою впливати на хід і зміст бесіди. Природно, у силу цього журналіст-співрозмовник на відміну від журналіста-інтерв'юера може отримати набагато більш непередбачений результат своєї бесіди.

Опитування - це такий метод одержання інформації, коли журналіст намагається з'ясувати в багатьох людей їхню думки з одного питання. Маючи перед собою масив відповідей, він може скласти повну картину думок, побачити їх розкид по шкалі з полюсами "повне схвалення" - "повне несхвалення" чи одержати набір програм, планів дій у зв'язку з обговорюваним явищем. Узагальнивши дані опитування, він може використовувати їх у вигляді цифр, відсотків і інших знаків, що підтверджують його власні висновки щодо предмета опитування.

Анкетування - метод, близький до опитування, проте має свої особливості. Анкетування проводиться за допомогою спеціально розроблених анкет і вимагає навичок соціологічної роботи. Дані, отримані шляхом анкетування, дозволяють отримати досить обґрунтовану відповідь на ті чи інші питання. Проте у силу певної громіздкості і трудомісткості він застосовується в журналістиці відносно рідко в порівнянні з іншими методами отримання інформації.

Метод експерименту. "Прабатьками" цього методу журналістики є науковий і слідчий експерименти. У науці і юриспруденції цей метод застосовується дуже широко. В останні роки він став активніше, ніж раніше, освоюватися і журналістами. Існує два основні різновиди експерименту. У першому випадку журналіст "змінює професію" (стає на час водієм таксі чи продавцем, чи двірником і т.д.), "включається" у якусь сферу діяльності як виконавець певної ролі, посади, стає членом якогось колективу і здійснює спостереження і за колективом, і за тим, як він реагує на його (журналіста) дії. В другому випадку він спеціально організовує якусь ситуацію і спостерігає за тим, як вона протікає, залишаючись при цьому в ролі журналіста (наприклад, організує письмове звертання до себе з різних районів міста ста адресатів і чекає, коли і як кожне з них до нього надійде).

Отримання інформації за допомогою експерименту часто застосовується в ході журналістського розслідування, але й в інших випадках цей метод також буває іноді незамінний.

Теоретичні методи. Ці методи можна розділити на дві основні підгрупи: формально-логічні, чи методи вивідного знання, і змістовно-логічні (діалектичні).

Формально-логічні методи. Вивідні знання - це знання, отримані за законами логіки шляхом відповідних умовиводів зі старого знання, із уже відомих фактів. Розглянемо основні види умовиводів.

Індуктивний умовивід. Будь-яке пізнання світу починається з емпіричного досвіду, дослідження властивостей окремих предметів, явищ, зі спостереження навколишнього світу. Досліджуючи такі предмети, явища, люди складають уявлення про ті чи інші загальні їхні властивості шляхом індуктивного умовиводу. Цей умовивід є перехід від знання про поодиноке до знання про загальне. Логіка визначає індукцію як умовивід (і метод дослідження), у якому висновок являє собою знання про весь клас предметів, отриманий в результаті дослідження окремих представників цього класу. В індуктивних умовиводах навіть із вірних посилань може випливати тільки можливий висновок, оскільки вірогідність приватного знання (посилання) не може однозначно визначити істинність загального знання. І все-таки індуктивний умовивід має величезне пізнавальне значення, він активно використовується в журналістиці. Існує два основних види індукції - повна і неповна. При повній індукції умовивід про весь клас предметів (явищ) робиться на підставі вивчення кожного з предметів цього класу, при неповній - тільки окремих. Журналісти частіше роблять узагальнення на основі знання окремих явищ, а не всіх, тобто користуються неповною індукцією.

Дедуктивний умовивід. Він являє собою розвиток думки від більшої кількості знань до меншої (іноді - від поодинокого до частки). Наше міркування протікає в дедуктивній формі, якщо окреме явище ми підводимо під загальне правило чи робимо висновок із загального положення з приводу властивостей окремого предмета.

Дедуктивний метод відіграє велику роль у процесі мислення людини, у процесі його практичної діяльності. Це визначено тим, що люди не можуть не спиратися при рішенні конкретних задач на попередній, узагальнений досвід людства, закріплений у загальнозначущих положеннях.

Традуктивний умовивід. Такий метод застосовується в двох основних формах: порівняння й аналогії. Сутність традуктивного методу полягає в тім, що, виходячи з подібності кількох ознак двох чи більш явищ, робиться висновок про подібність всіх інших ознак цих явищ. Метод аналогії виправдує себе лише в тому випадку, якщо враховує необхідну умову, а саме: аналогія проводиться по головним, істотним, якісно єдиним ознакам досліджуваних явищ, а не по випадковим, другорядним. Небезпека прийняти другорядні ознаки явищ за головні виникає в першу чергу в силу складності, різнобічності соціальних фактів, з якими автор має справу.

У журналістиці широко використовується і метод порівняння. З його допомогою встановлюються розходження і подібність різних предметів, явищ, що попадають у поле зору автора майбутнього виступу. Як і інші методи, порівняння має свої границі застосування. Його необхідно проводити тільки за істотними, провідними ознаками. Так само як і знання, отримані в результаті індукції, умовивід за аналогією і порівняльним умовиводом дають знання у формі здогаду, припущення, а тому неповне знання.

Змістовно-логічні методи дослідження. На відміну від формально-логічних методів, що припускають незмінність явищ, стосовно яких виносяться ті чи інші судження, методи змістовної логіки беруть до уваги мінливість, розвиток світу. Значимість змістовної логіки (діалектики) у тім, що вона здатна з'єднати об'єктивність змісту понять і теорій з їх плинністю, мінливістю, що відбиває плинність і мінливість реального світу. Змістовна логіка пропонує наступні методи виявлення зв'язків предмета.

Методи аналізу і синтезу. Вони виходять з необхідності при вивченні предмета поділу його на складові, а потім з'єднання цих складових. Розчленовуючи реально існуючий у єдності предмет, тобто аналізуючи його, автор добирається до глибинних змістовних зв'язків, причин досліджуваного явища. Оскільки досліджуване явище реально не існує окремо у виді складових його елементів, то зрозуміти його тільки на рівні аналізу не можна. Аналіз - лише початок виявлення взаємодіючих елементів, взаємозв'язку причин і наслідків, а закінчення його - з'єднання досліджуваних окремих елементів у єдине ціле, тобто синтез. Саме тому аналіз у більшості випадків сам по собі ще доказу не складає. Синтез же, спираючи на дані, отримані аналізом, завершує доказ (див.: Философский энциклопедический словарь. М., 1985. С. 609).

Гіпотетичний метод. Він виходить з необхідності виходу за межі безпосереднього, сьогоднішнього стану розвитку явища. За допомогою цього методу дослідник (у тому числі журналіст), спираючи на сукупність відомих йому фактів, починає спробу передбачати розвиток досліджуваного явища в майбутньому. Без висування гіпотез неможливий розвиток людського знання, рух до істини. Цей метод у сучасній журналістиці проявляється найчастіше у формах здогаду, припущення, заснованих не на теоретичному аналізі закономірностей суспільного розвитку (що характерно для творчості вчених-аналітиків), а на колишньому досвіді, емпіричних спостереженнях. Гіпотетичний умовивід, заснований на достовірних фактах, здатний дати реальні знання про майбутнє. Але оскільки коло таких явищ обмежене, то знання, отримані гіпотетичним методом, носить вірогідний характер.

Метод історизму. Метод логічний. Перший з них випливає з необхідності при вивченні предмета виявляти індивідуальні риси його розвитку, а другий - сутнісні, "спрямленные" його зв'язки. Історичний метод вимагає дивитися на кожен предмет з погляду того, як він виник, які головні етапи в його розвитку існували, що він являє собою в даний момент. Цей метод дозволяє реконструювати конкретні індивідуальні грані явища, дозволяє побачити ступені його розвитку, показати обумовленість його нинішнього стану його минулим станом.

Історичне дослідження доповнюється теоретичним аналізом, що засноване на логічному методі, що дозволяє виділити з усього різноманіття зв'язків дійсності найбільш істотні зв'язки.

Часткові, конкретні методи. Вони застосовуються журналістом для реалізації цілей тлумачення предмета відображення (опису, причинно-наслідкового аналізу, оцінки, прогнозу, формулювання програм дії) і базуються на теоретичних методах дослідження.

Художній метод. Щоб уявити собі межі використання в журналістиці цього методу, необхідно мати на увазі наступну обставину. А саме те, що суть методу самого по собі полягає в безмежному застосуванні авторської фантазії, вигадки, що дають необхідну для творця волю створення художнього образу і прояву через нього "правди життя в цілому". Але при цьому аж ніяк не ставиться мета відобразити сьогоденні актуальні достовірні факти, чим, як відомо, і "стурбована" в основному журналістика.

У журналістиці елементи вигадки можуть бути застосовані лише для того, щоб "відтінити" такі факти. Причому гарний журналіст завжди дає зрозуміти читачу, де достовірні факти, а де вигадка, фантазія, і в чому сенс їх "співіснування". Таким чином, говорити про використання в журналістиці художнього методу можна лише з певними застереженнями, розуміючи під цим, насамперед, використання елементів типізації, образно-експресивної мови, певного рівня деталізації відображення предмета, застосування умовності при реконструкції подій.

Результатом правильного використання художнього методу в журналістиці є створення текстів, що містять не художні образи (що властиво художній літературі), а публіцистичні, тобто образи, обмежені "правдою факту", але не "правдою життя в цілому". Тим самим публіцистика є перехідним елементом, "прикордонною зоною", що відокремлює (і з'єднує) журналістику і художню літературу. Використання такого методу визначається, як і в будь-якому іншому випадку, предметом і метою проведеного публіцистом дослідження.

 


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 247 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Вступ. Жанри в арсеналі сучасної журналістики | Предмет відображення | Подія 1 | Висновок |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Цілі журналістської творчості| Роль різних жанроутворюючих факторів у формуванні жанрів

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)