Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Вступ. Жанри в арсеналі сучасної журналістики

Читайте также:
  1. Жанри публічних виступів
  2. Основні парадигми сучасної соціології
  3. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. жанри наукових досліджень
  4. Особливості публічного мовлення. Жанри публічних виступів
  5. Стилі сучасної української літературної мови
  6. Стилі та підстилі сучасної української літературної мови.

ТЕРТИЧНИЙ А. А.

ЖАНРИ ПЕРІОДИКИ

 

ЗМІСТ

Вступ. Жанри в арсеналі сучасної журналістики …………………………………………………………………………………………. _____
Розділ 1. Жанроутворюючі фактори в журналістиці ……………………………………………………………………………………… 1.1. Предмет відображення ……………………………………………………………………………………………………………... 1.2. Цілі журналістської творчості …………………………………………………………………………………………………….. 1.3. Методи дослідження предмета …………………………………………………………………………………………………….. 1.4. Роль різних жанроутворюючих факторів у формуванні жанрів ………………………………………………………………… 1.5. Утворення жанрів та «жанрові імена» ……………………………………………………………………………………………. _____ _____ _____ _____ _____ _____
Висновок ……………………………………………………………………………………………………………………………………… Література ……………………………………………………………………………………………………………………………………. _____ _____

 

 


Вступ. Жанри в арсеналі сучасної журналістики

Нерідко приходиться чути думку про те, що для журналіста основне - створити цікавий матеріал, а якого він жанру, не має абсолютно ніякого значення. Існує й інша думка: розмова про жанри журналістики не заслуговує на увагу, бо зміст поняття "жанр" безупинно змінюється й ускладнюється, а сама теорія жанрів у цілому розроблена недостатньо. Це нібито підтверджується тим, що різні дослідники пропонують свій перелік жанрів. Погодитися з подібними твердженнями не можна, як мінімум, з двох причин.

По-перше, той тип творів, що складається історично і визначається як "жанр", існує об'єктивно, незалежно від думок як теоретиків, так і практиків. Уся маса створених у журналістиці творів поділяється на жанри на основі цілого ряду принципів поділу. Справа в тім, що в кожного конкретного твору є набір певних характеристик. Такі характеристики виникають чи то відносно довільно (коли автор не задумується над тим, яким повинен бути його текст), чи то в результаті спеціальних творчих зусиль автора (коли він заздалегідь визначає, що повинно бути відображено в тексті, як саме і з якою метою). Але в будь-якому випадку ті тексти, що мають схожі якості, можна об'єднати в окремі групи.

Об'єднання це може бути зроблено різними дослідниками (чи практиками) на різноманітних підставах, у залежності від того, що кожен з них вважає найбільш важливим об'єднуючим початком (саме це породжує різні уявлення про жанрову палітру журналістики). Але, зрозуміло, більш вірним буде те об'єднання, що ґрунтується на подібності сутнісних (не другорядних) ознак публікацій, що включаються в якусь стійку групу. Уже після того як визначено об'єднуючу ознаку (чи ознаки), її називають "жанровою ознакою", а групу об'єднаних нею публікацій - "жанром".



А по-друге, точне уявлення про жанр допомагає професійному спілкуванню журналістів. Одна справа, коли редактор просить журналіста: "Напишіть, будь ласка, гарний матеріал про авіацію". Зовсім інше, якщо він йому пропонує: "Напишіть нарис про льотчика-випробувача". В останньому випадку журналіст краще зрозуміє, який саме матеріал хотів би отримати від нього редактор.

Чим же визначений набір сутнісних характеристик, що дозволяють відносити текст до того чи іншого жанру? Насамперед - своєрідністю предмета журналістики і способу відображення автором дійсності, що породжують цей набір. (Це традиційно визнається більшістю дослідників журналістики).

У журналістиці предмет виступів складають актуальні суспільні і природні події, явища, процеси, ситуації у всьому багатстві їхнього прояву, у різноманітті взаємозв'язків, що, насамперед, породжують важливі для суспільства в теоретичному і практичному відношенні проблеми і конфлікти, а також особистість людини.

Загрузка...

Роль способу відображення дійсності у формуванні набору характеристик журналістських текстів, що визначають їхню жанрову приналежність, важливіша (у плані, що нас цікавить) ролі предмета журналістських виступів.

У журналістиці існує три головних способи відображення - фактографічний, аналітичний і наочно-образний. Вони опосредковують рівні "проникнення" суб'єкта, що пізнає, в об'єкт: від первісного почуттєвого споглядання до абстрагування, теоретичного освоєння його і далі - до створення збагаченого, більш повного конкретного образу предмета (у тому числі - його художнього образу).

Перший і другий способи відрізняються один від іншого, насамперед, ступенем глибини проникнення в суть предмета відображення. Перший спосіб націлений на фіксацію деяких зовнішніх, очевидних характеристик явища, на отримання стислої інформації про предмет (у цьому випадку журналіст насамперед відповідає на питання: де, що і коли відбулося?). Швидкість одержання такої інформації дозволяє сучасній журналістиці оперативно інформувати аудиторію про численні актуальні події. Другий спосіб націлений на проникнення в суть явищ, на з'ясування прихованих взаємозв'язків предмета відображення (у цьому випадку набір питань, на які відповідає журналіст, значно розширюється). У даному випадку головним стає звернення його до різних проблем вибору ефективних шляхів розвитку суспільства, а також виявлення причин, умов, тенденцій розвитку подій і ситуацій, вивчення основ, мотивів, інтересів, намірів, дій різних соціальних сил, з'ясування виникаючих між ними протиріч, оцінка значимості різних феноменів, визначення обґрунтованості тих чи інших точок зору, концепцій, ідей.

Спосіб наочно-образного відображення дійсності націлений не тільки і не стільки на фіксацію зовнішніх рис чи явища, раціональне проникнення в суть предмета, скільки на емоційно-художнє узагальнення пізнаного. Нерідко це узагальнення досягає такого рівня, що називається публіцистичною (чи навіть - художньою) типізацією, що наближує журналістику до художньої літератури. Подібного роду журналістика поставляє аудиторії "матеріал", що сприяє як раціональному пізнанню дійсності, так і емоційному співпереживанню відображуваних подій.

Своєрідність того чи іншого способу відображення дійсності полягає насамперед у тім, що він виступає як особливий шлях реалізації ієрархічно взаємозалежних цілей, вирішення визначених задач.

Найважливіші з них носять визначальний характер і виступають як функції конкретного видання. Такі функції можуть бути різними. Одні видання (наприклад, "жовта преса") переслідують комерційні цілі, тому в публікаціях вони прагнуть насамперед висвітлювати такі теми, використовувати такі методи створення текстів, що дозволяють у максимальній мері задовольняти поширені у певній аудиторії суб'єктивно домінуючі інформаційні інтереси в розвазі. Причому подібні видання мало хвилює питання про те, наскільки такі інтереси збігаються з об'єктивно більш важливими, корінними потребами аудиторії.

Інші видання можуть мати на меті пропагандистський вплив на аудиторію (наприклад, політичний, релігійний тощо). Треті можуть ставити перед собою ціль максимально повно, об'єктивно інформувати аудиторію, виходячи з того, що журналістика покликана бути найважливішим засобом саме масового інформування, пов'язаного насамперед з корінними, базовими потребами аудиторії, засобом підвищення соціальної компетентності населення, його соціальної орієнтованості тощо.

У дійсності, звичайно, одне й те ж видання може переслідувати різні цілі. Але й у цьому випадку вони будуть мати свій вплив на характер публікацій на його сторінках.

Названим визначальним функціям (цілям) журналістики підлеглі властиві їм визначені задачі (цілі) "другого ряду" (чи власне творчі функції), пов'язані з пізнанням дійсності журналістом. До таких функцій відносяться:

Ø створення визначеної (того чи іншого ступеня повноти) інформаційної "моделі" відображуваного явища (його опис);

Ø встановлення причинно-наслідкових відносин;

Ø виявлення значимості явища (його оцінка);

Ø визначення майбутнього стану досліджуваного явища (прогноз);

Ø формулювання програм, планів дії, пов'язаних з аналізованим явищем.

Ці творчі цілі (цілі "другого ряду") необхідно здійснювати (у кожному конкретному випадку - у своєму обсязі) при створенні будь-яких журналістських текстів і в будь-яких виданнях, оскільки саме це їхнє здійснення відкриває шлях до реалізації журналістикою названих вище суспільних функцій.

Творчі функції виступають як необхідність для журналіста досліджувати різні суспільні феномени, виявляти й описувати їхню суть, визначати їхні причини, прогнозувати розвиток цих феноменів, з'ясовувати їхню значимість; досліджувати передовий досвід рішення всіляких задач і формулювати програми їхнього рішення, застерігати від шкідливих чи неефективних шляхів, способів досягнення тих чи інших цілей, обґрунтовувати спірні точки зору; виробляти своє ставлення до світу за допомогою емоційно-образної типізації, узагальнення відображуваних явищ. Нерідко журналістам приходиться (у силу призначення видання) створювати "світ Задзеркалля", тобто створювати тексти розважального плану, тексти, що сприяють рекреації (відпочинку) аудиторії.

Вирішуючи ці задачі, журналіст і робить оперативну, аналітичну, емоційно-образну інформацію про різні (існуючі й можливі) сторони життя суспільства, інформацію, необхідну аудиторії для здійснення всебічного соціального орієнтування і регулювання нею (аудиторією) своєї діяльності, підвищення своєї соціальної компетентності, відновлення духовної рівноваги, розваги. Здійснюючи творчі функції, журналіст застосовує різні методи пізнання дійсності. Вони складають три великі групи - емпіричні (документальні), теоретичні і художні методи.

У першу групу входять, насамперед, методи збору матеріалу (спостереження, бесіда, інтерв'ю, робота з документами тощо).

Другу групу представляють загальнотеоретичні методи пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, історичний, логічний, гіпотетичний методи і т.д.) і спеціалізовані (комплексні) методи осмислення зібраного матеріалу, що спираються на різні загальнотеоретичні методи (опис, причинно-наслідковий аналіз, оцінка, прогнозування, програмування). Використання теоретичних методів дослідження якоюсь мірою наближає аналітичну журналістику до наукового пізнання, але, зрозуміло, ні в якій мері не робить їх рівними.

Третю групу складають методи наочно-образного узагальнення, що спирається на прийоми асоціації, творчої фантазії, метафоризації, метонімії, олюднення, оксюморона (внутрішнього протиставлення), літоти (зменшення), гіперболізації (перебільшення), генералізації (підміни часткового висновку загальним), індивідуалізації (підміни загального висновку часткою) і т.д.

З поданих вище визначень предмета, функцій, методів сучасної журналістики витікають наступні висновки, які прояснюють багато чого в існуючій на даний час системі жанрів періодичної преси.

1. Якщо мова йде про оперативне інформування журналістом своєї аудиторії, то воно повинне бути, в першу чергу, націлено на найбільш важливі для неї події, явища, пов'язані з базовими, найбільш актуальними її потребами, а також повинно сприяти формуванню в читача максимально точної картини навколишньої його реальності.

Якщо ж мова йде про більш глибоке дослідження (аналіз) дійсності, про роз'яснення, тлумачення, інтерпретацію актуальних проблем, суті і значення сучасних подій, процесів, ситуацій, то ці досліджувані проблеми, події, процеси, ситуації повинні розглядатися журналістом у взаємозв'язку з іншими феноменами, співвідноситися з більш фундаментальними, більш значимими явищами, закономірностями, тенденціями розвитку різних сторін громадського життя.

Якщо ж журналіст "опосередковує" дійсність в емоційно-образній формі, передає аудиторії своє бачення про актуальну реальність за допомогою художньої типізації, то він повинен здійснювати її таким чином, щоб не спотворити реальний стан справ, якого стосується ця типізація. Саме це і відрізняє її від типізації, заснованої на вигадці, на безмежній фантазії автора, властивої власне художній творчості (але не публіцистичній!) як такій.

2. Для розуміння суспільних проблем, якщо вони обговорюються в журналістських текстах, насамперед важливо бачити існуючий зв'язок між описуваними подіями, явищами і наслідками практичного плану, змінами в реальному житті. Тому журналіст часто орієнтується на "ланцюжок" відносин: "тип підгрунття - результат" (причинна залежність), "засіб - ціль" (фінальна залежність), "перемінні взаємодії й об'єктивні протиріччя" (визначений вид перемінної взаємодії). Таким чином, можна сказати, що судження про взаємозв'язки досліджуваних явищ і утворять головну субстанцію багатьох публікацій, що відносяться до аналітичних і художньо-публіцистичних жанрів журналістики.

3. Змісту і формі конкретних журналістських матеріалів властивий свій характер. Якщо в інформаційних публікаціях викладається якийсь певний факт, то в аналітичних на перший план виходить думка автора, що спирається на сукупність фактів, а також його емоції, породжені цією думкою. А в матеріалах художньо-публіцистичних жанрів провідною якістю стає емоційно-образне узагальнення, художньо-типізована форма явищ дійсності, що змальовуються.

4. При створенні текстів різних жанрів використовуються різні операції, способи, методи емпіричного пізнання дійсності (спостереження, робота з документами, опитування, інтерв'ю тощо), а також теоретичні методи: порівняння, аналогія, оцінка (порівняння дійсності із суспільними цілями, нормами, ідеалами), деталізація (виявлення і підкреслення важливих подробиць явища, процесу, ситуації), роз'яснення (виявлення зв'язку з причинами, закономірностями чи перевіреними, доведеними судженнями), передбачення (вихід на майбутні процеси, що випливають із закономірностей, причин, факторів чи пізнаних тенденцій) і узагальнення (об'єднання інваріантних ознак окремих фактів, установлення спільного в процесах).

Часто вони доповнюються чітко орієнтованою на партнера по комунікативній ситуації демонстрацією співвіднесеності міркувань автора з думками, мотивами, позицією партнера. Це не в останню чергу виражається в тому, що журналіст часто не тільки пропонує готовий результат пізнання, інтерпретації явищ, але й показує, робить наочним для аудиторії хід самого пізнання. Він досліджує життя ніби разом з аудиторією.

Таким чином, журналістські матеріали в переважній більшості випадків мають діалогічний початок, незалежно від того, чи мають вони діалогічну форму викладу (як в інтерв'ю, бесіді) чи не мають. Автор журналістського тексту часто чи прямо звертається до читача, чи аргументує для нього щось у своїй свідомості як для партнера по розмові. Тому в журналістських текстах багатьох жанрів ставляться питання, даються відповіді на них, наводяться аргументи на користь якоїсь точки зору і висуваються контраргументи тощо, що створює ілюзію обміну думками, що відбувається між партнерами по "живому" спілкуванню.

Формування уявлення про жанрові особливості журналістики має вагому практичну значимість, тому що воно дає можливість (насамперед починаючому журналісту) свідомо орієнтувати себе в тій чи іншій пізнавальній ситуації на створення цілком конкретного типу тексту, у найбільшій мері "пристосованого" для адекватного висвітлення явища, яке зацікавило аудиторію чи видання.

 



Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 320 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Подія 1 | Цілі журналістської творчості | Методи дослідження предмета | Роль різних жанроутворюючих факторів у формуванні жанрів | Висновок |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Структура программы на языке Object Pascal в среде Delphi.| Предмет відображення

mybiblioteka.su - 2015-2021 год. (0.126 сек.)