Літературно-наукові та наукові органи

Разом з органами політично-інформаційного характеру, охопила українська преса різноманітні галузі культурного і гасподарського життя. В першу чергу були це органи літературно-наукового ха­рактеру. Хронологічно перешим з них виступає журнал п. н. „Митуса", що почав виходити у Львові з січня 1922 р. за редакцією В. Бобинського, Р. Купчинського та П. Ковжуна. Був це місячник літератури і мистецтва. Серед співробітників були: О. Бабій, Ю. Шкрумеляк, А. Павлюк, М. Обідний, Б. Гомзин, Ю. Липа, Дм. Загул, М. Семеренко та інші, крім згаданих вже вище. Тут же відділ „Мистецької Трибуни", в якому П. Ковжун дав свої „Записки маляра", М. Рудницький статтю про модерну музику, В. Січинський г уваги з приводу історії мистецтва М. Голубця і постановок в українському львівському театрі та ін. Кожне число приносило репродукції мистецьких творів Ю. Нарбута, О. Архипенка, П. Ковжуна, автора самої окладинки журналу. Журнал збуджував сподіванки на його розвиток. Але так не сталося. 3 травня того ж року (1922) заступив його другий журнал. Був це „Літаратурно-Науковий Вістник". Перше число його появилося за редакцією Д. Донцова у виданні Української Видавничої Спілки у Львові.

У вступній статті п. н. „Наші ціли" редакція повідомила, що є це відновленням „Літературно-Наукового Вістника" з минулих літ.

„Відновлюючи видання „Літературно-Наукового Вістника, – писала вона – редакція свідома величезної трудности зачатої справи..."

„Вирвати нашу національну ідею з хаосу, в якім вона грозить згинути, очистити від сміття і болота, дати їй яскравий виразний зміст, зробити з неї стяг, коло якого гуртуватиметься ціла нація – ось завдання до розв'язання котрого, разом з іншими, хоче причинитися і відновлений „Літературно-Науковий Вістник".

Приступивши до реалізації цього завдання, редакція розгорнула його в напрямі безоглядної боротьби з традиціями и ідеями, якими жив „Літературно-Науковий Вістник" у минулих роках. Зокрема виступає проти ідеї демократизму в українському житті, висуваючи натомість ідеологію т. зв. українського націоналізму.

Редакція „Літературно-Наукового Вістника" минулих літ, на чолі з проф. М. Грушевським, запротестувала проти вживания старої назви та проти твердження про відновлення старого „Літеретурно-Наукового Вістника". Вказувала, що новий журнал не має нічого спільного з „Літературно-Науковим Вістником" минулих літ, навпаки – суперечить його світогляду, традиції і становищу.

Протест цей реальних наслідків не мав. Викликав він тільки деякі відгуки, з яких варто згадати хоч би той, що появився в часописі „Книжка". Усупереч твердженню М. Рудницького в „Громадськім Вістнику" (1923 ч. 29), що „чимало із старих, довголітніх співробітників „Літературно-Наукового Вістника" поставилося вороже до нового редактора", «Книжка», обговорюючи перші чотири книжки журналу зазначала, що він „співробітників згуртував у себе всіх, які ще живуть на землях соборної України" – з таким дивним додатком:,,за виїмком комуніствуючих, в тім числі Олеся і Грушевського".(!)

Виходив новий „Літературно-Науковий Вістник" до 1933 р., коли його засади і завдання перебрав журнал п. н. „Вістник", як безпосередній продожувач „Л. Н. В.", проіснував „Вістник" до 1939 р., як орган Дм. Донцова.

Поза публіцистичною сторінкою, що принесла низку статтей з-під гострого пера самого редактора, скерованих ним на „очищения" національної ідеї від „сміття і болота", якими вважав він ідею демократизму і соціялізму, обидва ці органи одначе, не зважаючи на це, принесли чимало цінних творів із красного письменства, зокрема молодших письменників.

Поруч зі згаданими журналами розгорнула діяльність низка інших, що так само відбивали те чи інше ідеологічне становище. Так, з квітня 1931 р. за редакцією П. Ісаєва починає виходити у Львові місячник „Дзвони", який так визначає своє завдання:

„Будемо змагати до того, щоб давати нашим читачам якнайбільш здорову творчість, оперту на християнський світогляд"...

Упродовж дав'яти років журнал цей зумів згуртувати чимало поважних літаратурних та наукових сил.

Рівночасно з ориґінальною творчістю появилося тут чимало матеріялів, що знайомили читача з европейською літературою. Порушувано всі актуальні в науковому світі питания. 3 1932 р. при журналі почала виходити „Бібліотека Дзвонів", що дала низку цінних праць, з яких згадати хоч би такі, як: Е. Ю. Пеленського – „Бібліографія української бібліографії", О. Мицюка – „Тадей Рильський, як хлопоман і економіст", Ст. Смаль-Стоцький:,,Українська мова" та інші. 3 красного письменства: У. Самчук – „Волинь" (II т.); Ю. Косача – „Чарівна Україна": Ю. Липи – „Вірую"; Н. Королевої – „Інакший світ" та „Во дні они"; Б. Антоновича – „Книга лева" (поезії) та інші.

В цілому виявили себе „Дзвони", як виразно культурний і цікавий, живий своїм змістом орган, що міг привабити увагу читача, незалежно від його того чи іншого світогляду чи політичного переконання.

В 1929-32 рр. виходив у Львові журнал п. н. „Нові Шляхи", що за редакцією А. Крушельницького був речником совєтофільських змагань на галицько-українських землях. Давав він обґрунтовання та ширення настроїв прихильних совєтській дійсності на східньо-українських землях. Велика частина вміщеного тут матеріялу належала перу самого редактора та його сина Івана і лише подекуди траплялися твори інших авторів (в році 1933 А. Крушельницький виїхав до совєтської України, де після ув'язнень і знущань загинув. Загинули там і його сини).

В тих же роках і з тією ж метою виходив у Львові другий місячник літератури, мистецтва і критики п. н. „Вікна". Видавцем і редактором спочатку був В. Бобинський, а потім Ст. Олексюк. Журнал був ілюстрований багатьма образками з життя совєтської України.

Під впливом і у виданню націоналістичної течії були такі часописи, як місчячник „Дажбог", двотижневик „Напередодні", тижневик „Обрії". Всі вони виходили старанням і при ближчій участі Кравцева. Перший був більш публіцистичного характеру і менше літературного. Два дальші були часописами літературно-мистецькими. Відбивали думки і настрої молодих творчих сил. Виходили в 1936-38 рр., взявши за зразок зовнішній вигляд двотижневика літератури, мистецтва, науки і громадського життя п. н. „Назустріч", що почав виходити у Львові в 1934 р. в газетному формат! за редакцією В. Сімовича, а потім Свят. Гординського.

Цей багато ілюстрований часопис був живим відгуком на кожний прояв літературно-мистецького життя і творчости. Під вправним редакційним веденням здобув він одно з поважних місць в українській журналістиці, піднісши її на европейський рівень.

Крім згаданих часописів літаратурно-наукового та мистецького характеру цієї доби, виходили ще такі, як „Наука і Письменство", місячник української молодої ґенерації, перше число появилося в 1927 р. за редакцією Яр. Церківського; „Поступ", що був речником християнської моралі і виходив у 1921-30 рр. за радакцією О. Моха та інших.

3 органів наукових в першу чергу треба згадати „Записки Наукового Т-ва ім. Шевченка, що хоч і не точно продовжували появлятися під проводом К. Студинського, В. Сімовича, I. Крип'якевича та „Записки чина св. Василія Великого" (Жовква), що приносили багато праць історичного характеру, з археології, архівництва, музейництва тощо. В 1924-25 рр. виходив у Львові за редакцією I. Кревецького місячник історії і культури п. н. „Стара Україна", що його видавала книгарня Наукового Т-ва ім Шевченка.

Поставивши завданням розбудження свідомости індивідуальности про теперішнє и минуле, журнал цей приніс чимало цінного матеріялу, що конкретно виявився в працях: а) про історичну культуру та історичні традиції в Україні, б) з історії і культури старої України з увагою до національно-державних змагань та побутових особливостей українського народу, в) з історії поодиноких українських земель, г) про поодинокі історичні інституції України, як також біографії, мемуари, як українців, так і чужинців, описи пам'яток України та важніші документи та інше.

Все це стараниям і працею таких наукових сил, як: В. Барвінський, В. Карпович, Я. Гординський, I. Крип'якевич, М. Возняк, К. Студинський, I. Свєнціцький, В. Дорошенко, Д. Дорошенко, I. Борщак, В. Липинський, В. Заіжин, П. Зайцев, П. Богацький, В. Січинський та інші, став цей журнал в ряди цінних українських наукових видань.

Поважне місце здобуло також „Слово", журнал слов'янської філології, що його в 1936 р. почав видавати Семінар Слов'янської Богословської Академії за редакцією К. Чеховича. Виходив двічі на рік. Своїм завданням ставив... „не тільки науково досліджувати і побільшати наукові здобутки в усіх ділянках слов'янської філології, а також оцінювати давні і новіші нукові славістичні праці, не промовчуючи і їхнього ідеологічного забарвлення".

Перша книжка журналу принесла праці членів семінара. При-хильно зустрівши „Слово", преса висловила побажання бачити в ньому праці ширшого кола „також із світських науковців".

Побажання не залишилося без наслідків. Вже з другої книжки появляються тут цінні праці таких представників наукової думки, як Ст. Смаль-Стоцький, М. Возняк, М. Гнатишак, В. Щербаківський та інші.

Року 1939 почав виходитиу Львові новий журнал українознавства п. н. „Сучасне і Минуле", який почало видавати Наукове Т-во ім. Шевченка за допомогою Центросоюзу. Головним редактором став д-р I. Раковський, а фактичну редакційну працю поділено між членами колеґії референтів поодиноких відділів під головуванням д-ра В. Сімовича.

Програмою і змістом перших чисел та вправним редакційним ведениям, заповідався цей журнал на поважний науково-культурний орган. Однак, воєнні події, що незабаром наступили, не дали вже змоги йому розгорнутися. Появилося лише троє чисел, з яких одно подвійне, присвячене Т. Шевченкові.

Дата добавления: 2015-07-08