Початки комуністичної та офіційної совєтської преси на українських землях. Три доби розвитку

3 приходом в Україну совєтської влади, приходить ступнева, але рішуча ліквідація національної української преси. Залишається і в дальшому розвивається лише преса комуністична, що стоїть на ґрунті совєтському. Початки цієї преси сягають ще кінця 1917р., коли (19.XII) появився перший орган совєтської влади, утворений Москвою в Харкові п. н. ЦИКУК (Центр. Исполнительний Комитет Украини). Був це „Вістник Української Народньої Республіки", назву якого друковано в мовах українській і російській, а зміст переважно в мові російській.

В міру захоплення українських земель совєтською владою в зайнятих нею місцях з'являлася і совєтська преса. Розвиток і стан її творить нову сторінку в історії журналістики на українських землях. Можна її поділити на три виразні доби.

Перша – коли ліквідуються органи української національної і соціялістичної думки, що не стояли на ґрунті совєтської дійсности. Залишається ще на короткий час преса, що приймала цю дійсність у надії знайти в ній розв'язку національних вимог українського народу. Були це кілька органів „боротьбистів" та незалежних українських соціялістів і демократів, що об'єдналися і створили Українську Комуністичну Партію. Органами „боротьбистів" в першу чергу був центральний щоденник п. н. „Боротьба", якого 1920 р. за редакцією В. Еланського (Блакитного) вийшло 75 чисел. „Трудове Життя", що виходило в Києві до 25.III.1920 р., та декілька назв на провінції. Незалежна УСДРП мала в Києві своїм центральним органом щоденник п. н. „Червоний Прапор", що виходив у 1918р. і став в 1920 р. органом Організаційного Комітету Української Комуністичної Партії (УКП). Виходило в цей час кілька органів цієї партії і на провінції, як „Червоний Шлях" у Кам'янці-Подільському та інші. Незабаром УКП примушена була влитися до новоствореної КП(б)У (Комуністична Партія більшовиків України), як до територіяльної партії, і ліквідувати свої органи.

Початки преси КП(б)У українською мовою припадають на березень 1919 р., коли у Києві Губ. Комітет цієї партії почав видавати щоденну газету п. н. „Більшовик", а у Харкові – Центральний і Харківський Комітет, щоденник п. н. „Комуніст – Комунист".

Побіч починає виходити центральний орган совєтської влади п. н. „Вісти – „Известия” Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад". Як щоденна газета виходять вони спочатку в мовах російській і українській, а з ч. 131, коли редакцію перебирає В. Блакитний (Еланський) – тільки в українській мові. 3 цього моменту стають „Вісти" фактично на той час єдиним органом, що гуртує дійсно українські сили, що пробували пристосовуватись до радянської системи.

Стан української преси в порівнянні з російською пресою в Україні 1919-1922 рр. можна бачити з числових даних, що їх подають В. Ігнатієнко і А. Русанов. Року 1922 на 222 органів російською мовою, органів в українській мові було 173, з яких на комуністичну пресу припадає 21 назва.

У наступних роках відбувається різний упадок загальної кількості органів. Але одночасно зростає кількість органів комуністичних. Так, в 1920 р. на 73 українських органів припадає вже 63 органи комуністичних (російських органів виходило в цей час 151, з яких 120 комуністичних). А 1922 р. на 77 українських органів - 75 комуністичних. 3 цього ж року починає зростати російська преса, даючи вже 188 органів, з яких 169 комуністичних (на 75 комуністичних органів українською мовою). Врешті 1922 р. українська некомуністична преса цілковито зникає. Залишається преса лише партійно-комуністична та офіційна совєтська, що поступово взаємно покриваються. Українською мовою цього року виходить 56 органів. За місцем видання розподіляються вони так: Київщина – 22, Харківщина – 20, Полтавщина – 7, Катеринославщина – 3, Поділля - 2 і Херсонщина – 2. Переважна кількість органів припадала на центри. Так, Київ мав 16, Харків – 18, Полтава – 3 органи.

3 1923 р. кількість преси українською мовою збільшується. Головно збільшується кількість газет. Поширюється їх видання на місцях (села, фабрики тощо). Це підводить розвиток совєтської преси до другої доби.

Друга доба визначається національною політикою совєтської влади, відомою під назвою „українізації". Тягнеться вона від 1924 до 1930-31 рр. На цю добу припадає переведения багатьох центральних і місцевих органів на українську мову та збільшення їх кількости.

Тоді ж відбувається розвиток щоденної газети „Вісти" в напрямі скупчення визначніших українських літературних, наукових і журналістичних сил. Це ж становище затримується у „Вістях" якийсь час і по смерті В. Блакитного (Еланського 1925 р.), наступником якого в редакцію приходить Є. Касяненко. На сторінках додатку до „Вістей" п. н. „Культура і Побут" з'являються відомі памфлети М. Хвильового, де підносить він історичне гасло „Геть від Москви". Тут же праці М. Шрага, П. Христюка, М. Чечеля з економіки, історії, техніки тощо. Врешті, сторінка гумору і сатири Ост. Вишні (П. Губенка – П. Грунського), що спричинюється до особливої популярности часопису серед ширших кіл громадянства.

До цього ж часу належить народження і розвиток таких літературних, наукових, мистецьких органів, як „Вапліте" (Вільна Академія Пролетарських Літератів) під проводом Хвильового, а пізніш, як спадкоємець „Вапліте" – знаменитий „Літературний Ярмарок" і потім „Проліт-Фронт", „Червоний Шлях" за редакцією Грінька (1923), „Життя і Революція", „Радянська Література" та інші органи, що принесли в українську літературу чимало добірного зерна, порушили чимало проблем літературного, національного та соціяльного світоглядового характеру. Це ж саме відбилося на сторінках літературно-критичного органу п. н. „Критика". Не меншого значения здобуває освітньо-педагогічний орган п. н. „Радянська Освіта". Народжується високоцінний своїм завданням і змістом бібліологічний орган п. н. „Бібліологічні Вісті", перших двоє чисел якого виходять в кількох примірниках друкованих на машинці, після чого розгортається він в солідний друкований орган. Врешті відновлюється, з поворотом з еміґрації проф. М. Грушевського, науковий орган українознавства „Україна", як орган історичної секції Всеукраїнської Академії Наук.

Тим часом совєтська влада, виявляючи і студіюючи розвиток української думки, праці і творчости через відповідні чинники, що поволі проходили в усі його клітини, готує свій перехід до нової національної політики, що наступає з 1930-32 рр., як третя доба.

Приносить вона рафіновані, цинічні методи ліквідації української національної думки і характеризується двома основними моментами:

Фаворизування жарґону в пресі, як шлях до мовної асиміляції і протиставлення до ідеї українства – ідеї совєтської батьківщини („совєтського отечества") і братання української культури з російською на користь останньої.

Як наслідок, – широке розгорнення ліквідації всіх органів, що крізь совєтську дійсність змагали до збереження чистоти української мови і розвитку української культури, письменства, науки.

Був це час, коли прозвучали постріли Хвильового і Скрипника. А за ним довга низка визначніших журналістів, письменників, наукових робітників та громадських діячів їде до північних концентраційних таборів і на смерть.

Досить згадати тут хоч би такі імена найближчих співробітників та редакторів преси перших двох діб, як: Г. Грінько, Ол. Шумський, („Червоний Шлях"), О. Дорошкевич, М. Терещенко, Е. Черняк, Антоненко („Життя і Революція"), Гр. Косника („Нова Громада"), Мир. Ірчан (А. Бабик) – („Західня Україна"), М. Семенко, Г. Шкурупій („Нова Ґенерація") та багато інших, не кажучи вже про проф. М. Грушевського, як редактора „України". Року 1930 журнал цей з наказу влади перестав виходити. Відновлено було його через 10 місяців, на цей раз вже за редакцією колеґії в складі П. Шурана, М. Іваненка, С. Скомського та М. Качеровського.

Беручи свій початок у 1930-32 рр., ця третя доба преси совєтської України тягнеться до другої світової війни, розгортається і поглиблюється в повоєнні сорокові роки.

Дата добавления: 2015-07-08