Становлення і розвиток філософії Стародавньої Індії.

Предмет, функції і система філософії.

Предметом філософії є світ загалом, у найбільш узагальнених закономірностях, які характеризуються суб’єктно-об’єктивними відношеннями («людина-світ»). Філософія досліджує природу та сутність світу, сутність і призначення людини, систему «людина-світ» загалом і стан існування цієї системи. Функції філософії це головні напрямки використання філософії в суспільній практиці, у результаті чого реалізується їхня мета, завдання та призначення.

Функції філософії:

1. Світоглядна ф-я. (сприяє формуванню цілісної картини світу, уявлень про будову світу, місця людини в ньому)

2. Методологічна ф-я (виробляє основні методи пізнання довколишнього світу (дійсності)

3. Гносеологічна ф-я (має на меті правильне й істинне пізнання навколишньої дійсності, механізми істинного пізнання)

4. Аксіологічна ф-я (ціннісна) дає можливість адекватно оцінювати предмети, явища й процеси об’єктивної дійсності з погляду цінностей (етичних, естетичних, соціальних тощо) конкретного історичного періоду.

5. Критична ф-я (спрямована на критику різноманітних систем знань про світ, пошуки нових істин через розв’язання суперечностей між тим, що вже пізнане, й тим, що ще не пізнане.

6. Виховна, гуманітарна ф-я (сприяє генеруванню гуманістичних цінностей та ідеалів сучасної цивілізації, створенню соціальних умов для їх реалізації на рівні окремої особи, розвитку гуманітарної культури, допомога окремій людині знайти себе)

7. Прогностична ф-я (дає змогу осмислити перспективу розвитку світу)

Функцій є набагато більше.

Система філософії хар. особливістю завдань, проблематики й предмета філософії, що дає змогу виокремити її важливі структурні компоненти (структуру). Структура філософського знання віддзеркалює основні сфери реальності й формує головні філософські дисципліни, що визначають її систему: онтологія (буття), гносеологія (пізнання), антропологія, соціальна філософія.

Ядром філософії як системи стають логіка, діалектика й методологія пізнання.

Мета філософії - надання можливості людині осмислити саму себе, навколишній світ, суспільну практику, джерела суспільного розвитку, майбутнє; позитивно переживати «перманентну» кризу особи та суспільства.

Становлення і розвиток філософії Стародавньої Індії.

Передумови виникнення філософії були такі:

1. стрибок у розвитку виробничих сил переходу від бронзи до заліза;

2. поява товарно-грошових відносин;

3. виникнення держави;

4. зростання опозиції традиційній релігії, критика нормативно-моральних;

5. розвиток науки, нагромадження емпіричного матеріалу.

Філософія Стародавньої Індії має ряд особливостей, які визначаються специфікою розвитку суспільних відносин цих держав, і насамперед, кастовий устрій в Індії, який сприяв збереженню традиційних релігійно-міфологічних уявлень у формуванні перших філософських течій.

Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих «даршанах». Існували даршани астиків і даршани нестиків. Ці даршани проповідували різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. «Веда» — це збірник текстів на честь богів. Веди – стародавні пам’ятки індійської літератури, написані віршами та прозою. Брахмани – своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких тлумачиться смисл ритуалів. Одним з найдавніших ідеалістичних учень був брахманізм. Його прихильник вважали, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу «брахмана», що не має ні початку, ні кіш З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло. Тіло — це зовнішня оболонка душі. Душа вічна, безсмертна. Упанішади – завершальний етап у розвитку Вед, трактати релігіозно-філософського плану. Принципи закладені у Ведах, Брахманах, Упанішадах, стали основою таких світоглядів: брахманізм, бхагаватизм, буддизм, джайнізм. Засновники цих світоглядних систем: Будда, Капіла, Джайміні, Готама та інші залишили після себе Сутри – священне коротке керівництво до звичайного права, законодавства, ритуалу пожертвування, домашнього життя і громадських обов’язків (в них укладена суть їхніх вчень). Характерна особливість стародавньоіндійського світу є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного до філософського. “Даршан” в перекладі “філософія”. Школи філософії, які не приймають авторитету Вед (неортодоксальні, настика) – чарвака-локаята, джайнізм, буддизм.

Буддизм (Сіддхартха Гаутама) — це водночас і релігійне і філософське вчення. Воно виникло у VI—V ст. до н. є. і стало однією з найпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом. З точки зору буддизму, світ — це єдиний потік матеріальних і духовних елементів — «дхарм». В основі буддійського вчення про природу речей лежить вчення про дхарми. За вченням буддистів, дхарми проникають в усі явища психічного і матеріального світів і перебувають у русі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. В теорії пізнання у буддистів не існує різниці між чуттєвою та розумовою формами, пріоритет надається практиці. Практика споглядання, роздумів є основним засобом пізнання навколишнього світу. Все є плинним і нестійким. Песимізм. Життя є страждання. Вісім сходинок подолання страждання: правильне: позиція, мова, думка, спосіб життя, діяльність, вміння, увага, концентрація думки. Нірвана – спокій і щастя. П’ять заповідей: не вбий, не вкради, не бреши, будь цнотливим, не вживай наркотичних речовин, та алкогольних напоїв. Любов до всього живого – ахімса. Десять кайданів: ілюзії, сумніви, ненавсить, прив’язаність до землі тощо. Джерела: «Трипітака», «Палійський канон».

Філософський зміст буддизму включав два аспекти: вчення про природу речей та вчення про шляхи її пізнання. Джайнізм (500 р. до н.е. Махавіра). Релігійно-філософські засади джайнізму ґрунтуються на своєрідній метафізиці, яка визнає існування двох вічних субстанцій дживи (живої душі, активності), та адживи (неживої матерії, простору й ефіру). Джайни пропонують шлях індивідуального спасіння душі від деструктивного впливу матерії та її єднання з верховною душею. Щоб досягти цього потрібно звільнитися від карми шляхом реалізації певних доброчинностей та аскетичних засад поведінки. Подібне до буддизму. Учення джайнів має етичний характер. Не вірили у Бога. Місце Бога на землі посідають мудреці, які порівняно з іншими людьми є всесильними і всезнаючими. Обов’язкова віра і виконання п’яти доброчинностей: ахімса, милосердя, чесність, стриманість у словах, думках і справах, уникнення земних і тілесних бажань. Школа чарвака-локаята Головним джерелом знання про світ є чуттєве сприйняття. Релігія – це вигадка багатіїв, які намагаються вести в оману бідних. Джерелом страждань вважали жорстокість і несправедливість. Людина живе лише раз і повинна думати про щастя та його досягнення.

Які визнають авторитет Вед (ортодоксальні, астика) – санкх’я, ньяя, йога, міманса;

Її основні особливості:

1. Формування на базі міфологічно-релігійного світогляду.

2. Своєрідність ставлення до Вед.

3. Споглядальний характер і слабкий зв’язок з наукою.

4. Змалювання духу як безликого, бездіяльного явища.

5. Народження логіки.

6. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.

Чотири етапи розвитку:

1)Ведичний період (час розселення арійців і поширення їхньої духовної культури, виникненням ведичної релігії, брахманізму, формування Вед)

2)Епічний етап (найвідомішими першоджерелами були епоси «Махабхарата» і «Рамаяна». У цей час виникають буддизм, джайнізм, чарвака-локаята й класичні філософські школи - санкхя, його, ньяя, міманса.

3) Ера сутр (містить у собі скорочені і узагальнені філософські системи, завершує період давньоіндійської філософії)

4)Схоластичний період (між ним немає чіткого розмежування з попереднім)

Дата добавления: 2015-07-08