Звучить Гімн України, всі встають).

Учень. А ще народ України має свої споконвічні символи. Спробуйте назвати їх. (Верба, калина, тополя, криниця, барвінок, груша). Чому вони такі дорогі серцю кожного українця? (Відповіді учнів.)

Учениця. Калину завжди любили, її порівнювали з гарною дівчиною. Калину садили скрізь: по берегах річок, на могилах, під вікнами біленьких хат та біля розмальованих криниць; кетягами червоних ягід прикрашали весільні короваї і вплітали їх у вінок, ними лікували застуду та варили варення. А навесні в калинових кущах співали, не втихаючи, солов’ї. Навесні калина приваблювала своїми квіточками-віночками, а восени — червоними ягодами, що палахкотіли ясним вогнем у променях осіннього сонечка.

(Пісня про калину «Червона калина»)

Учениця.

Я народилась в Україні

І почала життя своє.

Тут небеса високі й сині,

На що не глянеш — все моє!

Трава для мене зеленіє.

Для мене світлі дні ясні.

І сонце пестить та леліє,

Летять до серденька пісні.

Тут кожна квіточка співає.

Струмочок ніжно жебонить.

І краю кращого немає,

Де б я могла так вільно жить!

Ведучий. Ось ми дійшли до третьої сторінки журналу. Перегорнемо її. Як ви гадаєте, про що ми дізнаємося? (Відповіді учнів.) А дізнаємося ми з вами про народні обереги.

Учень. Народний оберіг — це предмет, що має чудодійну силу й приносить його власникові щастя, удачу, оберігає від небезпеки. Тому і сорочка, і пояс, і рушник та й інші речі мали магічну силу.

Учень. І досі мати, проводжаючи в дорогу свого сина чи доньку, дарує вишитий рушник на щастя й на долю. Такий самий рушник стелять під ноги молодим, щоб довгою і щасливою була їхня життєва стежина.

(Пісня про рушник «Рідна мати моя...»)

Учень.

Обереги мої українські,

Ви прийшли з давнини в майбуття.

Рушники й сорочки материнські

Поруч з нами ідуть у життя.

Нам любов’ю серця зігрівають —

Доброта і тепло в них завжди.

Вони святість і відданість мають.

Захищають від лиха й біди.

Й образи́, що на стінах у хаті,

Наставляють на істинну путь.

Українці, душею багаті,

Крізь віки у майбутнє ідуть.

Ведучий. Перегортаємо останню сторінку нашого журналу і дізнаємося про місцевість, де ми з вами живемо. Адже цей чарівний куточок також частинка нашої України.

Учень: Остропіль мій – це справжня казка,

Я знаю всі куточки тут.

І хилить голову берізка,

І чути запах дивних рут.

Тече тут Случ привільно і широко,

І хвилі б’ють об білі береги,

Тут скрізь мій край – куди не кину оком,

Моє село з полями навкруги.

Де в ніжних пахощах весною,

Пташки співають у гаях,

Де під сріблястою росою

Буяє травка в берегах.

Дата добавления: 2015-07-08