Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Лисий Петро Нікіфорович

Читайте также:
  1. II. ФРИДРИХ ИОЗЕФ СТАЛ ФЕДОРОМ ПЕТРОВИЧЕМ
  2. VII. Новые знакомства. Петров
  3. Верхние одежды допетровской Руси XVI—XVII века
  4. Виктор Константинович Петров
  5. Военная одежда допетровской Руси XVI—XVII века
  6. Воронцова (Левина) Лидия Петровна, 1917 г.р.
  7. Восстание в Петрограде 27 февраля 1917 г.

«У дні, коли наближається чергова річниця переможної весни, хочу згадати своїх бойових побратимів з 58-го зенітного артдивізіону, з якими в 1944-му році почав воювати з німецькими загарбниками. Цей дивізіон пройшов боями від Сталінграда до Берліна, на його рахунку десятки збитих фашистських літаків та наземної бронетехніки.

Війна…Скільки бід і мук принесла вона в кожну сім’ю, чорним крилом горя зачепила і нашу. Першим на фронт пішов мій батько Лисий Анкифор Іванович. В одному із боїв під Карпатами (він був кулеметником) йому відірвало пальці лівої руки.

69 років відділяють нас від останніх залпів Великої Вітчизняної війни – від сонячного травня 1945р. Запекла сутичка з лютим загарбником, що тривала 1418 днів і ночей, в яких наш народ зазнав нечуваних втрат і страждань, закінчилася нашою повною перемогою.

У 1944-му році війна вже йшла до закінчення, а ворог був ще сильний. Гітлерівці чинили запеклий опір нашим військам, чіпляючись за кожний метр землі.

Настала черга і мені, 16-річному сільському хлопцеві іти на фронт. Зі своїми бойовими товаришами: молодшим лейтенантом Чертковим Захарієм, рядовими Олександром Деркачем, Григорієм Колесниковим та іншими йшов дорогами війни, щоб добити фашистів у їхньому лігві.

Моїм товаришам по зброї було по 16-19 років, та хоч ми були молодими в боях виявили чудеса хоробрості. Згадую бій при штурмуванні річки Одри. Фашисти будь-якою ціною хотіли перешкодити просування нашої піхоти, по 10 і більше разів бомбили переправу, але тут у бій з ними вступили наші зенітки: вогнем своїх гармат вони перешкоджали німцям бомбити переправу. По декілька годин вів бій і наш 58-й артдивізіон і ворог відступив. Доводилось вести бої із наземними силами фашистів. На території Польщі в бою за м. Гростреліце і Котовіце декілька годин були зенітки по німецьких танках прямою наводкою. І жодна ворожа бронемашина не прорвалась на наші вогневі позиції.

Так несли свою службу мої товариші, виконуючи свій бойовий обов’язок перед Батьківщиною».

Розповів Петро Нікіфорович і про дівчаток-фронтовичок із 3-ї батареї та 1-го взводів. Серед них Т. Рєдкодубова, В. Румянцева, Т. Татарінова, О. Мішурова, які разом з О. Деркачем, Г. Колесніком та П. Лисим були зенітниками: «Йшов останній місяць війни, але фашисти були ще сильні, вони відстоювали кожний метр землі, будинок. Та вже ніщо не могло зупинити наступ наших військ на шляху перемоги. Наш дивізіон наступав у складі 60-ї армії І Українського фронту в напрямку до м. Бреслау, оточивши в цьому місті 40-тисячний гарнізон фашистів. Оточені будь-якою ціною вирішили вирватися з пастки, але їм це не вдалося. Тоді фашистське командування стало допомагати оточеним авіацією. Для цієї операції було кинуто також великі сили наземних військ. Радянське командування вирішило будь-що не допустити прориву, для цього було стягнуто велику кількість зенітних засобів, в тому числі і наш 58-й артдивізіон. Коли фашистам не вдалося з авіацією, вони вирішили розгромити наші гармати, тож спрямували проти нас велику кількість літаків. От і почалось те, чого ми чекали: фашистська армада літаків обрушила шалену повітряну атаку на наші зенітки. Падали бомби, строчили кулемети, ми зазнавали великих втрат. Було страшно. Земля горіла від розривів бомб, це не можна описати – то було страшне пекло. Ми мужньо зустріли ворога. Дівчата-навідниці Татарінова, Мішурова вступили в бій сміливо. На нашу гармату спікірував німецький стерв’ятник, але то було останнє його піке: збитий дівчатами, він упав неподалік нашої гармати. То страшне видовище! На допомогу прийшли наші винищувачі, які розігнали фашистів. За цей подвиг ми були нагороджені урядовими нагородами. Наше командування пропонувало німецькому гарнізону Бреслау скласти зброю, але гітлерівці відмовилися, тож почалося те, про що сказано: «Якщо ворог не здається, його знищують».

То були незабутні дні…День Перемоги зі сльозами на очах зустріли під Берліном. Війна закінчилась…Ми перемогли!!!».


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 157 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ПЕРЕДМОВА | Котко Михайло Олександрович | Клімов Василь Остапович | Володимир Григорович Чепелюк | ІІ ведучий: Наступний конкурс «Вижимання гирі» (по 1 представнику від команди на рахунок). | Усний журнал | Звучить Гімн України, всі встають). | Ведучий. | Михайле Олександровичу! | Староостропільського НВО |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Котко Михайло Олександрович| Візитка зустрічі учасників районних змагань зі стрільби з пневматичної гвинтівки

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)