Котко Михайло Олександрович. (інвалід, ветеран війни і праці)

(інвалід, ветеран війни і праці)

На долю Михайла Олександровича випали важкі роки війни. Він закінчив полкову школу молодших командирів. Після цього був направлений у військове училище м. Фрунзе (Киргизія), до закінчення якого залишилося всього три місяці. Йому присвоїли звання молодшого лейтенанта і розпочалася грізна Велика Вітчизняна війна.

Михайла Олександровича направили на формування 385-ї стрілкової дивізії 948-го артилерійського полку на посаду командира взводу. Мав чудову військову виправку, вміло керував взводом, піднімав бійців в атаку, надихав на перемогу.

З піднесенням розповідає Михайло Олександрович про бої за Москву: «Бійці стояли на смерть, захищаючи рідну землю. Німець рвався до столиці, але сили не було. Тоді Гітлер кинув 77 піхотних девізій, 14 – танкових, 8 – мотодивізій. У нього була мета – за 10 днів оточити і знищити Москву. Але їм не вдалося. Наші бійці розбомбили і знищили німецьку армію».

385 дивізія, в якій воював Котко М.О., визволяла Калугу, Козельськ, Сухінічі, з боями дійшла до станції Баратіно. За цей час німців відкинули від Москви на 350 км. Михайло Олександрович форсував Дніпро, бачив його розбурхані води. Стогнав наш Старий Славутич, але ворогам не вдалося взяти рідний Київ. Брав участь в оточенні і знищенні в Пінських болотах 300-тисячної німецької армії. У цих боях відзначилися усі три білоруські фронти. Дивізії присвоєно звання «Червопрапорна».

Де тільки не воював Котко М.О. Закарбувалися у пам’яті бої за Білорусію, після звільнення якої у складі 2-го Білоруського фронту вийшли на державну границю з Польщею і почалося звільнення польських міст: Остроленка, Лонжа, Черсак, Беринг, Картхаузен і великого портового міста Денціх. Після звільнення Польщі, пройшли всю Східну Прусію.

За проявлені мужність і героїзм під час штурму і захоплення німецької цитаделі Конінсберга Михайло Олександрович був нагороджений орденом «За відвагу». Ці спогади про героїчний шлях 385 Крічевської Червонопрапорної стрілецької дивізії не залишать нікого байдужим. Перемогу зустрів під час боїв на річці Ельбі. За мужність і героїзм нагороджений 2-ма орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни І ступеня, орденом Богдана Хмельницького, 4-ма бойовими орденами, 8-ма бойовими медалями і 13-ма урядовими і державними нагородами за самовіддану працю.

Після війни ще один рік Михайло Олександрович служив в армії, працював старшим помічником начальника заготовок Горьківського військового округу. З армії комісували за станом здоров’я як інваліда Великої Вітчизняної війни І групи, присвоєно звання полковника.

Дата добавления: 2015-07-08