Етапи розвитку міжнародної валютної системи

1. Паризька валютна система (1816-1914 рр.). В основу її був покладений золотомонетний стандарт. Золотомонетний стандарт - це власна (тобто класична) форма золотого стандарту, пов'язана з використанням золота і золотих монет як грошового товару.

Основою формування валютних курсів був золотий паритет, який відображав співвідношення грошових одиниць різних країн за їхнім офіційним золотим вмістом. Був скасований МВФ у 1978 році.

Пізніше, коли золоті монети вже не карбувалися, був уведений золотозливковий стандарт. Золотозливковий стандарт - це урізана форма золотого стандарту, що передбачає обмін кредитних грошей на зливки золота вагою до 12,5 кілограма.

Поступово поряд із золотом у міжнародних розрахунках стали використовуватися фунти стерлінгів і долари СПІА. Так з'явився золотодевізний стандарт, що був покладений в основу Генуезької валютної системи.

2. Генуезька валютна система (1922-1944 рр). В основу її був покладений золотодевізний стандарт. Золотодевізний (золотовалютний стандарт) - урізана форма золотого стандарту, що передбачає обмін кредитних грошей на девізи валютних країн золотозливкового стандарту, а потім на золото. За золотодевізного стандарту валюти одних країн залежали від валют інших країн, знецінення яких викликало нестійкість супідрядних валют. Діяв з 1922 до 1971 року.

3. Бреттон-Вудська валютна система (1944-1976 рр). У Бретгон-Вудській валютній системі зберігалася деяка подоба золотодевізного стандарту, особливість якого полягала у тому, що це був, по-перше, золотодевізний стандарт тільки для центральних банків, а по- друге, при цьому тільки долар СІЛА (тобто тільки одна-едина національна валюта) обмінювався на золото. Власне кажучи, це був золотодоларовий стандарт. У Бретгон- Вудській валютній системі поєднувався стихійно-автоматичний характер міждержавних розрахунків з посиленням їх державного і міждержавного регулювання.

У 1969 році МВФ були введені для розрахунків «Спеціальні права запозичення» (СПЗ) і золотодевізний стандарт був замінений стандартом СПЗ. У серпні 1971 р. уряд СІЛА офіційно припинив продаж золотих зливків за долари.

4. Ямайська валютна система (1976 р,- до теперішнього часу). У січні 1976 р. угодою країн - членів МВФ на конференції в Кінгстоні (Ямайка) була проведена друга зміна статуту МВФ. Цією угодою був переглянутий статус золота і введені плаваючі валютні курси.

СПЗ відносяться до міжнародних колективних валют і використовуються для безготівкових розрахунків країн - членів Міжнародного валютного фонду шляхом записів на спеціальних рахунках. Курс СПЗ визначається на основі валютного кошика.

У Європі, де створено Європейський економічний союз, функціонує Європейська валютна система, вона є міжнародною регіональною валютною системою, підсистемою Ямайської світової валютної системи. Країни - члени Європейського економічного союзу, об'єднавшись у валютний союз, мають єдину колективну валюту - евро.

Як і світова валютна система, Європейська валютна система також пройшла певні етапи становлення і розвитку:

I етап - 1947-1950 рр. - укладення валютних угод між країнами Західної Європи на двосторонній основі з метою взаємного регулювання платіжних балансів безготівкових розрахунків, заліку взаємних вимог, пільгового кредитування;

II етап - 1950-1958 рр. - створення Європейського платіжного союзу (17 країн), розрахунки в межах союзу здійснюються за допомогою умовної розрахункової одиниці - епуніт;

III етап - з 1959 р. - створення Європейської економічної спільноти, яка трансформувалась у Європейську валютну систему;

IV етап - 1989 р. - поетапна трансформація Європейської валютної системи у Європейський валютний союз.

Процес інтеграції України у світову економіку відбувається за умов реформування власної економіки під час одночасного трансформування системи зовнішньоекономічних зв'язків, формуванні нових інтеграційних елементів.

Потреба в цьому обумовлює відповідні форми і темпи розвитку валютної системи України, зокрема, в напрямі поступового скасування обмежень на здійснення операцій та участі в міжнародних валютних механізмах.

Все це вимагає удосконалення валютної політики держави, системи регулювання і контролю сфери валютних відносин.

7.4 ПРАВИЛА ПЕРЕКАЗУ ІНОЗЕМНОЇ ВАЛЮТИ ЗА МЕЖІ УКРАЇНИ

Правила здійснення переказів валюти за межі України, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2007 року N 496.

Перекази фізичних осіб (резидентів і нерезидентів) за поточними валютними неторговельними операціями виконуються на наступні цілі:

а) на оплату витрат іноземним судовим, слідчим, нотаріальним та іншим повноважним органам (у тому числі сплата податків, зборів інших обов’язкових платежів), витрат іноземних адвокатів у разі порушення справ за кордоном, у яких позивачем або відповідачем є фізична особа;

б) на оплату витрат на лікування в медичних закладах іншої держави, а також на оплату витрат на транспортування хворих;

в) на оплату витрат на навчання і стажування в навчальних закладах іншої держави, витрат на проведення тестів, іспитів тощо;

г) на оплату участі в міжнародних симпозіумах, семінарах, конференціях, конгресах, виставках, ярмарках, культурних і спортивних заходах, а також інших міжнародних зустрічах, що відбуваються на територіях іноземних країн;

г) на оплату витрат на придбання літератури та передплатних видань, що видаються за кордоном;

д) на оплату зборів (мита) за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, уключаючи оплату послуг, які надаються патентними відомствами інших країн, і послуг патентних повірених за кордоном;

е) на оплату витрат, пов’язаних зі смертю громадян за кордоном (транспортні витрати і витрати на поховання);

є) на оплату послуг за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя, укладеними з нерезидентами, за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України (далі - Національний банк), отриманої в порядку, визначеному Національним банком;

ж) на оплату продукції, робіт, послуг, прав інтелектуальної власності, що набуваються в нерезидентів за кордоном для власного споживання;

з) на оплату вступних, членських внесків до міжнародних організацій;

и) платежі у зв’язку з прийняттям спадщини;

і) у разі виїзду за кордон на постійне місце проживання;

ї) з оплати праці, стипендій, пенсій, аліментів, державної допомоги, матеріальної допомоги, допомоги родичів, благодійної та гуманітарної допомоги, виплат і компенсацій, уключаючи виплати з відшкодування шкоди, заподіяної робітникам унаслідок каліцтва, професійного захворювання або іншого ушкодження здоров’я, що пов’язані з виконанням ними трудових обов’язків, жертвам політичних репресій, жертвам нацистських переслідувань, членам їх родин і спадкоємцям, відшкодування за страховими випадками, премій, призів, успадкованих коштів, коштів за договорами дарування, коштів, заощаджених на рахунках, і прибутків за ними;

й) з оплати авторських гонорарів, премій, призів та інших виплат за використання об’єктів права інтелектуальної власності фізичних осіб;

к) на підставі вироків, рішень, ухвал і постанов судових, слідчих та інших правоохоронних органів.

Відповідно до вимог Правил фізичні особи-резиденти можуть здійснювати за межі України перекази іноземної валюти:

а) у сумі, що в еквіваленті не перевищує 15 000 гривень в один операційний (робочий) день, - з поточного рахунку в іноземній валюті або без його відкриття (на бажання клієнта) без підтвердних документів;

б) у сумі, що в еквіваленті перевищує 15 000 гривень в один операційний день, - виключно з поточного рахунку в іноземній валюті на підставі підтвердних документів.

Фізичним особам-нерезидентам дозволяється без відкриття поточних рахунків в іноземній валюті переказувати за межі України суму, що не перевищує в еквіваленті 15 000 гривень в один операційний (робочий) день, на підставі документів, що підтверджують джерела походження іноземної валюти.

Перекази в іноземній валюті за межі України з поточних рахунків фізичних осіб- нерезидентів здійснюються без обмеження суми.

Переказ без відкриття рахунку в межах України для виплати його готівкою без зарахування на поточний рахунок за дорученням фізичної особи - резидента і нерезидента здійснюється банком виключно в національній валюті.

Зарахування на поточні рахунки фізичних осіб - резидентів і нерезидентів переказів із-за кордону та подальша їх виплата з цих рахунків здійснюються без обмеження суми.

Виплата переказу (переказів), що надійшов (надійшли) в іноземній валюті з-за кордону на користь фізичної особи, у сумі, що дорівнює або перевищує в еквіваленті 150 ОООгривень за місяць, здійснюється в гривнях і зараховується на поточний рахунок отримувача переказу (переказів).

7.5 МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ

У міжнародних розрахунках застосовуються такі ж форми документів і порядок їх оплати, що й у розрахунках усередині країн, однак існує і певна їх специфіка. Зокрема, особливо важливим тут є попереднє визначення основних елементів організації розрахунків у різного рівня угодах та контрактах: між контрагентами, банками, державами, а також у міжнародних конвенціях.

У зовнішньоторговельних контрактах між контрагентами (експортерами та імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків: валюта ціни і валюта платежу; курс їх переводу; валютні застереження; форми розрахунків; умови платежу і форми платіжних засобів та ін.

Валюта ціни - це валюта, в якій встановлюється ціна контракту. Вона вибирається з найбільш сталих. Нею може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни.

Валюта платежу- це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов'язково збігається з валютою ціни. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переводу однієї валюти в іншу.

Валютні застереження передбачають перегляд суми платежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застереження), групи валют («валютної корзини») або валюти ціни відносно валюти платежу.

Умови платежу передбачають негайну оплату відвантажених товарів чи відтермінування платежу, тобто продаж у кредит

Форми платіжних засобів - це вид документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінансові та комерційні. До фінансових належать векселі (прості та перевідні), чеки, платіжні розписки; до комерційних - рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, специфікації, страхові поліси та ін.

Форми розрахунків відрізняються порядком документообігу і містять розрахунки за інкасо за допомогою акредитивів, за відкритими рахунками, банківськими переказами.

Вказані особливості міжнародних розрахунків зумовлюють специфіку їх форм, організації документообігу, здійснення валютних операцій тощо.

Комерційні банки здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів- підприємців, організацій-учасників зовнішньоекономічної діяльності в трьох загальноприйнятих формах: банківський переказ; інкасо; акредитив.

Вибір конкретної форми визначається за погодженням сторін і фіксується в розділі «Умови платежу» зовнішньоторгової угоди.

Банківський переказ - це операція банку на валютному ринку з виконання доручення клієнта щодо переведення грошей в інший закордонний банк для виконання його грошових зобов'язань.

Механізм проведення банківського переказу такий.

Експортер направляє документи імпортеру на основі отриманих документів, імпортер дає вказівку своєму банку про перерахування коштів до банку отримувача, тобто експортера.

Банк імпортера виконує перерахування коштів у банк експортера напряму або через банк-кореспондент на основі заяви про переказ, в який вказується сума переказу, спосіб виконання, назва отримувача і його точна адреса, номер його рахунку в банку та назва банку, валюта переказу.

Інкасо - це банківська операція із стягнення грошових коштів з платника на користь одержувача на підставі письмового доручення останнього з наданням відповідних документів.

Ця форма розрахунків здійснюється за допомогою інкасового доручення експортера, яке передається до банку після відвантаження товару.

Під час міжнародних розрахунків за інкасовою формою керуються уніфікованими правилами по інкасо, розробленими Міжнародною торговельною палатою.

Що стосується акредитива-то це розрахунковий документ, що є дорученням одного банку іншому провести оплату товаротранспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги за рахунок заздалегідь визначених джерел коштів.

Один з основних видів міжнародних банківських розрахункових операцій є документарний акредитив, що являє собою угоду, згідно з якою банк, який діє за дорученням клієнта, повинен протягом певного часу виплатити зазначену суму третій особі.

Ці розрахунки регламентуються уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, виданими міжнародною торговельною палатою у 1995 році, і проводяться в декілька етапів:

покупець і продавець укладають контракт, в якому передбачено форму розрахунків за акредитивом;

покупець доручає банкові в своїй країні виставити акредитив на користь експортера, тобто бенефіціара;

банк-емітент виставляє акредитив, гарантуючи цим оплату бенефіціарові, за умови виконання останнім вимог до контракту;

банк-емітент просить банк країни експортера (авізний банк) повідомити позичальника про виставлення акредитива; проте авізний банк стежить лише за дотриманням умов акредитива, але не бере на себе жодних зобов'язань щодо гарантування оплати експортерові;

експортер після відвантаження товару подає до авізного банку або банку, вказаного в акредитиві, документи, що відповідають умовам контракту;

банк перевіряє правильність поданих експортером документів та здійснює їх оплату одним із способів, передбачених умовами акредитиву.

Акредитив видається на термін до 90 днів.

ТЕМА 8. КРЕДИТНІ СИСТЕМИ

8.1 ПОНЯТТЯ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ

Кредитна система - це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Як правило, кредитна система має трьохрівневу структуру (хоча існують відхилення від такої практики): центральний банк, банківські установи та небанківські кредитно-фінансові інститути.

До банківських установ відносять: комерційні банки, інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, земельні банки, поштово-чекові банки, торгові банки.

Представниками небанківських кредитно-фінансових інститутів є:

- інвестиційні компанії,

- страхові компанії,

- ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки,

- пенсійні та інші фонди.

Сучасна кредитна система - це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та функції кредиту. Тому кредитна система включає в себе два основних поняття:

1) сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, які базуються на певних формах і методах кредитування. Вони пов'язані з рухом позикового капіталу у формі різноманітних форм і видів кредиту;

2) сукупність кредитно-фінасових інститутів, які акумулюють вільні грошові кошти і направляють їх господарюючим суб'єктам, населенню, уряду.

Слід враховувати, що кредитна система функціонує через кредитний механізм. Він представляє собою, по-перше, систему зв'язків з мобілізації та акумуляції грошового капіталу між кредитними інститутами і секторами економіки; по-друге, відносини, пов'язані з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими установами в межах ринку позикових капіталів; по-третє, відносини мЬк кредитними інститутами та іноземними клієнтами.

Таким чином, кредитний механізм включає всі аспекти позикової, інвестиційної, засновницької, посередницької діяльності кредитної системи в особі її інститутів.

Сучасна кредитна система характеризується наступними важливими процесами:

• концентрацією і мобілізацією банківського капіталу;

• подальшим зростанням конкуренції між різними видами кредитно-фінансових установ;

• продовженням злиття великих кредитно-фінансових інститутів з потужними

промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями;

• інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створенням

міжнародних банківських об'єднань і груп.

Отже, сучасна кредитна система забезпечує умови для розвитку науково-технічного прогресу, зростання виробництва, нагромадження капіталу, підтримки високої норми народногосподарського накопичення. Кредитна система сприяє вирішенню проблеми реалізації товарів та послуг на ринку, поглибленню соціальної та майнової диференціації між різними верствами населення.

Найбільш розвинутою вважається кредитна система США, яка представлена Федеральною резервною системою (виконує функції центрального банку), мережею банківських установ і небанківських кредитно-фінансових інститутів різних форм власності.

В Україні кредитна система перебуває у стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і складається з НБУ, комерційних банків та системи фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Найбільш активними і потужними у системі кредитно-фінансових інститутів України є комерційні банки.

8.2. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА: ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ, ЦІЛІ ТА МЕХАНІЗМ

ФУНКЦІОНУВАННЯ

Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій.

Банк- це установа, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності і терміновості.

Банківська система - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні у цілком визначений історичний період.

Розрізняють два основні типи побудови банківської системи:

•однорівнева банківська система;

•дворівнева банківська система.

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів. Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, клієнтами яких є банківські інститути та урядові структури. Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

За дворівневою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі і по горизонталі. По вертикалі- це відносини підпорядкування між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, і комерційними банками. По горизонталі - це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.

Основними функціями банківської системи є:

1. Трансформаційна -зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх роним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформувати (змінювати) на різні терміни, розміри, що зменшує фінансові ризики.

2. Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3. Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна), яка проявляється у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків; у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі

8.3 ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ, ЇХ ПОХОДЖЕННЯ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ФУНКЦІЇ

Головною ланкою банківської та кредитної системи будь-якої держави є центральний банк.

Основні функції, що здійснюються всіма без винятку центральними банками, поділяються на:

1. регулюючі,

2. контрольні та

3. обслуговуючі.

До регулюючих Функцій відносять:

- управління сукупним грошовим оборотом;

- регулювання грошово-кредитної сфери;

- регулювання попиту та пропозиції на кредит. Під контрольними функціями розуміють:

- здійснення контролю за функціонуванням кредитно-банківської системи;

- проведення валютного контролю. Обслуговуючі функції здійснюються при:

- організації платіжно-розрахункових відносин комерційних банків;

- кредитуванні банківських установ та уряду;

- виконані центральним банком ролі фінансовою агента уряду.

До контрольної функції відносять:

контроль за функціонуванням кредитно-банківської системи— одна з основних функцій центральною банку, яка обумовлена необхідністю підтримання стабільності цієї системи, оскільки довіра до національної грошової одиниці припускає наявність стійких та ефективно працюючих кредитно-банківських інститутів.

здійснення валютного контролю та валютного регулювання.

До обслуговуючих функцій центрального банку відносять:

Забезпечення безперебійного функціонування системи готівкових та безготівкових

кредитування кредитно-фінансових інститутів та уряду.

здійснення ним ролі фінансового агента уряду, тобто ведення урядових рахунків та управління активами різних урядових відомств.

Додаткові функції центрального банку не пов'язані безпосередньо з його головним завданням (збереження стабільності національної грошової одиниці), але сприяють його реалізації. До числа додаткових функцій відносять:

керування державним боргом,

проведення аналітичних розслідувань та ведення статистичної бази даних, виготовлення банкнот тощо.

Завдання всіх центральних банків — випуск в обіг банкнот та забезпечення їх циркуляції на території країни. При цьому лише деякі центральні банки (Італії, Великобританії, Бельгії, Іспанії) мають спеціальні структурні підрозділи по випуску банкнот.

Таким чином, центральні банки — це органи державного регулювання економіки, яким надано монопольне право випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту, валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є "банком банків", фінансовим агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету.

8.4 КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ ТАЇХ ВИДИ

Комерційні банки - це кредитні установи, функціями яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок коштів клієнтів, касове та розрахункове обслуговування, виконання валютних та інших банківських операцій.

На практиці в сучасних умовах функціонує велика кількість банків. В залежності від того або іншого критерію їх можна класифікувати наступним чином.

за формами власності (державні, приватні, кооперативні та змішані); залежно від кола здійснюваних операцій (універсальні, спеціалізовані); за організаційно-правовою формою діяльності (пайові, акціонерні товариства); за територією діяльності (регіональні, міжрегіональні, загальнонаціональні,

міжнародні);

за приналежністю до країн (національні, іноземні, спільні); за розміром статутного фонду (малі, середні, великі).

Державні банки представляють собою кредитні установи, що знаходяться у власності держави. їх праобрази існували ще в Стародавньому Римі, Вавилоні, Єгипті. В Європі вони з'явилися в XVI - XVII ст. Існують три види державних банків: центральні, комерційні банки, спеціальні кредитні установи.

Кооперативні банки - кредитно-фінансові інститути, що створюються товаровиробниками на ділових засадах для задоволення взаємних потреб; виникли в першій половині XIX століття.

Змішані банки - банки за участю державного і приватного капіталу.

Універсальні банки - кредитні установи, що здійснюють всі основні види банківських операцій: депозитні, кредитні, розрахункові, фондові, довірчі та інші.

Спеціалізовані банки - банки, що спеціалізуються на кредитуванні певної галузі економіки або господарської діяльності чи групи населення або ж формах залучення коштів у вклади; характеризуються вузькою спеціалізацією.

Акціонерні банки організовуються у формі акціонерних компаній. В сучасних умовах акціонерна форма є головною формою організації банків у промислове розвинутих країнах.

Неакніонерні банки знаходяться у власності партнерів або індивідуальних осіб.

Міждержавні (міжнародні) банки - міжнародні кредитні організації, створені на основі міждержавних договорів з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин.

Національні банки - це банки, що належать повністю або частково національним інвесторам і діють в їх інтересах.

Іноземні банки - банки, які повністю або частково належать іноземним інвесторам. їх діяльність в країні перебування регламентується особливим національним законодавством.

Банківські операції- це операції, спрямовані на вирішення завдань банків, тобто ті, що відображають банківську діяльність і, як правило, пов'язані з рухом особливого товару - грошей.

Можна виділити чотири групи банківських операцій:

1. пасивні - це операції, за допомогою яких утворюються банківські ресурси.

2. активні - це операції, які проводять банки з метою прибуткового використання і розміщення залучених у ході пасивних операцій коштів (операції з цінними паперами та кредитні операції).

3. банківські послуги - здійснюються банком за дорученням клієнта, за його рахунок, та, як правило, від його імені, тобто банк виступає агентом свого клієнта (звідси назва цих послуг - агентські). За виконання цих послуг банк отримує комісійну винагороду, розмір якої визначається угодою між банком і клієнтом. Найбільш типовим є розподіл банківських послуг на традиційні (послуги, пов'язані з виконанням розрахунково-касових, кредитних, валютних, депозитних операцій тощо) і нетрадиційні (гарантійні, посередницькі, трастові, консультаційні тощо).

4. інші операції - це операції з векселями; факторингові; лізингові; консорціуми!'; фондові; валютні; фінансування капітальних вкладень; міжбанківські тощо.

8.5 СПЕЦІАЛІЗОВАНІ КРЕДИТНО-ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ

В останні роки на національних ринках позикових капіталів розвинутих країн важливу роль стали відігравати спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, які посіли важливе місце в накопиченні та мобілізації грошового капіталу. До числа цих установ слід віднести: страхові компанії, пенсійні фонди, позиково-ощадні асоціації, будівельні товариства, інвестиційні фінансові компанії, благочинні фонди, кредитні спілки.

Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та середніх фірм. їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах на відміну від інвестиційних банків. Інвестиційні компанії бувають двох видів: відкритого та закритого типу. В першому випадку інвестиційні компанії зобов'язуються викупити свої акції у акціонерів, в другому - ні.

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їх боргових зобов'язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов'язань дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль над їх діяльністю. До фінансових компаній відносяться і кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю, зокрема, діючі у сфері споживчого кредиту.

Пенсійні Фонди створюються фірмами для виплати пенсій працівникам і службовцям.

Особливо багаточисельною групою є ощадні установи. Ощадні каси - це державні установи, які належать місцевим органам влади (муніципалітетам) або створювані при державних поштових установах. Вони залучають вклади дрібних вкладників, купуючи на них облігації державних позик. Так, наприклад, в США існують три види ощадних установ: ощадні банки, ощадно-позикові асоціації та кредитні спілки.

Особливістю ощадних банків с те, що вони купують цінні папери (облігації державних та місцевих органів влади).

Кредитні спілки є різновидом кооперативів, створюваних окремими групами населення з метою об'єднання коштів для вирішення практичних проблем. Кредитні спілки утворюються на паях для короткострокового кредитування їх учасників (для будівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо).

Страхові компанії здійснюють страхування життя або майна.

В Україні до небанківських кредитних установ відносять також каси взаємної допомоги та ломбарди.

Каса взаємної допомоги - громадська кредитна установа, яка об'єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників та службовців - членів профспілки: у відділах соціального забезпечення місцевих рад народних депутатів - для пенсіонерів. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотації профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довгострокові (до шести, в окремих випадках до десяти місяців) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позики. За рішенням правління каси її членам може бути надана відстрочка повернення довгострокових позик до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому довгострокових позичок - залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси.

Ломбарди - це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В нашій країні вони виникли на початку 20-их років. Ломбарди є державними госпрозрахунковими підприємствами. Вони перебувають в розпорядженні місцевих Рад в системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.

8.6 МІЖБАНКІВСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ

Нині у світі існує велика кількість різноманітних міжбанківських об'єднань, утворення яких базується як на добровільному об'єднанні самостійних банків («злиття»), гак і на правах власності, контролю, централізованого управління, прямого підпорядкування та залежності («поглинання»).

Головними представниками міжбанківських об'єднань є:

асоціативного комерційного типу - консорціуми та картелі; корпоративного типу - концерни та трести.

Банківський консорціум - цс тимчасове об'єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій. Головною метою консорціуму є: збільшення обсягів операцій концентрацією ресурсів, розподіл ризиків, що дає можливість обмежити втрати для кожного учасника консорціуму в разі неплатежів позичальників.

Банківський картель - об'єднання великих банків, в основі якого лежить угода про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики при встановленні процентних ставок та виплати дивідендів, умов кредитування тощо).

Банківський концерн - це монопольне об'єднання акціонерних банків, де великий банк (головне акціонерне товариство) володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних банків (дочірніх товариств), тим самим фактично встановлює фінансовий контроль за їх діяльністю.

Банківський трест - це монопольне об'єднання банків, яке утворюється об'єднанням власності банків, що входять до його складу. При цьому останні втрачають юридичну, комерційну самостійність і підпорядковуються єдиному органу управління. На відміну від концерну трест балується не на акціонерній, а на пайовій формі власності.

8.7 СТІЙКІСТЬ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ТА МЕХАНІЗМ її ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Забезпечення стійкості банківської системи залежить від аналізу фінансового стану банків. Основними джерелами інформації для проведення аналізу фінансового стану комерційного банку є баланс; звіт про фінансові результати його діяльності.

Аналіз балансу дає комплексну характеристику діяльності банків на будь-яку дату, у ньому наведена інформація про наявність власних коштів, зміни в структурі залучених коштів, складові активів та ін. На підставі балансу можна зробити висновки про стан ліквідності, дохідності, можливих перспектив розвитку банку.

Звіт про фінансові результати - це звіт про доходи і видатки банку (відображення фінансових потоків за певний період часу).

Забезпечення належного рівня ліквідності - одне з найважливіших завдань управління банком. Ліквідність - здатність банку в будь-який момент часу виконувати зобов'язання перед вкладниками у грошовій формі на першу вимогу й на повну суму.

8.8 КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ КОМЕРЦІНИХ БАНКІВ

Контроль за банківською діяльністю - цс комплекс заходів, спрямованих на забезпечення регулярного спостереження і періодичних перевірок фінансово-господарської діяльності, організації роботи банку та його підрозділів

Головними цілями банківського контролю є:

захист акціонерів і вкладників кожного конкретного банку від некомпетентного управління та зловживань;

підтримка стабільності на фінансовому ринку попередженням "системного ризику".

Система контролю за діяльністю комерційних банків містить:

1. зовнішній контроль:

державний контроль (НБУ, ДПА, правоохоронні органи); зовнішній аудит (незалежні аудиторські фірми);

2. внутрішній контроль:

внутрішній банківський аудит (ревізійні відділи банку); ревізійні комісії.

Активне сальдо платіжного балансу зросте, якщо в країні:
д) не буде спостерігатись жоден з вищеперерахованих процесів.

Банківський кредит за строками погашення поділяється на:
б) короткостроковий; д)довгостроковий;

Безпосередній вплив на пропозицію грошей мають: а)ЦБ; б) комерційні банки; в) уряд;

Валюта-це: б) грошова одиниця, що використовується у функціях світових грошей;
в) національна грошова одиниця.

Валютні активи держави - це: в) іноземна валюта, авуари в СПЗ, золото.

Валютні відносини містять: б)надання економічної та технічної допомоги за кордон; г)функціонування валюти у зовнішньоекономічній торгівлі; д)укладання угод щодо купівлі-продажу валют; е) отримання і надання з-за кордону позик;

Валютні угоди на короткотермінову (до 48 год) доставку валюти з негайною оплатою:
а) спот;

Виберіть правильні способи здійснення валютної інтервенції: б) використання резервів у національній валюті (через своп-угоди); в) продаж цінних паперів, розміщених у іноземній валюті;

Встановлена державою форма організації грошового обігу в країні: в)грошова система;

Головна функція грошової реформи: г)стабілізація грошового обігу;

Головна функція НБУ: б) забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

Грошова одиниця, що використовується як світові гроші, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу та платежу: в) валюта;

Грошова система, за якої національна грошова одиниця обмінюється на іноземну валюту, розмінну на золото: є) золотодевізний стандарт.

Грошові одиниці, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, позик кредиту, допомоги тощо:б) міжнародна резервна валюта;

Державно-правова форма організації міжнародних валютних відносин: а)валютна система;

Договірно-правова форма організації валютних відносин між групами країн:
г) регіональна валютна система;

За організаційно-правовою формою діяльності КБ поділяються на. б) акціонерні; г) пайові;

За суб'єктами кредитних відносин виділяють такі види кредиту:
а) міжнародний; г) банківський; д) державний; е) комерційний.

За формою власності КБ поділяються на:
а) державні; в) приватні; д) кооперативні; е) змішані.

Законодавча фіксація вагової кількості монетарного металу, що закріплюється за певною грошовою одиницею: б) масштаб цін;

Здатність валюти вільно використовуватись для будь-яких операцій та обміну на інші валюти: а) конвертованість;

Знайдіть зайвий елемент у СКФІ: г) поштово-ощадні установи;

Інструменти прямого впливу держави на параметри грошового обігу:
б) готівкова емісія; д) встановлення лімітів кредиту ЦБ.

Коли впроваджено плаваючі валютні курси нац. одиниць:
ж) 1976 р. - Ямайська конференція.

Країна вирішила встановити контроль над зовнішньою торгівлею для зниження дефіциту платіжного балансу. Одним з результатів такого рішення буде: г) зниження імпорту;

Кредитна система - це:
г) сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини;

Макроекономічні чинники, що впливають на розмір процентної ставки: б) попит і пропозиція на кредитному ринку; г) облікова ставка ЦБ; д) рівень інфляції;

Механізм грошово-кредитного регулювання схематично можна відобразити так:
а)ЦБ > МВ > М5;

Міжбанківські асоціативні об'єднання:
б) спілки; в) картелі; д) консорціуми; е) асоціації; є) синдикати; ж)ліги;

Міжбанківські корпоративні об'єднання: а) концерни; г) трести;

Мікроекономічні чинники, що впливають на розмір процентної ставки:
а)розмір кредиту; в)рівень ризику; е) термін кредиту;

Операції валютної біржі: б) укладання двосторонніх угод на купівлю-продаж валюти; д) організація розрахунків в національній та іноземній валюті за біржовими угодами; є) організація підтримки курсу національної валюти ЦБ; з)вираження ринкового курсу валют

Організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період: в) банківська система;

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики НБУ є регулювання обсягу грошової маси через: г) операції з цінними паперами на відкритому ринку;

Основні групи банківських операцій:
б) власні операції; д) банківські послуги; є) пасивні; з) активні;

Основні джерела інформації про стійкість банку:
б) звіт про фінансові результати; г) баланс;

Основні елементи грошової системи такі: б) валютний курс; в) грошова одиниця;

Основні функції фіскально-бюджетної політики: в)перерозподіл національного доходу; д)нагромадження ресурсів для фінансування соціальних програм;

Основні функції ЦБ: б) емісійний центр; г) банкір уряду;

Падіння темпів інфляції призводить до зниження цін: б)ні;

Положення капіталотворчої теорії кредиту: б) кредиту належить вирішальна роль у розвитку економіки; г) банки є творцями капіталу; д) кредит може бути безмежним; ж) кредит може створювати багатство.

Положення натуралістичної теорії кредиту: а) кредит не створює реального капіталу; в) банки є простими посередниками; е) кредит залежить від позикового відсотка; є) кредит залежить від виробництва;

При зниженні темпу інфляції до 5 % в місяць, інфляція стане: б) галопуючою;

Причини порушення ліквідності КБ: а) прорахунки в оцінці ризиків; в) форс-мажорні обставини; г) порушення збалансованості активів і пасивів банку;

Проблеми банківської системи України: в) нераціональна територіальна структура; д) недостатня загальна кількість банків; е) низький рівень капіталізації банків;

Проведення центральними банками політики "дешевих грошей"- це: в) політика, спрямована на зниження процентних ставок, норм обов'язкового резервування, купівля державних цінних паперів.

Складова частина платіжного балансу країни - рахунок поточних платежів - не містить:
г) зміни в активах країни за кордоном;

Співвідношення всієї сукупності надходження з-за кордону та платежів за кордон за певний проміжок часу: а) платіжний баланс;

Співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовується для обміну валют під час валютних та інших операцій: г) валютний курс;

Стагфляція: в) супроводжується одночасним підвищенням рівня цін і рівня безробіття;

Стратегічні цілі ГКП: в) забезпечення оптимального рівня зайнятості; д) збалансування економічного розвитку;

Суб'єкти ГКП: г) банківська система; д) урядові структури;

Суб'єкти зовнішнього контролю за діяльністю банку: б) незалежні аудиторські фірми; в) НБУ; д) ДПА; е) правоохоронні органи;

У чому полягає суть кредиту: в) це економічні відносини з приводу перерозподілу вартості на засадах зворотності, строковості і платності;

Функції банківської системи: в) стабілізаційна; д) трансформаційна.

Функції валютних ринків: а) забезпечення своєчасності міжнародних розрахунків і страхування валютних ризиків; в) диверсифікація валютних резервів банків; г) регулювання валютних курсів; е) отримання спекулятивного прибутку; ж) регулювання економіки;

Функції кредиту: г) контрольна;

Функції кредиту: г) перерозподільча;

Функції кредиту: г) антипаційна;

Функції ЦБ як органу валютного регулювання: в)нагромадження, управління і розміщення валютних резервів; д) визначення сфери і порядку обігу іноземної валюти в країні; є) визначення курсу національної грошової одиниці; з) встановлення механізму обліку валютних операцій; и) обслуговування зовнішнього боргу; і) надання ліцензій КБ на здійснення валютних операцій;

Характерні риси корпоративних об'єднань: б) великий ступінь залежності і близькі зв'язки між учасниками; г) відсутність можливостей вибору партнерів; є) великий ступінь централізації;

Характерні риси міжбанківських асоціативних об'єднань: а)добровільний характер членства на підставі спільності інтересів; в) вільний вибір організаційної форми об'єднання і вихід; д)делегування повноважень асоціативному об'єднанню; е) демократичний характер управління; ж) договірна форма організації відносин.

Цілі грошово-кредитної політики ЦБ класифікують на: б) проміжні; д) стратегічні.

Чинники, що впливають на валютний курс: а)стабільність держави; г) рівень інфляції; е) попит і пропозиція на валютному ринку; ж) стан платіжного балансу; з) вивезення капіталів за кордон;

Що є джерелом сплати позикового відсотка: г) прибуток позичальника.

Як може вплинути на фізичний обсяг експорту та імпорту США помітне зниження ціни долара в іноземних валютах: б) експорт виросте, а імпорт знизиться;

Яка частка статутного фонду законодавчо дозволена юридичним та фізичним особам під час створення комерційного банку: б) не більше 35%;

Який вид кредиту виконує антипаційну (емісійну) функцію: а) банківський;

Який вид кредиту може бути реалізований у товарній формі: б) комерційний;

Який зв'язок між рівнем процентної ставки та обсягом маси грошей в обігу: б) обернений;

Який із принципів банківського кредитування дає можливість банкам не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника: г) забезпеченість;

Які документи повинен представити КБ на реєстрацію: в) заява про реєстрацію, економічне обґрунтування, установчі документи, висновки аудиторської фірми, відомості про професійну придатність керівників;

Які з зазначених економічних інститутів не є обов'язковими елементами грошової системи сучасної ринкової економіки: а)фінансові установи; д)умови обміну грошей на золото?

Які з перерахованих валют можна віднести до резервних: г) англійський фунт стерлінгів;

Які операції необхідно проводити ЦБ, якщо потрібно збільшити грошову масу в обігу: б) купувати державні цінні папери; г) знизити норму обов'язкових резервів; е) знизити облікову ставку

Банківський кредит за строками користування поділяється на: б) середньостроковий; г) короткостроковий; е) довгостроковий.

Які санкції вживає НБУ за систематичне порушення КБ його вимог: в) проведення заходів фінансового оздоровлення, застосування санкції у вигляді: штрафу, підвищення корми обов'язкових резервів, призначення тимчасової адміністрації, відкликання ліцензії.

Якщо ВНП США знижується, то при системі вільно плаваючих валютних курсів:
в) імпорт і ціна долара будуть зростати;

Якщо обмінний курс швейцарського франка щодо долара США змінився з 4 франків до 3 франків за 1 долар, то ціна франка: г) піднялась з 25 центів до 33 центів, а курс долара впав щодо франка;

Якщо ціна німецької марки в доларах впала з 50 до 45 центів за одну марку, то ціна товару (в доларах), що продається в Німеччині за 150 марок: б) знизиться на 7,5$;

Дата добавления: 2015-07-10