Роль глядача і психологічний вплив плейбек-театру

Глядача К. С. Станіславський називав “третім учасником спектаклю” після автора п’єси та акторів. Інші класики театру також говорять про можливість розвивати у глядача, наприклад, почуття прекрасного та витонченість сприйняття, “виховувати”, “цивілізувати” його лише за активної участі самого глядача. Цей наголос у плейбек-театрі набуває, так би мовити, прямого значення. Звичайно, глядач працює внутрішньо – відчуває, сприймає, співпереживає, але він включається і явно, при чому на першому етапі вистави. А саме – виконує роль оповідача, стає автором сценарію для наступного дійства. До речі, серед теоретиків і практиків плейбек-театру ще не затвердилася однозначна й чітка аналогія ролі глядача у плейбек-театрі. Глядач є автором сценарію того, що відбуватиметься на сцені, – письменником, чи драматургом, чи типовим персонажем? Чи режисером? Чи одночасно і тим, і тим? Ким саме? Очевидно одне – глядач для плейбек-театру – центральна фігура, необхідний за визначенням учасник дійства. І в межах цього розділу ми пропонуємо розглянути психолого-профілактичний вплив плейбек-театру, якого зазнає активний глядач.

Від настанов засновника плейбек-театру і до останніх окремих публікацій звучить теза, що плейбек-театр не є психотерапією, але, звичайно, не можна заперечувати його психотерапевтичного ефекту. Якщо людина воліє розказати проблемну ситуацію, то в чому ж буде психолого-профілактичне чи психотерапевтичне значення плейбек-театру для неї? Яким чином він допомагає опанувати стрес? Чи може допомогти в особистісному зростанні?

У стресовій ситуації, коли людина потребує негайної допомоги, розповідь історії на перформансі плейбек-театру актуалізує такі психотерапевтичні механізми, як дореагування, наративізація та переінтерпретація.

1. Дореагування – традиційний механізм, описаний у більшості видів психотерапевтичних практик – від психоаналізу до наративної психотерапії. Стресова ситуація провокує певну реакцію людини, але ця реакція “там і тоді” часто не має свого логічного завершення. А під час розповіді цієї ситуації на плейбек-перформансі актуалізуються, виявляються почуття, які цим самим можуть бути завершені, дореаговані “тут і тепер”.

2. Наративізація – процес розповіді про себе (створення наративу), який дає змогу людині усвідомити власні патерни поведінки, ставлень, переживань тощо, а отже, прийняти їх та відкрити можливість змінити смислові наголоси.

3. Переінтерпретація – знаходження нових смислів у стресовій ситуації, яке розпочалося вже під час нарації в діалозі з ведучим, але більш розгорнуте завдяки об’єму та яскравості сценічної дії. Слід зазначити, що у плейбек-театрі актори намагаються відобразити внутрішній світ оповідача максимально точно, не створюючи інтерпретацій та оцінок, а лише надаючи йому “матеріальності” та підсилюючи до рівня сценічної дії. Тут немає “хепі-ендів”, а лише, так би мовити, правда життя у розгорнутому вигляді. А вже автор історії на свій розсуд може продовжувати її логіку, знайшовши нові ресурси опанування.

Ті самі механізми будуть спрацьовувати і для профілактики стресу, оскільки, як відомо, вчасне відреагування, а не накопичення почуттів, самооповідання, а не ігнорування себе, відкрите спілкування, а не ізоляція сприяють покращенню психологічного здоров’я та підвищенню життєстійкості особистості.

Присвоєння та переінтерпретація власного досвіду під час нарації, як показують останні дослідження лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, сприяє оптимізації особистісного самоконструювання, що дає змогу якісно змінити способи проектування і побудови особистістю життєвого шляху (Т. М. Титаренко). Саме під час розповіді про себе людина усвідомлює себе, знаходить і конструює власну ідентичність, відкриваючи нові, ще не пізнані сторони свого Я.

Застереження для оповідача історії у плейбек-театрі може полягати в передчасному або надто глибокому розкритті свого внутрішнього світу на публіці, що може бути спричинено очікуваннями психотерапевтичної допомоги. В таких випадках підготовлені ведучий та актори особливо бережливо ставляться до людини, спираючись на базовий принцип плейбек-театру “Не нашкодь!”, намагаючись не давати їй оцінок, не розгортати власних інтерпретацій історії тощо.

Отже, плейбек-театр – для глядача це можливість втілити у життя свій внутрішній світ, одночасно попереджаючи порушення адаптації до повсякденних стресових і кризових життєвих ситуацій та створюючи умови для позитивних змін.

Дата добавления: 2015-07-10