Методи збору первинної соціологічної інформації.

Разом з теоретичним велике значення в дослідженні має ме­тодичний розділ програми, який включає опис методики і організації дослідження.

Важлива частина методичного розділу програми — обгрунтування методів збору емпіричних даних. Якщо буде використаний аналіз документів, то слід вказати, які документальні джерела вивчатимуться (які статистичні форми, плани, звіти і т. і.), а також які методи аналізу їх змісту застосовуватимуться. При використанні методів опитування потрібний опис його техніки, організаційної структури і змісту, де проводиться опитування; на робочому місці, в місцях відпочинку, у відомчій поліклініці і т. д., який різновид анкетування використовується, який зміст анкети. У нашому прикладі, де в якості цілі дослідження висувалася оцінка рівня управління в організації, процедура дослідження вимагала проведення ате­стації керівників і провідних інженерних кадрів. У обгрунтуванні методів збору інформації повинно бути вказано, що атеста­ція проводитиметься на основі вживання два взаємодоповн­юючих методів: експертної оцінки і самооцінки. Для атестації управлінських кадрів було виділено 36 ознак, для інженер­но-технічних кадрів — 27 ознак. Всі якості оцінювалися по словнику ділових, особових і організаторських якостей екс­пертами трьох рівнів: 1) експерти групи А, що обіймають вищу посаду; 2) експерти групи Б, що знаходяться на рівному посадовому рівні; 3) експерти групи В, що знаходяться в підпорядкуванні в оцінюваного.

Таким чином, досягалася максимальна можливість об’єктивності оцінки, що характеризує даного керівника або фахівця як підлеглого — виконавця, співробітника і това­риша по роботі, — суміжника і керівника колективом. Міра вираженості якостей визначатиметься як середньоарифметичне всіх експертних оцінок. На основі цієї середньої буде вибрана відповідна фраза і внесена до виробничо-психологічної характеристики. Психологічна схильність до уп­равлінської діяльності виявлятиметься за допомогою тесту Кутта. Тут основна увага приділятиметься схильності до активної життєвої позиції, товариськості, емоційної сталості і самостійності думок.

При визначенні методів збору інформації соціолог повинен взяти до уваги ряд моментів:

1) оперативність і економічність дослідження не повинні забезпечуватися в збиток якості даних;

2) жоден метод не є універсальним, але має свої чітко обкреслені пізнавальні можливості. Тому не існує взагалі «хороших» або «поганих» методів, є методи, адек­ватні або неадекватні поставленому дослідником завданню;

3) надійність методу забезпечується не лише його обгрунтованістю, але і дотриманням правил його вживання.

Найбільш економічним з точки зору трудовитрат і фінан­сів є метод аналізу документів, які є в кожному суспільстві, що вступило на дорогу цивілізованого розвитку. Доку­мент — це спеціально створений людиною предмет передачі і зберігання інформації. У соціології під до­кументом мають на увазі ті або інші джерела, фіксуючі ін­формацію у будь-якому вигляді (рукописному, друкарському тексті, на магнітній стрічці, фото- або відеоплівці) про соціальні факти, явища суспільного життя, тих або інших соціальних суб'єктів.

Існують найрізноманітніші методи аналізу документів. У соціології найчастіше використовують два методи: неформалізований (традиційний) і формалізований. Неформалізований метод передбачає використання розумових операцій, скерованих на виявлення сутності та змісту документів. Це метод якісного аналізу документів. Неформалізований аналіз заснований на сприйнятті, розумінні, осмисленні і інтерпре­тації змісту документів відповідно до мети дослідження. При його здійсненні існує велика можливість суб’єктивістського підходу.

Як альтернатива, а може бути й доповнення способу якісного аналізу документів був розроблений формалізований ме­тод кількісного аналізу або контент-аналіз. Цей метод розрахований на одержання соціологічної інформації з великих масивів документальних джерел. Він заснований на виявленні певних кількісних статистичних характеристик текстів. При цьому передбачається, що кількісні характеристики змісту документів відображають деякі істотні риси соціальних явищ і процесів, що вивчаються.

Контент-аналіз заснований на стандартизації процедури пошуку інформації. Текстова інформація переводиться в кількісні показники. Для цього виділяються два типи одиниць: одиниці аналізу і одиниці розрахунку. Перші — це поняття (слова, терміни словосполуки і так далі). Це можуть бути імена людей, назви, суспільні події, теми публікацій і так далі Одиниці розрахунку — кількісна міра взаємозв'язку текстових і інших інформативних явищ. Вони визначаються залежно від цілей соціологічного дослідження і пов'язані з частотою згадуваних в тексті одиниць аналізу.

Аналіз документів дозволяє оперативно отримати інформацію про соціальне явище, що вивчається. Формою ця інформація носить об'єктивний характер.

Аналіз документів має і ряд інших переваг в порівнянні з іншими методами:

1) Аналіз документів дозволяє оперативно отримати факто­графічні дані про об'єкт дослідження.

2) Ця інформація носить об'єктивний характер. Але при цьому не можна забувати про обмеження, пов'язані з якістю такої інформації:

а) облікова і звітна інформація не завжди буває достовірною і потребує контролю за допомогою спостереження і опитувань;

б) частина цієї інформації застаріває;

в) цілі створення документів найчастіше не збігаються з тими завданнями, які вирішує соціолог в своєму дослідженні, тому інформація, що міститься в документах, повинна перероблятися, переосмислюватися соціологом;

г) переважна більшість даних у відомчій доку­ментації не містять інформації, про стан свідомості робітни­ків. Тому аналіз документів достатній лише в тих випадках, коли для вирішення завдання досить фактографічної інфор­мації.

Проте в більшості випадків дослідник повинен вдаватися до інших методів збору інформації: спостереження, опитування, тес­тування і так далі В соціологічному дослідженні під спостереженням розуміється метод збору первинних емпіричних даних, який полягає в навмисному, цілеспрямованому, систематичному безпосередньому сприйнятті і реєстрації соціальних фак­тів, що піддаються контролю і перевірці. Головною перевагою безпосереднього спостереження є те, що воно дозволяє фіксувати події і елементи людської поведінки у момент їх здійснення, тоді як інші методи збору первинних да­них грунтуються на попередніх або ретроспективних су­дженнях індивідів. Іншою важливою перевагою цього методу є те, що дослідник певною мірою не залежить від об’єкту свого дослідження, він може збирати факти незалежно від бажання індивідів або групи говорити або від їх уміння відповідати на питання.

У спостереженні закладена певна доля об'єктивності, яка задається самою установкою фіксації ситуацій, що відбуваються, явищ, фактів. Проте в цій процедурі є і суб’єктивний елемент. Спостереження передбачає нерозривний зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження, яка накладає відби­ток і на сприйняття спостерігачем соціальної дійсності, і на розуміння суті спостережуваних явищ, їх інтерпретацію. Чим сильніше спостерігач пов'язаний з об'єктом спостереження, тим більше суб'єктивізм, тим більше емоційна забарвленість його сприйняття. Ще однією важливою особливістю методу спостереження є складність, а деколи і неможливість проведення повторного спостереження.

Залежно від характеру процесу спостереження виділяють декілька його наступних типів: контрольоване і неконтрольоване, вклю­чене і невключене, польове і лабораторне, випадкове і систе­матичне і так далі.

Крім того, за умовами організації виділяють польове спостереження, що проводиться в природній обстановці; лабораторне спостереження, здійснюване в експериментальній ситуації, і, нарешті, випадкове спостереження, тобто спостереження заздалегідь не запланова­ного явища, діяльності або соціальної ситуації.

Найбільш поширеним методом збору соціологічної інформації є опитування. Опитування передбачає, по-перше, усне або письмове звернення дослідника до визначеної сукупності людей — респондентів з питаннями, зміст яких представляє проблему, що вивчається, на рівні емпіричних ін­дикаторів, по-друге, реєстрацію і статистичну обробку отриманих відповідей, а також їх теоретичну інтерпретацію.

Метод опитування передбачає, що джерелом первинної соціологічної інформації є безпосередньо учасник дослідження соціологічних процесів (респондент).

По формах і умовах спілкування соціолога з респондентом розрізняються письмові (анкетування) і усні (інтерв'ю) опитування. Опитування здійснюються:

- за місцем проживання,

- за місцем роботи і в цільових аудиторіях (глядачі в ки­нотеатрах, пацієнти в клініках і т. д.),

- очні (особисті) і заочні (анкетування через газету, телебачення, по телефону),

- гру­пові й індивідуальні.

Методи опитування використовуються у ряді випадків:

1) Коли проблема, що вивчається, недостатньо забезпечена документальними джерелами інформації або коли такі джерела взагалі відсутні.

2) Коли предмет дослідження або окремі його характеристики недоступні для спостереження.

3) Коли предметом вивчення є елементи суспільної або індивідуальної свідомості: потреби, інтереси, мотивації, настрої, цінності, переконання лю­дей і так далі

4) Як контрольний (додатковий) метод для розширення можливостей опису і аналізу характе­ристик, що вивчаються, і для повторної перевірки даних, отриманих іншими методами.

Метод опитування передбачає одержання соціологічної інформації в ситуації соціально-психологічного спілкування. Це накладає свій відбиток на вміст і якість отримуваних даних. У соціології вироблено значну кількість методичних вимог і процедур для того, щоб здолати суб'єктивізм, підвищити надійність і ефективність даної форми збору соціологічної інформації.

Найпоширенішим методом здобуття соціологічної інформації є анкетне опитування, яке здійснюється за допомогою добре відпрацьованого інструменту — анкети. Анкета — це об'єднана єдиним дослідницьким задумом система питань, направлених на здобуття інформації від респондентів про соціальні факти, явища і процеси. Достовірність і надій­ність інформації в анкетному опитуванні залежить від форми і типа питань, а також послідовності, в якій вони задаються.

Анкета має певну структуру, пов'язану з основни­ми фазами опитування: адаптацією (формуванням загальної позитивної установки до опитування), досягненням мети дослідження (збором необхідної інформації), завершенням опитування (зняттям напруги). Відповідно до цих цілей анкета зазвичай складається з трьох: частин; ввідної, основної і завершальної. Ввідна частина є безпосереднім зверненням до респондента. У ній коротко говориться про цілі і завдання дослідження, повідомляється, як будуть використані його результати. Тут же роз'яснюються правила заповнення анкети.

Основна частина містить питання, направлені на одержання необхідної інформації. Оскільки в дослідженні, як пра­вило, ставиться декілька завдань, то рішення кожного із завдань повинен відповідати свій блок питань.

У завершальній частині міститься так звана паспортичка, де з'ясовуються соціально-демографічні характеристи­ки опитуваного: його стать, вік, сімейний стан, освіта, соціальне походження, професія, місце роботи і так далі Тут же, як правило, респонденту пропонується висловити свою думку по темі опиту і виражається вдячність за участь у дослідженні.

У соціології відпрацьовані певні правила складання анкети:

• анкета має бути максимально компактною. Час її за­повнення не повинен перевищувати 30-40 хвилин. Інакше респондент втомлюється, і останні питання залишаються зазвичай без повно­цінних відповідей;

• питання мають бути чіткими, ясними, зрозумілими опитуваним, в них не повинна міститися двозначність;

• питання повинні відповідати вимогам логіки: спочатку мова повинна йти про встановлення того або іншого факту (події), а вже потім про його оцінку;

• поважно, аби інтерес до предмету опитування, що міститься в анкеті, не знижувався, а поступово підвищувався. Тому більш склад­ні за змістом питання повинні слідувати за простішими;

• перше питання не має бути дискусійним. Найкраще, якщо воно буде нейтральним;

• важкі питання доцільно помістити в середину, аби, відповідаючи на них, респондент зумів «включитися» в тему дослідження.

Залежно від бажаної точності дослідження опитування бувають групові та індивідуальні. При груповому опитуванні ми економимо час, але точність відповідей тут буде залежати від діяльності «ефекту списування». І навпаки, індивідуальне опитування завжди дає надійні результати, але забирає багато часу.

Залежно від джерела (носія) первинної со­ціологічної інформації розрізняють опитування масові і спеціа­ізовані. У масовому опитуванні основним джерелом інформації виступають представники різних соціальних груп, діяльність яких безпосередньо не пов’язана з предметом аналізу. У спеціалізованих опитуваннях головне джерело інформації — компетентні особи, чиї професійні або теоретичні знання, життєвий дослід дозволяють робити авторитетні заяви. Учасниками таких опитувань є експерти, здатні дати компетентну і зважену оцінку з питань, що цікавлять дослідника. Звідси ще одна широко поширена назва таких опитувань — експертні опитування, або експертні оцінки.

Існують три форми експертного опитування: Прогнози (довгострокові, середньо- і короткострокові, нормативні); Атестації; Оцінки міри достовірності опитувань, документів і так далі.

Інтерв’ювання передбачає особисте спілкування з респондентом, при якому дослідник (або його представник) сам ставить питання і фіксує відповіді. За формою проведення воно може бути прямим, як мовиться, «лицем до лиця», і опосередкованим, наприклад по телефону.

Процес інтерв’ювання багато в чому нагадує структуру анкети, ключову роль тут також грають питання, що ставляться. Питання анкети і інтерв’ю класифікуються по ряду підстав: змісту, формі, функції.

Поділ питань за змістом обумовлений характером ін­формації, яку представляє відповідь на те або інше питання. Тут можна виділити питання про факти і про ставлення до них, про норми і мотиви поведінки, про поведінку у минулому і сьогоденні. Наприклад, питання про факти покликані дати об’єктивні відомості про респондента (його стать, вік, професія, дохід і так далі). Мета такого роду питань найчастіше в тому, аби відсіяти тих осіб, які не можуть дати потрібну для дослідження інформацію.

Формою питання діляться на «відкриті» і «закриті», «пря­мі» і «непрямі». Відкриті питання не пропонують респонденту жодних варіантів відповіді і дають можливість вільно висло­влювати свою думку. Наприклад, «Що Вам не подобається у Вашій роботі (установі)?».

«Закриті» питання пропонують респонденту варіанти відповідей, і він повинен вибрати один або декілька з них. Закриті питання бувають дихотомічні, коли респонденту достатньо обрати відповідь «так» чи «ні», питання – «кафетерії», коли респонденту пропонується обрати один чи декілька варіантів відповідей, які є у списку, проективні питання – коли респонденту пропонується обрати варіант поводження у віртуальній ситуації.

«Відкриті» питання дають респонденту можливість доклад­но викласти свою думку, але створюють труднощі в обробці, оскільки вони погано піддаються формалізації. Гідність «закритих» питань в їх однозначній інтерпретації, але тут соціолог як би нав’язує свою думку респонденту. Аби дати максимальну ­можливість респонденту висловити свою думку перелік варіантів відповідей в кінці доповнюється позиціями: А що Ви ще хотіли зазначити? Чи є у Вас інша думка? Допишіть… Це варіант «напівзакритих» питань.

Другий тип питань за формою — прямі і непрямі. Пряме питання може звучати так: Чи доставляє Вам робота моральне задоволення або Ви працюєте ради грошей? Непряме ж питання на цю тему може бути сформульоване таким чином:

Якби сталося так, що Вам знову довелося обирати професію, то обрали б Ви свою нинішню професію?

По своїх функціях питання діляться на основні і контроль­ні. Основні питання — це програмні питання, за допомогою яких вирішуються головні завдання дослідження. Контрольні питання виступають як перевірочні. Якщо основне питання формулюється так: Якою мірою Ви задоволені своїй робо­тою? То контрольне питання може бути сформульоване інакше: Хо­тіли б Ви змінити свою роботу? Різновидом контрольних питань є «питання-пастки». Вони призначені для ви­явлення щирості і сумлінності опитуваних. Для підвищення ефективності контролю такі питання зазвичай розташовуються в анкеті на відстані від основного і один від одного.

******

Методична частина програми дослідження включає до се­бе також організаційний план його проведення. У цей план включаються основні заходи і мережевий графік робіт. Наявність такого плану дозволяє більш менш точно визначити витрати часу, сил, засобів і об'єм роботи, розподілити її по виконавцях у певній послідовності, скоординувати взаємодію дослідницького колективу для найбільш ефективного використання його можливостей.

Організаційний план дослідження складається, як правило, з наступних блоків: мережевого плану-графіка, підготовки поля дослідження, підготовки групи дослідників, проведення самого дослідження, організації обробки і аналізу соціологічної ін­формації, підготовки підсумкового звіту.

Дата добавления: 2015-07-08