|
У тих випадках, коли водянка яєчка має великі розміри і значно потовщені оболонки яєчка, операцію виконують за способом Бергманна. Він полягає в повному відсіченні піхвової оболонки і накладенні на залишки її безперервного кетгутового шва.
Операція при крипторхізмі. Показання — затримка яєчка в пахвинному каналі.
Положення хворого — на спині.
Знеболювання — місцева анестезія або наркоз.
Техніка операції. Косим розрізом, який проводять трохи вище і паралельно пахвинній зв’язці, розсікають всі поверхневі шари та передню стінку пахвинного каналу. Далі виділяють на всьому протязі незарощений піхвовий відросток очеревини (грижовий мішок) від компонентів сім’яного канатика. Після цього поперечно пересікають піхвовий відросток на відстані 2—3 см від його шийки, прошивають на рівні шийки, перев’язують і відсікають. Відсікають і видаляють також периферичну частину грижового мішка (за винятком його дна), на рівні нижнього кінця яєчка прошивають залишки грижового мішка шовковою ниткою, яка надалі буде використана для витягання яєчка. Для цього потрібно розтягнути тканини, що роблять пальцями або корнцангом, введеним у нижній кут рани. На передній поверхні мошонки роблять невеликий розріз, через який вводять в порожнину її затискач. Захопивши затискачем кінець нитки, прошитої біля нижнього кінця яєчка, підтягують яєчко до дна мошонки. Далі мошонку фіксують до стегна. Для цього один кінець нитки від нижнього кінця яєчка заправляють в голку і прошивають шкіру і фасцію в верхній третині стегна. Роблять пластику пахвинного каналу. На шкірну рану накладають вузлові шви. Лігатуру, яка фіксує мошонку до шкіри стегна, перерізають через два-три тижні.
ОПЕРАЦІЇ НА ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНАХ
Операції при позаматковій вагітності.
Показання — порушена позаматкова вагітність.
Положення хворої — на спині.
Знеболювання — ендотрахе- альний наркоз.
Техніка операції. Роблять нижню серединну лапаротомію або розріз за Пфанненштілем. На матку накладають кетгутові лігатури-тримачі або щипці Мюзо і ними матку разом з матковою трубою та яєчником виводять в рану. Далі накладають один затискач на матковий кінець труби, другий — на зв’язку, що підтримує яєчник. На брижу маткової труби послідовно накладають 2—3 кровоспинні затискачі і відсікають трубу. Біля кута матки кінець труби відсікають клиноподібно на глибину не більше 5 мм і трубу видаляють. Двома-трьома швами зашивають рану матки. Захоплені затискачами ділянки брижі маткової труби обколюють вузловими швами і зав’язують. Безперервним швом перито- нізують ранову поверхню, зшиваючи обидва листки брижі маткової труби. Рану кута матки перитонізують, використовуючи круглу зв’язку матки. Видаляють згустки і рідку кров за допомогою марлевих салфеток. Рану пе- редньобічної стінки живота пошарово зашивають наглухо.
Видалення кісти яєчника на ніжці. Показання — кіста яєчника.
Положення хворої — на спині, під крижі підкладають невеликий валик.
Знеболювання — ендотрахе- альний наркоз.
Техніка операції. Проводять нижню серединну лапаротомію. Встановлюють величину кісти. Якщо вона ве- лика, роблять пункцію її і відсмоктують вміст. Місце пункції закривають кисет- ним швом або накладають затискач. У разі підозри на новоутвір пункції не роблять. Кісту виводять в рану. Оголюють ніжку кісти і накладають послідовно два ряди затискачів, між якими пересікають ніжку кісти і видаляють її разом з одним рядом затискачів. Тканини з залишеними затискачами прошивають, перев’язують, затискачі знімають і відсікають кінці ниток. Пе- ритонізують куксу ніжки кісти, накладаючи серозно-м’язові кисетні шви, або використовують круглу зв’язку матки. Пошарово наглухо зашивають рану стінки живота.
Пункція черевної порожнини через заднє склепіння піхви. Показання — уточнення діагнозу або видалення ексудату.
Положення хворої — на спині. Нижні кінцівки відведені і зігнуті в кульшових та колінних суглобах.
Знеболювання — місцева інфільтраційна анестезія або короткочасний наркоз.
Техніка операції. Стінки піхви розводять дзеркалами. Задню губу шийки матки фіксують кульовими щипцями. Дзеркала видаляють, а шийку матки зміщують до лобкового симфізу. Довгою голкою роблять вкол дещо ззаду від границі між склепінням та шийкою матки. Голку вколюють на глибину 2— З см паралельно осі таза. До голки приєднують шприц і помалу відсмоктують вміст. У тому випадку, коли рідина (кров) відсутня, голку повертають трохи вбік. Якщо і в цьому випадку рідини не буде, то це означає, що її немає взагалі.
РОЗДІЛ |
ХРЕБТОВИ (COLUMNA V |
ТОПОГРАФІЧНА АНАТОМІЯ л ХРЕБТА І СПИННОГО МОЗКУ ОПЕРАЦІЇ НА ХРЕБТ |
0Ьп TEBRALIS |
Хребтовий стовп (хребет) є опорою для тулуба і черепа. Беручи участь в русі цих відділів, він виконує амортизаційну функцію — в ньому відбувається згасання поштовхів і коливань. Крім того, хребет є вмістилищем спинного мозку і він виконує таким чином захисну функцію. Хребтовий стовп складається з окремих хребців і має метамерну будову. Границі. Хребтовий стовп простягається від потиличної кістки до куприкової. Причому варіабельність його довжини залежить від кількості хребців, що його формують, і від віку. Боковими границями хребтового стовпа є вертикальні лінії, проведені через поперечні відростки хребців. Анатомічно в хребтовому стовпі виділяють шийний, грудний, поперековий, крижовий і куприковий відділи. Особливої уваги заслуговує так звана каркова ділянка, верхня границя якої проходить по верхній карковій лінії, нижня — через остистий відросток С^и хребця. Тут розміщується важливий в оперативному відношенні трикутник, в якому проходить відрізок позачерепної частини хребтової артерії, що належить враховувати при оперативних доступах до задньої черепної ямки. Границями трикутника є: зверху — верхній косий м’яз голови (т. obliquus capitis superior); медіально — великий задній прямий м’яз голови (т. rectus capitis posterior major); знизу — нижній косий м’яз голови (т. obliquus capitis inferior). Кістково - м’ язові орієнти- р и. Задня поверхня хребтового стовпа утворена дугами, остистими і попереч- |
ними відростками. При з’єднанні остистих відростків утворюється остистий гребінь (crista mediana). Найбільш виразно він виділяється у худорлявих осіб, особливо в грудному відділі. Остисті відростки хребців неоднаково доступні для пальпації. Зверху вниз першим прощупується остистий відросток Ц хребця, і, як правило, навіть на око видно підвищення С^п хребця (виступаючого— vertebra prominens), особливо під час нахилу голови вперед. Остистий відросток Т| хребця також добре видний при візуальному дослідженні, і відлік грудних хребців ведуть саме від нього, оскільки його завжди можна знайти зразу ж під СуП хребцем. Грудні хребці звичайно пальпуються важче. Горизонтальна лінія, проведена між нижніми кутами лопаток, визначає верхівку остистого відростка Туп хребця. При пальпації XII ребра можна визначити остистий відросток Тхп хребця. В поперековому відділі на остистому гребені найбільше виступає остистий відросток Цп хребця. Горизонтальна лінія (лінія Икобі), проведена між найбільш виступаючими точками гребенів клубових кісток, проходить між остистими відростками Цу, хребців або відповідає проекції остистого відростка Цу хребця. Добре пальпується верхівка куприка. У людей з правильною будовою тіла і добре розвиненими м’язами з боків від задньої серединної лінії розміщуються два поздовжніх валики, якими є м’язи — випрямлячі хребта. В проекції поясу верхньої кінцівки вони дещо згладжені трапецієподібними і ромбоподібними м’язами. Особливо виражені м’язи — випрямлячі хребта в поперековому від- |
ділі, де лінія остистих відростків знаходиться на дні жолоба, утвореного цими м’язами.
Рис. 190. Хребтовий стовп. Схематичне зображення співвідношення хребців і сегментів спинного мозку: 1—шийні хребці; 2— грудні хребці; З— поперекові хребці; 4— крижові хребці; 5—куприк; 6 — n. coccygeus; 7—nn. sacrales; 8— nn. lumbales; 9— nn. thoracici; 10—nn. cervicales. |
9< |
Шари. Хребтовий стовп на всьому протязі покритий малорухомою щільною шкірою, яка містить велику кількість сальних і потових залоз. Підшкірна клітковина виражена помірно і пронизана фіброзною тканиною, що обумовлює ма- лорухомість шкіри, особливо в ділянці остистих відростків. Поверхнева фасція добре виражена на всьому протязі. Власна фасція покриває у вигляді тонкої пластинки поверхневі м'язи спини, які розміщені вздовж хребтового стовпа: трапецієподібний (пі. trapezius), най- ширший м’яз спини (m. latissimus dorsi) і ромбоподібний (т. romboideus). Під поверхневими м’язами з боків від остистих відростків хребців знаходиться м’яз — випрямляч хребта.
ґ |
Хребтовий стовп є з’єднанням хребців (vertebrae), які послідовно накладуються один на другий. Кількість хребців коливається від 31 до 35, іноді досягає 37. Варіабельність їх залежить переважно від числа куприкових хребців. Розрізняють 7 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 1—5 куприкових хребців (рис. 190). Міжхребцеві диски і зв’язки роблять хребтовий стовп гнучким і еластичним, у ньому можуть виконуватись згинання, розгинання, нахили вправо і вліво, обертання, а також коловий рух. До того ж в цьому процесі не всі відділи хребтового стовпа приймають рівноцінну участь. Самими рухливими є шийний і поперековий відділи.
Тіла хребців, їх опорна частина, мають свої відміни на протязі хребтового стовпа. Так, найменші розміри відзначаються у тіл шийних хребців, а в напрямку вниз розміри поступово збільшуються і досягають максимуму у тіл поперекових хребців, де тиск на одиницю площі найбільший. Тіла хребців, які складають крижову і куприкову кістки, навпаки зменшуються донизу, оскільки основний тиск приходиться на початок крижової кістки, а потім розповсюджується на нижню кінцівку. N
Хребтовий стовп — це вертикальний утвір, однак він не є прямим, а має фізіологічні згини в сагітальній площині.
В шийному і поперековому відділі кривина цих згинів направлена вперед і називається лордозом (lordosis), в грудному, крижовому і куприковому — назад і називається кіфозом (kyphosis). У новонароджених хребтовий стовп не має чітких згинів і лише в 3—4 місяці, коли дитина починає піднімати і тримати голову, з’являється шийний лордоз. На 4—6-у місяці життя, коли дитина починає сидіти, формується грудний кіфоз і пізніше, коли дитина вчиться сидіти і ходить, утворюється поперековий лордоз і крижовий кіфоз. Фізіологічні згини остаточно формуються в 18—25 років. Вони виконують важливу амортизаційну функцію, пом’якшуючи стрясання або поштовхи вздовж хребтового стовпа під час руху за рахунок витрачання навантаження на зменшення кривини згинів. Це сприяє зменшенню сили, яка діє вздовж хребта.
Зміни форми хребтового стовпа в інших площинах спостерігаються при патологічних станах або тривалому неправильному положенні тулуба. Так, формування згину у фронтальній площині називається сколіозом (scoliosis), а поєднання викривлення назад і вбік — кіфосколіозом (kyphoscoliosis).
За даними В. М. Шевкуненка, співвідношення числа вільних і зрощених один з одним хребців дуже непостійне. Так, крижова кістка утворюється шляхом злиття двадцять п’ятого — двадцять дев’ятого за рахунком хребців, перші двадцять чотири залишаються вільними, а куприкова кістка утворюється зрощенням тридцятого — тридцять другого хребців. Однак рідко спостерігаються випадки, коли крижова кістка утворюється, починаючи з двадцять шостого хребця, а куприкова кістка — починаючи з тридцять першого. Тоді перший крижовий хребець стає вільним і перетворюється в шостий поперековий. Таке явище одержало назву люмбаліза- ції хребців. У 3 % випадків перший крижовий хребець є двадцять четвертим за рахунком, а число вільних хребців зменшується до двадцяти трьох. Це явище має назву сакралізації.
Компресійні переломи хребців виникають найчастіше на межі рухомих і
Рис. 191. Міжхребцевий симфіз: |
I — corpus vertebrae; 2 — discus intervertebralis; З — lig. longitudinale posterius; 4 — nucléus pulposus; 5—anulus fibrosus; 6 — lig. longitudinale anterius; 7 — lig. intertransversarium; 8— lig. flavum; 9 — lig. interspinale; 10—lig. supraspinale;
II — canalis vertebralis.
нерухомих відділів хребтового стовпа. Частіше пошкоджується Ц хребець, що пов’язано з своєрідною будовою його тіла, яке складається із тонкого шару щільної і губчастої речовини. Міцність переднього відділу тіла хребця менше заднього, оскільки останній укріплений значним шаром кісткових пластинок. Тому при компресійних переломах здав- ленню більше всього підлягає передній відділ. Хребці, розміщені поруч, з’єднуються один з одним тілами, дугами, остистими, поперечними і суглобовими відростками. З’єднання тіл хребців за винятком Сі і Си хребців, крижової і куприкової кісток, здійснюється за допомогою міжхребцевих дисків (disci intervert ebra- les) (рис. 191). Диск є волокнисто-хрящовою пластинкою, по периферії якої утворюється міцне фіброзне кільце (anulus fibrosus), а всередині знаходиться драглисте ядро (nucléus pulposus), яке відіграє амортизаційну роль. Довжина міжхребцевих дисків у дорослих людей становить близько 23 % довжини
хребтового стовпа. Найбільша їх висота відзначається в найбільш рухомих відділах хребтового стовпа (в шийному — 2 мм, поперековому — до 10 мм).
Хребтовий стовп має міцний зв’язковий апарат. На всьому його протязі спереду і ззаду тіл хребців проходять поздовжні зв’язки. Передня поздовжня зв'язка (lig. longitudinale anterius) тягнеться по передній поверхні тіл хребців і дисків від передньої дуги Ц хребця до крижової кістки, де вона губиться в окісті S^j хребців. Зв’язка міцно пов’язана з міжхребцевими дисками і
пухко З ОКІСТЯМ ТІЛ хребців. ВІД С|
хребця до потиличної кістки вона переходить в атланто-потиличну мембрану.
Задня поздовжня зв'язка (lig. longitudinale posterius) починається від хребця, направляється по задній поверхні тіл хребців, всередині хребтового каналу, і закінчується на початку крижового каналу. Як і передня, вона пухко з’єднана з тілами хребців і міцно зрощена з охрястям міжхребцевих дисків. Між зв’язкою і окістям розміщені венозні сплетення.
Простори між дугами хребців, за винятком бокових частин, де проходять спинномозкові нерви і судини, заповнені жовтими зв'язками (ligg. flava), утвореними еластичними волокнами жовтого кольору. Між остистими відростками хребців проходять міжостьові зв'язки (ligg. interspinalia)f які мають вигляд тонких пластинок з отворами. Через остисті відростки грудних і поперекових хребців у вигляді безперервного тяжа проходить надостьова зв'язка (lig. sup- raspinale). В ділянці шиї надостьова зв’язка утворює пластинку трикутної форми, яка досягає зовнішнього гребеня потиличної кістки і носить назву кар- кової зв’язки (lig. nuchae).
Простір між поперечними відростками хребців виповнений міжпоперечними зв'язками (ligg. intertransversaria). Це парні зв’язки, які найбільше розвинені в грудному відділі хребтового стовпа.
З’єднання ^ хребця з куприком також здійснюється за допомогою міжхребце- вого диска, в якому є невелика порожнина. Це робить більш рухомим з’єднання і забезпечує під час пологів відхилення куприка назад.
ХРЕБТОВИЙ КАНАЛ (CANALIS VERTEBRALIS)
Дуги і тіла хребців, накладаючись, утворюють хребтовий канал, в якому розміщений спинний мозок з оболонками і корінцями, а також пухка клітковина і венозні сплетення. Хребтовий канал обмежений задньою поверхнею тіл хребців, міжхребцевих дисків, задньою поздовжньою зв’язкою, а також дугами хребців і натягнутими між ними жовтими зв’язками.
На своєму протязі хребтовий канал має різну площу перерізу і форму. Так, в шийних хребцях він має трикутну форму, в грудних — круглу, а в поперекових і крижових він знову стає трикутним. Площа перерізу хребтового каналу в середньому дорівнює 2,5 см2. Найширший він у поперековому відділі (досягає 3,5 см2), у шийному він вужчий і найвужчий в грудному відділі.
Продовженням хребтового каналу в крижових хребцях є крижовий канал (canalis sacralis), який спочатку має трикутну форму, а донизу звужується і його просвіт стає сплющеним в пе- редньозадньому напрямку.
Кожна дуга хребця має верхню і нижню хребцеві вирізки (ineisura uerte- bralis superior et inferior), які при накладенні одного хребця на другий утворюють 31 пару міжхребцевих отворів (forr. intervertebralia), через які проходять спинномозкові нерви і судини. Від накладення отворів поперечних відростків шийних хребців формуються парні кістково-фіброзні канали, де проходять хребтові артерії і вени.
З боків від крижового каналу на тазовій поверхні крижової кістки знаходяться тазові крижові отвори (forr. sacralia peluina), а на дорзальній — дорзальні крижові отвори (forr. sacralia dorsalia). Внизу крижовий канал, не замкнутий, а відкривається крижовою щілиною (hiatus sacralis), яка з боків обмежена крижовими рогами (cornua sacralia). Ззаду розміщується поверхнева дорзальна крижово-куприкова зв’язка (lig. sacrococcygeum dorsale superficiale), яка відповідає зміненим жовтим зв’язкам.
Важливе значення має процес окостеніння хребців. Кожний хребець має три точки окостеніння — одну в тілі хребця і дві в дузі. В процесі розвитку ці точки зливаються. Якщо це не відбувається, то утворюються розщілини між тілом і дугою (спондилоліз) або між обома половинами дуги хребця (spina bifida). Зустрічається також повна відсутність тіл хребців (асомія), відсутність половини тіла хребця (гемісомія), припинення росту тіл хребців в висоту (вроджена платиспондилія).
Spina bifida спостерігається у дітей від 8 до 10 років і у 25 % людей залишається на все життя, не супроводжуючись функціональними розладами. Таке незрощення називається spina bifida occulta (захованим).
Кровопостачання. Хребтовий стовп кровопостачається за рахунок гілок, які відходять від аорти або її гілок, що створює значний тиск в артеріях і високу ступінь кровонаповнення в дрібних артеріях хребців.
Шийний відділ хребтового стовпа кровопостачається за рахунок хребтової (a. vertebralis), висхідної шийної (а. сег- vicalis ascendens), глибокої шийної (a. cervicalis profunda) артерій. За даними В. М. Шевкуненка, позачерепний відділ хребтової артерії починається від підключичної артерії (а. subclavia)9 а в 2 % випадків ліва хребтова артерія відходить від дуги аорти. Як правило, хребтова артерія входить в канал, утворений отворами поперечних відростків шийних хребців на рівні GVI хребця. В 16 % випадків відзначається високе входження артерії в канал (CIV і Сш), що спостерігається у осіб з доліхоморфним типом будови тіла, а в 9 % — низьке (на рівні CV1I), що характерне для осіб з брахіморфним типом будови тіла.
У проміжках між поперечними відростками шийних хребців від хребтової артерії відходять три гілки, які забезпечують живлення тіл хребців, м’яких тканин, а також гілка, яка проходить через міжхребцевий отвір і утворює передню і задню спинномозкові артерії.
Грудний відділ хребтового стовпа кровопостачається найвищою міжреберною артерією (a. intercostalis suprema) і міжреберними артеріями (аа. intercostales). Поперековий відділ забезпечується кров’ю з поперекових артерій (аа. lumbales), крижовий — від латеральних крижових (аа. sacrales laterales) і серединної крижової (а. sacralis mediana) ар терій.
Венозний відтік здійснюється в венозні сплетення. Розрізняють внутрішні і зовнішні хребтові сплетення, які анастомозують з венами і венозними синусами голови, шиї, грудей, живота і таза. Зовнішні хребтові венозні сплетення (plexus venosi vertebrales externi) обплітають поперечні і остисті відростки та тіла хребців, внутрішні (plexus venosi vertebrales interni) розміщені в епідуральному просторі хребтового каналу. Переднє і заднє внутрішні і зовнішні хребтові сплетення на всьому протязі утворюють широку сітку ан ас том о зів — венозний тракт, по якому можливий перехід крові з нижньої порожнистої вени в верхню і навпаки.
Лімфовідтік здійснюється в вузли, розміщені на передній поверхні хребтового стовпа і з боків від нього.
Іннервація — від задніх гілок пп. spinales.
Спинний мозок (medulla spinalis) розміщений в хребтовому каналі і оточений мозковими оболонками (рис. 192). Це сплющений в сагітальній площині ТЯЖ, ЯКИЙ тягнеться ВІД дуги Cj хребця до верхнього краю Ln. Довжина його коливається в межах 43—45 см. Нижня границя спинного мозку у дорослих людей може зміщуватись на один хребець вгору або вниз. У дітей до року ця границя знаходиться дещо нижче (на рівні LHI хребця). Це пов’язано з тим, що в міру росту дитини виникає невідповідність між ростом спинного мозку в довжину і видовженням хребтового стовпа, в тому числі й хребтового каналу. Тому при виконанні спинномозкової пункції (поперекової) вкол голки роблять у дорослих вище або нижче LIV хребця, а у маленьких дітей — тільки нижче остистого відростка LIV.
У нижній частині спинний мозок має мозковий конус (conus medullaris), від якого починається термінальна (кінце-
ва) нитка (fïlum terminale). Вона прикріпляється до II куприкового хребця. Діаметр спинного мозку на його протязі нерівномірний. На рівні CIV—CVII і Tj хребців є шийне потовщення (intume- scentia cervical is), або верхнє. Нижнє, або попереково-крижове, потовщення (intumescentia lumbalis) розміщене на протязі нижніх грудних і верхніх поперекових хребців (Тх—Lj).
З обох боків спинного мозку виходять двома рядами в поздовжньому напрямку корінці спинномозкових нервів. Передній корінець (radix ventralis) складається з нейритів рухових нейронів, задній (radix dorsalis) — чутливих. Тіла нейронів лежать в спинномозкових вузлах. Корінці, наближуючись, спочатку утворюють стовбур спинномозкового нерва (truncus п. spinalis), який в клініці прийнято називати канатиком (funiculus). На виході з міжхребцевого отвору канатик спинномозкового нерва розпадається на свої основні гілки. При запаленні канатика спинномозкового нерва (фунікуліті) можуть виникати сегментарні порушення чутливої і рухової іннервації, при запаленні корінців — радикуліт з порушенням або чутливої, або рухової іннервації. Спинномозковий вузол (ganglion spinale) знаходиться в міжхребцевому отворі в місці злиття переднього і заднього корінців.
Від спинного мозку відходить 31 пара спинномозкових нервів: 8 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і один куприковий (див. рис. 190). Однак між рівнем виходу спинномозкових нервів із хребтового каналу і корінців із спинного мозку існує невідповідність. Так, 3—4 верхніх шийних спинномозкових нервів формуються з корінців, що йдуть горизонтально. Корінці наступних нервів йдуть косо зверху вниз під
Рис. 192. Спинний мозок і його оболонки:
а — фрагмент спинного мозку: 1 — fissura mediana anterior; 2— lig. denticulatum; 3, 5—dura mater spinalis; 4— gangll. spinalia; 6 — arachnoidea (mater) spinalis; 7— fila radicularia radicis posterions; 8 — sulcus lateralis posterior; 9—sulcus medianus posterior; 6 — спинномозкові корінці: 1, 6 — n. spinalis; 2—fissura mediana anterior; 3— fila radicularia radicis posterions; 4 — fila radicularia radicis anterioris; 5 — gangl. spinale; в — розріз спинного мозку: 1—n. spinalis; 2 — radix dorsalis; 3 — sulcus medianus posterior; 4 — columna posterior; 5 — gangl. spinale; 6 — r. dorsalis; 7 — r. ventralis; 8, 10 — columna anterior; 9 — fissura mediana anterior; 11 — radix ventralis; г — кінський хвіст: 1, 8 — filum terminale; 2 — cauda
equina; 3, 9 — dura mater spinalis; 4— gangl. spinale; 5— fissura mediana anterior; 6 — nn. spinales; 7 — conus medullaris.
гострим кутом до спинного мозку, причому, чим каудальніше розташований нерв, тим кут відходження гостріший. В нижньому шийному і верхньому грудному відділах спинномозкові сегменти розміщені на один хребець вище відповідного за рахунком хребця, в середньому грудному — на два хребці вище, в нижньому грудному відділі — на три хребці вище. Поперекові сегменти займають протяжність ТХХІ і частково ТХІІ хребців, крижові сегменти знаходяться на рівні нижньої частини Тхп і L(хребців. Найбільш довгими є поперекові, крижові і куприкові корінці, які, вийшовши з спинного мозку, на рівні Lj і LH хребців спускаються вниз у порожнину мішка, утвореного твердою мозковою оболонкою. Цей комплекс спинномозкових корінців, який знаходиться на рівні Ln і Sn хребців, називається кінським хвостом (cauda equina).
Спинний мозок складається з сірої і білої речовини. Сіра речовина займає центральне положення в спинному мозку, складається з нейронів. На поперечному розрізі має вигляд літери Н. Біла речовина складається в основному з мієлінових нервових волокон.
Кровопостачання здійснюється за рахунок передньої і задньої спинномозкових артерій (a. spinalis anterior et a. spinalis posterior), які утворюють широкі анастомози між собою, а також з спинномозковими гілками (rr. spinales), що відходять від хребтових, міжреберних, поперекових і крижових артерій. Всі спинномозкові артерії віддають гілочки до речовини мозку. Причому, передня спинномозкова артерія кровопостачає переважно сіру речовину, а задня — білу. Артерії супроводжують однойменні вени, які, сполучаючись з венами хребтового каналу, впадають в хребтові венозні сплетення.
Оболонки спинного мозку. Спинний мозок оточений трьома оболонками, які відповідають оболонкам головного мозку. Найбільш поверхнево розміщується тверда оболонка спинного мозку (dura mater spinalis), під нею знаходиться павутинна оболонка спинного мозку (arachnoidea spinalis) і м’яка оболонка
(pia mater spinalis), яка безпосередньо прилягає до спинного мозку. Оболонки спинного мозку виконують захисну функцію і утворюють міжоболонкові простори: між твердою і павутинною оболонкою — субдуральний (spatium
subdurale), між павутинною і м’якою — субарахноїдальний (cauitas subarachnoi- dalis). В останньому циркулює спинномозкова рідина, яка є гідростатичним середовищем для спинного мозку і виводить продукти обміну речовин.
Тверда оболонка спинного мозку вистелює внутрішню поверхню хребтового каналу, однак, на відміну від твердої оболонки головного мозку, нещільно прилягає до його стінок. Вона складається з двох шарів: зовнішня пластинка виконує роль окістя, внутрішня — зв’язана з зовнішньою пухко за рахунок сполучної тканини. Простір між ними називається епідуральним простором (cauitas ері- duralis). В ньому розміщені венозні сплетення. Тверда оболонка має протяжність від великого потиличного отвору до Sn ш. В бокових відділах вона утворює футляри для спинномозкових нервів до виходу їх з міжхребцевих отворів. Незмінена тверда оболонка спинного мозку має сіруватий колір з деяким блиском. При пошкодженнях вмісту хребтового каналу вона завжди більш або менш змінена: може бути потовщеною або дуже потоншеною, випинатись у вигляді грижі, мати рубці, пе ретяжки, спайки, надриви.
Павутинна оболонка спинного мозку — тонка сполучнотканинна плівка, позбавлена кровоносних і лімфатичних судин. Від твердої оболонки вона від- межена субдуральним простором, від м’якої — субарахноїда льним. Па рівні великого потиличного отвору субарахноїдальний простір спинного мозку сполучається з однойменним простором головного мозку через отвори в задній стінці IV шлуночка — з його порожни ною, а через неї з центральним каналом спинного мозку. Субарахноїдальний простір спинного мозку пронизаний значною кількістю тонких фіброзних ниток і плівок, які фіксуються до м’якої оболонки спинного мозку. Особливо добре вони виражені в бокових відділах субарахноїдального простору, де утворюють зубчасті зв’язки (Іідд. denticula- іа). Ці зв’язки фіксуються також до твердої оболонки, розміщуються у фронтальній площині і ділять субарахноїдальний простір на передній і задній відділи.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 24 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |