За редакцією заслуженого діяча науки академіка АПН України 31 страница

Клітор (clitoris), довжина 2—3 см, складається з двох печеристих тіл (corpus cavernosum clitoridis), які закін­чуються головкою клітора.

К р овопостачання зовнішніх жіночих статевих органів здійснюється гілками внутрішньої статевої артерії — задніми губними (rr. labiales posterio­res), артерією цибулини переддвер’я піхви (a. bulbi vestibuli vaginae), глибо­кою (a. profunda clitoridis) і дорзальною артеріями клітора (а. dorsalis clitoridis). Венозний відтік відбувається одно­йменними венами у внутрішню клубову вену.

Лімфовідтік направлений в пахвинні лімфатичні вузли.

Іннервація — за рахунок гілок статевого нерва.

[±к/

ОПЕРАЦІЇ НА ОРГАНАХ РОЗДІЛ МАЛОГО ТАЗА І ПРОМЕЖИНИ

ОПЕРАЦІЇ НА СЕЧОВОМУ МІХУРІ

Пункція сечового міхура (рипсНо иезісае игітіагіае). Показання. Затримка сечі, при якій не вдається за допомогою катетера спорожнити сечовий міхур.

Положення хворого—на спи­ні з дещо піднятим тазом.

Знеболювання — місцеве.

Техніка операції. Шкіру в ділянці лобка потрібно позбавити во­лосся і дезинфікувати. Далі хірург вка зівним пальцем лівої руки зміщує шкіру вбік і по серединній лінії, щільно тор­каючись лобкового симфізу, робить вкол довгою (8—10 см) і тонкою голкою на глибину 6—8 см (рис. 180). Напрямок голки має бути перпендикулярний до поверхні тіла, що запобігає пораненню сусідніх органів. Момент проникнення голки в порожнину сечового міхура хі­рург відчуває за зменшенням опору тка­нин і появою сечі на кінці голки. В тому випадку, коли сеча не витікає, її слід відсмоктати шприцем.

Високий розтин сечового міхура (вес­но аІЬа, суяШотіа). Показання. Камені, сторонні тіла і пухлини сечо­вого міхура, звуження сечівника. Іноді цю операцію використовують як доступ до передміхурової залози.

Положення хворого—на спи­ні з опущеною донизу головою і де­що піднятим тазом.

Знеболювання — частіше міс­цеве або ендотрахеальний наркоз.

Техніка операції. Перед операцією в сечовий міхур вводять через катетер 150—200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або розчину антисептика. Розріз завдовжки 6—8 см проводять догори від лобкового симфізу в напрямку пупка по серединній лінії (рис. 181, а). Можца застосовувати та­кож поперечний розріз за Пфанненшті- лем. Розрізають шкіру, підшкірну кліт­ковину, поверхневу і власну фасції. Після розтину білої лінії живота тупим шляхом проходять проміжок між пря­мими і пірамідальними м’язами живота. Далі, розрізавши поперечну фасцію, по­падають в передміхурову клітковину. За допомогою марлевої салфетки кліткови­ну і очеревину відшаровують від перед­ньої стінки сечового міхура вгору. Стін­ку сечового міхура прошивають двома лігатурами-тримачами на відстані 2— З см одна від одної. Підтягуючи нитки, сечовий міхур виводять в рану. Введену в сечовий міхур рідину видаляють, знімаючи затискач із катетера.

Розтинають сечовий міхур в поз­довжньому напрямку між двома накла­деними лігатурами-тримачами (рис. 181, в). Слизову оболонку міхура роз­різають на меншому протязі ніж м’язи, оскільки вона більше розтягується. Вміст сечового міхура, який витікає, ретельно підсушують, щоб запобігти за­несенню інфекції в навколишні тканини.

Розріз сечового міхура розширюють, якщо в цьому є потреба, вниз і вгору, оберігаючи від поранення очеревину. На­кладають кілька затискачів на слизову оболонку і оглядають її. Далі виконують ті прийоми, з приводу яких зроблена операція (видалення каменів, пухлин, сторонніх тіл тощо).

Зашивають стінку сечового міхура вузловими швами в два поверхи. Слизо­ву оболонку в шов не захоплюють. Пер­ший ряд (поверх) вузлових швів накла­дають тонким кетгутом на відстані 0,5—0,75 см шов від шва. Проколюють

Рис. 180. Пункція сечового міхура (пояснення в тексті).

стінку сечового міхура до слизової оболонки, а на другій стороні розрізу голку вколюють над слизовою оболонкою і виколюють через м’язовий шар. Другий ряд швів накладають на адвентиціаль- ний (сполучнотканинну оболонку) шар міхура.

Рану черевної стінки зашивають на­глухо. В передміхуровий простір вводять дренаж. На кілька днів в сечовий міхур вводять катетер.

Накладення сечоміхурової фістули (ерісу8Ьо8іотпіа). Показання. Зло­якісні пухлини, що утруднюють випо^ рожнення сечового міхура, гіпертрофія передміхурової залози, поранення і пластичні операції сечівника.

Положення хворого — на спині.

Знеболювання — місцеве ін­фільтраційне, ендотрахеальний нар­коз, спинномозкова анестезія (рідко).

Т е х н і к а операції. Постійну фістулу накладають за типом губо- видної, тобто стінку сечового міхура підшивають до передньобокової стінки живота, а слизову оболонку — до шкіри.

Якщо створюють тимчасову фістулу, в утвореному отворі на сечовому міхурі укріплюють гумову дренажну трубку діаметром 1,5 см. Трубка має косо зрізаний кінець і два-три отвори на біч­ній поверхні, ближче до її кінця. Вши­вати трубку слід в стінку сечового міхура ближче до його верхівки. Краї розрізу міхура вище і нижче трубки зшивають вузловими кетгутовими шва­ми, не захоплюючи слизової оболонки міхура (рис. 181, г).

Рану стінки живота зашивають поша­рово (рис. 181, д). Навколо трубки утворюється канал із грануляційної тка­нини, який закривається самостійно, коли виникає необхідність видалення трубки.

Резекція сечового міхура (гевесНо иезісае игіпагіае). Показання. Зло­якісні і доброякісні новоутворення, виразки або великі папіломи сечового міхура.

Положення хворого — на спині.

Знеболювання — ендотрахеаль­ний наркоз, перидуральна, спинномоз­кова анестезія.

Техніка операції. Найкра­щим доступом є поздовжній надлоб­ковий або поперечний розріз за Пфан- ненштілем. Розітнувши всі шари перед­ньої стінки живота, оголюють передню стінку сечового міхура. Далі тупим шля­хом відділяють верхівку сечового міхура від очеревини і перетинають складку сечової протоки. Іноді не вдається від­шарувати очеревину і в цьому разі її розсікають по окружності біля верхівки сечового міхура, а дефект в очеревині зашивають. Далі перев’язують судини сечового міхура, після чого виділяють стінку міхура разом з пухлиною, від­ступивши від краю новоутворення не мен­ше як на 2,5 см. Операцію закінчують накладенням дворядного вузлового шва на дефект стінки сечового міхура. В пе­редміхуровий клітковинний простір вставляють дренаж. Рану стінки заши­вають пошарово.

Видалення сечового міхура (сувіесіо- тпіа). Показання — велике ура­ження стінки сечового міхура злоякіс­ним новоутворенням.

Положення хворого — на спині.

Знеболювання — ендотрахе­альний наркоз.

Техніка операції. Доступ —

д

г

Рис. 181. Високий розтин сечового міхура:

а — лінія шкірного розрізу; б — зсування перехідної складки очеревини догори; в — розтин стінки сечового міхура між трима­чами; г — ушивання сечового міхура навколо дренажної трубки; д— пошарове ушивання рани.

поздовжній надлобковий по серединній лінії або поперечний розріз за Пфан- ненштілем.

Розрізають шкіру, підшкірну клітко­вину, поверхневу та власну фасції і білу лінію живота. Після мобілізації сечового міхура перев’язують і пере­тинають кровоносні судини, звертаючи увагу на зупинку кровотечі навіть з дрібних вен, оскільки недостатній гемо­стаз може призвести до загрозливої кровотечі. Іноді під час видалення се­чового міхура одночасно видаляють пе­редміхурову залозу і сім’яні міхурці. Відділення сечового міхура від прямої кишки вимагає особливої уваги, оскільки часто кишка пошкоджується. Щоб запо­бігти цьому, рекомендують зробити до­
датковий промежинний розріз, підійти до передміхурової залози і відшарувати її разом з сечовим міхуром від прямої кишки. У жінок відділення сечового мі­хура від піхви менш небезпечне і прово­диться відносно легко.

Далі між затискачами пересікають сечоводи, перев’язують і пересікають біля свого початку сечівник і роблять видалення сечового міхура.

Важливим при цьому є заміщення сечового міхура сегментом кишки, із якого роблять новий резервуар. Це ви­конують так.

Перший варіант. Із клубкової кишки викроюють на брижі її сегмент завдовжки 15—20 см. Анастомозом кі­нець в кінець відновлюють безперерв­ність тонкої кишки. Проксимальний кі­нець одержаної петлі зашивають наглу­хо, дисталний вшивають в передньо- бокову стінку живота. В створений ре­зервуар пересаджують сечоводи.

Другий варіант. Кінці утво­реної з клубової або сигмоподібної ободо­вої кишки петлі зашивають наглухо і переміщують в малий таз. У створений резервуар сечоводи пересаджують, роблять устя між резервуаром і сечів­ником.

За першим варіантом рану перед- ньобокової стінки живота зашивають по­шарово до вшитого дистального кінця петлі кишки. За другим варіантом рану зашивають пошарово наглухо.

При певних ситуаціях сечоводи після видалення сечового міхура пересад­жують в кишку (сигмоподібну ободову чи пряму) або вшивають в шкіру.

Надлобкова черезміхурова аденомек- томія (асіепотесіотпіа Ігап8ие8іса1і$). Показання. Аденома передміхуро­вої залози, що приводить до порушення сечовиведення, зумовленого повним за­криттям просвіту сечівника, злоякісні новоутворення.

Положення хворого — на спині з дещо піднятим тазом.

Знеболювання — ендотрахе- альний наркоз, перидуральна, спин­номозкова анестезія.

Оперативні доступи: через-

міхуровий, рідше промежинний, черезсе чівниковий і задньо лобковий (рис. 182).

Рис. 182. Оперативні доступи до передміхурової залози:

1 — черезміхуровий; 2 — промежинний; З — трансуретраль- кий; 4 — залобковий.

Техніка одномоментної аденомектомії. Хворому вводять в сечовий міхур постійний гумовий катетер. Міхур промивають антисептич­ним розчином і заповнюють розчином борної кислоти або повітрям. По сере­динній лінії живота від лобка до пупка роблять розріз завдовжки 10 см. Роз­різають шкіру, підшкірну клітковину, поверхневу і власну фасції. Гачками тупо розсувають м'язи. Розрізають по­перечно внутрішньочеревну фасцію. Пе­редочеревинну клітковину і перехідну складку очеревини відшаровують дого­ри. На передню стінку сечового міхура накладають лігатури, між якими розти­нають міхур поздовжнім розрізом на протязі 2—3 см. Підтягуючи лігатури, широко розкривають сечовий міхур. Задню стінку його, що нависає, обережно відтягують тупим гачком.

На відстані 0,5—1 см від внутрішньо­го отвору сечівника по його окружності розрізають слизову оболонку сечового міхура і капсули передміхурової залози. Асистент в цей час вказівним і се­реднім пальцями руки (в рукавичці), введеними в пряму кишку, переміщує передміхурову залозу в порожнину сечо­вого міхура (рис. 183, а). Хірург вводить вказівний палець в розріз слизової оболонки міхура і тупим шляхом з
усіх сторін вилущує і видаляє аденому. Зупиняють кровотечу з ложа перед­міхурової залози. Гумову дренажну трубку, введену на початку операції, підтягують і залишають в ложі перед­міхурової залози. Трубку видаляють на 10-й день. Рану зашивають пошарово до трубки і тампонів. В сечовий міхур че­рез сечівник вводять дренажний кате­тер, який видаляють після загоєння над­лобкової рани. В передміхуровий кліт­ковинний простір вводять дренаж. На Другу добу після операції його вида­ляють.

ОПЕРАЦІЇ НА ПРЯМІЙ КИШЦІ

Техніка двомоментної

аденомектомії. Операцію вико­нують в тих випадках, коли протипо­казана одномоментна аденомектомія (цистит, фізіологічна недостатність ни­рок і г. ін.).

Перший етап полягає в накладенні сечоміхурової надлобкової фістули. Да­лі проводять комплекс лікувальних захо­дів, направлених на відновлення функції нирок, або на видужання після циститу. Це звичайно займає 3—4 тижні, після чого проводять другий етап операції. Він полягає в розширенні надлобкової фістули і видаленні аденоми за описа­ною вище методикою.

Операції при геморої за Міллігеном — Морганом. Показання — внутріш­ні гемороїдальні вузли третьої і четвер­тої стадії розвитку (випадання вузлів при незначному фізичному навантажен­ні (напруженні); вузли самостійно не вправляються).

Положення хворого — на спині з розведеними в сторони і зігну­тими в кульшових і колінних суглобах нижніми кінцівками.

Знеболювання — ендотрахе- альний наркоз, рідше — місцева анесте­зія 0,25 % розчином новокаїну, введе­ним у тканини навколо зовнішнього сфінктера відхідника і в товщу м’яза.

Техніка операції (рис. 184). Після настання знеболювання обережно розтягують зовнішній сфінктер відхід­ника в сторони, намагаючись не на­дірвати слизової оболонки. При цьому гемороїдальні вузли легко виходять на­зовні, особливо коли хворий трохи натужиться. Далі на шкірну частину ос­нови всіх гемороїдальних вузлів на­кладають шкірні затискачі, за допомо­гою яких вузли витягують назовні. Шкірні затискачі замінюють затиска­чами для слизової оболонки і ними обе­режно витягують вузли доти, доки не

Рис. 184. Операція при геморої (пояс­нення в тексті).

Рис. 185. Гострий парапроктит:

а — види абсцесів: 1 —пельвіоректальний; 2— сіднично-прямокишковий; З — підшкірний (пери- неальний); 4 — ретроректальний; б, в — розтин перинеального абсцесу (пояснення в тексті).

з’явиться рожева слизова оболонка. Од­ночасно з витяганням вузлів пальцями віддавлюють їх верхні кінці. Потім ножицями роблять У-подібний розріз по відхідниково-шкірній лінії. Марлевим тампоном тупо відділяють гемороїдаль­ний вузол_> біля його основи від зов­нішнього сфінктера відхідника. З двох сторін підрізають стебло слизової обо­лонки вузла^ відтягуючи за нього вузол, і прошивають та перев’язують основу вузла разом з судинами, які до нього підходять. Затискачі знімають з слизової оболонки вузла і захоплюють ними кінці ниток. Подібні дії виконують і на інших вузлах. Після перев’язки стебел вузли зрізають і кукси вправляють пальцями в просвіт відхідника.

Оперативне лікування при парапрок­титі. За локалізацією розрізняють пара­проктит підшкірний, підслизовий, сід­нично-прямокишковий і тазово-прямо- кипіковий (рис. 185, а).

Положення хворого — на спині з зігнутими і розведеними ниж­німи кінцівками.

Знеболювання — ендотрахе- альний наркоз.

Техніка операції. При під­шкірному парапроктиті роблять ра­діальний розріз (по відношенню до від­хідника) гнійника, в місці його найбіль­шого випинання на шкірі (рис. 185, б, в), що буває збоку відхідника, рідше — позаду нього.

При підслизовому парапроктиті поз­довжній розтин гнійника проводять з боку просвіту прямої кишки. Для цього потрібно широко розкрити відхідник ректальними дзеркалами. Після випо­рожнення гнійника пальцем видаляють некротизовані тканини і вводять дре­наж.

При сіднично прямоктиков ому пара­проктиті роблять дугоподібний розріз на висоті інфільтрата, відступивши від відхідника на 4 см. В рану вводять тампон.

При тазово-прямокишковому пара­проктиті відхідник розширюють ректаль­ними дзеркалами. Пунктують абсцес товстою голкою і якщо одержують гній,
по голці роблять розріз. У жінок цей гнійник розтинають через задню частину склепіння піхви.

В порожнину гнійника вводять дре­нажну трубку.

Оперативне лікування при пара- ректальних норицях. За локалізацією розрізняють підшкірну, відхідникову (низьку і високу), підслизову, сіднично- і тазово-прямокишкову параректальну норицю (рис. 186). За топографією і клінічним характером нориці поділяють на: 1) повні (мають один або кілька зов­нішніх отворів і зв’язані з порожниною прямої кишки), 2) неповні, які відкри­ваються лише через шкіру (зовнішня нориця), або лише в просвіт прямої кишки (внутрішня нориця). Часто за хо­дом каналу нориці утворюються бокові розгалуження.

Положення хворого — на спині з зігнутими і розведеними в сторо­ни нижніми кінцівками.

Знеболювання — ендотрахе- альний наркоз.

Техніка операції. Методика хірургічного лікування залежить від по­ложення зовнішнього і внутрішнього от­ворів нориці, а також відношення ка­налу нориці до зовнішнього сфінктера відхідника. Перед операцією, як правило, роблять фістулографію і пофарбування стінок каналу та його відгалужень шля­хом введення в нориці розчину метилено­вого синього.

Суть операції полягає в розсіченні нориці або в відсіченні її. Особливу увагу потрібно зосередити, щоб не роз­сікти зовнішнього сфінктера відхідника, що може призвести до розладу його функції.

Операції при випаданні прямої кишки.

Розрізняють повне випадання всіх шарів стінки прямої кишки через розслаблений і розширений зовнішній сфінктер від­хідника і неповне випадання, при якому випадає лише слизова оболонка прямої кишки. При неповному випаданні можна обмежитись введенням в тканини навко­ло прямої кишки склерозуючих препа­ратів, дія яких спрямована на ущільнен­ня тканин, що оточують відхідник. При повному випаданні прямої кишки слід проводити хірургічне лікування.

Показання — повне випадання прямої кишки.

Положення хворого — на спині з розведеними і приведеними до живота нижніми кінцівками.

Знеболювання — ендотрахе- альний наркоз.

Техніка операції. Роблять по­шарове розсічення передньобічної стін­ки живота за допомогою парамедіанного лівостороннього розрізу. Далі мобілі­зують пряму кишку від крижової кіст­ки до м’яза — піднімача відхідника.

Для операції використовують губчас­ту (з численними отворами) пластинку з полівінілу, розміром 10X15 см, завтовшки близько 3 мм. Цю пластинку підшивають до парієтальної очеревини таза посередині крижової кістки. Ампулу прямої кишки укладають на пластинку, обгортають пластинкою пряму кишку і підшивають пластинку так, щоб краї (правий і лівий) пластинки не доходили один до другого на 2—3 см (рис. 187). Внаслідок реактивного запалення пряма кишка міцно фіксується до шарів, що покривають передню поверхню крижової кістки. Полівінілова пластинка через кілька місяців розсмоктується. Опера­ційну рану передньобічної стінки живо­та пошарово зашивають.

Черевно-промежинна ампутація пря­мої кишки. Показання — рак прямої кишки.

Положення хворого — на спині, відхідник заходить за край стола. Нижні кінцівки відведені в сторони і фіксовані на спеціальних підставках.

Знеболювання — ендотрахе- альний наркоз.

Техніка операції. До операції чоловікам вводять катетер в сечовий мі­хур, жінкам — тампонують піхву.

Операцію виконують в два етапи (внутрішньочеревно та промежинно).

111^

Рис- 186. Види парарек- тальних нориць:

а — підшкірна; б — низька аналь­на; в—висока анальна; г— підслизова; д — ішіоректальна; е — пельвіоректальна.

Внутрішньочеревний етап. Навколо відхідника накладають кисетний шов, кінцеві нитки якого зв’язують і фіксують затискачем. Пошарово розрізають стін­ку живота по серединній лінії від лобка до пупка лівостороннім парамедіанним розрізом. Далі проводять ретельне обсте­ження і визначають розповсюдження пухлини, наявність метастазів і уточ­
нюють обсяг операції. Хворому надають положення Тренделєнбурга. Сигмоподіб­ну ободову кишку відводять вліво і переходять до її скелетування. Позна­чають (затискачами) місце перетину кишки, яке повинне бути не менше як на 15 см проксимальніше пухлини. Далі розсікають очеревину з обох боків сигмо­подібної ободової кишки і, спускаючись нижче в порожнину таза, з обох боків прямої кишки. За ходом розрізу очере­вини перев’язують судини, які йдуть до сигмоподібної ободової кишки. Крово­постачання мобілізованої ділянки кишки здійснюється за рахунок крайової арка­ди. Тупо (пальцем) відділяють пряму кишку разом з власною фасцією, кліт-

Рис. 187. Закріплення випавшої прямої кишки за допомогою полівінілової губчастої пластинки (а).

ковиною і лімфатичними вузлами від крижової кістки аж до куприкової. При цьому потрібно пам’ятати, що при відділенні прямої кишки від бокових стінок таза є можливість поранення ве­ликих судин, а при відділенні її спереду, щоб не поранити матку та піхву або сечовий міхур і передміхурову залозу (у чоловіків), треба намагатись попасти в клітковинний шар між цими органами.

Сигмоподібну ободову кишку перети­нають між двома затискачами, які були накладені на початку операції. Обидва кінці кишки перев’язують, змащують йодом і занурюють у гумову рука­вичку, міцно фіксуючи її до кишки (рис. 188, а, /, 2, 3). Цей етап операції можна виконати зшивальним апаратом. Дистальну куксу кишки занурюють в по­рожнину малого таза і зашивають без­перервним швом парієтальну очеревину (рис. 188, а, 4). Далі переходять до формування протиприродного відхідни­ка. Для цього роблять косий розріз завдовжки 5 см у лівій пахвинній ділянці і через нього виводять проксимальну куксу сигмоподібної ободової кишки, яка покрита гумовою рукавичкою. Підши­вають з боку черевної порожнини бри­жу цієї кишки 2—3 узловими серозними швами до парієтальної очеревини стінки живота (рис. 188, а, 5). Розріз передньо- бокової стінки живота пошарово заши­вають, електроножем відсікають куксу
а — внутрішньочеревний: 1 — виділення кукси сигмоподібної ободової кишки; 2 — укриття гумовою рукавичкою кукси кишки; З — зав’язування рукавички на куксі кишки; 4 — від­новлення безперервності очеревини дна малого таза; 5 — фіксація проксимальної кукси сигмоподібної ободової кишки до парієтальної очеревини, накладення протиприродного заднього проходу; б — промежинний: 1 — вид спереду; 2 — вид збоку.

Рис. 188. Етапи черевно-промежинної ампутації прямої кишки:

сигмоподібної ободової кишки разом із рукавичкою і зшивають вузловими шва­ми краї кишки з краями шкіри так, щоб поверхня шкіри була на рівні слизової оболонки.

Промежинний етап (рис. 188, б). Хво­рого переводять в положення, яке на­дають при операціях на промежині. Відступивши від відхідника на 2 см, проводять циркулярний розріз навколо нього. Розрізають шкіру, підшкірну кліт­ковину і поверхневу фасцію. Жирову клітковину сіднично-прямокишкової ям­ки проходять тупо. Розсікають відхід­никово-куприкову зв’язку та волокна м’яза — підіймача відхідника. На цьому тупо відділяють від навколишніх тканин пряму кишку. Блок, який складається з частини сигмоподібної ободової кишки, прямої кишки разом із зовнішнім сфінк­тером відхідника, пухлиною, лімфатич­ними вузлами та клітковиною сіднично- прямокипікової ямки видаляють. Прово­дять ретельний гемостаз і порожнину рани заповнюють марлевими салфетка­ми, змоченими теплим ізотонічним роз­чином натрію хлориду. Промежинний розріз в передній його частині звужують накладанням вузлових шовкових швів на шкіру. В задню частину рани вводять гумову трубку з бічними отворами. Кі­нець трубки вміщують в посудину відсмоктувального апарата.

ОПЕРАЦІЇ НА ЧОЛОВІЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНАХ

Колове відсічення передньої шкірочки статевого члена (сігситс шо) при фімозі. Показання — вроджене звуженіш передньої шкірочки статевого члена.

Рис. 189. Етапи операції при па- рафімозі:

а — розсічення пе­редньої шкірочки; 6 — лінії розрізу че­рез опуклу поверхню защемлюючого кіль­ця; в — викроювання клаптя з зовніш­нього листка защем­люючого кільця; г — накладення вузлових швів на рану.

і-'.М:

Знеболювання — місцева ін­фільтраційна анестезія. Новокаїн вво­

дять в передню шкірочку навколо голов­ки статевого члена.

Техніка операції. Через отвір, зроблений на тильній поверхні перед­ньої шкірочки, вводять жолобуватий зонд. Захоплюють пінцетами або затискачами передню шкірочку і відтягують її напе­ред. По зонду, який просувають між внутрішнім листком передньої шкірочки і головкою статевого члена, ножицями або скальпелем розсікають обидва лист­ки шкірочки. Такий же розріз роблять і на протилежній стороні, біля вуздечки. Утворені два клапті відсікають. Краї внутрішнього і зовнішнього листків передньої шкірочки з’єднують по всій окружності вузловими шовковими шва­ми. Кінці ниток через один шов зрізають, а кінці ниток залишених вузлів роз­водять, прикладають по всій довжині швів марлеву смужку і на ній вторинно зав’язують їх. Після цього кінці ниток зрізають. Шви разом з марлевою пов’язкою знімають через 7—8 днів.

Розсічення передньої шкірочки ста­тевого члена при парафімозі. Знебо­лювання — місцева інфільтраційна анестезія.

Техніка операції. Розсікають поздовжньо всі шари защемлюючого кільця (рис. 189, а). Передню шкірочку насувають на головку статевого члена. Розріз не зашивають і рана загоюється вторинним натягом.

За методом М. І. Гаєка і М. Є. Рошаля двома коловими розрізами по опуклій поверхні защемлюючого кільця відсепа- ровують клапті завширшки до 1 см. Краї рани зашивають вузловими кетгу- товими швами (рис. 189, б, в, г).

Розсічення вуздечки передньої шкі­рочки статевого члена ([гепиШотіа). Показання — коротка вуздечка передньої шкірочки.

Знеболювання — місцева ане­стезія.

Техніка операції. Вуздечку натягують проксимально і розсікають в поперечному напрямку. Краї рани 2—З шовковими швами зшивають в по­здовжньому напрямку. На рану накла­дають марлевий валик і фіксують йо­го до рани кінцями ниток накладених швів.

Операція при пошкодженні сечівника.

Показання — розрив задньої стінки сечівника.

Положення хворого — на спи­ні з зігнутими і розведеними в кульшо­вих суглобах нижніми кінцівками.

Знеболювання — ендотрахе- альний наркоз, спинномозкова, периду- ральна анестезія.

Техніка операції. На початку операції роблять високий надлобковий розтин сечового міхура. Розрізом у ді­лянці промежини оголюють місце по­шкодження сечівника. Пошкоджені кінці сечівника відсікають і зшивають кінець у кінець. Щоб полегшити виконання цього етапу операції, через зовнішній отвір сечівника в промежинну рану вводять пластмасовий дренаж. Другий дренаж вводять через внутрішній отвір сечівника. В промежиниій рані ці дре­нажі зшивають і проводять з сечівника в сечовий міхур. Міхуровий кінець дре­нажу фіксують до попередньо введено­го надлобкового дренажу. Рану на про­межині дренують і залишають відкри­тою.

У тих випадках, коли розірвана губ­часта частина сечівника, кінці його зши­вають вузловими кетгутовими швами і залишають катетер. Пошарово заши­вають рану. Сечу відводять через над­лобкову сечоміхурову фістулу.

Операція при водянці яєчка за Він- кельманном. Показання — водянка яєчка відносно невеликих розмірів.

Положення хворого — на спині.

Знеболювання — місцева ін­фільтраційна анестезія.

Техніка операції. Розріз за­вдовжки 8 см починають трохи вище пахвинної складки і продовжують у косому напрямку вниз до основи мошон­ки. Розрізають шкіру, підшкірну клітко­вину, поверхневу фасцію, а в нижніх відділах м’яз, що підвішує яєчко, та внутрішню сім’яну фасцію.

Натискуючи на нижній край рани, че­рез мошонку в рану виводять водяночний мішок. Вміст піхвової оболонки яєчка видаляють через прокол троакаром. Се­розну оболонку захоплюють двома пін­цетами і розсікають у поздовжньому напрямку передню частину мішка від його верхнього до нижнього кінця. Обо­лонку вивертають навколо яєчка внут­рішньою поверхнею назовні так, щоб яєчко і сім’яний канатик опинились поза порожниною. Якщо поверхня мішка ве­лика, рекомендується відсікти части­ну піхвової оболонки яєчка. Краї вивер­нутої серозної оболонки зшивають вуз­ловими кетгутовими швами. Прово­дять ретельний гемостаз. Розширивши нижній кут шкірної рани, обережно за­нурюють яєчко в мошонку. Пошарово зашивають рану, залишаючи на добу гумовий випускник.

Дата добавления: 2015-08-28