перейшов. Схiдний бавовняний Конкордат Трестiв. Ну, тут вiн надовго
загрузне.
I пан президент злегка вiдкида? голову назад i приплющу? очi. Пан
райхсканцлер кида? в нього оком i притишу? голос: хто зна?, якi великi
комбiнацi? пропливають перед цими напiвприплющеними очима. Тридцять шiсть
облич теж поводять очима в бiк пана президента й iще тихiше, молитовi??ше
слухають бавовняно-цифровий акафiст.
Нудно й порожньо пановi президентовi. Порожньо порожньо. I в цiй
порожнечi надокучливо, дурнувате, фальшиво, тлiнно блискають камiнцi,
бубонить голос, стрибають цифри. А десь там червоно золота голiвка Елiзи
Пожежi вперто дожида?ться сво?? нiкчемно? коронки. А тим часом цi iдiоти
заздрять його славi, багатству, могутностi!
Пан президент iз пiд приплющених очей обводить поглядом по схильованих
обличчях. У Штiфеля вiд сала вже вуха завалюються i на ши? росте третiй
поверх шкiри. Бацне його колись апоплексiя. Дiдусь Ягман прудкенько,
нюхливо бiга? молодими кругленькими, крихiтними оченятками. Весь
срiбно-сивий, борода патрiарха, трошки присушеного апостола, а носик i
оченятка, як у цiкавого, ненажерного поросяти, - скрiзь лiзуть, хапають
гамкають. О, цього апоплексiя не вхопить. Вiн?? сам ухопить, роздягне,
видушить до пфенiга й викине. Мiлiардер, а мiдянi окуляри носить.
Скупенький дiдусь, скупенький патрiарх. Ач, оченята як на камiнцi
зиркають, нiгтями б?х повидовбував, зубами повитягав би. Заздрить
дiдуганчик, заздрить майбутньому президентству. А йому б так пасувало з
цi?ю апостольською бородою на президентському свiтовому тронi посидiти!
Пан президент обходить усiх напiвприплющеними очима, перед якими
повиннi проходити новi, генiальнi комбiнацi?, й з гидливiстю та нудьгою
розгляда? знайомi, остогидлi фiзiономi?, що на них трiпотливо
переливаються фарби свiтла. Яка молитовнiсть, урочиста тихiсть! А висмикни
з цього оберемка дивiдендiв, який вони так побожно облизують, хоч
маленький клаптик, i дай не тому, а iншому, о, як вони заревуть,
заклацають зубами, як ухопляться зубами один у одного. Ах, вони так
шанують його, пана президента, так схиляються перед ним, так безмiрно
цiнять його генiальнiсть. А схибни вiн, а по пусти кiгтi, - вмент
рознесуть на шматки, як зграя псiв чужого собаку. I як тодi цi патрiархи
кинуться нiгтями видовбувати брильянги зi стiн!
Гидко, порожньо й люто пановi [президентовi! А акатист монотонно,
врочисто розповiда? далi про оберемки майбутнiх дивiдендiв, про те, що вже
давно повираховувано й по кишенях порозпозначувано.
Знову той йолоп Елленберг. Чого очi так поблискують, - од свiтла чи
сталося щось?
Граф Елленберг пiдходить просто до фотеля пана президен та i, нiчого не
лякаючись, шепоче йому на вухо. Штiфель здивовано й сердито поверта?
триповерхову смугляво-червону шию й наставля? до шепоту запале в череп
вухо. Але нiчого не чути. Райхсканцлер спiднизу блима? в бiк до фотеля
пана президента й голоснiше чита? вiдчит.
Пан президент раптом нахиля?ться до Штiфеля й переда? йому головування.
Вiн мусить на пару хвилин пiти до свойого кабiнету. I, легко пiдвiвшись,
бадьоро, прудко, мiцно постукуючи пiдборами по мармуровiй пiдлозi, в якiй
тьмяно вiдбиваються стрiли свiтла, виходить iз зали. По молитовних
постатях проходить непокiйний, зацiкавлений рух, але Штiфель iз суворим
поглядом стука? олiвцем по столу, i голос первосвященика знову бубонить
серед молитовно? тишi.
Граф Елленберг ледве встига? iнохiддю перебирати ногами за паном
президентом А очi йому й у непарадних покоях усе так само чудно
поблискують i переливаються, як дiаманти в овальнiй залi, внутрiшнiм,
стриманим захватом i нетерпiнням.
- Ну! Швидко! Докладно!
Пан президент од нетерплячки навiть не сiдають. Банькатi, вiджилi очi
кидають знайомими блискавками генiя.
Розумi?ться, граф Елленберг також не сiда?. Вiд хвилювання вiн
напiвзлизав жовто-червону фарбу з уст, i пiдмальованi для свята щоки
зашарiлись живою червонiстю пiд мертвим рум'янцем.
Отже, докладно все було так. Пан президент помiтили, як Вiнтер викликав
його iз зали?
- К чорту! Не важно. Швидше суть справи.
Суть же справи така. Депутат райхстагу, член соцiал-демо-кратично?
фракцi? Рiнкель настiйно захотiв бачити графа Елленберга. Сьогоднi,
невiдкладно, негайно. "В справi то? органiзацi?, яка дуже цiкавить увесь
Об'?днаний Банк". Так. Вiн-теровi телефоном сказав, так йому телефоном i
повторив. I неодмiнно негайно, бо завтра вже пiзно буде. Депутат
райхстагу, соцiал-демократ, людина поважна. Добре. Граф Елленберг узяв на
себе смiливiсть одлучитись на пiвгодини з свята. I, зда?ться, недаремно.
Депутат Рiнкель не бiльше й не менше як запропонував завтра передати в
руки Об'?днаного Банку всю органiзацiю Iнараку. Всю!
Пан президент набира? повнi груди повiтря, на якийсь мент затриму? його
й з шумом видиха?.
- Неймовiрно. Неможливо. Яким способом?
Граф Елленберг поштиво нетерпеливиться. Способу свого депутат Рiнкель
не хоче, цiлком натурально, вiдкрити зразу. Але вiн iз такою
категоричнiстю, з такою гiднiстю говорив, що надзвичайно трудно не вiрити
йому. Всi списки органiзацiй, всi адреси, всi описи окремих людей, усi
?хнi пiдпри?мства, банковi контори, склади, друкарнi, лабораторi?,
телеграфiчнi станцi?, зброю, - все разом iз усi?ю бандою, все передасть.
- Та звiдки це все може знати якийсь депутат?! Значить, вiн член
Iнараку? Що?
Граф Елленберг ковта? вибачливий усмiх. З дозволу пана президента, вiн
гада?, що ця гадка неправильна, перечить логiцi. Член Iнараку не
насмiлиться сам прийти й заявити, що вiн член цi?? банди. Що депутат
Рiнкель сам прийшов, якраз i свiдчить про те, що вiн - не член Iнараку.
Але, очевидно, вiн якимсь способом захопив десь нитки цi?? органiзацi?,
або якийсь член Iнараку через його хоче видати??. Такi факти вже ж
бували, хоч i не на таку скелю. Нi, нiчого неймовiрного, з ласки пана
президента, в цiй iсторi? нема?. Але...
Тут граф Елленберг у легкому замiшаннi зупиня?ться. Пан президент
скиду? головою:
- "Але"?
- Але рiч у тому, що депутат Рiнкель за свою послугу вимага? занадто
велико? нагороди.
- А, начхати! Яка: мiльйон, два, три?
О нi. Графовi Елленберговi навiть непри?мно повторяти. Депутат Рiнкель
хоче п'ять процентiв iз усього майна Об'?днаного Банку.
Пан президент злегка роззявля? рота й поширю? банькатi в червоних
жилках очi.
- А чи це не божевiльний просто якийсь?
- О нi, враження занадто навiть здорово? людини.
- В такому разi, це колосальний нахаба! П'ять процентiв! Та що вiн,
паскудник, собi дума??! Це жарт, чи як? Що? Га?
Лице пана президента надува?ться цегляно-червоною кров'ю, очi
випинаються з орбiт, м'ясистi губи тверднуть i вужчають.
Граф Елленберг тривожно й винувато покашлю?. Вiн так i знав, що ця
божевiльна вимога може викликати новий припадок гнiву й хороби.
Пан президент раптом почина? швидко, короткими кроками ходити туди й
сюди кабiнетом, i граф Елленберг почува?, як потрушу?ться вся пiдлога вiд
то? ходи.
I вмить пан президент зупиня?ться й дивиться просто в лице пановi
мiнiстровi.
- А, значить, правда! Значить, не божевiльний i не бреше. Що? Нi? Не
бреше. I менше не хоче? Це категорично?.. Гм. Добре, Чудесно. Тодi так:
згодитись. Хай да?. А пiсля того дать йому п'ять мiльйонiв, а не
процентiв. Розумi?те? Або в тюрму. Закон зна?? Всякий, хто прихову? членiв
цi?? банди, пiдляга? судовi. Що?
Граф Елленберг зiтха?. Розумi?ться, таке вирiшення питання було б
цiлком справедливе, бо вимога п'ятьох процентiв - це, дiйсно, божевiлля.
Але...
- Ще але?!
Так, на жаль, iще. Але депутат Рiнкель?диною гарантi?ю для себе бажа?
слова пана президента. Нiяких договорiв, умов, нiчого, тiльки слово пана
президента, написане на шматочку паперу. Бiльш йому нiяких гарантiй не
треба.
Пан президент зирка? на графа Елленберга, люто зрива?ться з мiсця i
знову швидко ходить туди й сюди, заклавши короткi руки за спину.
- I завгра може все передати нам?!
- Так, пане президенте, завтра вранцi о десятiй годинi вiн буде в мене.
I коли його умови будуть прийнятi, вiн зараз же почне передавати банду в
нашi руки.
- А коронка?
- Прошу дуже вибачити, пане президенте, але я не мав нi змоги, нi часу
все разом охопити. Мене так уразив принципi-альний бiк цi?? справи...
Розумi?ться, коли вся банда з усiма сво?ми складами й схованками буде в
наших руках, то, очевидно, i коронка так само...
Пан президент просто долонею нетерпляче змазу? пiт iз чола i знову
зрива?ться з мiсця. Пiдлога все так само дрiбно потрушу?ться пiд графом
Елленбергом за кожним кроком пана президента.
- Хм! Так тiльки таку гарантiю? Здорово, мерзотник, придумав. Вiн - не
дурень. Що?
Граф Елленберг нерiшуче посмiха?ться. Цегляна нервовiсть уже сходить iз
сiдластого чола пана президента, очi входять назад у орбiти. Раптом пан
президент сильно б'ють графа Елленберга короткою рукою по плечi й
виставляють iз за м'ясистих уст рiвнi кiнчики жовтих квадратових зубiв.
- Добре! Але теж умова: вся банда й коронка. Що? Тодi цей шарлатан ма?
мо? слово. Згодиться?
- О пане президенте! Я не можу собi навiть уявити...
- Все можна собi уявити. I ще одна умова цей "гонорар" лиша?ться в
Банку. Не виймати. Ну, та йому й самому нема рацi?. Добре. Ходiм!
I пан президент зовсiм iншим кроком iде знову в брильянтову залу; з
зовсiм iншим виглядом увiходить до не?, нiж уперше.
Йому вже не нудно й не порожньо. Ледве стриманою радiстю, перемогою,
внутрiшнiм захватом трiпотять дорогоцiннi огнi зали. Влада й мiць його
блиска? з цих стiн! Чотирнадцятирiчна кров танцю? в них, буя?, гра?,
пiниться. Обличчя з захованим чека?нням i цiкавiстю поглядають у його бiк,
милi, дорогi, обличчя спiвучасникiв його влади и могутностi, товаришiв
його вiрних, вибранцiв Нiмеччини.
Пан президент сiда? на сво? мiсце, озира? весь довгий, обсаджений
постатями стiл i перерива? пана райхсканцлера. Вiн проха? вибачення у
високого зiбрання, але не може втриматися, щоб не подiлитися з дорогими
колегами одною новиною.
Колеги витягують до пана президента вуха, носи, ши? й устромляють у
нього тридцять шiсть пар напружених очей. Пан президент робить невеличку
паузу. Сто?ть напружено дихаюча тиша. Стрiли брильянтiв рiзнобарвне грають
на вогкому ввiгнутому чолi голови зiбрання.
- Панове! Сповiщаю вас, що вся органiзацiя Iнараку з усiма сво?ми
комiтетами, складами, лабораторiями, телеграфiчними станцiями i так далi,
i так далi... арештована!
Всi тридцять шiсть голiв високого зiбрання якийсь мент стирчать на
плечах непорушне, зацiпенiло, застигло, як сухе листя на землi перед
бурею. I от малесенький рух одного, другого, легкий шепiт, шелестiння,
враженi запитання. I вмить зрива?ться вихор, пiдхоплю? листки, крутить
ними, кида? одне на одного, здiйма? догори, гаса? з ними, казиться,
регоче, обнiма?ться.
Нiколи нi брильянтова, нi яка iнша парадна зала не бачила такого
вихору, такого урагану радостi й щастя! К чорту всякi церемонi?, етикети,
i?рархi?! Простий, маленький, урядовий мiнiстр закордонних справ обнiма? й
душить вiце-президента Об'?днаного Банку, шкурятяного короля Штiфеля.
Дiдусь Ягман витира? сльози пiд мiдяними окулярами на плечi й
молодесенького, жовторотого Шлюселя. Гуркотять фотелi, блискають дужче за
дiаманти очi, потискуються руки, дрижачий, горловий, нутряний смiх
вирива?ться шматками, слова стрибають розтрiпаними, неохайними грудками.
Врочисту молитовнiсть розтоптано, розчавлено, виметено геть п'яним,
розгонистим тупотом невтримного захвату.
Тiльки граф Елленберг не п'янi?. Вiн зовсiм тверезо, непо-розумiло й
злякано дивиться на пана президента. I тiльки вiн один бачить, як пан
президент увесь iз голови до нiг почина? труситись од стриманого,
скаженого смiху, як смiх цей що далi, то дужче розгора?ться, як
вирива?ться вогниками i, нарештi, переходить у бурхливе, веселе полум'я
реготу. Пан президент так смi?ться, що аж жили випинаються на висках
червоними мотузками, все тiло пiдскаку?, як на конi у скаженiй ристi,
голова закиду?ться назад, жовтi, квадратовi зуби випинаються з рота, а
короткi товстi ноги тупотять iз усiх сил по пiдлозi. А-ха-ха-ха!
А-ха-ха-ха!
Крiзь п'яний вихор високого зiбрання злякано пробiга? не порозумiння В
чому рiч? Що за чудний регiт пана президента? Гомiн ущуха?, всi обличчя
наставляються широкими очима, як бiноклями, на пiдскакуюче вiд ристi
реготу тiло пана президента. Нарештi, пан президент iз усiх сил натягу?
вуздечку й зупиняс свiй смiх.
- Панове! Вибачте, будь ласка, я помилився- я сказав "арештована", а
хотiв сказати "буде арештована".
Тодi серед високого зiбрання проходить пригнiчена тиша сорому. Всi
тридцять шiсть облич, не дивлячись ув очi один одному, понуро й замкнено
похиляються, а?хнi тiла помалу займають сво? мiсця за овальним столом.
(Досить непристойний жарт пана президента).
Пан райхсканцлер суворо перегорта? сторiнки акатиста, i на товстому,
простяцькому лицi роботяги-бюргера проступають усi ознаки похмiлля.
Вмить пан президент випростову?ться, гордо й сильно скиду? iржавою
головою й обводить тридцять сiм облич серйозним, урочистим поглядом.
- Але, високошановне зiбрання, я не докiнчив ця органiзацiя буде хутко
арештована! Хутко. Що?
О нi, тепер пан президент уже не жарту?. Обличчя знову витягуються
стриманою увагою й чеканням.
- Але з одною умовою: ми з свого боку зробимо деякi надзвичайнi зусилля
й навiть деякi жертви. Декому цi жертви, може, видадуться й завеликими. -
Пан президент проводить очима по плямах лиць i на коротенький мент
зупиня?ться на срiблясто-сивiй патрiархальнiй бородi дiдуся Ягмана.
- Високому зiбранню, розумi?ться, повинно бути зрозумiле, що я не можу
розповiдати тут нiяких деталей. Але я, Фрiдрiх Мертенс, заявляю: хутко вся
ця банда буде знищена. Тiльки для цього Об'?днаний Банк повинен асигнувати
п'ять процентiв свого майна. Що?
Так, тепер пан президент абсолютно не жарту?. Високе зiбрання вже
нiтрошки в тому не сумнiва?ться. А надто члени управи Об'?днаного Банку.
- П'ять процентiв?! Та це ж божевiлля!!
Так, п'ять процентiв. Але краще п'ятипроцентове божевiлля, нiж ця
страшна болячка, яка багатьом може обiйтися в сто процентiв життя.
- Я даю сво? п'ять процентiв! - раптом iз усi?? сили гатить по столу
величезним волосатим кулаком пан вiце-президент Штiфель. -Я дам десять,
щоб до кореня знищиiи цю гидь, цю банду вбiйникiв! Я пропоную управi
негайно згодитись, чорт його забирай!
Дiдусь Ягман непокiйно, дрижачими пальцями протира? сво? круглi
окуляри. Полисiлi, маленькi, жевжикуватi оченята, як застуканi у пастцi
мишки, тривожно, злякано бiгають, нюхають, трусяться.
Серед високого зiбрання росте гомiн. Новий, поважний, дiловий, завзятий
гомiн. Це - серйозна пропозицiя, а не якiсь там фантастичнi
жарти-фей?рверки, вiд яких чоловiк тратить розум i дурi?. Мертенс,
Штiфель, очевидно, згоднi. Отже, власне, i балакати бiльше нема про що, -
три чвертi Банку вже згоднi.
Пан президент злегка пiдводить руку.
- Панове! Пропоную винести зараз же постанову про асигнування
вищезгаданих засобiв на рiшучу й остаточну лiквiдацiю злочинно? банди
розбiйникiв, що iмену? себе Iнараком. Хто за цю пропозицiю, прошу встати.
I пан президент урочисто й строго пiдводить сво? кремезне, блискаюче на
чорному фонi мережива голчастим блиском брильянтiв тiло. За ним поспiшно,
але трудно пiдтягаючи догори величезне черево, схоплю?ться пан
вiце-президент Штiфель.
I все високе зiбрання врочисто, рiшуче й одностайно вста? круг
овального столу. Пани мiнiстри й депутати парламенту не всi? членами
управи, але вони голосують, так би мовити, духом iз Об'?днаним Банком.
-Постанову прийнято одноголосно. Дякую, панове. Вашу жертву не забуде
наша славна дорога батькiвщина, велика Нiмеччина!
***
- Отже, товаришi, резюмую нашi дебати Тези Центрального Комiтету
приймаються одноголосно. Директиви також. Сповiщення його, що наступ
Iнараку, як вiдповiдь на наступ свiтово? буржуазi?, розпочина?ться
одночасно по всьому свiтi, прийма?ться до вiдома з великим задоволенням.
Нiмецька органiзацiя з свого боку... Товаришу Тiле, я вас, нарештi, дуже
прошу не визирати щохвилини до сусiдньо? кiмнати й зачинити дверi. I прошу
зайняти сво? мiсце!
Товариш Тiле швиденько зачиня? дверi, робить нiжну й винувату посмiшку,
зiбравши зморшки на сокирчастому носi, i навшпиньках iде на сво? мiсце. По
дорозi вiн дивиться на годинника й знизу? плечима.
-. Нiмецька органiзацiя з свого боку вiта? Центральний Комiтет iз
початком широко? акцi?. Завдання Iнараку внести замiшання й розстрiй у
ряди ворога, будити енергiю, викликати широкi маси на боротьбу.
Органiзований, плановий i без-милосердий терор? найкращий засiб для того.
Товаришу Тiле, я прошу вас, нарештi, бути уважним i не перешiптуватися з
товаришем Кестенбавмом. Справа така серйозна, що.. Отже, товаришi, на
пiдставi вищесказаного пропоную голосувати резолюцiю товариша Шпiндлера.
Товаришу секретар, прошу ще раз прочитати??.
Клара бере клаптик паперу й чита?:
- "Постановля?ться мобiлiзувати всi сили на рiшучу боротьбу з бандою
розбiйникiв i злочинцiв, що iмену? себе Об'?днаним Банком Нiмеччини. Всi
районнi й пiдрайоннi органiзацi? довести до бойово? готовностi, не
шкодуючи нiяких коштiв. Напружити всi змобiлiзованi сили для найшвидшого
виконання смертного присуду над проводирями то? банди: Мертенсом, Штiфелем
i Айхенвальдом. Виконання присуду доручити двом товаришам Центрального
Бюро Нiмеччини. В iнтересах широко? пропаганди, замiшання в рядах ворога й
пiдняття духу в робiтничих масах смертний присуд над головою цi?? банди,
Фрiдрiхом Мертенсом, широко оголосити перед виконанням i не пiзнiше
наступно? ночi".
- Уваг нiяких нема до цi?? резолюцi?? Отже, хто за резолюцiю, iпрошу
встати.
I голова зборiв перший рiшуче й урочисто пiдводить сво? велике, тяжке
тiло з кудлатою головою, подiбною до клубiв диму паровоза. За ним мовчки й
не хапаючись пiдводяться всi останнi. Товариш Паровоз обводить зiбрання
невеличкими чорними очима, хита? головою й сiда?.
- Резолюцiю прийнято одноголосно. Дякую, товаришi. Прошу заняти сво?
мiсця. Товаришу секретар, прошу наготовити бiлетики на жеребки.
- Бiлетики готовi, товаришу голово.
- Дуже добре. Прошу товаришiв тягти. Бiлетики, одмiченi хрестиками,
визначають призначення керувати виконанням смертного присуду. Прошу!
Смертний присуд. Але над ким? Над тими трьома чи над цими двома?
Макс не хапа?ться тягти, - вiн зна?, що йому з хрестиком не випаде. Вiн
вiзьме останнiм - все одно буде порожнiй.
Мила Клара - вона тягне перша. Засува? руку пiд газету з цiлком
байдужим i серйозним виглядом i зараз же вийма??? назад iз малесеньким
бiлетиком, акуратно складеним нею ж самою вчетверо. Сама може собi поклала
смертний присуд. I як байдуже, не хапаючись, нiби зовсiм нецiкавого листа,
розгорта? крихiтний папiрець. Вони чи нi? Мабуть, нi, бо дуже похмуро
стяга? брови.
Паровоз строго, дiловито/ як личить головi зiбрання, простяга?
здоровенну жилаву руку металiста пiд газету й довго довба?ться, - мабуть,
не може схопити тоненький папiрець сво?ми товстими пучками. А вуха в нього
раптом бiлi бiлi зробились.
Професор Гоферт ставиться з серйозною, врочистою пошаною до цього
маленького акту. Витяга? й цiкаво дивиться. Не вiн. прена?вно поверта? на
всi боки, шукаючи, де ж хрестик.
Макс недбало пiдходить i бере останнiй, бiлетик. I так само, як усi, не
хапаючись, байдуже розгорта? його, заранi знаючи, що вiн буде порожнiй.
Посерединi сто?ть невеличкий хрестик. Макса, як кулаком, пха? в серце, але
вiн посмiха?ться ну, розумi?ться, вiн же знав, що витягне з хрестиком.
I вiн неголосно й спокiйно каже
- Один хрестик у мене.
I зараз же товариш Тiле живо пiдхоплю?:
- А другий у мене!
I очi його задоволене, нiжно й пiднято блищать.
Товариш Паровоз поважно, мовчки перевiря? бiлетики. Так; отже,
призначення керувати мають товаришi Штор i Тiле. Вся справа смертного
присуду над трьома проводирями банди розбiйникiв переходить до компетенцi?
обраних товаришiв.?хнi доручення й накази вiд цього менту мають
обов'язкову силу для всiх членiв Iнараку.
Товаришка Клара не дивиться на товариша Тiле й упорядкову? папери
засiдання. Товариш Тiле не дивиться на товаришку Клару й нiжно
посмiха?ться до товариша Штора. Отже, значить...
У дверi чу?ться рiшучий, поспiшний стук. Голови живо по вертаються на
нього.
- Ввiйдiть!
Ага, товариш Песимiст. На лобi виразно червона смужка вiд кашкета, на
грудях i на пекучому рум'янцi круглого лиця патьоки поту. В присутностi
Бюро вiн, помiтно, почува? замiшання, але смiло зверта?ться до свого
безпосереднього "старшого товариша" Тiле й одривистим, солдатським голосом
робить донесення. Доручення виконано. Товариша Рiнкеля прослiджено до
самого дому. Нiчого особливого не завважено. Товариш Рiнкель за?жджав
спочатку до кафе "Асторiя" й говорив телефоном. Пiсля того по?хав на
вулицю Визволення, N 5. Це окрема вiлла. Ближчi iнформацi? про цю вiллу
незручно було зiбрати, бо коло вiлли ходили якiсь пiдозрiлi люди. Потiм
товариш Рiнкель по?хав додому. Тiле байдуже хита? головою.
- Дякую, товаришу. А ви добре занотували: вулиця Визволення, N 5? Не
помилились?
О нi! Товариш Песимiст занотував це на паперi. Ось, зараз!
- Нi, нi, я вiрю. Можете йти, товаришу. А нотатку свою треба знищити.
Та, будь ласка, товаришам iз охорони перекажiть, щоб зразу ж знищили в
себе все, що в них? на паперi непевного. Будь ласка.
Товариш Песимiст серйозно дивиться в нiжну, привiтну, але тверду
посмiшку "старшого товариша", нiяково вклоня?ться всiм iншим "старшим
товаришам" i виходить.
Тодi товариш Тiле поверта?ться до всiх i спокiйно, з усмiхом кида?:
- Вулиця Визволення, N 5 - приватне помешкання графа Елленберга,
начальника особисто? охорони Фрiдрiха Мертенса.
Всi живо й вражено повертаються до Тiле. А Кестенбавм, як пiдкинений
спiднизу, схоплю?ться i, струснувши з себе всю апатiю й утому, жагуче,
зловтiшне й хрипко скрику?:
- А що? А що? Ма?те! От вам! Можете бути задоволенi сво?ю постановою!
Хрип i трiумф товариша Кестенбавма зовсiм не до речi. Товариш Бравн
рiшуче спиня? таку нестриману поведiнку. Постанову винесено цiлком
правильно. Чого товариш Рiнкель за?жджав...
- Зрадник! Провокатор! А не товариш!
-...чого товариш Рiнкель за?жджав до Елленберга, це ще невiдомо. Це
треба вияснити.
- Коли? Як нас усiх цi?? ночi позаарештовують? Так? Так?
- Прошу товариша Кестенбавма стримати свою експансивнiсть.
Тут товариш Тiле нiжно просить слова. На його думку, вияснити, мабуть,
буде трудно, чого саме член Центрального Бюро Рiнкель за?жджав до графа
Елленберга. Але це треба все ж таки зробити. Через те вiн пропону? завтра
вранцi заарештувати члена Бюро Рiнкеля й делiкатно попрохати його
роз'яснити цей вiзит. Поки ж що негайно дати в усi райони наказ про
ви?мкову обережнiсть. Членам Бюро це? ночi дома не ночуиати. Звiдси зараз
же розiйтися. А вiд завтрашнього ж дня всi адреси позмiняти.
Товариш Шпiндлер одсува? журнал мод i теж просить слова Вiн мусить
сконстатувати, що товариш Тiле почува? при?мне пiднесення вiд цього
несподiваного вiзиту пана Рiнкеля до графа Елленберга. Чи товариш Тiле за
кимсь полю?, чи за ним хто, це все одно, аби полювання. Але йому,
товаришевi Шпiндлеровi, наприклад, пцлювання нi в якiй формi анiтрош ки не
цiкаве. "Позмiняти адреси". Легко сказати. Це, значить, мiняти помешкання,
кидати бiблiотеку, фарбувати волосся, звикати до свого нового iменi,?й
богу, це нудна рiч. I невiдомо, чи потрiбна ще. Можливо, що нiякого
зрадництва ще не ма. Коли ж?, то це? ночi, не далi, воно мусить
вияснитись. Отже, ного пропозицiя: тiльки добре "почиститись" i чекати
гостей iз чистим... сумлiнням i помешканням. А Рiнкеля завтра рано
заарештувати. Цю при?мну операцiю доручити товаришевi Тiле, який, нема
сумнiву, викона??? блискуче й не без естетичного задоволення.
Макс сидить, мляво розлiгшись на стiльцi. Як життя любить все велике,
грiзне, яскраве зараз же присипати смiттячком. Суд, присуд, резолюцiя,
грiзний жеребок. I раптом i суддi, i месники мусять ховатися вiд сво?х
пiдсудних. Дiйсно, тiльки Тiле однаково: чи вiн полю? за кимось, чи за ним
хтось, аби полювання й спорт.
I додому Макс верта?ться так само мляво й лiниво. З вулицi видко вiкно
його кiмнати. Воно темне, значить "гостей" iще нема?. А може, сидять у
коридорчику й чекають на нього?
Макс нечутно, зата?вши дух, сходить поночi сходами паго ру, як тiнь,
пiдсува?ться до дверей i приклада? до них вухо.
Довго сто?ть так не ворушачись, але з коридорчика тягне такою
сонно-спокiйною тишею, що Макс рiшуче вiдмика? дверi.
Вiн мляво нищить усi адреси та листи, ляiаь, не роздягаючись, на
канапку, так що ноги звисають iз не?, i лежить лицем догори. Тепер можуть
приходити. Тепер життя може сипати сво?м смiттям. Будь ласка I наплювать i
на смiття, i на саме життя.
***
Ранок - слiпучо-сонячний, здивовано-блакитний, з весело-бадьорим
гуркотом вулицi, з таким теплим, специфiчним духом политих ранiшнiх
тротуарiв.
Депутат Рiнкель цiлком ним задоволений. Вiн погляда? i вiкно, погляда?
на годинник i весело пора?ться бiля паперiв, Адреси, списки, плани, все
точно, акуратно складене, занотоване и запечатане в пакет. Але граф
Елленберг дуже помиля?ться, коли гада?, що Рiнкель при?де тепер iз цими
документами. Це буде невеличка помилочка з боку вельможного пана графа.
Так само помиля?ться вiн, коли дума?, що Рiнкель лишить цi милi
документики у сво?й кiмнатi. Вперед, пане графе, гарантiйку, будь ласка,
на стiл покласти. А тодi.. Яка година? Чверть на десяту. Чудесно.
Депутат Рiнкель бере пакет i, пружинисто, бадьоро б упевнено подригуючи
литками, йде до жiнки, у спальню. Бiднi квочка зранку вже квокче над
хореньким курчатком, - в Ерiха не пада? температура вiд учорашнього
вечора. Вона просте не зна?, що робити. Вже покликала лiкаря, але лiкар
чогось не йде. Одне слово, страшенне лихо, трагедiя!
Ну, йому нема часу квоктати з нею. От пакет. Його треба сховати в таке
мiсце, де нiякий трус не мiг би його викрити Блiднути нема чого. В пакетi
нема нiчого страшного, деякi папери клi?нтiв (бiдна квочка вже труситься
за сво?х курчат). Вiн години через двi при?де й вiзьме його в не?.
"Квочка", проте, блiда. Вона тривожно вдивля?ться всiм сво?м
недокровним, з синiми повiками лицем у дороге, свiже, гарне обличчя з цi?ю
любою, гордовитою горбинкою носа.?й видаються непевними його занадто
блискучi очi. Чого зранку в людини можуть бути занадто блискучi, непокiйно
веселi) очi? Ох, ця його фанатична вiдданiсть соцiал-демократичним
справам! Вона до добра не доведе. Знов, мабуть, намiча?ться страйк? Знову
цiлими днями й ночами не буде дома, знову перевтомиться.
Ну, вже почалася стара пiсня. Депутат Рiнкель мимохiдь iз задоволенням
огляда? свою поважну, iмпозантну постать у великому дзеркалi i, випинаючи
груди наперед, верта?ться знову до кабiнету. Двадцять п'ять на десяту. Ще
хвилин двадцять можна посидiти бiля вiконця, як нареченому перед
вiнчанням.
Чудесний ранок! "Занадто блискучi очi". (Шкода, мiж iншим, що?х усе ж
Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 23 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |