Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Володимир Вiнниченко. Сонячна машина 14 страница



вiн жде перших нападiв, слово за товаришем Кестенбавмом.

Надворi ще видно; ще вгорi на двадцятих поверхах будинкiв

червоно-буряковим вiтряним сонцем палають вiкна. Надворi грюкiт, гуркiт,

дзвякiт.

А тут, у кутках, суворо й поважно стоять, як вартовi, iнара-кiсти,

синьо-сiрi, мовчазнi тiнi; порть?ри на вiкнах щiльно, до найменшо? щiлинки

позапинанi, i над столом урочисто та строго не клiпа? лампа. Сьогоднi тут

мають бути важнi подi?.

Обличчя також строгi, сухi, позамиканi на ключ цiлковито?

об'?ктивностi.

Слово за товаришем Кестенбавмом. Товариш Кестенбавм проводить пальцями

по вусах, прочищаючи дорогу словам, хрипко й безуспiшно викашлю?ться,

зручнiше вмощу? праву руку на спинцi стiльця, потуплю?ться i, нарештi,

скинувши догори малесенькою, стиснутою на висках голiвкою, робить перший

удар.

Вiн уважа? за потрiбне одверто й правдиво, як це припису? статут

Iнараку, заявити перед товаришами свою думку про товариша Рiнкеля. На його

думку, життя товариша Рiнкеля ь сором i ганьба для Iнараку.

Макс енергiйно вiдтрiпуе чуба з чола. Удар досить рiшучий i смiливий.

Браво, Кестенбавмчику!

Розумi?ться, товаришевi Гофертовi це не подоба?ться. Товариш Гоферт уже

пильно, здивовано, як на диво якесь, витрiщився на Кестенбавмчика.

Так, Кестенбавм одверто заявля?, що спосiб життя товариша Рiнкеля - це

спосiб життя не члена Iнараку, а якого-не-будь легального соцiалiста.

Товариш Гоферт цього, вже не витриму?. Вiн строго пiдводить рiвну,

суху, як засушена риба, постать i м'яким, глибоким басом рiшуче заявля?

головi зборiв свiй протест проти таких образливих порiвнянь. Вiн вимага?

доказiв од товариша Кестенбавма. Або зараз же взяти сво? слова назад!

I так само рiвно й строго сiда?.

Але товариш Рiнкель зовсiм не почува? себе нi ображеним, нi навiть

зачепленим. Господи боже, хiба ж можна ображатись тим, що каже милий, але

хорий i такий собi бiдолашнень-кий товариш Кестенбавм? Товариш Рiнкель

просто спокiйно собi сто?ть, спершися плечем об одвiрок та вибачливо

посмiхаючись. Так сто?ть доросла людина, коли маленьке розсерджене дитинча

сердито б'??? сво?ми кулачками iпо ногах, не маючи змоги дiстати навiть

до живота.

Товариш Гоферт вимага? доказiв. Будь ласка, Кестенбавм зараз?х подасть

усьому зiбранню. Будь ласка.

I Кестенбавм iз стримано-скупченим виразом почервонiлого на вилицях,

недужого лиця рiшуче й загрозливо лiзе в кишеню. Голос йому хрипкий,



шершавий, з присвистом, з шипучою ноткою, вiд яко? Максовi весь час

хочеться прокашлятись. Кестенбавм витягу? якiсь папери й трима??х у руцi.

Будь ласка. От зразки невинних розваг депутата рейхстагу, офiцiального

члена соцiал-демократично? фракцi? й дiйсного члена Iнараку, пана Рiнкеля.

Перший зразок.

Кестенбавм дрижачими пальцями вибира? з купки папiрець.

Пан Рiнкель в окремому кабiнетi ресторану "Бiлий Прапор" у товариствi

вiдомих буржуазних адвокатiв i акцiонерiв славного "Прогресу". Голi жiнки,

вино, цинiчнi розмови про робiтництво, про Iнарак, нарештi, дика,

безсоромно-дика оргiя. Пан Рiнкель трохи не на чолi цього паскудства.

Неправда може?

Товариш Рiнкель стара?ться не засмiятись. Силкуючись бути зовсiм

поважним, вiн ласкавим, лагiдним голосом каже:

- Неправда, товаришу Кестенбавме.

Кестенбавм на момент аж тетерi? вiд цих слiв, а головне вiд тону й

поведiнки Рiнкеля. Неправда?! Вiн не був у суботу того тижня в ресторанi

"Бiлий Прапор"!

Нi, Рiнкель там був, але оргi?, голi жiнки й тому подiбна нiсенiтниця,

- це просто мiстифiкацiя бiдного товариша Кестенбавма якимсь гумористом.

Голова зборiв Паровоз Бравн просить товариша Кестенбавма не входити в

сепаратнi балачки й провадити свою промову до кiнця. Пiсля того матиме

слово товариш Рiнкель, який дасть разом усi сво? пояснення.

Добре. Товариш Кестенбавм провадить далi свою промову. Вiн вийма?

папiрець за папiрцем i виклада? зразки життя пана Рiнкеля, депутата

рейхстагу. От пан Рiнкель, як знавець i меценат мистецтва: вiн дару?

цирковiй артистцi брильянтовi сережки. От пан Рiнкель заробля? в потi чола

свiй хлiб: бере хабар од клi?нта противно? сторони. От пан Рiнкель

ухиля?ться дати звiдомлення з тих грошей, якi вiн узяв при експропрiацi?

банку в Гамбурзi.

I папiрець за папiрцем витягають дрижачi пальцi з купки паперiв, зразок

за зразком виклада? хрипкий iз присвистом голос, удар за ударом пада? на

противника. Замкненiсть облич уже розмика?ться, вони стають похмурi,

уважливi, настороженi. Погляди все частiш i частiш пильно й непомiтно

свердлять товариша Рiнкеля. Навiть Гоферт уже не збира? здивовано обурених

густих зморщок над бровами, уже й вiн погляда? то на одного, то на другого

допитливо, трошки злякано.

У Кестенбавма пальцi вже не трусяться так неупевнено й нетерпляче, i

голос уже не такий рвучкий, i дивиться вiн уже не з таким напруженим

задерикуватим завзяттям. О, вiн б'? вже певною, злiсною, накипiлою й

вiрною рукою.

I, розумi?ться, перемога була б цiлком на його боцi, коли б противник

вiдчував тi удари. Але то диво, що той сто?ть собi все так само невинно,

незаймане, спокiйненько й з таким виглядом, наче товариш Кестенбавм

розповiда? не про його цi всi речi, за якими сто?ть смертна кара, а

невдало комiчнi анекдоти про когось iншого. Йому й трошки смiшно, i трошки

соромно за товариша Кестенбавма, i трошки вже нудно вiд занадто довгого

розповiдання. Його вже навiть трошки сердить наврiписте, зле дитинча, яке

дряпа?, щипа? його за ноги. Вiн мiг би одним рухом просто вiдкинути його

вiд себе й скiнчити всю "боротьбу", але... нехай уже докiнчить сво?

щипання до краю. I вiн iз розумiючим, вибачливим усмiхом погляда? на

товаришiв, часто злегка знизуючи плечима.

I товаришi вiд цього ще бiльше хмуряться та ще уважнiше подивляються й

на нього, i на товариша Кестенбавма: хто ж iз них, власне, божевiльний -

Кестенбавм чи Рiнкель? Хто з них так смiливо гра? сво?ю головою? Хто смi?

так жартувати з Центральним Бюро Iнараку Нiмеччини?! Бо тiльки божевiлля

може дозволити собi або так обвинувачувати невинного товариша, або, будучи

винним, так цинiчно, так нахабно не винно поводитись.

Макс, понуро насупивши брови, неодступно, вперто вдивля?ться в гарне,

здорове, з гордим носом i таке спокiйне, вибачливе, повне внутрiшньо?

гiдностi й поважностi лице Рiнкеля. Невже все це неправда, що так жагуче,

так переконано, так певно викрику? Кестенбавмчик? Кестенбавм не бреше и не

може брехати. Але не бреше й це спокiйне, вибачливе, глибоко певне в собi

лице. Не можна так брехати! Можиа брехати словами, але цим спокiйним,

трошки жалiючим, лрощаючим i лагiдним блиском очей брехати не можна. Що ж

це таке? Якесь непорозумiння?!

Але коли правда все, що каже Кестенбавм? Коли дiйсно Рiнкель i оргi?

справля?, i хабарi бере, i органiзацiйнi грошi краде, i? тайний акцiонер

"Прогресу"? То що ж це тодi таке? Це ж глум з Кестенбавма, з Макса, з

Шпiндлера, з усiх тих, хто взяв хрест i пiшов на розп'яття?! Кестенбавм,

який де пфенiга вiддав усi грошi, взятi Iнараком пiд його кермою з

банкiрського дому Фогта, який ее хоте за органiзацiйнi гро?гi по?хати на

пару мiсяцiв полiкуватись, який помира? над своего друкарською машиною, що

ж повинен почувати цей сами? Кестенбавм, вiрячи, що все це правда? А що

решта новиина почувати?

I Макс обводить поглядом лонуро-слухаючi, нахиленi до столу голови. От

кучерявий, величезний Бравн з димно-чорними кудлатими кучерями, подiбними

до клубiв диму паровова. Голова професiйного союзу металiстiв Нiмеччини,

особа, яка може мати кияжi палаци, яка до само? смертi може пишатись

легальною, "законною" пошаною панiв банкiрiв. Вiй член Iнараку, вiн живе

як маленький урядовець, вiн одрiкся батька, матерi, парт?i, самого себе i

щодня готовий на смерть.

От Гоферг. Милий, висхлий хухедний Гоферт. Вiн - професор математики,

вiн - поважний бюргер, вiн - кандидат на славу знаменитостi. I вiн-член

Iнараку, вiн так само, як Кестенбавм. як Тiле, як усякий член Центрального

Бюро, викону? найнебезпечиiшi доручення органiзацi?. I вiн живе, як аскет,

дозволяючи собi тiльки?дину розкiш: чисте, строге убрання.

От Клара, та сама Клара, яка обцiлувала всiх, iдучи на виконаний

смертного присуду над райхсканцлером Зайделея, яка сама собi поцiлувала

руку иа прощання з собою.

Що ж вони повиннi почувати, прииускаюта, що Кестенбавм каже правду?!

I Макс чу?, як у яьому зиову ворушиться чудес бажання, що виника? в

ньому завсiгди, як вiй бачить Рiнкеля: пiдiйти до нього, схопити ззаду за

комiр, сильно струснути и подивитись, чи не струситься з нього ця така

iмпозантна, авторитетна гiднiсть i чи не пролупиться крiзь не? щось iнше,

i чи не буде те iнше - справжн?. Тiльки тепер це бажання зле, непокiйне,

сласне.

А бiдний, маленький, з запалими грудьми й висками Кестенбавмчик, зовсiм

захрипнувши, уже вiдiпхнувши стiльця, - на якого чорта йому стiльцi! - вже

не витираючи поту, вже не вважаючи на постукування олiвцем Паровоза,

жагуче тягнеться весь до Рiнкеля. Губи його трусяться, покривлюються, в

кутках негарно збилась бiлою пiною слина, слова рвуться пошарпаними

шматками, - вiн от-от або кинеться скрюченими руками в чисте, випещене,

поважне лице Рiнкеля, або вдариться головою об спинку стiльця й ввскливо з

рясними слiзьми зарида?. Бо Рiнкель же був його учителем. Рiнкель же був

його проводирем у соцiалiзмi, Рiнкеля ж вiн сам увiв до Iнараку, за

Рiнкеля вiй готовий був ручитися сво?ю бiдною головою з запалими висками.

- Та я вас питаю, товаришi, я нас питаю, який же може бути той

соцiалiзм, який робитиметься отакими руками?! Та яке ж довiр'я може бути в

мас, коли?м стане вiдомо, що цей пан - член Iнараку? Та як ми смi?мо

судити й карати дру гих, коли ми самi такi?! Ми - банда розбiйникiв! Чу?те

ви мд - банда розбiйникiв!

- Товаришу, я вам забороняю...

- Нiчого ви менi не можете заборонити! Начхав я на вашi заборони Ми -

банда! Ми - грабiжники! Ми - вбiйники!

- Товаришу, я позбавляю вас слова!

- Можете! Можете навiть убити мене. Будь ласка. Нате!

Кесгенбавм iз розмахом розхристу? груди й випина??х до Паровоза, але

тут же раптом пiдскаку? вiд раптового вибуху кашлю, обнiма? сво? зразу ж

утягненi назад груди обома руками й одбiга? до стiни. Там, припавши до не?

головою, вiн болюче, довго, з надсади кашля?. Перехопивши паузу мiж при

ступами кашлю, вiн сипить:

- Я скiнчив.

I знову кашля?. Але Паровоз слова не да? нiкому, i нiхто до слова не

зголошу?ться, всi сидять i дивляться в аркушi паперу перед собою або

понуро малюють на них фiгурки.

Кестенбавм затиха?, витира?ться й iде до свого стiльця. Сiвши до столу,

вiн схиля? голову на руку й заплющу? очi. Груди ходять йому трудно й

часто, з пiсковим пiдсiзистом.

- Слово ма? товариш Рiнкель.

Товариш Рiнкель вийма? руку з за борта пiджака, одлiплюь илете вiд

одвiрка й обережно прокашлю?ться. Вiн уже не посмiха?ться, не знизу?

плечима, на лицi ного сум i жаль до Кестенбавма. Соковитий, оксамитний,

воркiтний баритон його наче пiд сурдинкою. Йому дуже прикро, що вiн

повинен одповiдати товаришевi Кестенбавмовi тодi, коли його здоров'я...

- Я вам не товариш, i прошу мо? здоров'я лишити в спокою! Чу?те, ви?!

- Товаришу Кестенбавме, прошу не перебивати товариша Рiнкеля.

Кестенбавм криво посмiха?ться, саркастично шипить "товариш!" i знову

заплющу? очi.

Товаришевi Рiнкелевi дуже прикро, що йому треба вiдповiдати на всi

закиди серед таких несприятливих обставин. Вiн постара?ться не хвилювати

товариша Кестенбавма сво?ю вiдповiддю й якомога коротше та швидше

роз'яснити непорозумiння, жертвою якого став дорогий товариш Кестенбавм.

Всi обличчя повертаються до поважно?, з строгою й сумною гiднiстю

випростувано? постатi. На лицi нi тiнi усмiху не час для жартiв.

Отже, справа сто?ть так. Бiльшiсть зiбраних товаришем Ке-стенбавмом

iнформацiй ма? деяку реальну пiдставу. Дiйсно, вiн був i в "Бiлому

Прапорi", i в цирку, i в гардеробнiй артистки, i навiть подарував?й

(правда, не брильянтовi, а простенькi) сережки. Але все це робиться з

iншою метою, нiж дума? товариш Кестенбавм.

Товариш Кестенбавм розплющу? очi й, чекаючи, дивиться на Рiнкеля.

З метою, яка повинна бути i? раз у раз у кожного члена Iнараку: пройти

в табiр противника й вивiдати в ньому слабi мiсця для нападу. Розумi?ться,

психологiчно товариша Кестенбавма легко зрозумiти. Розумi?ться, страшно

собi уявити, що член Iнараку може вести таке життя ради цього самого

життя. Але так само страшно собi уявити, що тi смертнi кари, якi викону?

Iнарак над соцiальними злочинцями, вiн робить для простого вбивства. I

товариш Кестенбавм ма? цiлковиту рацiю: коли вбивства й експропрiацi?

Iнарак робить для особистого iнтересу його членiв, коли експропрiйованi

грошi повертаються на особистi втiхи експропрiаторiв, для розкошiв i

розпусти, то Iнарак? не що iнше, як банда розбiйникiв i грабiжникiв. Тут

крик болю й одчаю дорогого товариша Кестенбавма цiлком оправданий i

зрозумiлий.

Але, на щастя, як усiм вiдомо, як доказали всi члени Iнараку та вся

його чиста й славна дiяльнiсть, мета Iнараку в нiша, мета його не особистi

втiхи, а щастя всього великого активу, що зветься людством. У жертву цьому

колективовi ожна й треба принести окремi одиницi. Всякий акт, що розбиться

в iнтересах цi?? грандiозно? мети,? акт святий. I з цi?ю метою Iнарак -

не банда розбiйникiв, а геро?чний авангард: борцiв за щастя всi??

людськостi. Отже, так само участь в оргi? ворогiв пролетарiату для сво??

власно? втiхи члена Iнараку? розпуста й злочин. Одначе участь його там

для мети Iнараку? тяжкий, але необхiдний обов'язок. Дарування сережок

цирковiй артистцi ради особистих еротичних цiлей?, дiйсно, вчинок, гiдний

якого-небудь буржуа. Але цей самий вчинок iз тою метою, яку ставить

Iнарак,? просто тактичний маневр. Моралi абсолютно? нема й не може бути.

Свiт? комплекс вiдносних, мiнливих цiнностей. Одна й та сама рiч може

бути i свята, i злочинна, з якого погляду?? розглядати. I цiлком

справедливо сказано у знаменитiй передмовi до нового видання статуту

Iнараку, що завдання Iнараку помогти дiалектичному процесовi перетвору

морального свiту людства з комплексу вiдносностей у комплекс абсолютiв.

Професор Гоферт, автор передмови до нового видання статуту, згiдно й

твердо хита? головою. Але Кестенбавм криво посмiха?ться, ерудицiя й

красномовнiсть цього суб'?кта показнi, що й казати.

Товариш Рiнкель бачить цю посмiшку. Товариш Кестенбавм скептично

посмiха?ться? Так, звичайно. Вплив його законно?, зрозумiло? емоцi? на всю

психiку ще лишився. В товариша Кестенбавма, як i в усiх товаришiв, мабуть,

? цiлком природне питання: чим же вiн, товариш Рiнкель, може доказати, що

участь його в оргi? та iншi вчинки були тактичним актом в iнтересах мети

Iнараку, а не простим актом розпусти й особисто? насолоди? На це в нього

простi докази: ця оргiя дала йому в руки всi данi, яких так давно. Бюро

потребу? у справi банкiра Вайса. (На жаль, не знаючи, що саме сьогоднi

вони можуть бути потрiбнi, вiн?х не захопив iз собою, але завтра ж вiн?х

усi передасть до Бюро). А подарунок цирковiй артистцi й увага до не? дають

тепер можливiсть кожного дня й без нiякого риску здiйснити смертний присуд

над генералом Левенфельдом. Оце його всi докази й пояснення. Бiльше вiн

нiчого не ма? сказати.

Товариш Рiнкель злегка уклоня?ться i знову притуля?ться плечем до

одвiрка.

Але ефект останнiх слiв такий помiтний i виразний, що товариш Рiнкель

вважа? невеликодушним стояти, як обвинувачений, i скромно сiда? за стiл,

поруч iз товаришем Тiле.

Вайс i Левенфельд! Двi справи, на яких страчено чотирьох товаришiв,

витрачено силу коштiв i загублено пiвроку часу! Двi майже безнадiйнi

справи!

Паровоз спиняс шепiт розмов. Хто хоче забрати слово в цiй справi?

Нiхто?

Слово бере Кестенбавм Вiн говорить сидячи. Вiн говорить вже без запалу,

нi на кого не дивлячись. Але з понурою вперистю. Вiн усе ж таки вимага?

суду над членом Iнараку Рiнкелем. Член Iнараку Рiнкель говорив дуже

красномовно, але нiяких реальних доказiв не дав. Так само вiн не дав

вiдповiдi на iншi цiлком реальнi закиди йому щодо хабарiв, зата?ння

органiзацiйних грошей i так далi.

Тут товариш Рiнкель порушу? дисциплiну й з докором перебива? товариша

Кестенбавма а якi сам товариш Кестенбавм ма? документи й реальнi докази в

такому страшному звинуваченнi? Як у товариша Кестенбавма вистача? духу

робити такi образливi закиди, не маючи для того нiякiсiньких пiдстав, крiм

чи?хось поганих наклепiв?

Товариш Кестенбавм схоплю?ться на ноги. Ага, документи? Докази? О, пан

Рiнкель зна?, з якого боку пiдiйти! О, вiн, розумi?ться, не такий

простачок, щоб десь лишити якiсь документи в таких справах. Робота чиста!

Це i в соцiал демократичнiй органiзацi? раз у раз було в нього найкращим

аргументом докази, документи давайте. Звичайно, документiв на хабарi не

бува?. Але нехай пан Рiнкель вибачить, - коли нема документiв, то?

свiдки,? тi, з яких пан Рiнкель брав хабарi. I товаришi завтра ж можуть

вислухати тих свiдктвi. Так само пан Рiнкель повинен iз свого боку

доставити документи-докази, що вiн дiйсно справляв оргi? з метою "пройти в

табiр". Але поки тик документiв нема, суд над паном Рiнкелем мусить бути.

Або ж нехай Бюро судить його, Кестенбавма, i кара? смертю. Але з паном

Рiнкелем в однiй органiзацi? вiн ве буде!

Макс понуро штриху? аркушик паперу Бiдний Кестенбавмчик! Ти навiть

сво?ю смертю не зможеш перемогти й знищити цi?? вiчно?, проклято?

вiдносностi. Той самий Рiнкель, якого тво? свiдки бачили в п'янiй оргi?, в

п'яних обiймах is тво?ми ворогами, е не просто розпусник, а вiдносила

герой. I ти, бiдний, помираючил Кестенбавмчику, будеш знушений обняти його

й прохати вибачення в нього.

Товариш Рiнкель пiдводиться й просить слова. Вiн нiчого не ма? проти

суду. Вiн навiть дуже й настiйно оросить мого. Так буде краще й спокiйнiше

для всiх. Отже, коли товариш голова дозволить, вiн вийде в сусiдню

кiмнату, щоб йе заважати сво?ю присутнiстю вiльним висловам товаришiв.

Товариш голова якийсь мент похмуро мовчить i, нарештi, да? дозвiл

товаришевi Рiнкелевi вийти в сусiдню кiмнату. По разка товариша

Кестенбавма явно очевидна для всiх, але треба якось вийти з цi??

непри?мно? справи без надмiрного сорому для нього.

Одначе Кестенбавм, хоч i ясно ж сам це бачить, таки вима га?, чудний

чоловiк, виключення Рiнкеля з Iнараку!

- Вибачте, товаришу, - вражено збира? зморшки над бро вами Гоферт, -

де, значить, ви вимага?те смертi товариша Рiнкеля?!

- Так, я вимагаю смертi цього чоловiка! Або мо??! Будь ласка,

вибирайте. Але з ним я не буду в однiй органiзацi?. Будь ласка.

О, яка це трудна рiч зачеплена, принижена амбiцiя хоро? людини, що

потерпiла поразку. Нiяка логiка, нiякi приписи обов'язку, дисциплiни, -

нiщо не може?? вкоськати.

Але, на диво, товаришка Клара раптом ста? на бiк цi?? об ражено?

амбiцi?. Так, так, вона пресерйозно заявля?, що та кож не вiрить

товаришевi Рiнкелевi. Вiн раз у раз виклика? в не? чуття яко?сь чужостi

Рiнкель у?хнiй органiзацi? завсiг ди нагаду??й штучний зуб у ротi. Вiн

такий самий, як усi зуби, з вигляду, ще бiльший, здоровiший, кращий, вiн

так само викону? функцi? зуба, але вiн раз у раз почува?ться в ротi чужим,

мертвим, стороннiм тiлом.

(Тут товаришка Клара раптом густо червонi? цим порiвнянням вона всiм

заявля?, що в не? ь вставнi, штучнi зуби. А Тiле ще до того так уважно,

нiжно, допитливо дивиться?й у рот!)

Товариш Рiнкель, у кожному разi, зда?ться?й людиною, яка не зовсiм до

кiнця перейнята iнтересами органiзацi?. I через те вона сто?ть за те, щоб

уважно й детально перевiрити всi данi, постаченi товаришем Кестенбавмом. А

на сьогоднi товариша Рiнкеля видалити з засiдання.

Шпiндлер глибоко зiтха?, ох, цi емоцiональнi, iнту?тивнi висновки! "Раз

у раз виклика? чуття". Досить поважний аргумент.

Але, ще на бiльше диво всiх, товариш Тiле також прилуча?ться до

товариша Кестенбавма й товаришки Клари. З нiжною, уважною посмiшкою очей,

тихим, спокiйним i надзвичаино ввiчливим голосом вiн заявля?, що поки

товариш Рiнкель не дав документальних доказiв щодо Вайса й Левенфельда, то

всi закиди товариша Кестенбавма лишаються в силi. А через те, за статутом,

товариш Рiнкель браги далi участь у роботi органiзацi? не може.

I, нарештi, до цi?? думки рiшуче, гаряче й навiть трохи бурно

при?дну?ться товариш Штор.

Шпiндлер, Гоферт i Паровоз лишаються в меншостi. Шпiндлер знизу?

плечима, пiдсува? до себе журнал мод i почина? пильно читати опис крою

нового фасону дамських панталонiв. Емоцiональнiсть, очевидно, така сама

логiчна рiч, як нежить.

Паровоз теж знизу? плечима й довго мовчки дивиться на нарисованого

пiвника в куточку чистого аркушика.

Професор Гоферт уражено водить очима по всiх по черзi. Але бiльшiсть

голосiв? бiльшiсть голосiв.

Треба кликати товариша Рiнкеля й повiдомити його про непри?мну

постанову цi?? бiльшостi.

Товариш Рiпкель вислуху? й раптом помiтно для всiх дуже блiдне. Очi

його стають гострi, сухi й дуже блискучi. Вiн мовчки, з гiднiстю

вклоня?ться й помалу твердою, поважною ходою виходить iз кiмнати. Шпiндлер

сердито вiдсува? журнал мод. Образили людину. По-дурному, по-хлоп'ячому,

без потреби, без вини, без мети, а так от собi, з примхи жiночо? iнту?цi?!

I як тiльки Рiнкель виходить, Тiле зараз же пiдводиться й тихим, нiжним

голосом проха? дозволу в товаришiв послати наздогiн товаришевi Рiнкелевi

одного з членiв охорони Бюро. Хто зна?, що таке в дiйсностi? товариш

Рiнкель? А приклад iз провокатором Франком треба завсiгди в таких випадках

мати перед очима.

Меншiсть уражено, рiшуче, обурено протесту?, але та сама бiльшiсть

рiшуче й гаряче да? дозвiл. I товариш Тiле швиденько виходить у сусiдню

кiмнату, нiжно-строго шепоче па вухо товаришевi Песимiстовi кiлька слiв i

легенько штовха? його в плече. Товариш Песимiст, прозваний так за свою

здатнiсть смiятись кожно? хвилини дня й ночi, не смiючись, слухняно

нахиля? голову й поспiшно виходить за товаришем Рiнкелем.

Коли вiн викочу? з садка на вулицю свiй мотор, вiн крокiв за тридцять

попереду бачить постать iз похиленою головою й глибокою задумою доросло?

людини, яку побороло маленьке чотирьохлiтне дитинча.

***

"Брильянтова" овальна зала слiпуче стрiля? рiзнофарбними колючими

вогнями. Найпараднiша зала мертенсiвського палацу, найдорожчий витвiр

сконцентровано? могутностi, оцiнений соцiалiстами на п'ять рокiв життя

двадцяти мiльйонiв робiтникiв". Цi життя двадцяти мiльйонiв горять,

переливаються, бризкають, сгрiляють вогнями, - тисячi рiзнокольорових

свiчок, засвiчених у храмi на велике свято.

Бо таки свято. Бо таки храм. Бо вибранцi людства, жерцi ново? релiгi?,

володарi й ключарi раю земного мають справляти врочистий молебень хвали й

подяки боговi влади.

Овальний, довжелезний чорного дерева стiл одстрiлю?ться в стiни й стелю

червоними, зелено-жовтими, молочно бiлими, трiпотливими стрiлами

дорогоцiнного камiння, ритмiчно розмiщеного по всьому елiпсу. Рух

променiв, переливи хвиль, танець фарб, безупинне тремтiння блиску. Це

постiйний захват, екстаз,!внутрiшнiй, ледве стримуваний смiх вогнiв. Це

безупинна рухлива еманацiя радостi, гордостi й могутностi.

Буденнi, людськi, зморшкуватi, пом'ятi роками, думками, людськими

радощами й стражданнями обличчя тут не смiють бути буденнi; вони теж

грають, рухаються, безупинно переливаються трiпотливими хвилями врочистих

вогнiв зали. Навiть райхсканцлер, вiчно заклопотаний, вiчно хазяйновитий

роботяга канцлер, iз сво?м товстим, ультрабуденним, сiрим лицем, навiть

вiн, хоче не хоче, трiпочеться, мiниться, гра? лицем, лисиною, руками,

гудзиками, брижами шовкового фрака.

Всi тридцять сiм членiв Високого Зiбрання, - члени Управи Об'?днаного

Банку, члени уряду, члени депутацi? Свiтового Конгресу й особистi мiнiстри

пана президента, - всi врочисто й мовчки стоять бiля сво?х фотелiв, кожний

на сво?му мiсцi, кожний обхоплений тисячами поривчастих, голчастих стрiл

дiамантiв, червоно-кривавих густих хвиль рубiнiв, спектрiв алмазiв. Вони

терпляче ждуть.

Аж ось дверi помалу, щораз ширше та ширше розчиняються, порожньо

чорнiють якийсь мент i, нарештi, в них з'явля?ться присадкувата, плечиста,

з iржавою головою та строго понурим важким лицем постать пана президента.

Пан президент ступа? розмiреним, повiльним кроком, рiвно, як священний

сосуд, несучи голову. Вiн один з усiх весь у чорному, без нiякiсiнького

бiлого чи кольорового шматочка. Тiльки чорне мереживне жабо обляга?

трикутник грудей дiамантовим блиском.

Тридцять сiм голiв помалу, врочисто, побожно схиляються. Президент

Мертенс поважно й повiльно пiдходить до столу, теж мовчки й побожно схиля?

голову и потiм сiда?. в свiй фотель. За ним усi тридцять сiм, не хапаючись

i не дивлячись один на одного, займають сво? мiсця.

Молебень розпочина?ться. Рвучко рипить бас президента й зараз же

уступа?ться сухому, хазяйновитому баритоновi райхсканцлера.

Монотонно-врочисто, глухою луною прокочуючись пiд на пiвкруглою,

слiпучо блискаючою стелею, розходяться залою священнi й нуднуватi слова

молебня, - цифри Присипляюче пошелесту? папiр пiд товстими, обрубаними

пальцями первосвященика-канцлера. Молитовно схиленi голови в тихiй задумi

переливаються вогнями зали.

Пан президент сидить рiвно, строго й важно. М'ясистi губи ради свята

злегка пофарбованi. В залi сто?ть свiжий холодок, але на чолi пана

президента, як ранiшня роса на пелюстках рудо? троянди, срiблиться

дрiбнорясний пiт. (Потiють, усе потiють пан президент! Усе душно?м).

Та не тiльки душно. Нудно, досадно, втомно пановi президентовi. Навiщо

вся ця дурна комедiя? Знають же все до останнього пфенiга, повираховували

ж дивiденд до тисячно? частинки процента, я давен-давна по кишенях уже

порозпозначували. Нi, паради треба.

Стрiлистий блиск, безупинний радiсний екстаз вогнiв драту? пана

президента. Фальш, брехня, тлiн. Могутнiсть? Що? В чому? В цих камiнцях,

повтикуваних у стiни та стелю? А паршивих камiнцiв iдiотсько? коронки за

всi цi багатства зиайти не можна. Не можна. Iнарака спiймати не можна.

Повiсити нiкого не можна.

Нудно й тоскно пановi президентовi. I не знайдеться коронки? Не

знайдеться. Чого ради знайдеться, коли досi не знайшлося? Значить, не в

грошах рiч, не в цих мiзерних камiнцях.

I пановi президентовi тут, за цим блискаючим столом, у рядi мовчазних

молитовних постатей iще виразнiше почува?ться, що принцеса Елiза, Елiза

Пожежа, - недосяжна, нереальна мрiя. Вiн тут чогось ще опуклiше вiдчува?,

що йому п'ятдесят три роки, що нiяка наука, нiяка технiка вiднови

органiзму нiчого не поможе, i нiколи не бути йому чотирнадцятилiтнiм

дурним хлопцем. Баста.

Вiнтер, балансуючи навшпиньках, увiходить у залу i, злякано поглядаючи

на пана президента, пiдбира?ться до фотеля графа Елленберга. Пан президент

важко й мовчки скиду? на них скоса очима. Не можуть iншого часу вибрати

для сво?х справ, йолопи?!

Але, видно, не можуть таки. Йолоп Елленберг теж злякано подивля?ться на

пана президента, але уважно слуха? йолопа Вiнтера, а потiм пiдводиться, i

обидва, перегнувшись, вислизать iз зали Що могло там статись у тих дурнiв?

Що, райхсканцлер усе ще з нафтою хлюпа?ться? Нi, слава богу, на бавовну


Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 26 | Нарушение авторских прав







mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.069 сек.)







<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>