Свідомість є найвищим рівнем психіки, який притаманний тільки людині та безпосередньо пов’язаний з мовою та суспільною діяльністю.

У людини діяльність підкоряється зв’язкам і відносинам суто суспільним.

Домінування соціокультурних факторів в процесах розвитку і самоорганізації - специфічна особливість людської психіки, становлення якої відбувається в певному соціокультурному контексті, завдяки засвоєнню або присвоєнню норм, цінностей, комунікативних засобів, знань, традицій, символів і інших продуктів певної культури.

Спроби з’ясувати соціокультурні чинники розвитку психіки здійснювались вже в другій половині ХIХ ст.:

в психології народів, основоположниками якої є М. Лацарус, Х. Штейнталь, В.Вундт, - в рамках якої вважали, щ о вищі психічні функції можна зрозуміти лише через спілкування та фактори суспільного життя;

в розуміючій психології В. Дільтея, в якій робився акцент на залежності особистості від феноменів культури, які зафіксовані в знаково-символічній формі.

Засвоєння суспільно-історичного досвіду – специфічно людський шлях онтогенезу,..

Поведінка сучасної дорослої людини є результат двох різних процесів: біологічної еволюції тварин і суспільно-історичного розвитку людства.

У філогенезі це дві незалежні лінії. Пристосування людини до середовища викликає до життя принципово іншу, ніж у тварин, інакше організовану систему поведінки. Ця нова система поведінки формується при досягненні певного ступеня біологічної зрілості, однак без зміни біологічного типу людини.

В онтогенезі ці дві лінії злиті воєдино, дитина водночас формується і як біологічна істота, і як продукт культурно-історичного розвитку.

У дитини спадкоємні органічні передумови відрізняються від тваринних наступним:

- вони жорстко не детермінують майбутню поведінку людини;

- у генетичних структурах мозку людини не зміг зафіксуватись відносно молодий, власне людський досвід, тобто досягнення її культурної історії;

- мозок людини відрізняється надзвичайною пластичністю, особливою здатністю до прижиттєвого формування функціональних систем.

У свідомості людини дійсність відкривається їй в об’єктивній стійкості її властивостей, у її відокремленості, незалежності від суб’єктивного ставлення до неї людини, від її наявних потреб.

Це стає можливим тому, що узагальнене відображення дійсності, вироблене людством, фіксується в системі значень (понять, норм, знань, способу дій).Людина, з’явившись на світ, знаходить вже готову, історично сформовану систему значень і опановує нею так само, як вона опановує знаряддям.

Процес засвоєння людського видового досвіду відбувається прижиттєво, в індивідуальному житті дитини, у її практичній діяльності, яка опосередковується дорослими.

3. У експериментальному дослідженні властивостей мислення школяра використовуються такі методики:

1)з метою дослідження вербально-логічного мислення — «Виключення слів»;

1) з метою дослідження образного мислення — «Виключенняпредметів»;

2) з метою дослідження осмислення та розуміння — «Картки-малюнки»;

3) з метою дослідження процесів узагальнення та відволікання —«Картки-малюнки»;

4) з метою дослідження рівня аналізу та синтезу, рівня операції порівняння.

(напр.-д)

Визначення рівня узагальнення мислення у першокласників

Обладнання: «Картки-малюнки», секундомір (див. Плакат).

Методика проведення. Учні відбирають серед малюнків ті, що мають спільні ознаки, тобто чимось подібні між собою, та ті, які випадають із цієї групи внаслідок того, що в них відсутня загальна ознака. Після того, як учень виконає завдання, психолог запитує: «Чим подібні вибрані малюнки?», «Як можна назвати їх одним словом?». Оцінювання результатів. Результати підлягають якісному аналізові. Відповіді учня записуються та аналізуються (наприклад, за якими ознаками були згруповані предмети, скільки часу витратив учень для вирішення цього завдання, які завдання виявилися важкими).

Визначення інтегрального показника вербально-логічного мислення

Обладнання: набір слів та бланк методики «Виключення слів», секундомір.

Методика проведення. Піддослідному надається інструкція: «Я пропоную вам із чотирьох наведених слів визначити три, які є однорідними поняттями, та викреслити четверте, яке не підходить до цих однорідних понять. Виконуйте завдання швидко».

Оцінювання результатів. Оцінювання проводиться у відповідності з ключем (за кожну правильну відповідь — 2 бали) та з урахуванням часу на відповідь (Т— менше 250 с = 0 балів, 250—330 с = З бали, понад 330 с = 6 балів).

Визначаегься інтегральний показник вербально-логічного мислення за формулою А = В + Т,дє В — продуктивність (кількість правильно виконаних рядків), Т— бали за час виконання.

30—20 балів — високий рівень узагальнення;

19—9 балів — середній рівень узагальнення, не завжди розподіл відбувається за суттєвими ознаками;

8 і менше — здатність до узагальнення розвинута слабо.

Методика дуже чутлива до порушень операційної сторони мислення — зниження рівня узагальнення та пошкодження процесу узагальнення.

Визначення інтегрального показника образного мислення

Обладнання: набір карток із предметами з методики «Виключення предметів», бланк, секундомір.

Методика проведення. Піддослідному надається така інструкція: «На зображених предметах є дещо спільне, що можна назвати одним словом, тобто узагальнити, а один предмет суттєво відрізняється од трьох інших. Знайдіть цей предмет та зробіть відповідну позначку на бланку для відповідей».

Оцінювання результатів. Оцінюється виконання кожної серії окремо за таблицею оцінки часу та точності виконання завдання (див. таб. 9):

Визначається інтегральний показник образного мислення за формулою А = В + Гдля кожної серії окремо.

Підраховується також загальний показник образного мислення як сума всіх п'яти серій.

Показники цього та попереднього дослідження можна звести у спеціальну таблицю однорідних шкальних показників, що придатна для побудови графіків обстеження всієї групи піддослідних.

0—7 стенів — низький рівень;

8—14 стенів — середній рівень;

15—19 стенів — високий рівень

Для діагностики окремих властивостей мислення використовуються субтести дитячого тесту інтелекту Д.Векслера у модифікації Ю.Гільбуха. Визначення швидкості проходженнярозумового процесу молодших

школярів на час переходу до середньої школи

Обладнання: секундомір та 5 рядків слів по 10 слів у кожному рядку.

Методика проведення. Піддослідному пропонується вписати літери, які пропущені у словах. Психолог відмічає час, витрачений на обмірковування окремого слова і нароботу з усім рядком.

Оцінювання результатів. Для кожного рядка будується графік, який відображає кількість часу, необхідного для знаходження пропущених літер у словах. Для дітей 9—10 років час на виконання всього тесту — 10— 15 хвилин. Результат також можна визначити у балах, за кожне правильно написане слово — 1 бал.

Високий рівень — 45—50 балів; помірно високий рівень — 35—44 бали; середній рівень — 25—34 бали; помірно низький рівень — 15—24 бали; низький рівень — менше 15 правильно написаних слів.

Визначення гнучкості побудови графічного образу

Обладнання: бланк із графічними контурами, олівець, годинник (див.додаток 22).

Методика проведення. Дитині надається така інструкція: «Тобі треба використати намальовані зображення, щоб придумати і домалювати якомога більше різних предметів і речей. Можна домальовувати будь-які деталі й поєднувати фігури в один малюнок».

Час на виконання завдання: 15— 20 хвилин.

Обробка результатів. Головний показник творчого мислення — кількість ідей, які застосувала дитина, їх треба підрахувати. Кожна нова тема оцінюється одним балом. Бали за таблицею оцінюють рівень творчого мислення.

Приклад: дитина намалювала сонце, 3 зображення обличчя, голову в профіль, снігової баби і зайця, де роль тулуба грає коло, і машину, де круги — колеса: цифру «дев'ять». Таким чином, дитина намалювала 9 малюнків, але кількість зображених тем — усього 5. Такий показник для віку 8 років свідчить про низький рівень розвиток гнучкості.

Дослідження наочно-образного мислення за методикою "Піктограма".

Дана методика відноситься до числа найбільш поширених, причому вона дозволяє одержати достатньо широкий спектр даних, що стосуються не тільки особливостей наочно-образного мислення, але й особливостей емоційного стану досліджуваних, спрямування їх свідомості, особистісних властивостей. Це дозволяє використовувати методику для самих різноманітних цілей, наприклад при арт-терапії, оцінці міжособистісних відносин, при встановленні ієрархії цінностей.

Суть методики полягає впередачі будь-якого вербально позначеного поняття через його образ. Сама назва – "піктограма” означає малюнкову писемність, коли предмети, події і дії позначаються малюнками чи умовними знаками. Це характерно для неписьменних людей, дітей деяких народностей Півночі. Іноді такий спосіб комунікації визначається самим ефективним в деяких службах, наприклад УВС, де досить скрупульозно конструюються різні типи заборонених чи дозволених знаків. Досліджуваному не дається ніяких обмежень з приводу повноти змісту і образу, так само як із приводу використаних матеріалів: кольору, розміру та часу. Все ж для зручності проведення навчального експерименту можна запропонувати досліджуваним дотримуватися певного порядку виконання завдання у вигляді таблиці.

Білет5

1. Організація пам’яті менш системна, ніж в нормі. Рідше користуються прийомами осмисленого запам’ятовування. Найбільше відставання в розвитку пам’яті фіксується у дошкільників і молодших школярів, потім воно зменшується.

Образи пам’яті глухих дітей досить яскраві та живі, але значною мірою прив’язані до конкретних ситуацій. "Красной крыши не бывает, у нас зеленая крыша"

2. Криза трьох років — криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі.

Найважливішими ознаками цієї кризи є: негативізм - проявляється він як негативна реакція дитини, передусім як відмова підкорятися вимогам до неї. Негативізм не слід плутати з неслухняністю, яка буває і в більш ранньому віці.

Впертість є реакцією дитини на власне рішення і проявляється у наполяганнях на своїх вимогах, рішеннях. Дитина хоче, щоб з нею рахувалися, що свідчить про становлення її як особистості. Впертість не слід ототожнювати з наполегливістю — завзятістю, стійкістю, непохитністю в досягненні мети.

Непокірність - за своїми зовнішніми ознаками вона є близькою до негативізму та впертості, однак має більш генералізований і більш безособовий характер. Найчастіше вона постає як протест проти порядків, заборон, звичаїв, що панують удома.

Свавілля. Проявляється як прагнення звільнитися від опіки дорослого, намагання діяти самостійно. Частково воно нагадує кризу першого року, але тоді немовля прагнуло фізичної самостійності. Тепер його метою є досягнення самостійності у здійсненні намірів, задумів;знецінення дорослих. Дитина починає сприймати їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інтересів.

П ротест. Формами його є бунт проти батьків, налаштованість на суперечку з ними;
деспотизм. Дитина різноманітними способами та засобами демонструє деспотичну владу щодо всього оточуючого. Часто це відбувається у сім'ях з єдиною дитиною.

Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі. Дитинство зі світу, обмеженого предметами, у цей період перетворюється на світ людей. У дитини з'являється прагнення до самостійної діяльності, самостійного задоволення своїх потреб (“Я сам”). Однак дорослий за звичкою зберігає попередній тип стосунків і цим обмежує її активність. Тому вона чинить цьому опір усіма наявними у неї засобами, стає капризною, робить усе навпаки, демонструє негативне ставлення до вимог дорослого. Якщо батьки заохочують самостійність дитини, то труднощі у взаєминах з нею швидко минають. Отже, феномен «Я сам» означає не тільки виникнення самостійності, а й відокремлення малюка від дорослого.

У результаті подолання кризи трьох років виникають такі важливі психічні новоутворення, як порівняння себе з іншими людьми, прагнення до самостійної діяльності, подібної на діяльність дорослих. Тенденція жити спільним життям із дорослими, діяти, як вони, властива всьому періоду дитинства: малюк, відокремлюючись від дорослого, одночасно встановлює з ним значно глибші взаємини.
Прагнення бути як дорослий може знайти найповніше втілення тільки у формі гри (лише в грі дитина може зварити обід, зробити укол, піти в магазин тощо). Тому криза трьох років розв'язується завдяки переходу дитини до ігрової діяльності. Ця криза є скороминущим явищем, але пов'язані з нею новоутворення (прагнення самостійності, відокремлення себе від дорослих, бажання наслідувати їхні дії) є важливим кроком у психічному розвитку дитини.

Отже, на етапі раннього дитинства головним у соціальній ситуації розвитку є ситуативно-дійове спілкування дитини з дорослим, провідною стає предметна діяльність. Цей період сприятливий для оволодіння мовою, виникнення символічної гри, здатності до наслідування, розвитку самосвідомості.

Криза семи років. Діти 6-7-річного віку у зв'язку із загальним (психічним та особистісним) розвитком виявляють виразне прагнення посісти нове, значущіше становище у житті, виконувати нову, важливу не лише для них, а й для оточення роботу. Реалізуючи це прагнення, вони вступають у суперечність зі стилем свого життя, їх перестає тішити гра.

Дошкільний період закінчується кризою семи років. Вона проявляється у втраті дитячої безпосередності, замкнутості, дещо штучній поведінці дитини, клоунаді, кривлянні й маніженні. Дитина починає диференціювати внутрішню і зовнішню сторони своєї особистості, усвідомлювати зміст своїх переживань (сердита дитина розуміє, що вона сердита), узагальнювати їх. Ще однією ознакою кризи семи років є симптом «гірка цукерка», коли дитині погано, але вона цього не показує.

Дорослі опиняються перед новими труднощами у вихованні, бо малюк стає важкокерованим, а часом і взагалі некерованим.
Основою цих проявів є узагальнення переживань. Це означає, що у дитини сформувалося нове внутрішнє життя — життя переживань, яке прямо і безпосередньо не накладається на її зовнішнє життя. Але внутрішнє життя не нейтральне до зовнішнього, воно на нього впливає.

Майже всі діти 6-7-річного віку готові до навчання і хочуть іти до школи, у багатьох, однак переважає зовнішня мотивація: «В мене буде портфель», «Я піду з букетом квітів» та ін. Саме в цьому прагненні закорінені можливості подолання кризи семи років, адже вступ до школи засвідчує перехід до нової, суспільно значущої та суспільно оцінюваної діяльності — навчання. Дуже важливо, щоб ці зміни у житті дитини узгоджувалися з її внутрішньою потребою.

3. Аналіз діяльності і складає рішучий пункт і головний метод наукового пізнання психологічного відображення, пізнання. Пізнання незмінно виступало в психології так як дещо висположене, лише як умови протікання психічних процесів. До законів пізнання інколи відносять також такі, як закон асоціації чи видвинуті гештальтпсихологією закони цілості, але закони ці відносяться до бачення в пізнання, а не до пізнання як особої форми психіки і тому однаково дійсні як по відношенню до його «поля», так і по відношенню до явного, виникаючого в не цього «поля», - як на рівні людини, так і на рівні тварин. Розвиток пізнання у кожної окремої людини не дозволяє спільно – історичного процесу виникнення пізнання. Поняття відображення являється фундаментальним філософським поняттям. В світі теорія відображення шкільна «класична» схема, - є не більш чим поверхневе, грубо одностороннє використання психічного відображення. Діяльність і дія уявляють собою подлинни і притому не співпадаючі між собою реальності. Одна і та дія може здійснити різні діяльності, може переходити із однієї діяльності в іншу, побачивши своїм образом свою відносну самостійність. Діяльність об’єкта – зовнішня і внутрішня. Пізнання і своїй не опосередкованості є відкриваючим суб’єкту картина світу, в яку включений і він сам, його дія в стані. Діяльність є не просто вираженою і переносною психологічного образу, який є об’єктом в її продукції. В баченні пізнання ми знаходимо перш за все їх чуттєву тканину. Пізнання свої виникненням повинне виникати праці виділених дій, додаткові результати, яких абстрагуються від живої цілості людської діяльності і ідеальні в формі мовленнєвих значень. Діяльність людини історично не міняє свого спільного строю, своєї інфраструктури. Особистість є не тільки предметом психологів, але і предметом філософського, спільно – історичного пізнання, на певному рівні свої природних, біологічних особливостей як предмет соматології і генетики людини. Особистість, як і індивід, є продуктом інтеграції процесів. В онтогенезі перехід розвитку дитини особистості виражається в очередних змінах фаз: фаз безпосереднього розвитку предметної діяльності – фазами розвитку взаємовідношення з людьми, з оточенням. Процес формування особистості з сторони змін, про які іде мова, може бути представлена як розвиток волі, і це не случайно. Формування особистості уявляє розвиток процесу ціле образного, і, відносно, розвиток дій суб’єкта. Особистість виникає об’єктивними обставинами, але не інакше як через цілекупність його діяльності, здійснюючої його відношення до світу.

Білет6

1. Особливості пам’яті
Мимовільне запам’ятовування гірше, ніж в нормі, менш продуктивне і точне.
Образи предметів у пам’яті залежать від яскравості, контрастності ознак; краще запам’ятовуються яскраві об’єкти, ніж малопомітні, не залежно від значимості.
Особливо відстає словесна пам’ять. Часто допускають заміни слів:
А) за звучанням (угол – уголь, дрожит – держит)
Б) за значенням (крыло – голубь, кисть – краска).
Вітворюючи фразу, можуть втратити слово і не прагнуть зробити речення без нього зрозумілим.
Організація пам’яті менш системна, ніж в нормі. Рідше користуються прийомами осмисленого запам’ятовування.
Найбільше відставання в розвитку пам’яті фіксується у дошкільників і молодших школярів, потім воно зменшується.
Стадії розвитку словесної пам’яті у глухих дітей.
1. (1-3 класи) - запам’ятовування за типом поширення: приріст об’єму відтворюваного матеріалу від повторення до повторення. При цьому смисл матеріалу може бути не зрозумілим.
2. (4-6 класи) - запам’ятовування за типом охоплення: дитина розуміє і зафіксовує загальний зміст тексту, ключові слова, а потім доповнює пропущені елементи.
3. (7-8 класи) – розуміння та запам’ятовування тексту в цілому.

2. Про багатство навколишнього світу, про кольори, запахи, музичні тони та шуми, вагу предметів, про спрагу та голод ми дізнаємося завдяки органам чуття. За допомогою органів чутття людський організм отримує у вигляді відчуттів різноманітну інформацію про стан зовнішнього та внутрішнього середовища. Відчуття з’являються внаслідок впливу матерії на органи чуття. Вони є первинною формою відображення об’єктивної дійсності в мозку людини. У відчуттях інтегруються пізнавальні, емоційні та регулятивні аспекти психологічного.

Відчуття є відображенням у мозку людини окремих властивостей, якостей предметів та явищ об’єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Вивчення розвитку пізнавальної дійсності у дитини (в онтогенезі) показує, що відчуття є первинною формою орієнтування організму в навколишньому середовищі.

Новонароджена дитина в перші тижні життя реагує тільки на окремі якості предметів. Це свідчить про те, що відчуття є вихідною формою розвитку пізнавальної діяльності. Життєве значення відчуттів полягає також в тому, що вони завжди емоційно забарвлені.

Органічні відчуття перебувають у співвідношенні з об’єктами зовнішнього світу, викликають бажання, вони є джерелом вольового імпульсу. Рухи й дії, спрямовані на досягненні мети, регулюються відчуттями, які необхідні для побудови дії. Таким чином, відчуття забезпечують життєдіяльність людини.

Відчуття, сприймання – процеси чуттєвого пізнання. Це такий ступпінь чуттєвого відображення дійсності, коли значення про світ безпосредньо пов’язані з впливом предметів на органи чуття. В процесі діяльності, на практиці людина здобуває перші чуттєві знання про навколишні предмети, якості та властивості їх, про власне тіло. Фізіологічно ці знання забезпечуються діяльністю першої сигнальної системи.

Відчуття не є єдиною формою відображення світу. Більш високі форми чуттєвого пізнання, сприймання та уявлення не можуть бути зведені до суми або комбінації відчуттів. Кожна з форм відображення своєрідна, але без почуттів як початкової форми відображення будь-яка пізнавальна діяльність неможлива. Відчуття є джерелом наших знань про світ і про нас самих.

Білет 7

1. Мовлення – це послідовність знакових одиниць спілкування конкретного мовленнєвого матеріалу в їх комунікативному застосуванні. Мовлення – це динамічний процес. Теоретичні основи розвитку мови пов’язані з розглядом проблем мови, її роллю. З особливостей мовного і психічного розвитку ДВС, психологічні і лінгвістичні особливості опанування мовлення чуючої дитини, їх обліком в процесі мовленнєвого розвитку глухих і слабочуючих дітей раннього дошкільного віку. Розгляд мовлення як психологічного процесу дозволить розглянути структуру мовної діяльності. Психологічна сутність опанування дитиною мовлення представлена в працях, визначена Лурієм, Леонтьєвим. Мовленнєвий розвиток дошкільників з ВС є багато планувальним процесом. Основні принципи формування мовлення дошкільників (Носкова): - генетичний, - діяльнісний, - структурно – семантичний. Генетичний передбачає обмін загальних закономірностей мовленнєвого розвитку чуючих дітей на різних етапах онтогенезу. У кожний період навчання мовлення дошкільників з ВС має бути співвіднесення з етапом. Використання генетичного принципу дає можливість визначити вимоги до мовленнєвого розвитку дітей, виявити об’єм і структуру роботи, моделювати шляхи для розвитку мовлення. Тісний зв'язок розвитку мовлення з практичною діяльністю, бо тут зявляється потреба з засвоєння слів і їх активному вживанню. Структурно – семантичний принцип відображає систему органів мовлення. Мова є строго організованою системою, де мова може бути сформована по – рівнях.

2.

Життєвий досвід, життєва психологія - база для психології наукової. Наукова психологія спирається на життєвий психологічний досвід, витягує з нього свої завдання і на останньому етапі життєвим досвідом перевіряється.

Основна відмінність життєвої і наукової психології - як і характері знання. Життєві знання і досвід звичайно більш конкретні, носять інтуїтивний характер і частіше невисокого культурного рівня: засновані на стихійних спостереженнях, випадкових роздумах, часто негативні і безвідповідальні, сильно схильні до моди, настроям, страхів і чуток, багато в чому ірраціональні.

Дата добавления: 2015-11-04