Розвиток психічних процесів в онтогенезі 1 страница

Розвиток - безперервний процес, що виявляється не тільки в кількісних, а і в якісних змінах людської істоти. У психічному розвитку, як зазначає Г.С.Костюк, кількісні зміни виявляються в збільшенні з віком кількості утворюваних навичок, асоціацій, у зростанні кола уявлень, знань про навколишній світ, пасивного й активного словника дитини, обсягу її уваги, сприймання, пам'яті тощо.

Якісні зміни відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу людської психіки. Якісних змін зазнають як окремі психічні процеси, так і психіка в цілому. З розвитком психічних процесів, різних видів діяльності складаються й психічні властивості індивіда (розумові, емоційні, вольові, моральні, трудові), характерні риси його свідомості та самосвідомості. Ці зміни не випадкові. Вони необхідні, послідовні й прогресивні. Кожна нова психічна структура ви никає на основі попередньої. Онтогенез людської психіки - це перехід від менш досконалих її форм до більш досконалих.

На думку Г.С.Костюка, онтогенез іде не по прямій, а "по спіралі". Наприклад, загострене прагнення до самостійності, що виявляється наприкінці раннього віку в неслухняності, впертості, повторюється у підлітковому віці, але набуває нового змісту і нових форм.

Розвиток психіки - це чергування стабільних і кризових періодів. Кризи - короткі, але бурхливі стадії, впродовж яких відбуваються значні зрушення в психічному розвитку дитини і вона різко змінюється.

У процесі психічного розвитку та його результатах існують типологічні й індивідуальні відмінності.

Л.С.Виготський встановив 4 закони дитячого розвитку:

1. Закон циклічності - періоди підйому, інтенсивного розвитку змінюються періодами уповільнення. На різних етапах зміни в дитячій психіці можуть проходити повільно, а можуть швидко. При цьому фази уповільнення не означають застою. Це нагромадження сил, яке веде до подальшого прискорення розвитку.

2. Закон нерівномірності розвитку - різні сторони особистості, а також психічні функції, розвиваються асинхронно: у той час, як розвиток одних прискорюється, розвиток інших уповільнюється.

3. Закон "метаморфози" - розвиток не зводиться до кількісних змін; це ланцюг якісних змін, перетворення змін кількісних в якісні.

4. Закон поєднання процесів еволюції та інволюції в розвитку дитини. Те, що розвивається на попередньому етапі, відмирає або перетворюється. Наприклад, дитина, навчившись говорити, перестає лепетати.

Психічний розвиток людського індивіда - обумовлений процес. У психології є багато теорій, які по-різному пояснюють умови психічного розвитку дитини. Більшість теорій об'єднуються в 2 напрями: біологізаторський і соціологізаторський.

У біологізаторському напрямі розвиток психіки і поведінки людини розглядають як результат еволюційного перетворення генетично закладених в організмі можливостей, що існують у вигляді задатків.

У межах цього напряму виникла теорія рекапітуляції: онтогенез (індивідуальний розвиток) є скороченим повторенням філогенезу (історичного розвитку) (Е. Геккель).

Представники соціологізаторського напрямку стверджують, що у будь-якої людини, незалежно від її природних анатомофізіологічних особливостей, можна сформувати психічну функцію певного рівня за допомогою навчання і виховання.

Його джерела - в ідеях філософа сімнадцятого століття Джона Локка, якому належить теорія "чистої дошки": дитина від народження є "чистою дошкою". Під впливом зовнішніх умов у неї виникають всі психічні якості, характерні людині.

Існує третій підхід до вирішення зазначеної проблеми - теорія конвергенції двох чинників. Основоположник цієї теорії В.Штерн вважає, що процес психічного розвитку обумовлюється взаємодією спадковості та середовища. Душевний розвиток не є простим виявленням природжених властивостей, але і не є простим сприйманням зовнішніх впливів. Це результат конвергенції внутрішніх даних із зовнішніми умовами розвитку.

Свій підхід до вирішення цієї проблеми запропонував Л.С.Виготський. Він доводить, що спадковість наявна в розвитку всіх псих

3.Ігровадіяльність дошкільників з вадами слуху та її розвиток

Гра – це особливий вид діяльності в яких діти беруть на себе роль дорослих людей і у загальній формі шляхом моделювання відтворює діяльність дорослого та відносини між ними. Гра виконує основні функції: - оволодіння правилами та нормами життя, пізнання відносин, ролей і функцій людей; - самопізнання і усвідомлення свого внутрішнього світу, і оволодіння саморегуляцією. Протягом дошкільного віку гра змінюється. У молодшому дошкільному віці дитина грається на одинці, повторює прості предметні дії тих дорослих за якими вона спостерігає у житті. У середньому дошкільному віці ігри стають спільними і імітують відносини між дітьми. Гра в цей період має: сюжет, роль, правила. В сюжеті поетапно відтворюється діяльність, яку бачить дитина: ігри з побутовою (дочки, матері), ігри з виробничим (школа), ігри з суспільно – політичним сюжетом. У старшому дошкільному віці з’являється також конструкторська гра, яка поступово переходить у трудову діяльність,якщо дитина створює продукт, який може бути корисним у побуті. В кінці дошкільного віку в середньому ігрова діяльність починає складати навчальну діяльність, але до навчання дитина ставиться, як до рольової гри з певними особливими правилами. Початок гри відбувається підпорядкуванням мотивів. У процесі гри у дитини виникає багато ситуативних бажань зумовлених привабливістю предметів, яких вона не має у своєму розпорядженні. Гра є діяльністю, у якій мотиви наповнюються новим соціальним змістом. У колективній рольовій грі відбувається з’явлення дитячих соціальних норм, форм моральних суджень, розвиток співробітництва.

Білет 10

1. Ува́га — спрямованість психічної діяльності людини та її зосередженість у певний момент на об'єкти або явища, які мають для людини певне значення.

Види уваги

Мимовільна увага — не пов'язана з цілеспрямованою діяльністю і вольовим зусиллям. Про мимовільну увагу говорять у тих випадках, коли увага людини залучається самим подразником. Мимовільна увага – увага неуважної людини. Фактори, що викликають мимовільну увагу:інтенсивність (сила) подразника;новизна подразника;контраст подразників;відповідність внутрішньому станові організму (потребам);безпосередній інтерес: те, що цікаве, емоційно насичене, захоплююче, викликає тривале інтенсивне зосередження;загальна спрямованість особистості.

Мимовільна увага є вже в маленької дитини, але на перших етапах онтогенезу вона має хитливий і відносно вузький за обсягом характер (дитина раннього й дошкільного віку дуже швидко втрачає увагу до нового подразника, орієнтувальний рефлекс у неї швидко згасає чи гальмується появою будь-якого іншого подразника), обсяг її уваги відносно вузький і вона не може розподіляти свою увагу між декількома подразниками.

Довільна увага має цілеспрямований характер і вимагає вольового зусилля. Основний факт, що вказує на наявність у людини особливого типу уваги, невластивого тварині, полягає в тому, що людина довільно може зосереджувати свою увагу то на одному, то на іншому об'єкті, навіть у тих випадках, коли в навколишній обстановці нічого не змінюється. Дитина раннього віку розглядає звичну обстановку, і її погляд блукає по навколишніх предметах, не зупиняючись на жодному з них і не виділяючи того чи іншого предмета з інших. Мати говорить дитині: “Це — горнятко!” і вказує на нього пальцем. Слово і вказівний жест матері відразу ж виділяють цей предмет із інших, і дитина фіксує поглядом горнятко й тягнеться до нього рукою. У такому випадку організація уваги розподілена між двома людьми: мати націлює увагу, дитина підкоряється її вказівному жесту й слову. У процесі свого подальшого розвитку дитина опановує мову і стає спроможна самостійно вказувати на предмети й називати їх. Розвиток мови дитини вносить корінну перебудову в керування її увагою. Зараз вона вже здатна самостійно переміщати свою увагу, указуючи на той чи інший предмет жестом або називаючи його відповідним словом. Фактори довільної уваги, на відміну від мимовільної, пов'язані не стільки із зовнішніми подразниками, скільки із самим суб'єктом і структурою його діяльності, насамперед з цілями і завданнями цієї діяльності.

Післядовільна увага (поняття було введене М.Ф.Добриніним)

Якщо в цілеспрямованій діяльності для особистості стають цікавими й значимими зміст і сам процес, а не тільки результат, як при довільному зосередженні, є підстава говорити про післядовільну увагу. Діяльність так захоплює в цьому випадку людину, що їй не потрібно вольових зусиль для підтримки уваги. Післядовільна увага характеризується тривалою високою зосередженістю, з нею обґрунтовано пов'язують найбільш інтенсивну й плідну розумову діяльність, високу продуктивність усіх видів праці.

За видом діяльності увагу поділяють на такі типи:

сенсорна увага – сприймання; інтелектуальна увага – мислення й робота пам’яті; моторна – рух.

Увага людини має 5 основних властивостей (характеристик, параметрів):

Стійкість уваги виявляється в здатності тривалий час утримуватися на будь-якому об'єкті, не відволікаючись і не послаблюючись. Стійкість залежить від:складності завдання;наявності перешкод;установки й інтересу;особливостей нервової системи.

Зосередженість (концентрація) - це утримання уваги на якому-небудь об'єкті. Таке утримання означає виділення «об'єкта» в якості деякої фігури із загального тла.

Здатність до переключення уваги – навмисне її переведення з одного об'єкта на інший, з одного виду діяльності на інший. Можна говорити про повне й неповне переключення. У першому випадку попередня діяльність не гальмує ту, на яку була переключена увага, у другому – така інтерференція присутня. Існують деякі закономірності переключення: успішність переключення знижується під час переходу від легкої до важкої діяльності; чим цікавіша була попередня й менш цікава подальша діяльність, тим важче переключення; перехід до нової діяльності значно важчий, якщо не довершена попередня; при глибокому зосередженні переключення досягається із суттєвим зусиллям; ясність і чіткість мети нової діяльності, її значимість для особистості поліпшують переключення.

Розподіл уваги полягає в здатності роззосередити увагу на значному просторі, паралельно виконувати кілька видів діяльності або робити кілька різних дій. Розподіл уваги залежить від психологічного й фізіологічного стану людини. У разі стомлення, під час виконання складних видів діяльності, які вимагають підвищеної концентрації уваги, область розподілу звичайно звужується.

Обсяг уваги – це така її характеристика, яка визначається кількістю інформації, здатної одночасно зберігатись у сфері підвищеної уваги (свідомості) людини. Основною умовою розширення обсягу уваги є формування умінь групувати, систематизувати, поєднувати за суттю матеріал, який сприймається.

3. Когнітивна психологія — це вчення у психології, що досліджує внутрішні розумові процеси, як-от процес вирішення проблеми, пам'ять та мовні процеси. Когнітивна психологія бере початок з пізньої моделі біхевіоризму. Основні принципи також зустрічаються в гештальт-психології Макса Вертаймера, Вольфганга Кьолера, та Курта Коффки, а також у теорії Жана Піаже, який вивчав ментальний розвиток дітей. Розумінняпсихології якнаукипро закономірностіпереробкиінформаціїлюдиною єфеноментомостанніхтридцятироків, когнітивна психологія,безсумнівно, перегукується з істотно більшраннімуявленням про природулюдини. Длясучасноїкогнітивноїпсихології особливезначеннямає розробкаВ.Вундтомекспериментальногометоду.Гельштатпсихологіябула більшрадикальнимнапрямкомпсихологічної думки,ніжбіохеверізмвуотсоновійформі.Яквідомо, однак, гештальтпсихології дотримувалисякрайньої формифизизногоредукціонізму. Термін "когнітивний" став відноситься нетількидо вищихпізнавальних процесів,але навітьдо сприйняття імоториці. Когнітивнапсихологіявідновилиперерванубілхеверізмоммайженапівстоліттязв'язок зменталістскийорієнтуваннідослідженняранньоїекспериментальнийпсихології, зберігши методичнустрогостьдедуктивногопідходу ісобіохеверізмаі додавшидо нихможливістьмашинногомоделювання. Вирішальнезначеннядляпоясненнякогнітивноїпсихології малакібернетичнанаукав революції ітехніки, витоки якої,всвоючергу, пов'язаніз розвиткомформальноїі математичноїлогіки. Першоюпретіоретіческоюметафороюкогнітивноїпсихологіїстало розуміннялюдинияк каналузв'язкуз обмеженою пропускноюспроможністю.Розвиткукогнітивноїпсихології булипідведенівмонографіїУрлікаНайссера"Когнітивна психологія",виданийу світ1967 року. Оцінюючиперспективикогнітивноїпсихології, один з їїпредставниківписав: "Розвиток цього напрямкунаукиобіцяєнадатинанашуфілософіювплив,котроєбуде, принаймні, настільки ж істотним,як впливдарвінізму". Розвиткудослідженьразпознаніяконфігурацією вкогнітивноїпсихологіїторкнулосятакож такуобласть,як психологіячитання.Моделіпроцесу читанняв когнітивнійпсихології зазвичайбудуютьсяза зразкомструктурнихтеорійпам'яті,хоча саметутостанніособливосумнівні -впізнаваннязначення слів,пов'язаніз довготривалимикомпонентами нашихзнань, здійснюється зазвичайза часткисекунди. Вжев "Когнітивної психології" У. Найссервиділивдва рівніпізнавальнихпроцесів: грубі, швидкі іпаралельніпроцесипредвнимательноїобробки булипротиставленідетальним,повільним іпослідовнимпроцесамфокальногоуваги. Однієюзголовнихпроблемкогнітивноїпсихологіїсталовивченнявищихпсихічнихпроцесів,пов'язанихзвисловамизначеннямиі рішеннямзавдань.Іншеважливедлясучасноїкогнітивноїпсихологіїконцептуальне розходження. Розвиток дослідженьвищихпсихічнихпроцесіввкогнітивноїпсихологіїпроходять підсильнимсучасної формальноїлогіки, зокрема, критики референтноїтеорії значеннянімецькимкритикомГ.Фрете. Референтнийзначення -це тойоб'єкт, подія або ситуація,які стоять зазнаком. Представникиінформаційногопідходу,апотім ікогнітивноїпсихологіїприпускалидомогтися особливодемонстративнихуспіхіввгалузі вивчення тамоделюваннятакихскладнихпізнавальнихпроцесів, як мислення, саме тутреальнідосягненнявиявилися доситьскромними. Когнітивнапсихологіявїїпомірномунайссеровскомабодоведено дологічногокінцяобчислювальномуваріантахпідкреслюєрольвнутрішніхкогнітивнихрепрезентаційвобробціта інтерпретаціїсенсорнихданих. Длякогнітивноїпсихологіїв центральнійдлянеї проблемоюдовільностімоделейсистемнастратегіядосліджень, що дозволяє різкообмежитиступеня свободиінтрепрітацііекспериментальнихданих, представляє собоюосновнуперспективувиходуз кризи.

Білет 11

1. Репродуктивна уява – здатність дитини відображати образи явищ та ппредметів за зразком, за словесним позначенням на основі усвідомлених бачень, знань.

Уява і фантазія - це найважливіша сторона життя дитини. Засвоїти яку-небудь програму без уяви неможливо. Вона є вищою і необхіднішою здатністю людини. Разом з тим саме ця здатність потребує особливої турботи в плані розвитку. А розвивається уява особливо інтенсивно у віці від 5 до 15 років. І якщо в цей період уяву спеціально не розвивати, то в подальшому наступає швидке зниження активності цієї функції. Разом із зменшенням здатності фантазувати у дітей збіднюється особистість, знижуються можливості творчого мислення, гасне інтерес до мистецтва, до творчої діяльності. Для того, щоб розвивати творчу уяву у дітей, необхідна особлива організація образотворчої діяльності.

Діти малюють те, про що думають, що привертає їх увагу, вкладають в те, що відображає своє відношення до нього, живуть в малюнку. Малювання - це не тільки забава, але і творча праця. Так що ж це таке "образотворча діяльність", або, іншими словами, малювання? Перш за все - одне з перших і найбільш доступних засобів самовираження дитини. При цьому в роботу включаються зорові, рухові, мускульно-тактильні аналізатори. У образотворчій діяльності виявляється своєрідність багатьох сторін дитячої психіки. Малювання допомагає нам краще і більше дізнатися про дитину, дає можливість отримати матеріал, що розкриває особливості мислення, уяви, емоційно-вольової сфери. Не говорячи вже про те, яку користь приносять заняття малюванням, розвиваючи пам'ять і увагу, мову і дрібну моторику, привчаючи дитину думати і аналізувати, порівнювати і порівнювати, складати і уявляти.

Наслідуючи діям дорослих, дитина вже в ранньому дитинстві починає маніпулювати олівцями і папером, створюючи карлючки. Це період до творчої діяльності. Малюнок з'являється, коли дитина зв'язує деякі з своїх карлючок з предметами і спеціально створює уявні об'єкти. Словесне формулювання наміру є початком образотворчої діяльності.

Значний стрибок в розвитку, як самої дитини, так і малювання, відбувається в дошкільному віці. Під впливом дорослих з'являються зображення будинків, дерев, квітів, машин. Дитина долає шаблони і починає малювати те, що їй цікаво. Все, що тільки вона здатна уявити, представити в своїй уяві, дитина намагається намалювати. У багатьох спостерігається інтерес до фантастичного світу, вони малюють чарівників, принцес, фей, чаклунів т.п.

Діти малюють і те, що відбувається в реальному житті дорослих. Малювання, як і гра, допомагає дитині освоїти його соціальне оточення, світ, в якому вона живе.

Всі необхідні якості уяви (широта, довільність, стійкість, яскравість, оригінальність) виникають не спонтанно, а при умові систематичного впливу з боку дорослих. Вплив повинен збагачувати і уточнювати сприйняття і представлення дитини про навколишній світ, а не зводитися до "нав'язування" їй готових тем. Дитині потрібно допомагати знайомитися з дійсністю, щоб її зображати, розвивати здатність оперувати образами, щоб створювати на їх основі нові. Важливо формувати у дітей пізнавальні інтереси.

Якщо ж цю роботу з ним не проводити, то і уява значно відставатиме в розвитку. В результаті до початку шкільного навчання дитина може виявитися не готовою до засвоєння учбового матеріалу, вимагаючого достатньо сформованого рівня уяви. До цього віку вже повинні з'явитися такі психічні утворення, як довільність, внутрішній план дій, рефлексія. Завдяки цим новоутворенням з'являється і якісно новий вигляд уяви - довільна уява. Зростає цілеспрямованість, стійкість задумів, образи уяви наочні, динамічні і емоційно забарвлені. Присутня творча переробка уявлень.

Отже, розвиваючи уяву з раннього дитинства, ми не тільки удосконалюємо пізнавальні процеси і здібність до творчості, але і формуємо особистість дитини.

2. Спинний мозок розташований усередині хребетного стовпа і є товстим шнуром, що складається з нервової тканини. Поперечний розріз спинного мозку показує, що по краях його знаходиться біла речовина, а всередині – сіра речовина.

У спинному мозку розташовані центри цілого ряду природжених безумовних рефлексів. Він регулює мускульні рухи людського тіла і кінцівок, а також роботу внутрішніх органів.

У спинному мозку знаходяться провідні шляхи, що складаються з пучків нервових волокон. По провідних шляхах збудження передається від периферичних нервових закінчень в головний мозок і з головного мозку до периферії – до м'язів, шкіри, внутрішніх органів.

Головний мозок знаходиться в кістковій черепній коробці, що надійно захищає його від пошкоджень. Мозок знаходиться у внутрішньому рідкому середовищі, що омиває його нейрони.

Головний мозок людини не є суцільною масою. Він складається з ряду відділів, пов'язаних один з одним. Нижній його відділ називається довгастим мозком, який сполучає спинний мозок з головним. Над довгастим мозком знаходяться середній мозок, мозочок, ще вище – проміжний мозок. Всі ці відділи зверху покриті великими півкулями.

Довгастий мозок виконує важливу роль в життєдіяльності організму. У ньому розташовані центри, регулюючі дихання, серцево-судинну діяльність, діяльність органів травлення. Тому не тільки видалення, а навіть пошкодження довгастого мозку закінчується смертю. Довгастий мозок і міст виконують дві функції – рефлекторну і провідникову.

До заднього мозку відносяться міст і мозочок. Мозочок регулює рівновагу і забезпечує координацію довільних рухів. При порушенні роботи або захворюванні мозочка тварина, наприклад, не може стояти і виробляє безперервні рухи головою, тулубом і кінцівками; не може координувати руху кінцівок.

При видаленні половини мозочка порушуються рухові функції на стороні операції.

Середній мозок виконує важливу роль в регуляції м'язового тонусу і здійсненні настановних і випрямних рефлексів, завдяки яким можливі стояння і ходьба.

Проміжний мозок має велике значення в інстинктивних і емоційних проявах людини. Тут же знаходяться центри обміну речовин в організмі, центри терморегуляції тіла. Порушення діяльності вказаних центрів приводить до розладу роботи органів чуття.

Проміжний мозок (diencephalon) До нього відносяться таламус, метаталамус і гіпоталамус. Таламус сортує сигнали і контролює автоматичні рухи. У людини таламус виконує істотну роль в емоційній поведінці, що характеризується своєрідною мімікою, жестами і зрушеннями функцій внутрішніх органів. При емоційних реакціях підвищується артеріальний тиск, частішають пульс, дихання, розширяються зіниці.. У метаталамусі розташовані ядра, що є рефлекторними центрами зору і слуху.

Гіпоталамус, відповідає за роботу центрів голоду, спрага, а також сон, температуру тіла і статеву поведінку. Поряд з ним знаходиться гіпофіз – залоза, регулююча зростання організму.

Ретикулярна формація. Між гіпоталамусом і середнім мозком знаходиться ретикулярна формація, регулятор активності мозку.

Всі відділи мозку взаємозв'язані між собою і є єдиною цільною системою.

У корі обох півкуль головного мозку розрізняють чотири частини: лобову, потиличну, тім'яну і скроневу. Лобові частки, виконують найважливішу роль в організації цілеспрямованої діяльності, підпорядкуванні її стійким намірам, спонукальним причинам (мотивам). При поразці лобових часток цілеспрямована осмислена поведінка стає неможливою, будь-яка випадкова відволікаюча обставина спонукає до невиправданої поведінки. Решта часток відає прийомом, переробкою і зберіганням інформації, що поступає від органів чуття. У потиличній частці знаходяться центри зору, в скроневій – центри слуху і нюху, в тім'яній – центри шкірних відчуттів (тепла, холоду, тиску).

А.Р. Лурія запропонував виділити три анатомічно відносно автономні блоку головного мозку, забезпечуючі нормальне функціонування відповідних груп психічних явищ Це блок тонусу кори, блок прийому, переробки і збереження інформації, блок програмування, регуляції і контролю діяльності.

Перший – блок мозкових структур, що підтримують певний рівень активності. Він включає неспецифічні структури різних рівнів: ретикулярну формацію стовбура мозку, структури середнього мозку, глибинних його відділів, лімбічеськой системи, медіобазальні відділи кори лобових і скроневих часток мозку. Від роботи цього блоку залежить загальний рівень активності і виборча активізація окремих підструктур, необхідна для нормального здійснення психічних функцій. Другий блок пов'язаний з пізнавальними психічними процесами, сприйняттям, переробкою і зберіганням різноманітної інформації, що поступає від органів чуття: зору, слуху, дотику і т.п. Його кіркові проекції в основному розташовуються в задніх і скроневих відділах великих півкуль. Третій блок охоплює передні відділи кори головного мозку. Він пов'язаний з мисленням, програмуванням, вищою регуляцією поведінки і психічних функцій, свідомим їх контролем.

Білет 12

1. Пам’ять – процеси запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом свого досвіду. Це характеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальної діяльності індивіда.

ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ПАМ'ЯТІ В ОНТОГЕНЕЗІ

Первісним проявом пам'яті можна вважати умовні рефлекси, які спостерігаються вже в перші місяці життя дитини, наприклад припинення плачу, коли до кімнати входить мама. Більш чітко прояв пам'яті виявляється тоді, коли дитина починає пізнавати предмети. Вперше це спостерігається в кінці першого півріччя життя, і спочатку впізнавання обмежується вузьким колом об'єктів: дитина дізнається мати, інших людей, які його постійно оточують, речі, з якими він часто має справу.

Істотні зміни у дітей відбуваються у розвитку довільної пам'яті. Спочатку пам'ять носить мимовільний характер - в дошкільному віці діти зазвичай не ставлять перед собою завдання щось запам'ятати. Розвиток довільної пам'яті у дитини в дошкільний період починається в процесі його виховання і під час ігор. Ступінь запам'ятовування залежить у дитини від його інтересів. Діти краще запам'ятовують те, що у них викликає інтерес, і запам'ятовують осмислено, розуміючи те, що запам'ятовують. При цьому діти переважно спираються на наочно сприймаються зв'язку предметів, явищ, а не на абстрактно-логічні відносини між поняттями

Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування:

- мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.

- довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування;

За характером переважаючої психічної активності:

рухова — пам'ять на рухи та їх системи;

емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності;

образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова;

словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.

За тривалістю збереження інформації:

сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.

короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;

довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;

оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

Залежно від міри розуміння запам’ятовуваного матеріалу довільне запам’ятовування буває механічним і смисловим (логічним).

Механічне – здійснюється без розуміння суті матеріалу. Воно призводить до формального засвоєння знань.

Смислове (логічне) – спирається на розуміння суті матеріалу.

Умовами успіху довільного запам’ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його важливість, установка на запам’ятовування тощо.

2. Предмет дитячої сурдопсихології вивчає психологічний розвиток ДВС і їх закони. Особливості окремих психологічних процесів. Вивчення різних видів діяльності дитини дошкільного віку: гри, навчання, праця та особливість в цілому. Дошкільна с/психологія ґрунтується на фактах та реальних явищах дійсності. У процесі дослідження та вивчення ДВС вчені збагачували науку та допомагали практиці. Методи: - визначення фактів та збір анамнезу; - оволодіння прийомами дослідження, розробка методів та методик; - аналіз і узагальнення добутих фактів, визначення значного головного фактору для впливу на розвиток ДВС.

3. У глухих дітей на початковому етапі навчання мови формуються оптичні образи слів, підкріплені руховими відчуттями. Від методів навчання залежить, чи починають глухі діти долучатися до промови з сприйняття написаних, вимовних або дактилюючих слів.

Написане слово найбільш стабільний представник зорового сприйняття слів, тому що в ньому створюється повна інформація про його фонетичний склад. Зорове сприйняття виконує істотну роль у розвитку мовнорухових образів слів при їх формуванні в умовах спеціального навчання. Спочатку зорове сприйняття написаних слів глухими дітьми не відрізняється від сприйняття незнайомих фігурок.

У процесі навчання поступово виробляється "маршрутного погляду": спершу глуха дитина бачить початкову і останню букви слова, а в міру засвоєння грамоти - всі букви, що входять до його складу.

Зорове сприйняття написаних слів дає відомості про буквенний склад слів, які закріплюються дактилюванням і навчанням вимові звуків. Запам'ятовування графічних образів слів сприяє їх правильному відтворенню і грамотному письму. Складовою структурою слів глухі діти опановують у процесі засвоєння усного мовлення, тобто пізніше, ніж їх буквеним складом; складове читання слів налаштовує їх на буквене читання.

Основною своєрідністю формування писемного мовлення у глухих дітей є те, що воно протікає в умовах, коли оволодіння мовою неможливо без участі особи, яка навчає, при надзвичайному обмеженні мовної практики, майже одночасно і паралельно з навчанням усного мовлення. При письмовому викладі думок створюються великі можливості, ніж при усному, для підготовки, детального сприйняття, обмірковування і виправлення висловлювання. Завдяки таким особливостям писемного мовлення оволодівання нею глухим дитиною має величезне значення для розширення спілкування з оточуючими і для формування абстрактного мислення. А тому розвиток писемного мовлення справедливо вважається однією з найбільш важливих завдань навчання глухих дітей, від успішності виконання якої, в значній мірі залежить формування у них словесної мови як повноцінного засобу спілкування і знаряддя мислення.

Дата добавления: 2015-11-04