Методи дослідження уваги

Білет 1

1. У дітей з вадами слуху підвищене навантаження під час сприйняття на зір вимагає більш глибокого зосередження, стійкої уваги. Внаслідок напруження діти швидше втомлюються.
Характерні труднощі переключення уваги, потрібно більше часу на входження в роботу. Це веде до зниження швидкості виконання завдань та зростання кількості помилок.
Продуктивність уваги залежить від образної виразності матеріалу (так, коректурні проби з фігурними таблицями дають кращі результати, ніж з буквеними).
Затримується розвиток довільної уваги, яка формується найбільш активно в підлітковому періоді (в нормі – на 3-4 роки раніше). За характером походження і за способами здійснення виділяють два основні види уваги: довільну й мимовільну. Мимовільна увага виникає і підтримується незалежно від свідомих намірів людини. Увагу викликає все незвичайне. Найрізноманітніші подразники, що володіють фактично однією тільки загальною властивістю – новизною, привертають увагу тому, що реакція на них не ослаблена в результаті звички. А свято для дитини – це завжди маса нових, яскравих вражень. На святі часто використовуються сюрпризні моменти, міняються дійові особистості і види діяльності. Таким чином, можна говорити про постійне використання на нім мимовільної уваги дітей.
Довільна увага – це зосередження, свідомо направлене й регульоване. Воно виникає, якщо в діяльності людина ставить перед собою певне завдання і свідомо виконує програму дій. Необхідність вольових зусиль для організації уваги яскраво виявляється при входженні в роботу, при виникненні в ній ускладнень, ослабленні пізнавального інтересу, а також за наявності перешкод (нових, сильних або емоційно значущих подразників).
В процесі підготовки свята сурдопедагог пояснює дітям важливість майбутнього заходу, тематику свята, розповідає, що на нім буде і що треба буде зробити дітям. Таким чином, перед дітьми ставиться завдання, яке вони за допомогою педагогів і виконують. Так запускається механізм і відбувається тренування довільної уваги.
Крім довільної і мимовільної уваги, може бути виділений ще один особливий її вид – післядовільна увага. Якщо в цілеспрямованій діяльності для особистості цікавими і значущими стають зміст і сам процес діяльності, а не тільки його результат, як при довільному зосередженні, то є підстава говорити про післядовільну увагу. Діяльність так захоплює в цьому випадку дитину, що від неї не вимагається помітних вольових зусиль для підтримки уваги.

Методи дослідження уваги

Метод вибіркового слухання К. Черрі, або «Вечірка з коктейлем». Суть методу втому, що одночасно пред´являють два повідомлення. Під час бінаурального пред´явлення обидва повідомлення, записані на різні доріжки магнітофонної стрічки, подають одночасно в праве і ліве вухо. Під час дихотичного пред´явлення перше повідомлення подають у праве вухо, а друге - у ліве. Залежно від мети експерименту це можуть бути записи текстів, списки слів або окремі слухові сигнали. Піддослідний має дослухатися лише до одного повідомлення: він може одержати інструкцію повторювати текст або слова, запам´ятовувати їх, виявляти цільові стимули та ін. У перших експериментах К. Черрі було показано важливу роль фізичних ознак стимуляції (напряму, інтенсивності, висоти звуку) в процесі її селекції (Дормашев, Романов, 1995).

Метод вибіркового бачення У. Найсера. У. Найсер і Р. Беклен запропонували методику вибіркового бачення як альтернативу методиці Черрі. У цьому разі накладалися один на одного два відеозаписи. Піддослідним пред´являли дві досить знайомі події: гру в м´яч (три чоловіки перекидали один одному баскетбольний м´яч) або гру «У долоньки» (два гравці, роблячи неритмічні рухи, намагалися шльопнути один одного по долонях). Однак під час змішування двох відеозаписів створювалася «екологічно невалідна» ситуація, яка не трапляється в повсякденному досвіді. Піддослідним пропонували відстежувати тільки одну гру: якщо вони стежили за грою в м´яч, то повинні були натискати на ключ усякий раз, коли гравець кидав м´яч, і цілком ігнорувати гру «У долоньки»; якщо ж вони стежили за грою «У долоньки», то повинні були натискати на ключ під час кожного торканні рук і цілком ігнорувати гру в м´яч (Дормашев, Романов, 1995).

Методики, що вимагають розподілу уваги. До цього типу методик можна зарахувати і більш прості варіанти, які застосовують у нейропсихології. Наприклад, під час фіксування центральної точки піддослідному одночасно зорово представляють два просторово рознесені стимули. Пропонують відповідати, які стимули він бачив. Піддослідні з порушеннями зорової уваги часто не зауважують пред´явлених двох стимулів (особливо стимулу, що зліва). Якщо ж стимули пред´являються окремо, то піддослідні зауважують і лівий, і правий стимули. Схожу методику розроблено і для вивчення тактильної уваги. Експериментатор одночасно торкається тих самих ділянок кисті рук з однаковою інтенсивністю. Від піддослідного потрібно, щоб він, заплющивши очі, визначив, скільки було доторкань (одне або два). Хворі з порушеннями тактильної уваги часто «не зауважують» дотику до однієї руки. Як контрольні умови окремо доторкаються лише до правої або лівої руки. У таких умовах дотик до обох рук «помічається».

Основні методичні труднощі проведення таких досліджень полягають у створенні та контролі умов реального розподілу уваги. Варто вилучити випадки автоматизації однієї або обох діяльностей, а також швидкого чергування при їхньому виконанні (зрушень і переключень уваги).

Методики пошуку - одні з найбільш поширених у дослідженні уваги. Знамениті таблиці Бурдона, таблиці Шульте, як і тест коректурної проби, є, фактично, завданням на зоровий пошук. Їх широко застосовують як діагностичні методики.

Методики повного відтворення дають змогу досліджувати обсяг уваги через аналіз кількості одночасно запропонованих елементів, які суб´єкт може з ясністю сприйняти. У класичних експериментах з тахістоскопом було показано, що, якщо запропоновані стимули досить прості та розкидані по демонстративному полю безладно, обсяг уваги зазвичай не перевищує 5-7елементів. Після того як Дж. Сперлінг запропонував методику часткового відтворення, її модифікації постійно використовують в експериментах на селективну увагу (Величковський, 1982).

Методики передналаштування. Метод передналаштування дає змогу досліджувати спрямовану увагу, яка є наслідком очікування стимулу. У 1978 р. М. Познер і його колеги досліджували вплив передналаштування на швидкість локалізації сигналу і визначення його модальності. Сигнал міг бути зоровим або акустичним і перебувати або зліва, або справа від піддослідного. Визначали час реакції вибору. Перед кожною спробою піддослідний одержував інструкцію, у якій було повідомлено про релевантні характеристики майбутнього сигналу. У 80% випадків інформація була правильною, а в 20% - помилковою. З´ясувалося, що в завданнях локалізації (незалежно від модальності) «правильне» передналаштування зумовлювало «виграш» - пришвидшення відповідей (приблизно на 80 мс) порівняно з контрольними умовами, у яких інструкцію давали у випадковій послідовності. Такі самі результати отримано й для завдань, які вимагають називання слів або ухвалення лексичного рішення.

Методики реєстрації рухів оком спрямовані насамперед на дослідження напряму уваги під час виконання різної діяльності, наприклад, читання текстів, розглядання картинок або розв´язання шахових завдань. Крім цього, аналізуючи рухи очей, можна зробити висновок про ступінь напруженості уваги і включеності в діяльність (Гіппенрейтер, 1978).

Методики, які використовують фізіологічні кореляти уваги. Одним з методів, який широко використовують у дослідженнях уваги тепер, - метод реєстрації викликаних потенціалів (ВП). Саме завдяки реєстрації ВП відбулося істотна зміна в уявленнях про фізіологічні механізми вибіркової уваги й відкрито нові можливості для їхнього дослідження.

Перші праці з дослідження ВП й уваги проводили за досить необґрунтованою схемою. Інструкція пропонувала реагувати лише у відповідь на певні стимули і не звертати увагу на інші стимули (піддослідних просили бачити стимули, натискати на ключ у разі появи стимулу тощо). Така ситуація і є вибіркою реагування. У процесі виконання піддослідним завдання реєстрували ВП у різних відділах мозку. ВП на цільові стимули розглядали як ВП «уваги» і порівнювали з ВП «фону». Найбільш частим результатом множин подібних робіт було збільшення ВП уваги порівняно з ВП фону. Основний недолік викладеної вище схеми - невизначеність фону. Стан піддослідних у фоні міг варіюватися від близького до дрімоти в спокійних людей, які звикли до таких досліджень, до досить вираженої активації в осіб, які потрапили в таку ситуацію вперше. Ці недоліки згодом було усунено, і порівняння ВП уваги фону було замінено порівнянням ВП під час уваги та неуважності. Основною структурою (звичайно двох) стимулів однієї або різних модальностей, з яких поперемінно то один, то інший вимагав якої-небудь активності піддослідного. Порівнювали ВП на той самий стимул у ситуації, коли з ним була пов´язана діяльність, або коли він виявлявся нерелевантним.

2. Нервова система забезпечує більшість основних механізмів регуляції в людському організмі. Елементарним механізмом регуляції будь-якого організму є рефлекс. Основною структурно-функціональною одиницею, а також усіх рефлексів є нервова клітина - нейрон. Нейрони "спеціалізуються" на сприйнятті, обробці, зберіганні й передаванні інформації. Для цього вони об'єднуються в рефлекторні центри й нервові ланцюги. Сучасна теорія структурування і функціонування центральної нервової системи (ЦНС) грунтується на ней-ронній теорії як окремому випадку клітинної теорії.

ЦНС складається з нервових і гліальних клітин, нейрони - з тіла (соми), аксона й дендритів. Тіло нейрона містить ядро, рибосоми, ендоплазматичний ретикулум, пластинчастий комплекс, мітохондрії. Нейрони утворюють величезну кількість синапсів у ЦНС, виконуючи функцію проведення потенціалів дії. Функціонально нейрони складаються із сприймальної (дендрити, мембрана соми нейрона), інтегративної (сома з аксонним горбиком) і передавальної (аксонний горбик з аксоном) частин. Самі нейрони поділяються: а) за кількістю відростків - уні-, бі- (один аксон і один дендрит), мульти- (один аксон і кілька дендритів) і псевдоуніполярні (один аксон розділяється на два); б) за функціями - аферентні (сенсорні), проміжні й еферентні (ефекторні); в) за способом проведення збудження в синапсі - хімічні (серотонін-, холін-, пептид-, норадреналінергічні) й електричні. Аферентні (периферичні) нейрони найчастіше представлені псевдоуніпо-лярними клітинами (клітинами з Г-відростками - це аксон, дендритів у них немає). Розміщені вони в "сенсорних гангліях" поблизу від ЦНС. Нервові ганглії - це скупчення тіл нейронів за межами ЦНС. Ефекторні нейрони ще мають назву сегментарних, тому що посилають нервові імпульси до скелетних м'язів (рухові або власне "мо-тонейрони") чи до внутрішніх органів (вегетативні нейрони). Тіла (скупчення) сегментарних нейронів утворюють сегментарні ядра. Розрізняють рухові, вегетативні та сенсорні ядра. Ядро може пронизувати кілька сегментів. Скупчення нейронів утворюють нервові центри, які мають такі властивості: одно-, двосторонність проведення, іррадіація збудження, сумація збудження, наявність затримки, висока втомлюваність, певний тонус (наявність фонової активності), пластичність (здатність модифікувати рефлекси, які він здійснює), конвергенція (нервові центри вищих відділів головного мозку збирають різноманітну аферентну інформацію і являють собою колектори), інтеграція нервових центрів (об'єднання кількох з них для здійснення складних рефлекторних реакцій), властивість домінувати (підвищена збудливість, стійкість та інертність збудження, здатність до сумації збудження).

3. Особливостями дітей дошкільного віку є низький рівень свідомості і самосвідомості. У процесі їх психодіагностування вимірюють довільність, внутрішній вольовий контроль та опосередкованість мовленням основних пізнавальних процесів - сприйняття, уваги, пам'яті, уяви, мислення. Ці показники в більшості дошкільників невисокі, оскільки їх когнітивний розвиток незавершений. Пізнавальні процеси починають формуватися у дитини приблизно у 3-4 роки, а їх становлення завершується у підлітковому віці. Тому тестові завдання не повинні вимагати високорозвиненого вміння керувати пізнавальними процесами. Тестові психодіагностичні завдання підбирають так, щоб вони охоплювали як довільний, так і мимовільний рівні регуляції когнітивної сфери. Це дає змогу не лише адекватно оцінити ступінь довільності пізнавальних процесів, а й визначити рівень їх розвитку в тому разі, якщо вони не є довільними.У дошкільному дитинстві виокремлюють молодший (4-й рік), середній (5-й рік), старший (6-й рік) дошкільний вік, а в деяких дітей і кілька місяців 7-го року.Чотирирічні діти мало усвідомлюють власні особистісні якості і неспроможні правильно оцінити поведінку. Самооцінка і рівень домагань не дають їм сформувати чітке уявлення про себе, власні переваги і недоліки. Дитина 4-6 років може оцінювати себе як особистість, але недостатньо точно. Здебільшого вона оцінює ті риси особистості та особливості поведінки, на які її увагу неодноразово звертають дорослі. Методи особистісного і поведінкового психодіагностування дітей до чотирирічного віку не повинні містити зорієнтовані на самосвідомість завдання і питання дітей, що припускають усвідомлене оцінювання ними власних особистісних якостей. Для таких дітей можна створювати особистісні і по вед і н нові питальники, що ґрунтуються на адекватній самооцінці, хоч можливості дитини адекватно оцінити себе ще обмежені. Тому слід частіше звертатися до методу зовнішнього, експертного оцінювання, використовуючи у ролі експертів незалежних, професійно підготовлених людей старшого віку, які знають досліджувану дитину. У старшому дошкільному віці до експертних оцінок доцільно внести самооцінку дитини, важливими є судження дорослих про неї.Під час психодіагностування дошкільників необхідно враховувати мимовільність їхньої уваги. Діти демонструватимуть свої здібності, коли застосовувані методики і психодіагностичні завдання викликатимуть і підтримуватимуть інтерес протягом психодіагностування. Втративши його, дитина перестає виявляти здібності і задатки, якими реально володіє. Також слід зважати на особливості мимовільних пізнавальних процесів (мінливість мимовільної уваги, підвищену стомлюваність, спричинені насамперед психогенними факторами). Для виконання тестових завдань дітям дошкільного віку надають від однієї до п'яти хвилин. Чим менший вік дитини, тим коротшим повинен бути тест.Психодіагностування дітей раннього віку незначною мірою враховує самооцінку і самоаналіз. Ціннішим є психодіагностичний матеріал, пов'язаний з експертним оцінюванням їхніх дій і реакцій. Тому основним засобом збирання інформації є спостереження, а головним психодіагностичним методом - природний експеримент, який відтворює життєву, звичну для дитини ситуацію. Найдостовірніші психодіагностичні результати одержують, спостерігаючи за дітьми у процесі їх провідної діяльності - предметної гри.При психодіагностуванні дітей молодшого і середнього дошкільного віку варто враховувати зміну форми гри і виникнення нового виду соціальної активності, що зумовлює психологічний розвиток, - міжособистісного спілкування. Діти починають виявляти цікавість до однолітків як особистостей і включатися з ними у спільні ігри. Психодіагностування має не тільки забезпечувати спостереження за дітьми в індивідуальній предметній діяльності, а й у колективній сюжетно-рольовій грі. її учасниками можуть бути діти і дорослі. Наприклад, психолог може організувати гру з психодіагностичною метою. Крім того, він вже може враховувати дані самосвідомості дітей, їх оцінки однолітків і дорослих, зокрема прояви різних індивідуальних якостей у спілкуванні.Діти старшого дошкільного віку володіють елементами довільності в керуванні своїми пізнавальними процесами. Одночасно у значної кількості дітей домінують мимовільні пізнавальні процеси. Отже, психодіагностування дітей дошкільного віку повинне спрямовуватись і на детальне вивчення розвитку мимовільних пізнавальних процесів, і на своєчасне виявлення, точний опис довільних когнітивних дій і реакцій.У старшому дошкільному віці діти починають грати в ігри за правилами, у них з'являється здатність до рефлексії. Вони вже керуються у своїй поведінці правилами міжособистісної взаємодії (особливо в іграх). Займаючись певним видом діяльності (навчанням і грою), починають аналізувати власну поведінку, оцінювати себе і людей, які їх оточують. Це дає змогу використовувати психодіагностичні методики, придатні для вивчення психології школярів і дорослих людей.Отже, дошкільний вік є одним із початкових етапів у цілісному ланцюжку онтогенезу людини. Для його діагностування можна застосовувати (з певними обмеженнями) об'єктивні, суб'єктивні, проективні діагностичні засоби. Найважливішими для розвитку дітей дошкільного віку є моторна і пізнавальна сфери, мова і соціальна поведінка. У дослідженні їх слід дотримуватися принципу природності поведінки дитини, що передбачає мінімальне втручання експериментатора у звичні, повсякденні форми поведінки дітей.

Білет2

1. Відчуття – це початковий джерело людських знань про світ. За допомогою відчуттів люди пізнають колір, запах, форму, величину, щільність, температуру і смак оточуючих предметів і явищ, за допомогою відчуттів люди вловлюють рух, звуки, осягають простір, відчувають себе в часі і пр. Саме відчуття лежать в основі більш складних психологічних процесів: сприйняття, мислення, уяви та інВідчуття виникає при обов’язковому впливі предмета чи явища навколишнього світу на органи чуття людини. Такі предмети чи явища зовнішнього середовища називають подразниками, а сам процес впливу в психології називають роздратуванням.У тому випадку, якщо б людина була повністю позбавлений можливості відчувати, він би не зміг розуміти і усвідомлювати навколишній світ. Люди, які мають порушення різноманітних сенсорних систем, не мають можливості пізнавати світ в межах цієї системи: сліпі не знають, що таке кольору, а глухі – як співають солов’ї і каркають ворони.Орган почуттів – анатомо-фізіологічний апарат, який може бути розташований як на периферії тіла, так і всередині нього і налаштований на прийом подразників. Кожен такий орган пов’язує мозок із зовнішнім світом, здійснює передачу в мозок різноманітної інформації. І.П. Павлов запропонував назвати їх аналізаторами.Аналізатор являє собою складний нервовий механізм, який виробляє найтонший аналіз зовнішнього світу, виділяючи його окремі властивості і якості. Кожен аналізатор пристосований для виділення тільки певних властивостей предметів і явищБудь-який аналізатор складається з рецептора (здійснює сприйняття чинного на нього подразника), провідникової частини, нервових центрів кори головного мозку, де відбувається переробка нервових імпульсів. Всі відділи аналізатора працюють як єдине ціле, порушення або пошкодження хоча б однієї частини системи призводить до порушення або повної відсутності відчуттів.Навколишня дійсність, надаючи безпосередній вплив на органи чуття людини (очі, вуха, рецептори шкіри), здатна викликати відчуття. Однак відчуття виникне лише тоді, коли через органи чуття по доцентровим шляхах воно досягне кори головного мозку, де буде здійснено аналіз усього надійшов.Мозок може отримувати інформацію не тільки від зовнішнього світу, а й від самого організму. Тоді всі аналізатори можна поділити на зовнішні і внутрішнє. У зовнішніх аналізаторів рецептори виведені на поверхню тіла (наприклад, очі і вуха), внутрішні же розташовані в тканинах і органах організму. Своєрідне положення в цій системі займає руховий аналізатор.

3. Фонетична ритміка - це система рухових вприв, в яких різні рухи поєднуються з проголошенням певного мовленнєвого матеріалу (фраз, слів, складів, звуків). Цілі, які визначають основні напрями в заняттях по фонетичної ритміці, полягають в тому, щоб: - з'єднати роботу мовно - дійового і слухового аналізатора з розвитком загальної моторики; - сприяти формуванню у слабочуючих дітей природної мови з вираженою інтонаційної і ритмічної стороною в процесі переходу загальної моторики до мовно - дійового; - розвивати слухове сприйняття учнів і використовувати його в ході формування та корекції вимовних навичок. Всі вправи, які містять руху і усне мовлення, на заняттях з фонетичної ритміці спрямовані на: нормалізацію мовного дихання і пов'язаної з ним злитістю мовлення; формування умінь змінювати силу і висоту голосу, зберігаючи нормальний тембр без грубих відхилень від норми; правильне відтворення звуків і їх сполучень ізольовано, в складах і словосполученнях, словах, фразах; відтворення мовного матеріалу в заданому темпі; сприйняття, розрізнення і відтворення різних ритмів; вміння висловлювати свої емоції різноманітними інонаціональними засобами. Заняття з фонетичної ритміці проводить вчитель-дефектолог, який повинен вміти сам правильно і красиво виконувати різні рухи тіла, рук, ніг, голови: ритмічно і красиво рухатися як під музику, так і без неї; вміти поєднувати систему рухів з музикою в різному темпі; бачити і вміти виправляти характер рухів у навчаючих; прагнути до максимальної природності і розкутості рухів, як своїх власних, так і учнів; чути недоліки у вимові учнів і вміти їх виправляти; користуватися голосом нормальної висоти і сили як в інструкціях, так і при передачі мовного матеріалу. Рухи дітей, які супроводжують проголошення звуків і складів на заняттях фонетичної ритміки, характеризуються трьома основними елементами: напруженістю, інтенсивністю, часом. Навчити дітей з вадами слуху управляти своїм диханням вдається в процесі спеціального тренування. Вправи на розвиток дихання, які включені в зміст занять фонетичної ритміки, спрямовані на вироблення продовж видиху, що дозволяє нормалізувати мовне дихання і пов'язану з ним злитість мови. Робота з формування і корекції голоси передбачає створення навичок користуватися голосом нормальної сили, змінювати силу голосу залежно від обстановки. Це має особливе значення при формуванні навички виділяти словесне і логічний наголос. Робота з формування і корекції голосу у слабочуючих передбачає створення вміння користуватися голосом нормальної висоти. Ритм, як відомо, організовує рухову діяльність людини. В освіті та розвитку почуття ритму бере участь все тіло. У слабочуючих дітей відзначається велика кількість відхилень у ритмі рухів, рухових реакціях, в розподілі власних зусиль. Слухове сприйняття ритмічних сигналів, як при допомозі і звукопідсиленої апаратури, так і без неї, дозволяє навчити маленьких слабочуючих дітей прийомам і способам слуховий орієнтування, розвиває слухову пам'ять, стимулює діяльність слухового аналізатора. Для правильного проведення ритмів в русі та вимові необхідно, щоб ритм, переданий рухом, відповідав ритмічному малюнку слова чи фрази: рухи вчителя і учня повинні бути синхронними; напруга м'язів повинна співпасти з посиленим звучання складу. Темп мовлення грає важливу роль в реалізації процесу спілкування. Різкі відхилення від громадського орієнтування темпового діапазону можуть привести до зниження чіткості мови. Завдання навчання темпу мовлення на заняттях фонетичної ритміки складають формування вміння: рухатися в заданому темпі; чергувати руху в різному темпі; поєднувати руху з проказуванням в потрібному темпі; промовляти мовний матеріал без рухів у заданому темпі. Роль інтонації в мові величезна. Вона організовує сенсорну сторону мови за допомогою логічного наголосу, перерахування, спонукання, питання, вигуки, пауз, зміни темпу мови. Вона посилює лексичне значення слів.
Для значної частини слабочуючих школярів характерного порушення інтонаційної сторони мови, висловлюється в монотонності. Робота з формування інтонаційної сторони мови здійснюється в різних напрямках. Сюди відноситься робота над логічним наголосом. Логічний наголос, як відомо, полягає у виділенні слів, найбільш важливих за змістом. Метод фонетичної ритміки передбачає включення в кожне заняття мовного матеріалу з усіх розділів програми з вимови: мовне дихання, голос, звуки і їх поєднання, ритм, темп, інтонація.

Білет3

1. Види уяви: - мимовільна; - довільна: а) відтворююча, б) творча – самостійність створення нових оригінальних образів. Уява може бути: активна і пасивна. Активна – спрямована на виконання творчого або логічного завдання. Пасивна – протікає без поставки мети. Вона може виникати людиною пасивно. Уява проявляється за змістом діяльності. Процеси уяви мають аналітико – синтетичний характер. Процеси уяви: - Антомонація, - Гіпербалізація, - Піокреслення, - Схематизція, - Типізація, Літота. У дітей з порушенням слуху є особливості ігрової діяльності, її розвиток загальмовується. Уява дуже пов’язана з розвитком мислення і мови, тому вона і загальмовується у розвитку ДВС. Через малий словниковий запас понятійне мислення збіднене, тому у ДВС дуже мале виникнення образів уяви, вони дуже бідні. Гра у ДВС більш предметна, потрібно навчати сюжетно – рольової гри. Діти спотворено сприймають словесну інформацію. Є великі труднощі в уявленні часових і просторових уявлень. У ДВС виникають труднощі наступності відтворення, можуть плутати початок і кінець, додавати події з особистого життя. Основна умова розвитку уяви – залучається дитиною до різносторонньої діяльності. Уява в дошкільному віці розвивається за допомогою образотворчої та ігрової діяльності. Розвивати уяву потрібно шляхом створення завдань для дитини.Репродуктивна уява дітей з вадами слуху є недостатньо розвиненою. Глухі не в змозі уявити і відтворити прочитане. Розвиток творчої уяви гальмує формування досить стійких стереотипів, що стримують творчу думку. Цілеспрямоване покращення уяви дітей з обмеженими можливостями слухового аналізатора сприяє розвитку мислення і мови

Білет4

1. Фізіологічною основою уваги є осередки збудження, що з'являється у корі великих півкуль головного мозку під впливом подразнень.

У стані уваги людина напружує м'язи, має своєрідний вираз обличчя, здійснює особливі рухи (поворот очей і голови в бік подразника). Чутливість органів чуття до зовнішніх подразників підвищується або знижується (внаслідок зосередження на внутрішній діяльності, власних психічних станах). Змінюються вегетативні процеси: серцебиття, кровообіг. Зовнішні зміни, виразні рухи свідчать про стан уваги людини.

Для уваги важливе значення мають лобні ділянки мозку. Там виявлено особливий тип нейронів - нейрони уваги (детектори новизни) і нейрони настанови (нейрони очікування).

Отже, анатомо-фізіологічною основою уваги є загальна активізація діяльності мозку, пов'язана зі збудженням ретикулярної формації, підкірки, яка підвищує тонус кори. Механізми селективності забезпечують відділи неспецифічної системи мозку (вибіркова діяльність ретикулярної формації).

Фізіологічний механізм уваги полягає в концентрації збудження, викликаного зовнішніми чи внутрішніми подразниками в певних ділянках кори головного мозку. Психологічний механізм забезпечує її через різноманітні зв'язки людини з оточенням, здатність ставити перед собою мету, підпорядковуючи її досягненню свої можливості. Керуючись цілями й мотивами, людина спрямовує увагу на необхідні об'єкти та дії, зосереджується на них, абстрагується від усього, пов'язаного з метою діяльності, переборює відволікання, опановує свою увагу, організовує, регулює і контролює діяльність.

Сучасні нейрофізіологічні дослідження підтвердили провідну роль коркових механізмів в регуляції уваги. Встановлено, що увага можлива лише на основі загальної бадьорості кори головного мозку, підвищеної активності її діяльності. Декотрі вчені підкреслюють особливо важливу роль лобних долей мозку у відборі інформації.

Передбачають, що ретикулярна формація являє собою комплекс кількох систем, одна з котрих забезпечує активацію орієнтувального рефлексу, інші - захисного, а треті - харчового. В даний час довільна увага розуміється як діяльність, котра спрямована на контроль своєї поведінки, на підтримку стійкості вибіркової активності.

У дітей з вадами слуху підвищене навантаження під час сприйняття на зір вимагає більш глибокого зосередження, стійкої уваги. Внаслідок напруження діти швидше втомлюються. Характерні труднощі переключення уваги, потрібно більше часу на входження в роботу. Це веде до зниження швидкості виконання завдань та зростання кількості помилок. Продуктивність уваги залежить від образної виразності матеріалу (так, коректурні проби з фігурними таблицями дають кращі результати, ніж з буквеними).

Затримується розвиток довільної уваги, яка формується найбільш активно в підлітковому періоді (в нормі – на 3-4 роки раніше).

У процесі еволюції живих істот психіка як відображення об'єктивної дійсності в мозку розвивалася залежно від умов життя того чи іншого виду живих істот, набувала дедалі складніших форм. Найвищим рівнем її розвитку є властива людинісвідомість.

Психологія пояснює виникнення людської свідомості суспільним способом буття людей і трудовою діяльністю, що спричинила її розвиток. З переходом до суспільних форм життя докорінно змінилася структура людської поведінки. Поряд з біологічними її мотивами, які залежали від безпосереднього сприймання середовища, виникли вищі, «духовні» мотиви та потреби, вищі форми поведінки, які засадово зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосереднього впливу середовища. Поряд з двома джерелами поведінки — спадково закріпленою програмою та власним досвідом самого індивіда — виникло третє джерело, що формує людську діяльність, — трансляція та засвоєння суспільного досвіду. У задоволенні цієї важливої соціальної потреби одним з вирішальних чинників була мова, що стала формою існування свідомості.

Характерними особливостями і структурними компонентами свідомості є такі.

• Знання про навколишню дійсність, природу, суспільство. Рівень свідомості безпосередньо залежить від рівня засвоєння знань і досвіду особистості. У процесі суспільно-історичного розвитку в людини розвинулася потреба в знаннях, яка є найважливішою її спонукою, мотивом пізнавальної діяльності.

• Виокремлення людиною себе у предметному світі як суб'єкта пізнання, розрізнення суб'єкта «Я» та об'єкта «не Я», протиставлення себе як особистості іншому об'єктивному світові. Характерним щодо цього є самопізнання, що стало підґрунтям для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально-психологічних якостей.

• Цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей бік свідомості виявляється в самоконтролі та коригуванні власних дій, їх перебудові, у змісті стратегії і тактики, якщо цього потребують обставини.

• Ставлення особистості до об'єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе. Ставлення особистості до оточення виявляється в оцінюванні та самокритиці, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера особистості.

Виокремлення та протиставлення людиною себе іншому предметному світові, природним і суспільним явищам, переживання свого ставлення до об'єктивної дійсності та самої себе є засадовими стосовно самовиховання. Завдяки свідомості, самопізнанню та самосвідомості особистість стає суб'єктом виховання, тобто сама ставить перед собою виховні цілі й досягає їх. Свідомість людини характеризується активністю. У процесі відображення дійсності інформація, що надходить до мозку, відображується не механічно, а свідомо оброблюється відповідно до мети, завдання та досвіду особистості.

Рівень розвитку й виявлення свідомості в людини буває різний залежно від рівня розвитку її знань і наукового світогляду, ідейних і моральних переконань, ставлення до інших людей і до самої себе, до форм суспільного життя.

Людині властиві й неусвідомлювані форми психічної діяльності (інстинктивні та автоматизовані дії, потяги тощо). Але несвідоме входить до свідомого й завдяки цьому може контролюватися людиною.

Вивчаючи форми психічної діяльності, треба зважати на те, що психічне життя, свідомість та діяльність особистості завжди постають в єдності. Ця єдність виявляється в цілеспрямованій діяльності людини, її різноманітних пізнавальних, емоційних та вольових реакціях, ставленні до інших і до самої себе. Людина взаємодіє з навколишнім середовищем як цілісна система. Цілісність взаємодії забезпечується насамперед вищим відділом центральної нервової системи — корою великих півкуль головного мозку, яка інтегрує (об'єднує) діяльність організму й керує нею.

Дата добавления: 2015-11-04