Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Фінансування будівництва з використанням векселів

Оцінка майна та майнових прав | Види вартості об'єктів нерухомості | Методи оцінки вартості земельних ділянок | ТЕМА 6. ДОХІДНИЙ ПІДХІД ДО ОЦІНКИ ОБ'ЄКТІВ НЕРУХОМОСТІ | Основні розрахункові операції | Інвестування об'єктів нерухомості | Банківський кредит | ТЕМА 9. ЖИТЛОВЕ ІНВЕСТУВАННЯ | Українська специфіка іпотечного кредитування | Іпотечний ринок |


Читайте также:
  1. Експертиза проектів будівництва
  2. ІНВЕСТИЦІЇ В ОСНОВНІ ФОНДИ БУДІВНИЦТВА І
  3. Розрахунок техніко-економічних показників проекту будівництва зерносховища для фермерського господарства.
  4. Фінансування за рахунок облігаційних позик і сертифікатів

Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошо­ве зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Можливо, що вексель є найстарішим цінним папером, що з'явився завдяки необхідності переказу грошей і оформлення розстрочки платежу при здійсненні торговельних угод. Його поява в Італії в 12-13ст. була викликана потребою торгівлі, особливо ярмаркової, що бурхливо розвивалась в ті часи. Іта­лія тоді вважалась центром господарчого життя, знаходячись на перехресті торговельного шляху, що зв'язував Західну Європу зі Сходом. Північні італійські міста - Генуя, Венеція,

Флоренція - перетворювались у великі європейські центри ре­месел, промисловості і торгівлі; у цих містах було створено цілий ряд економічних нововведень, в тому числі - утворення банку. Вже тоді середньовічні банкіри - міняли, які займались звичайним обміном монет, почали здійснювати переказ гро­шей із міста в місто, із країни в країну. Ці угоди мали письмо­ву форму, як правило, нотаріального акту, який був докумен­тальним правом особи, що внесла валюту міняли в одному місці на отримання вказаної в цьому акті суми грошей в іншо­му місці обумовленою монетою і в обумовлений час, та одно­часно був зобов'язанням особи, що отримала валюту, сплати­ти відповідний еквівалент. Міняла постачав купця супровод­жувальним листом з дорученням або проханням на адресу агента сплатити подавачеві листа відповідну суму грошей. В результаті таких переказних операцій й народився переказний вексель, а сам термін "вексель" означав "обмін". Так з'явились три головних учасники вексельних відносин: особа (банкір), що отримала гроші і видала переказний вексель, - векселеда­вець (трасант); особа, що внесла валюту і отримала вексель -перший векселедержатель (вексельний кредитор); особа (банкір), якому було адресоване прохання про виплату певної суми грошей подавачу листа - платник (трасат). А цей вид послуг позбавив купців від незручностей, труднощів і небезпе­ки, пов'язаних з перевезенням монет. Вигода була і мінялам, які отримували винагороду від різниці між прийнятою валю­тою і виданою за вексельним зобов'язанням.

Спочатку відносини між учасниками мали чисто довірчий характер, але з розвитком набули характеру юридичних зобо­в'язань. При цьому не тільки векселедавець, але й банкір, яко­му було адресоване прохання про платіж, після прийняття листа (пізніше ця процедура перетворилась в акцепт переказ­ного векселя) визнавалися особами, відповідальними за опла­ту переказного листа (векселя). Законодавство суворо карало невиправних вексельних боржників. За таких обставин за до­помогою векселя почали оформлятися, крім зобов'язань, по­в'язаних з переказом грошей й іншого роду зобов'язання, перш за все ті, що виникають із кредитних відносин. Так з'явився простий вексель, який разом із звичайною борговою розпискою став використовуватись для оформлення зобов'я­зань за договором займу.

Досить скоро з розвитком і ускладненням ринкових відно­син векселі стали знаряддям комерційного кредиту: купці, продаючи один одному товари в кредит, розплачувались век­селями. Можливість полегшеної переуступки права вимоги за векселем іншій особі за допомогою передавального напису (індосаменту), або просто врученням дозволила суттєво роз­ширити коло учасників вексельного обігу. В зв'язку з тим, що одним векселем у процесі обігу стало можливим погасити цілий ряд грошових зобов'язань, вексель став не тільки інструментом кредиту, але й зручним засобом платежу, суро­гатом грошей.

Таким чином з плином часу практика розширяла коло учасників вексельного обігу і створювала принципи, які по­кладено в основу вексельних правовідносин. Але тепер вони не могли регулюватися загальноцивільним законодавством, тими його нормами, які відповідали угоді, що була причиною появи векселів. Виникла необхідність в особливому вексель­ному законодавстві, яке в першу чергу стало більш суворо розробляти зовнішні, формальні елементи вексельного зобо­в'язання, які були єдиним джерелом прав векселедержателя.

Таким чином у ході історичного розвитку вексель пере­творився в універсальний інструмент, який широко викорис­товується у кредитно-розрахункових відносинах.

В сучасних умовах, яку б функцію на практиці не викону­вав вексель (засіб платежу, знаряддя кредиту, інструмент для інкасування боргу), взаємовідносини учасників вексельного обігу в будь-якому випадку носять характер вексельних пра­вовідносин і регулюються не загальними нормами цивільно­го, а особливого вексельного права.

В 1930р. у Женеві працювала конференція, в результаті чого була прийнята Конвенція, що встановила Єдиний закон про переказний та простий вексель. Країни, що підписали або приєднались до неї, прийняли на себе зобов'язання ввести в дію на своїх територіях Єдиний вексельний закон. До таких країн відносяться: Австрія, Бельгія, Бразилія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Італія, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, СРСР, Фінлян­дія, Франція, Швеція, Швейцарія, Японія. Ще 37 країн вида­ли на основі Женевської вексельної конвенції свої національні вексельні закони, не приєднуючись до неї. Усі вищезгадані країни утворюють Женевську систему вексельного права. До неї приєдналась й Україна.

Іншу основну систему вексельного права складають краї­ни англо-американського права, чиє вексельне законодавство базується на англійському законі про переказні векселі 1882р. До них відносяться: Англія, Австралія, Гонконг, Ізраїль, Індія, Ірландія, Канада, Колумбія, США та інші (усього 35 країн).

Самостійну групу утворюють країни, чиє вексельне зако­нодавство не входить у жодну з двох основних систем права і не основується на жодному, спільному для усіх цих країн вексельному законі. Це, наприклад, такі країни: Болівія, Вене­суела, Гватемала, Гондурас, Єгипет, Іран, Іспанія, Куба, Мек­сика, Тайвань, Таїланд та інші.

Між Женевським Єдиним вексельним законом (ЄВЗ) і ан­глійським Законом про переказні векселі (ЗПВ) спостеріга­ються деякі розбіжності. Ось деякі з них.

1. Згідно до ЄВЗ переказний вексель повинен мати: най­менування "переказний вексель", яке включене у самий текст документа і подане тією мовою, якою цей доку­мент складено; просту і нічим не обумовлену пропози­цію сплатити певну суму грошей; найменування плат­ника (трасата); зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен здійснитися платіж; наймену­вання того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений (першого векселедержателя); зазна­чення дати і місця складання векселя; підпис того, хто видає вексель (векселедавця, трасанта) (ст.1 ЄВЗ).

2. Документ, в якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, не має сили переказного векселя, за винят­ком таких випадків: вексель, строк платежу у якому невказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням; якщо відсутня назва місця платежу, ним вважається місцезнаходження платника; вексель, в якому не вказане місце його складання, розглядається як підписаний у місці знаходження трасанта (ст.2 ЄВЗ).

3. Відповідно до ЗПВ переказний вексель повинен місти­ти такі обов'язкові реквізити: безумовний наказ спла­тити певну грошову суму; строк платежу; найменуван­ня платника, отримувача або зазначення, що вексель сплачується пред'явнику; підпис векселедавця (трасан­та). Вексель не буде недійсним тому, що він не має "вексельної відмітки", не датований, не вказане місце виставлення або місце платежу (ст.3,6,7 ЗПВ). Тобто в англійському законі передбачається менша кількість обов'язкових реквізитів, ніж у ЄВЗ, і допускається ви­ставлення на пред'явника (але в міжнародних розра­хунках такі векселі не застосовуються). За англійським законом протест у неплатежі іноземного векселя повинен бути здійснений в день, коли вексель не був сплачений. За американським законом зобов'язання здійснен­ня протесту банком настає в той же робочий день, будь-якою іншою особою - на протязі трьох робочих днів після відмови платника від платежу (ст.3-508 ЄТК).

В багатьох країнах (в тому числі в тих, які не входять ні до женевської, ні до англо-американської систем права) векселі оподатковуються гербовим збором. У відповідності з Же­невською конвенцією про гербовий збір за векселями 1930р. несплата гербового збору за векселем у тих країнах, де він передбачається законом, не позбавляє документ вексельної сили, однак згідно із законодавством деяких країн (наприк­лад, Франції) наслідки несплати гербового збору лягають на держателя. Так, у випадку несплати векселя протест у непла­тежі і примусове стягнення через суд можуть бути здійснені тільки після сплати держателем гербового збору і, можливо, штрафу. Існують і інші невідповідності.

Вексель є цінним папером, оформленим у суворій відпові­дності до вимог закону і таким, що має деякі особливості. Ось найважливіші риси векселя, що були прийняті в міжнародній практиці на Женевській конвенції 1930 p.:

< абстрактний характер зобов'язання, вираженого вексе­лем - текст векселя не повинен містити посилання на угоду, яка є причиною видачі векселя, невиконання зобов'язань за основною угодою не може призвести до невиконання зобов'язань за векселем та інше;

< безперечний характер зобов'язань за векселем, якщо він є справжнім;

< безумовний характер зобов'язань за векселем - вексель містить простий і нічим не обумовлений наказ або зо­бов'язання сплатити певну суму;

< вексель, зобов'язання грошове, містить наказ або зобо­в'язання сплатити певну грошову суму;

< вексель - письмовий документ;

< вексель - це документ, що має строго встановлені обо­в'язкові реквізити;

< сторони, зобов'язані за векселями, несуть солідарну відповідальність (за винятком осіб, що здійснили безо­боротний напис);

< вимагати платежу за векселем може лише той, хто во­лодіє цим документом - держатель;

< вексель має підвищену оборотність.

Є два види векселів: простий і переказний.

Простий вексель (соло-вексель) - це вексель, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (бор­жника) сплатити певну суму векселедержателю (кредитору) або за його наказом.

Переказний вексель (тратта) - це вексель, що має простий і нічим не обумовлений наказ (пропонування) векселедавця (трасанта) третій особі (трасату-платнику) сплатити певну суму отримувачу або за його наказом.

Виходячи із визначення простого і переказного векселя діючими сторонами простого векселя виступають дві особи:

- векселедавець - особа, що виписує вексель, яка є і плат­ником за векселем.

- векселедержатель (ремітент) - перший отримувач за векселем, перед яким платник бере зобов'язання про платіж.

У переказному векселі суб'єктами відносин виступають:

- трасант (векселедавець) - особа, що виписує вексель, в якому зазначена вимога до іншої особи сплатити суму, зазначену у векселі.

- трасат (платник), якому трасант наказує оплатити вексель.

- ремітент - перший отримувач або перший векселедер­жатель, на користь якого виставляється вексель.

До тих суб'єктів, що суттєво впливають на подальше фор­мування вексельних відносин також слід віднести:

Акцептант - особа, що взяла на себе зобов'язання платни­ка за пред'явленим векселем.

Індосант - особа, яка передає по векселю за допомогою передавального напису.

Індосатор - особа, на користь якої здійснюється індоса­мент.

Тобто за переказним векселем, на відміну від простого, платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за вексе­лем у визначений строк - ця спеціальна дія називається акцеп­том тратти.

Тому переказний вексель має форму наказу трасанта плат­нику (який після акцепту стає акцептантом) здійснити платіж за векселем.

Усіх учасників векселя пов'язують визначені правовідноси­ни, предметом яких є, в кінцевому результаті, сплата вексель­ної суми.

Трасант, підписуючи вексель і видаючи його ремітенту, бере на себе перед ремітентом, а також і перед наступним дер­жателем векселя (якщо вексель буде мати подальший обіг) відповідальність за його оплату. Але трасант не є основним боржником за векселем. Його відповідальність носить вто­ринний характер, тому що вона настає тільки у випадку не­сплати векселя платником.

Ця відповідальність є безвідзивною, тому буде недійсним усіляке обумовлення на векселі, за допомогою якого трасант знімає з себе цю відповідальність (наприклад, "без звороту"). Трасант також несе відповідальність за акцепт векселя плат­ником, яка виражається в тому, що, якщо платник відмовить­ся акцептувати вексель, то держатель має право пред'явити трасанту негайну вимогу про платіж за векселем, не чекаючи строку платежу. Але в цьому випадку трасант може зняти з себе відповідальність за акцепт до настання строку платежу за векселем.

Ремітенту (наступному держателю векселя) належить ко­респондентське право по відношенню до трасанта, тобто пра­во вимагати платіж за векселем у випадку відмови платника від акцепта або сплати векселя. Але це право може бути реа­лізоване тільки при дотриманні ремітентом (держателем) та­ких умов: своєчасного пред'явлення векселя до акцепту або платежу та здійснення протесту в неакцепті або неплатежі. Але якщо трасант зробить у векселі відмітку "без протесту" або "без витрат", то дотримання перелічених умов для пред'явлення вимоги про платіж до трасанта не обов'язкове.

Зобов'язання трасанта перед ремітентом (і наступним дер­жателем) підтверджується підписом трасанта на векселі і в силу цього носить вексельний характер. Разом з тим, трасант і ремітент пов'язані також відносинами тієї угоди, яка була передумовою видачі векселя. Ці правовідносини між ними регулюються не нормами вексельного права, а нормами ци­вільного права про зобов'язання, що витікають із договорів. Тобто видача векселя, створюючи нові вексельні відносини між трасантом і ремітентом, не зупиняє правовідносин, які існують між ними за основною угодою (ремітент може пред'явити позов до трасанта, трасант має право опротесту­вати вимогу ремітента до їх угоди).

Але трасант не тільки має зобов'язання за векселем; він має також право прямого позову, основаного на векселі, про­ти акцептанта, що не сплатив вексель. Такий позов можливий у випадку, коли сам трасант одночасно є і ремітентом (тобто коли вексель виписаний за власним наказом трасанта), а також у випадку, коли трасант оплачує вексель у порядку звер­неної до нього регресивної вимоги держателя векселя.

Платник, що не акцептував вексель, не є відповідальною за векселем особою, тому що він не підписав вексель (підпис оз­начає відповідальність). Але акцепт не є обов'язковою дією для того, щоб платник здійснив оплату виставленого векселя. Тому ремітент (чи інший держатель) має право надати век­сель платнику у належний строк до оплати. Платіж, здійсне­ний платником за таким векселем, звільнить платника від його зобов'язання за основним договором з трасантом, а та­кож звільнить трасанта від його відповідальності перед ремі­тентом (чи іншим держателем) за векселем; з оплатою вексе­ля платником вексель гаситься. Якщо платник відмовиться від оплати векселя, він може нести відповідальність тільки перед трасантом, але відповідальність не вексельну, а таку, що виникає із укладеної між ними угоди, за якою і був вистав­лений вексель.

Акцептант - це платник, що акцептував виставлений на нього переказний вексель. Завдяки акцепту платник стає го­ловним боржником за векселем. Таким чином, акцепт є пись­мовим зобов'язанням на векселі платника сплатити його дер­жателю в строк. З того моменту, як акцептант повернув ак­цептований ним вексель, його зобов'язання за векселем стає безвідзивним (навіть якщо він пізніше й закреслив свій ак­цепт).

Акцепт здійснюється у вигляді напису на лицьовій стороні векселя. Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовле­ним, але може бути як повним (на всю суму векселя), так і частковим (на частину суми векселя). У випадку відмови в акцепті векселедержатель повинен опротестувати вексель у неакцепті. В цьому випадку у цього держателя виникає право оплати у порядку регресу, тобто зворотньої вимоги до попе­редніх зобов'язаних за векселем осіб.

Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або у частині вексельної суми за допомогою аваля - вексельного доручительства. Виступати в ролі вексельного доручителя (аваліста) може третя особа або одна із осіб, що підписала вексель (індосант, векселедавець, акцептант). Аваль дається на лицьовій стороні векселя або на додатковому аркуші (алонжі) і виражається словами: "вважати за аваль", "як по­ручитель", "як гарант" тощо і обов'язково підписується ава­лістом - юридичною особою (двома уповноваженими особа­ми: керівником та головним бухгалтером, чиї підписи скріплюються печаткою).

Аваль дається за будь-яку відповідальну за векселем особу, тому аваліст повинен вказати, за кого він дає доручительство. При відсутності такої вказівки аваль вважається виданим за векселедавця. Не допускається авалювання векселя за особу, яка не несе відповідальності за векселем, наприклад, за індо­санта, що поставив застереження "без звороту на мене", або за платника, що не акцептував вексель. Відповідно, аваль, здійснений після закінчення строку протесту за особу, яка внаслідок цього звільняється від відповідальності, також не­дійсний. Датування аваля юридично не має значення (аваль може бути даний до і після закінчення строку платежу, і навіть після здійснення акту протесту).

При фінансуванні будівництва житлових об'єктів нерухо­мості можливе застосування схем з використанням як просто­го, так й переказного векселя:

1. Застосування простого векселя для проведення взаєморозрахунків з будівництва житла (рис. 10.2). Як прави­ло, в таких операціях використовуються векселі на­дійних банків або транспортної, енергетичної, мета­лургійної та інших галузей, продукція або послуги яких достатньо ліквідні. Припустимо, залізниця має кредиторську заборгованість перед енергосистемою за поставлену енергію у розмірі 5 млн грн., але не має "живих грошей" для її оплати. В цьому випад­ку вона може випустити вексель на цю суму із зобов'язанням сплатити її через певний термін. Енергосистема приймає цей вексель й передає його будівельній організації, якій вона по­винна авансувати будівельно-монтажні роботи, але не може цього зробити через відсутність грошей на розрахунковому рахунку. Будівельна організація приймає вексель та використовує його для погашення кредиторської заборгованості за­лізниці за послуги з перевезення вантажів для будівництва житла.

Фінансова привабливість такої схеми полягає в тому, що будівельна організація, приймаючи вексель, враховує його з дисконтом (за ціною нижче за номінал). Величина дисконту залежатиме від терміну оплати векселя (чим більший термін, тим більший дисконт) та від процентних ставок на ринку кре­дитів.

Припустимо, що курсова вартість векселя залізниці на фондовому ринку складає 40% від номінала. В цьому випад­ку будівельна організація зарахує аванс від енергосистеми, сплачений векселем, у розмірі 2 млн. грн. Пред'явивши век­сель залізниці, будівельна організація може погасити креди­торську заборгованість перед залізницею на суму 5 млн грн. Дохід від такої операції складе 3 млн. грн.

Як бачимо, ефект від таких операцій може бути дуже знач­ним. Крім того, такі схеми, як правило, передбачають достро­кове погашення кредиторських заборгованостей перед вексе­ледавцем. Випуск таких векселів (званих іноді розрахункови­ми) супроводжується гарантійними листами векселедавця із зобов'язанням достроково погасити вексель за рахунок кре­диторської заборгованості векселедержателя.

Рис. 10.2 Схема використання простого векселя для здійснення взаєморозрахунків з будівництва житла

 

2. Застосування простого векселя для кредитування бу­дівництва житла. Суть даного виду кредитування по­лягає в тому, що позичальник одержує кредит у банку не грошовими коштами, а векселями, тобто борговими зобов'язаннями банку, що знаходяться в обороті. При цьому банку немає необхідності заздалегідь залучати грошові кошти й сплачувати за їх залучення. Завдяки цьому вексельний кредит може видаватися під значно більш низькі відсотки, ніж звичайні грошові позики (на практиці відсоток за вексельними кредитами може бути в 2-3 рази нижче, ніж за звичайними). Це вельми привабливо для позичальника. Як правило, схема виглядає таким чином. Банк видає кре­дит будівельній організації у вигляді пакету власних векселів. Будівельна організація, у свою чергу, використовує векселі банку як засіб платежу для розрахунку з субпідрядниками та постачальниками, які розраховуються векселями банку зі своїми партнерами. Після настання терміну погашення вексе­ледержателі пред'являють векселі в банк для оплати гроши­ма. Банк виплачує по векселях гроші за рахунок надходжень коштів від замовника будівельної продукції. Гроші перерахо­вуються на розрахунковий рахунок будівельної організації за виконані обсяги робіт.

При цьому необхідними умовами є високий ступінь на­дійності банку, здатний вселити довір'я всім учасникам про­цесу, та згода учасників на вексельні розрахунки. Слід мати на увазі, що вексель не відміняє договору. Бухгалтерські про­водки та оподаткування визначає саме операція - чи виданий вексель постачальнику, банку. Договір важливий, тому що в нього можуть бути включені додаткові гарантії й штрафні санкції у разі несплати векселя, окрім передбачених вексель­ним законодавством. Договір із використанням векселів по­винен бути укладений у письмовій формі.

3. Застосування простого векселя для залучення коштів на будівництво об'єкта нерухомості (рис. 10.3). Залу­чення коштів за допомогою векселів у вітчизняній практиці використовується частіше за все банками.

Проте векселі з цією метою може випускати й будь-яка інша організація, наприклад, будівельна. При видачі векселів комерційними організаціями не застосовують­ся вимоги з резервування коштів, які обов'язкові для банків. Ставка податку на дохід за векселем значно нижче за за­гальну ставку податку, що є могутнім стимулом для вкладни­ка коштів. Крім того, вексель може бути використаний як засіб взаєморозрахунків між юридичними та фізичними осо­бами.

При залученні коштів за допомогою векселів емітент здійснює одночасний масовий випуск серійних векселів і ого­лошує їх котирування на продаж. Будь-яка юридична або фізична особа може придбати вексель, якщо його влаштову­ють надійність емітента та прибутковість векселя.

Рис. 10.3 Схема використання простого векселя для залучення коштів на будівництво житла

 

При видачі векселя будівельним організаціям слід виходи­ти перш за все з власної платоспроможності, оскільки неопла­та векселя призведе до підриву кредиту зі сторони як поста­чальників, так й банків. Терміни та суми виданих векселів не повинні вести до погіршення ліквідності. В договорах з по­стачальниками і субпідрядниками слід передбачати порядок розрахунку векселями. Зокрема, в договорах необхідно зазна­чати, що постачальник або субпідрядник надає кредит буді­вельній організації, плата за який здійснюється ним у вигляді дисконту або процентної ставки, вказаної на векселі, з метою віднесення цих виплат на собівартість будівельно-монтажних робіт. На випадок можливих труднощів з оплатою векселів бажано укладати з банками й страховими компаніями дого­вори, що передбачають отримання аваля цих організацій. Фінансовій службі будівельної організації при цьому слід за­безпечити дотримання показників структури балансу, яка відповідає коефіцієнту поточної ліквідності не менше 2 і кое­фіцієнту забезпеченості власними засобами не менше 0,1. Не­дотримання цих співвідношень можна тлумачити як появу ознак банкрутства. Видача векселів впливає на ці показники.

4. Використання переказного векселя для фінансування будівництва житла (рис. 10.4).

Рис. 10.4 Схема використання переказного векселя з метою фінансування будівництва об'єктів нерухомості

 

Замовник згоден сплатити вартість будівельно-монтажних робіт будівельній організації лише після їх повного завершен­ня. Остання, потребуючи засобів для проведення робіт, одер­жує кредит у банку та трасує переказний вексель на замовни­ка, пропонуючи тим самим йому сплатити банку в певний термін суму отриманого кредиту. Переказний вексель акцеп­тується замовником, який після цього стає прямим боржни­ком за векселем, оскільки акцептант за переказним векселем зобов'язаний так само, як векселедавець за простим. Переказний вексель передається будівельною організацією в банк. У разі згоди прийняти його банк покладе на рахунок будівель­ної організації суму, звичайно, дещо меншу, ніж вексельна. Різниця складе дохід банку.


Рекомендована література

1. Закон України "Про власність" від 7.02.91 p.

2. Закон України "Про приватизацію державного житлово­го фонду" від 19.06.92р.

3. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про заставу". 1997 р.

4. Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та про­фесійну оціночну діяльність в Україні", від 12.07.2001 p., № 2658-ІІІ

5. Інструкція "Про порядок здійснення нотаріальних дій но­таріусами України", затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18.06.94 р. 18/5.

6. Методика оцінки фізичного зносу житлових будівель. Зат­верджена наказом Державного комітету житлово-кому­нального господарства від 27.02.93р. №52.

7. Наказ Міністерства юстиції України "Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно" № 7/5 від 07.02.2002.

8. Наказ Міністерства юстиції України "Про внесення змін та доповнень до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно" від 28.01.2003.

9. Положення "Про порядок передачі в приватну власність громадян незавершених будівництвом будинків садового типу", затверджене Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 28.06.97 р.

10. Положення про Єдиний реєстр для реєстрації заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затверджений на­казом Міністерства юстиції України від 27.05.97 р. № 41/5

11. Постанова Кабінету Міністрів України "Про механізм за­стосування Закону України "Про приватизацію державно­го житлового фонду" від 08.10.92 р. № 572.

12. Постанова Ради Міністрів УРСР "Про порядок обстежен­ня стану житлових будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам і визнання житлових будинків і житлових приміщень непридатними для мешкання" від 26.04.84 р. № 199.

13. Постанова Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно" від 18 лютого 1998 р. № 192 (Із змінами, внесени­ми згідно з Постановою KM № 370 (370-2001-п) від 23.04.2001).

14. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про прак­тику застосування судами законодавства, регулюючого право приватної власності громадян на житловий буди­нок" від 04.10.91 р. №7.

15. Постанова Верховного Суду України "Про практику за­стосування судами України ст. 105 Цивільного кодексу України" від 19.09.75 р. №9.

16. Указ Президента України "Про основні напрямки забез­печення житлом населення України на 1999 - 2005 роки " від 15 липня 1999 року № 856/99.

17. Указ Президента України "Про основні напрямки соц­іальної політики на період до 2004 року" від 24.05.2000 р. №717/2000.

18. Асаул А.Н., Денисова И.В., Кокарев СП., Худилайнен А.П. Развитие индивидуального жилищного строитель­ства на селе (на примере Ленинградской области) / СПбГАСУ. СПб., 2002.

19. Асаул А.Н., Карасев А.В. Экономика недвижимости. М.: МИКХиС, 2001.

20. Балабанов И. Т. Экономика недвижимости.- СПб.: Пи-тер.-2000.

21. Волочков Н.Г. Справочник по недвижимости.-М.: "ИН-ФРА-М", 1996.

22. Гранова И.В. Оценка недвижимости.- СПб.: Питер, 2001.

23. Григорьев В.В. Оценка недвижимости.- М.: "ИНФРА-М", 1997.

24. Гришаев СП. Все о недвижимости (регистрация прав, купля-продажа, мена, дарение, аренда, наем жилого поме­щения, ипотека, наследование): Учебно-практическое по­собие. - М.: Издательство БЕК, 2001.

25. Житлове право України: Курс лекцій / Галянтич М. К., Коваленко Г. I. - К.: Юрінком Інтер, 2002.

26. Жилищная экономика: Пер. с англ. / Под ред. Г. Поляков-ского. - М.: Дело, 1996.

27. Искусство проведения операций с недвижимостью / Под ред., И.Зотова, А.Моченкова.- Харьков.- РИП "Ориги­нал", 1996.

28. Коваленко М.А., Радванська Л.М., Ринок нерухомості: фінансові аспекти. Навчальний посібник - Херсон: ОЛДІ - плюс, 2002.

29. Максимов С.Н. Основы предпринимательской деятельно­сти на рынке недвижимости. - СПб.: Питер, 2000.

30. Мічурін Є. О., Сліпченко С. О., Соболев О. В. Житлове право України / Науково-практичний посібник. -Харків: Еспада, 2001.

31. Михасюк І. P., Янків М.Д., Залога З.М., Сажинець СЙ. Регіональна економіка / За ред. проф. І.Р.Михасюка.-Львів: Українські технології, 1998.

32. Оценка рыночной стоимости недвижимости: Учебное и практическое пособие / Под общ. ред. В. Н. Бабуріна, В. М. Рутгайзера. - М.: Дело, 1998.

33. Цылина Г. А. Ипотека: жилье в кредит / за ред. Е. В. По-лиевктова. - М.: Экономика, 2001.

34. Юнацкевич П.И. Маркетинг недвижимости: Учеб. посо­бие. - СПб.: Изд. дом "Сентябрь", 2002.

35. Ягодка А. Г. Соціальна інфраструктура і політика: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2000.

 


[1] Ст. 79 ЗКУ.

[2] Оцінка вартості окремих об'єктів підприємства полягає у визначенні обся­гу інвестицій, яких вони потребують.

[3] На ціну земельної ділянки певний вплив має ступінь віддаленості від міста. Наприклад, в 30-кілометровій зоні Києва ціни вище, ніж у віддаленіший зоні.

[4] В українських умовах ціни на земельні ділянки щорічно зростають, зареє­стровані значні сезонні коливання цін: навесні - зростають, взимку - спада­ють.

 


Дата добавления: 2015-11-03; просмотров: 95 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Фінансування за рахунок облігаційних позик і сертифікатів| Основы поиска информации в сети Интернет

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.027 сек.)